Рішення

від 02.04.2018 по справі 917/2156/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2018 Справа № 917/2156/17

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК", пр-т Героїв Дніпра, 40, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803

до Горішньоплавнівської міської ради вул. Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача виконавчий комітет Горішньоплавнівської міської ради (вул. Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 04057646)

про визнання права власності на нежитлове приміщення площею 131,1 в. м., яке знаходиться за адресою: м. Горішні Плавні, пр-т Героїв Дніпра, 40

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Стельмах А.С

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, (голова Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК");

від відповідача та третьої особи : ОСОБА_2, довіреність №03-22/187/344 від 12.02.18 р.

Обставини справи : 22.12.2017 року до господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" до Горішньоплавнівської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення площею 131,1 в. м., яке знаходиться за адресою: м. Горішні Плавні, пр-т Героїв Дніпра, 40.

Ухвалою суду від 26.12.2017 року на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" залишено без руху та надано позивачу строк до 10 днів з дня вручення такої ухвали для усунення недоліків.

Після усунення позивачем допущених недоліків суд ухвалою від 16.01.2018 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі.

Також позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд забезпечити позов шляхом заборони виконавчому комітету Горішньоплавнівської міської ради та Горішньоплавнівській міській раді вчиняти будь-які дії пов'язані з реєстрацією права власності на нежитлове приміщення площею 131,1 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Горішні Плавні, пр-т Героїв Дніпра, буд 40.

Ухвалою суду від 16.01.2018 року суд заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" (вул. пр-т Героїв Дніпра, 40, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 26002605) про забезпечення позову задовольнив, вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони виконавчому комітету Горішньоплавнівської міської ради (вул. Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 04057646) та Горішньоплавнівській міській раді (вул. Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 24388291) вчиняти будь-які дії пов'язані з реєстрацією права власності на нежитлове приміщення площею 131,1 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Горішні Плавні, пр-т Героїв Дніпра, буд 40.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне:

- 28 листопада 2001 року на підставі акту приймання передачі Об'єднанню було передано у власність частину квартир та нежитлові приміщення НП № 1 площею 35,4 кв.м., НП № 2 площею 9,6 кв.м., НП № 3 площею 138 кв. м.;

- В акті від 28.11.2001 року зазначено що Комсомольська міська Рада є власником трьох нежитлових приміщень НП № 1 - 391, 4 кв. м., НП № 2 - 1085,4 кв. м., НП № 3 - 186 кв. м., а у власності Об'єднання нежитлові приміщення НП № 1 - 35,4 кв.м., НП № 2 - 9,6 кв.м., НП № 3 - 138 кв.м. Також листом № 08/2-504 від 18.09.2001 р. було повідомлено ОСББ «МЖК про приміщення які знаходяться у власності Комсомольської міської ради. Згідно даного листа нежитлові приміщення НП № 1 площею 35,4 кв.м., НП № 2 площею 9,6 кв.м., НП № З площею 138 кв. м. не належать до власності Комсомольської міської ради.

- з часу передачі вищезазначених нежитлових приміщень ОСББ «МЖК» взяло їх на свій баланс, а Комсомольська міська рада та виконком Комсомольської міської ради перестали брати будь - яку участь у утриманні зазначених нежитлових приміщень та жодного разу не виділяли кошти на їх утримання.

- виконком Комсомольської міської ради, а в подальшому і Комсомольська міська рада звернулись з позовом до ОСББ «МЖК» про витребування із чужого незаконного володіння нежитлових приміщень НП № 1 площею 35,4 кв.м., НП № З площею 138 кв. м. Господарським судом Полтавської області було прийнято Рішення від 25.01.2011 р. по справі № 5/179-19/77-9/78 про відмову у задоволенні позовних вимог виконкому Комсомольської міської ради та вимог Комсомольської міської ради. Зазначеним Рішенням, яке вступило в законну силу було підтверджено правомірність передачі нежитлових приміщень НП № 1 площею 35,4 кв.м., НП № 3 площею 138 кв. м. ОСББ «МЖК» .

- у вересні 2017 року Позивач підготував пакет документів для оформлення права власності на нежитлове приміщення площею 131,1 кв.м. та подало їх до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради. Рішенням № 38332686 від 24.11.2017 року виконавчий комітет Комсомольської міської ради відмовив ОСББ «МЖК» у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення.

Таким чином, позивач з посиланням на положення ст. 344 ЦК України просить суд визнати за ним право власності на нежитлове приміщення площею 131,1 кв. м. яке знаходиться за адресою м. Горішні Плавні, пр.-т ОСОБА_3 буд. 40 .

Відповідач у відзиві на позов ( арк. справи 70-71) та його представник в судових засіданнях проти задоволення позову заперечував. Зокрема, заперечення відповідача зводяться до наступного:

- Відповідно до рішення виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області 30.07.2001р. № 237 «Про передачу майна на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «МЖК» виконавчий комітет вирішив передати на баланс ОСББ «МЖК» нежитлове приміщення площею 138 кв.м .

- 25 березня 2003 року виконавчий комітет Комсомольської міської ради Полтавської області ухвалив рішення № 151 «Про впорядкування питання оренди комунального майна» . Вказаним рішенням виконком скасував пункті рішення № 237 та зобов'язав ОСББ «МЖК» повернути спірне приміщення на баланс виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області.

- позивач отримав майно не у володіння, а в безоплатне користування. Після прийняття виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області рішення «Про впорядкування питань оренди комунального майна» від 25.03.2003р. № 151 у позивача припинилося право користування спірним майном .

- рішення Господарського суду Полтавської області від 25.01.2011р. по справі № 5/179-19/77-9/78 не є належним доказом по справі. Міській раді та виконавчому комітету було відмовлено у задоволені позовних вимог не з підстав їх необґрунтованості, а виключно у зв'язку із сплавом строку позовної давності. Крім того, рішенням суду не встановлений факт правомірності подальшого використання ОСББ «МЖК» спірного майна після прийняття виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області рішення «Про впорядкування питань оренди комунального майна» від 25.03.2003р. №151.

- відсутні підстави для визнання права власності за позивачем за набувальною давністю.

Третя особа у письмових поясненнях ( арк. справи 103-104) також заперечувала проти позовних вимог з аналогічних підстав, які наведені відповідачем у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив ( арк. справи 94-95).

В судовому засіданні 02.04.2018 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення у відповідності до приписів ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, Рішенням Комсомольської міської ради від 22.10.1998 р. (арк. справи 74-75) виконкому Комсомольської міської ради були передані повноваження щодо управління майном, яке перебуває у комунальній власності міськради.

15.05.2001 року було зареєстровано Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку МЖК (позивач), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. справи 17-19).

Судом встановлено, що 30.07.2001 року виконавчий комітет Комсомольської міської ради Полтавської області прийняв рішення № 237 «Про передачу майна на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «МЖК» , згідно якого виконавчий комітет вирішив передати на баланс ОСББ «МЖК» нежитлове приміщення площею 138 кв.м (надалі - Рішення № 237, арк. справи 76-77).

На підставі вказаного рішення 15.08.2001 р. було складено акт приймання-передачі будинку № 40 по вул. Леніна, з балансу ПП Сервіс-житло на баланс ОСББ МЖК , відповідно до якого відповідачу було передано на баланс житловий будинок разом з нежитловими приміщеннями площею 35,4 кв.м. та 138 кв.м.

Листом від 18.09.2001 р. № 08/2-504 ( арк. справи 11) відповідач надав - ОСББ "МЖК" інформацію про приміщення, що перебувають у власності територіальної громади міста та які знаходяться за адресою: м. Комсомольськ, вул.. Леніна, 40 , станом на 01.09.2001 р., а саме приміщення бібліотеки (балансоутримувач міський відділ культури виконкому міської ради), приміщення магазину (балансоутримувач комунальне підприємство озеленення та благоустрою), приміщення РАГСу (балансоутримувач - виконком, знаходиться у безоплатному користуванні Комсомольського міського управління юстиції).

На підставі Рішення № 237 комісія передала за Актом приймання-передачі майна загального користування у спільну власність власникам квартир та нежитлових приміщень будинку від 28.11.2001 року (арк. справи 9-10).

Згідно п.1 цього акту в багатоквартирному будинку визначено склад майна загального користування і здійснено передачу цього майна у спільну власність власникам квартир та нежитлових приміщень будинку. В п.3 зазначеного акту наведено розмежування спільної власності власників квартир та Комсомольської міської ради і зазначено, що на момент передачі майна в числі приватизованих приміщень, окрім перелічених в акті квартир, перебували нежитлові приміщення (номери згідно кодів технічного паспорту будинку) НП №1 - 35,4 кв.м, НП №2 - 9,6 кв.м, НП №3 - 138 кв.м, а у власності Комсомольської міської ради залишилось 24 квартири та нежитлові приміщення НП №1 - 391,4 кв.м, НП №2 - 1085,4 кв.м, НП №3 - 186 кв.м. Акт затверджений міським головою (арк.. справи 9-10).

Позивач посилається на вказані вище обставини як на підставу позовних вимог та просить суд визнати право власності з посилання на ст. 344 ЦК України.

Статтею 344 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Отже, набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Так, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст.344 Цивільного кодексу України необхідно:

- по-перше, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно.

Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної, не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому від володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.

По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків.

Виходячи зі змісту ст.344 Цивільного кодексу України, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є, зокрема, такі: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Аналогічні правові висновки викладені у листі Верховного Суду України від 01.07.2013 Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ.

Суд погоджується із запереченнями відповідача стосовно відсутності підстав для застосування ст. 344 ЦК України в даному випадку з огляду на наявність між сторонами спору про право власності на спірне майно.

Помилкове посилання позивача на ст. 344 ЦК України не є підставою для відмови у позові в даному випадку, оскільки саме посилання на невірні норми не змінює ні підставу, ні предмет позову, а кваліфікація правовідносин та вибір норм чинного законодавства, що підлягає застосуванню, відноситься до компетенції суду.

Згідно із статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Елементи позову - це його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову: предмет позову та підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріальна вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне приміщення.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави ( ст.. 2 ГПК України).

Згідно ч.3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України зазначив, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Матеріали справи свідчать про наявність між сторонами спору про право власності на спірне приміщення.

Так, судом встановлено, що виконавчий комітет Комсомольської міської ради звертався до господарського суду Полтавської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме: нежитлових приміщень 35,4 м2 (код за техпаспортом будинку НП-1) та 138 м2 (код за техпаспортом будинку НП-3), які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м. Комсомольськ, вул. Леніна, буд. №40; та стягнення 12861,66 грн. втраченої вигоди у вигляді орендної плати за період з 01.07.03 до 25.03.06 (справа № 5/179-19/77-9/78). Господарський суд Полтавської області ухвалою від 17.04.07 залучив до участі в справі в якості третьої особи Комсомольську міську раду, а ухвалою від 24.05.07 прийняв для розгляду разом з первісним позовом позовну заяву цієї особи до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" про визнання права власності на спірні приміщення, витребування їх з чужого незаконного володіння та стягнення 14150,71 грн. втраченої вигоди.

Справа № 5/179-19/77-9/78 розглядалась судами неодноразово.

Останнім Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.01.2011 року у справі № 5/179-19/77-9/78 було відмовлено у задоволенні позову виконавчого комітету Комсомольської міської ради та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Комсомольської міської ради.

Виконавчий комітет Комсомольської міської ради та Комсомольська міська рада погодились із вказаним рішенням суду та не оскаржили рішення у встановленому законом порядку.

В межах справи № 5/179-19/77-9/78 судом було встановлено наступне:

1) Рішенням виконавчого комітету Комсомольської міської ради від 30.07.2001 №237 "Про передачу майна на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" з метою підтримки діяльності об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, підвищення відповідальності за обслуговування житлових будинків, в яких створені об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, і утримання прибудинкової території, виконавчий комітет Комсомольської міської ради вирішив передати на баланс об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "МЖК";

2) Відповідно до Реєстраційного посвідчення, виданого Кременчуцьким міжміським бюро технічної інвентаризації від 14.05.1991 р. жилий будинок по вул. Леніна, буд. №40 зареєстровано за Комсомольською міською радою на підставі рішення виконкому Комсомольської міської ради від 23.04.1991 р. № 129.

3) Рішенням Комсомольської міської ради від 22.10.1998 р. виконкому Комсомольської міської ради були передані повноваження щодо управління майном, яке перебуває у комунальній власності міськради.

4) На підставі рішення № 237 15.08.2001 р. було складено акт приймання-передачі будинку № 40 по вул. Леніна, з балансу ПП Сервіс-житло на баланс ОСББ МЖК , відповідно до якого відповідачу було передано на баланс житловий будинок разом з нежитловими приміщеннями площею 35,4 кв.м. та 138 кв.м.

5) 28.11.2001 р. на виконання рішення міської ради від 30.07.2001 р. № 237 між ПП Сервіс-житло , Управлінням ЖКГ міськвиконкому та ОСББ МЖК було складено акт приймання-передачі майна загального користування у спільну власність власникам квартир та нежитлових приміщень будинку

6) Згідно висновку комісійної будівельно-технічної експертизи від 28.07.2009 р. № 1245, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_4, судовими експертами було встановлено, що приміщення площею 138 кв.м. та 35,4 кв.м. по АДРЕСА_1 Полтавської області відносяться за проектним та цільовим призначенням до нежитлових громадських приміщень, частина приміщень площею 138 кв.м. та 35,4 кв.м. відносяться до допоміжних приміщень (технічних) житлового будинку, що призначені для забезпечення експлуатації й обслуговування житлового будинку. Зазначені висновки експерта ні позивачем, ні третьою особою з самостійними вимогами не спростовані, документальні докази в обґрунтування того, що спірні приміщення не відносяться до допоміжних приміщень не надані.

Відмовляючи у позові виконавчого комітету Комсомольської міської ради та у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Комсомольської міської ради, суд у рішенні від 25.01.2011 р. по справі №5/179-19/77-9/78 посилався на те, що згідно п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. № 4-рп/2004 У справі за конституційним зверненням ОСОБА_7 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) було встановлено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього; власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Відповідно до ст. 1 Закону України Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку , допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Позивач (виконком) не надав доказів що він є потерпілим чи власником спірного майна. Виходячи з матеріалів справи функції власника позивачу не передавались, як і повноваження на стягнення неодержаних доходів на користь власника. Отже позивач не навів та не надав доказів правомірності його звернення до суду з позовом про витребування майна та відшкодування власнику доходів (упущеної вигоди). Неправомірність подання даного позову виконкомом підтверджується і письмовими поясненнями виконкому і фактом звернення до суду третьої особи - міської ради - з самостійними вимогами на предмет спору. Розмежування майна між радою та власниками квартир відображено в акті від 28.11.2001р., затвердженому міським головою, який є головною посадовою особою територіальної громади та законним представником територіальної громади, ради і її виконавчого комітету (ст.12, ст.42 Закону №280/97). Отже про віднесення спірних нежитлових приміщень до спільної власності власників квартир третя особа довідалась (могла довідатись) 28.11.2001р., третьою особою позов подано 24.05.2007р., тобто після спливу трьох років від дати складання акту. Крім того, 25.03.2003р. виконавчим комітетом Комсомольської міської ради було прийнято рішення №151 згідно якого ОСББ "МЖК" було зобов'язано передати на баланс виконкому спірні приміщення, оформити передачу майна в установленому порядку і один примірник акта приймання-передачі надати Фонду комунального майна в строк до 20.04.2003р. Оскільки в зазначений строк акт приймання передачі не був складений то 21.04.2003р. Комсомольська міська рада також довідалась (могла довідатись) про те, що приміщення не повернуті. Позовна заява третьої особи - Комсомольської міської ради - подана 24.05.2007р. після спливу трьох років від дати, вказаної в рішенні №151 від 25.03.2003р., для складання акту приймання-передачі.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд приймає до уваги рішення господарського суду у справі № 5/179-19/77-9/78 та встановлені у ньому факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

Отже, рішенням від 21.01.2011 року у справі № 5/179-19/77-9/78 виконкому та міській раді було відмовлено у позовах про витребування майна та визнання права власності на спірне майно. Рішення суду від 25.01.2011 року у справі № 5/179-19/77-9/78 виконком та міська рада не оскаржували.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд відхиляє заперечення відповідача та третьої особи проти позовних вимог виходячи з наступного.

Заперечення відповідача та третьої особи здебільшого зводяться до того, що 25 березня 2003 року виконавчий комітет Комсомольської міської рам Полтавської області ухвалив рішення № 151 Про впорядкування питань оренди комунального майна . Вказаним рішенням виконком скасував пункт рішення № 237 та зобов'язав ОСББ МЖК повернути спірне приміщення на баланс виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена конституційна норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно із ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (ч.1 ст. 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Із змісту рішення №237 від 30.07.2001 року та Акту комісії (на підставі вказаного рішення) приймання-передачі майна загального користування у спільну власність власникам квартир та нежитлових приміщень будинку від 28.11.2001 року вбачається, що вони містять у собі конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкту - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК", застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, зазначені рішення є актами, які носять ненормативний характер.

Зі змісту ч.2 ст. 144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Разом з тим, Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст.3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05. 1997 № 1-зп (у справі щодо несумісності депутатського мандата).

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Проте, орган місцевого самоврядування не позбавлений права за власною ініціативою змінити прийнятий ним ненормативний правовий акт за умови, якщо такий акт не вичерпав своєї дії фактом його виконання.

Отже, проаналізувавши зазначене, суд вважає, що для реалізації свого права на скасування своїх попередній рішень орган місцевого самоврядування повинен ураховувати, зокрема, стан виконання рішення суб'єктом щодо якого це рішення було прийнято та наявність заперечень з його боку проти їх змін чи припинень.

Таким чином, з урахуванням рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 та фактичною передачею за актом у власність спірних приміщень виконком вже не мав повноважень приймати рішення № 151 Про впорядкування питань оренди комунального майна в частині скасування пункту рішення № 237 та зобов'язання ОСББ МЖК повернути спірне приміщення.

Згідно статті 12 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об"єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97) міський голова організує в межах, визначеним цим законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету, підписує рішення ради та її виконавчого комітету здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету забезпечує виконання рішень відповідної ради, її виконавчого комітету; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". ЄСПЛ наголошує, що особа, на користь якої органом влади прийнято певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, що виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням ЄСПЛ від 24.06.2003 у справі № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення було вчинено з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції".

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Матеріалами даної справи підтверджується правомірність набуття позивачем спірного майна у власність, тоді як відповідачем не спростовано факту передачі майна позивача за актом приймання-передачі майна загального користування у спільну власність власникам квартир та нежитлових приміщень будинку.

Доказів порушення міським головою своїх обов'язків чи перевищення ним своїх повноважень відповідач та третя особа у даній справі суду не надали. Не надані такі докази і стосовно осіб, які підписали зазначений акт.

Суд також приймає до уваги, що судовим рішенням у справі 5/179-19/77-9/78 виконкому та міській раді було відмовлено у позовах про витребування майна та визнання права власності на спірне майно.

Враховуючи наведене та на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до приписів ст.. 129 ГПК України судовий збір за подання позову та подання заяви про забезпечення позову відшкодовується позивачу за рахунок відповідача.

Ухвалою суду від 16.01.2018 року суд заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" (вул. пр-т Героїв Дніпра, 40, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 26002605) про забезпечення позову задовольнив, вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони виконавчому комітету Горішньоплавнівської міської ради (вул. Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 04057646) та Горішньоплавнівській міській раді (вул. Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 24388291) вчиняти будь-які дії пов'язані з реєстрацією права власності на нежитлове приміщення площею 131,1 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Горішні Плавні, пр-т Героїв Дніпра, буд 40.

Відповідно до положень ч.7 ст. 145 ГПК України разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст.ст. 2,11,75,129,232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" (пр-т Героїв Дніпра, 40, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803 , ідентифікаційний код 26002605) право власності на нежитлове приміщення площею 131,1 кв.м., яке знаходиться за адресою : м. Горішні Плавні, пр-т Героїв Дніпра, 40 .

3. Стягнути з Горішньоплавнівської міської ради (вул. Миру, 24, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803 , ідентифікаційний код 24388291) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "МЖК" ( пр-т Героїв Дніпра, 40, м. Горішні Плавні, Полтавська область,39803, ідентифікаційний код 26002605) 11 475,85 грн. витрат по сплаті судового збору

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.04.2018 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Тимощенко О.М.