Рішення

від 13.04.2018 по справі 396/1847/17

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/1847/17

Провадження № 2/396/50/18

РІШЕННЯ

Іменем України

13.04.2018 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого: Гарбуз Ольга Анатоліївна

за участю секретаря: Пономаренко Р.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

озглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м.Новоукраїнка цивільну справу №396/1847/17 за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Гранул", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Новоукраїнського районного управління юстиції Кіровоградської області від 27.01.2015 року, вона являється власником земельної ділянки площею 7,7589 га. розташованої на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області. 22 листопада 2004 року між ОСОБА_2 та ПП Гранул був укладений договір оренди земельної ділянки №15/10/04-11, який зареєстровано ДП Кіровоградський регіональний центр державного земельного кадастру за №2012. Договір оренди укладено на 9 років, тобто до 22 листопада 2013 року. Після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки позивачка вважала, що належна їй земельна ділянка в користуванні інших осіб не перебуває. В січні 2015 року вона дізналась про існування угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки від 18 жовтня 2011 року, та договору оренди від 2012 року укладеного між нею та Приватним підприємством Агрофірма Агроленд . Оскільки жодної угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки та договору оренди з ПП Агрофірма Агроленд вона не підписувала, та дана угода не пройщла державної реєстрації відповідно до закону, звернулась до суду з даним позовом та просить визнати недійсною угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року 18.11.2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 16.11.2017 року.

16.11.2017 року судове засідання розгляду даної справи відкладено на 29.11.2017 року в зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача по справі.

29.11.2017 року судове засідання відкладено на 19.12.2017 року в зв'язку з неявкою в судове засідання сторін по справі.

19.12.2017 року в судове засідання не з'явився представник відповідача та третьої особи, засідання відкладено на 10.01.2018 року за клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи та повторний виклик учасників, які не з'явились в судове засідання.

10.01.2018 року в судове засідання не з'явивився представник відповідача та третьої особи. Судове засідання відкладено на 02.02.2018 року за клопотанням представника позивача, яка перебуває у щорічній відпустці.

02.02.2018 року в судове засідання не з'явивився представник відповідача, від третьої особи надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність. Судове засідання відкладено на 14.02.2018 року за клопотанням представника позивача про надання часу для зміни підстав позовної заяви.

14.02.2018 року в судове засідання не з'явивився належним чином повідомлений представник відповідача, від третьої особи надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність. Ухвалено провести засідання у їх відстність. В судовому засіданні винесено ухвали про проведення даного судового засідання як підготовче судове засідання його закриття, прийнято до справи зміну позовних вимог позивача, справу призначено до судового розляду по суті в порядку загального позовного провадження на 05.03.2018 року.

05.03.2018 року в судове засідання не з'явся належним чином повідомлений представник відповідача. Ухвалено провести судове засідання у його відсутність. За клопотанням представника позивача винесено ухвалу про витребування доказів у відповідача. Оголошено перерву до 21.03.2018 року.

21.03.2018 року сторони не з'явились в судове засідання, засідання відкладено на 13.04.2018 року. Відповідачем не надано суду докази, які було витребувано згідно ухвали від 05.03.2018 року.

Позивачка та її представник в судовому засіданні змінену позовну заяву підтримали та просили задовольнити на підставі обставин, викладених у позовній заяві та матеріалів справи. Представник позивача додала, що оскільки угода про розірвання договору оренди земельної ділянки не пройшла Державної реєстрації, а відповідно до вимог закону право оренди підлягає обов'язковій державній реєстрації, тому вважає, що дана угода, яка є предметом спору є недійсною.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився належним чином повідомлені про дату та час судового засідання про що свідчить поштове повідомлення з підписом про отримання судової повістки.

Представник третьої особи у судове засідання не зявилася, надіслали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Суд, враховуючи норми ч.ч.1, 4 ст. 223 ЦПК України, враховуючи явку представника позивача, повідомлення судом про судове засідання і відсутність належних доказів поважності неявки представника відповідача та розумні строки розгляду справи, ухвалив розглядати справу у відсутності представника відповідача.

Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII Цивільно - процесуальний Кодекс викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017р. .

Згідно п. 9 ч.1 Перехідних Положень (розділ ХІІ) справи, провадження яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом та зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2ст. 16 ЦК України, є визнання права та визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 виданого Семенастівською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області 09 серпня 1999 року та відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Новоукраїнського районного управління юстиції Кіровоградської області від 27.01.2015 року, являється власником земельної ділянки площею 7,7589 га. кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташованаа на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 7, 16-17).

22 листопада 2004 року між позивачкою ОСОБА_2 та ПП Гранул був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки №15/10/04-11. Даний договір підписаний сторонами та зареєстрований в ДП Кіровоградський регіональний центр державного земельного кадастру за №2012. Договір оренди укладено термінам на 9 років, тобто до 22 листопада 2013 року (а.с. 13-14).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки НОМЕР_2 від 15 жовтня 2004 року орендодавець ОСОБА_2 передала, а орендар ПП Гранул прийняв в оренду земельну ділянку розміром 7.76 га. згідно з договором оренди №15/10/04-11 (а.с. 15).

Як зазначила позивач, лише в січні 2015 року їй стало відомо про існування угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки б/н від 18 жовтня 2011 року (а.с. 18), даної угоди вона не підписувала. Весь час, до закінчення строку дії договору оренди (22 листопада 2013 року) вона вважала, що її земельна ділянка перебуває в користуванні ПП Гранул , але цього ж року з'ясувалось, що існує ще й договір оренди земельної ділянки від 2012 року укладений 30.03.2012 року між нею та Приватним підприємством Агрофірма Агро-ленд , даного договору вона не укладала.

Судом встановлено, з показів представника позивача, що позивачка отримує орендну плату у ПП "Агро-ленд", але подано також позов до суду про визнання недійсним і нового договору оренди земельної ділянки.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За нормами ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною другою статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України Про оренду землі .

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Нормами ч.5 ст.6 ЗУ України "Про оренду землі" передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з ч.4 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

А за ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п.3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11.02.2010 року № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень та інших законодавчих актів України встановлено, що до 01.01.2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто враховуючи, що договір оренди землі укладається для отримання права оренди на ділянку, яке, у свою чергу, підлягає обов'язковій держреєстрації (ст. 4 Закону від 01.07.04 р. № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), для офіційного підтвердження факту внесення змін (укладення додаткової угоди) до основного договору оренди слід також внести зміни до запису про таке речове право. Отже, зміни про право оренди треба вносити до Держреєстру прав.

Згідно листа №9-1116-0.2-1108/2-15 від 25.05.2015 року відділу Держземагенства у Новоукраїнському районі Кіровоградської області відомості про розірвання договору оренди земельної ділянки №2012 укладеного терміном на 9 років між гр.ОСОБА_2 та ПП Гранул 22.11.2004 року у відділі відсутні (а.с.20).

Також відповідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №110054064 від 05.01.2018 року та №113573280 від 10.02.2018 року, інформація щодо проведення реєстрації угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки (договір оренди №15/10/04-11 від 22.11.2004 року) укладеної між гр.ОСОБА_2 та ПП Гранул 18.11.2011 року, відсутня (а.с. 92-99).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Договір являється правочином і на договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Верховний Суд України у постанові від 02.03.2016 року, за наслідками розгляду цивільної справи №6-308цс16, виклав правовий висновок про те, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ). У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з її оспоренням та не визнанням іншими особами.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для вчинення правочину необхідно не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Чинне законодавство не наділяє повноваженнями будь-яких осіб, окрім сторін, вирішувати питання щодо укладення, вчинення договору, оскільки у цивільних правовідносинах діє принцип свободи договору, який є основоположним.

Відповідно до рекомендацій, викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до рекомендацій, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Враховуючи викладене вище, відсутність доказів, які б давали суду підстави погодитися з твердженнями позивача та його представника, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що, оскільки, угода про розірвання договору оренди земельної ділянки б/н від 18 жовтня 2011 року не зареєстрована відповідно вимог закону, тому не є вчиненою(нікчемний договір) в силу ст. 125 Земельного кодексу України та ст. 210 ЦК України, не створює жодних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат, а саме відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги за позовом ОСОБА_2, не підлягають задоволенню, тому судові витрати необхідно віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 203, 204, 207, 210, 215, 219, 220, 224, 651, 626, 792, ЦК України, ст.ст. 31, 89, 141, 258-259, ЦПК України, ЗУ Про оренду землі , суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Гранул", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки від 18 жовтня 2011 року, укладеної між ОСОБА_2 та Приватним підприємством "Гранул", - відмовити за необгрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду Кіровоградської області або через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 16.04. 2018 року.

Головуючий: О. А. Гарбуз