Постанова

від 16.04.2018 по справі 569/19553/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 569/19553/14-ц

провадження № 61-8695св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Лесько А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року в складі судді Харечка С. П. та на рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2016 року в складі суддів: Григоренка М. П., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 27 січня 2007 року він надав на ім'я ОСОБА_5 генеральну довіреність на управління всім своїм майном. Оскільки, на той час був інвалідом II групи, мав тяжке захворювання, переніс чотири складних операції. У зв'язку із наявністю цих тяжких для нього життєвих обставин ОСОБА_4 надав своїй невістціОСОБА_5 генеральну довіреність на управління та розпорядження своїм майном. 08 червня 2007 року ОСОБА_5 уклала договір дарування земельної ділянки площею 1327 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 на користь свого чоловіка ОСОБА_6 Позивач зазначає, що вказаний правочин було вчинено без повідомлення довірителя, тому даний правочин є таким, що суперечить його волі.

На підставі викладеного, просив визнати недійсним правочин з надання довіреності від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5 від 27 січня 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Семенком Н. П. зареєстрованого в реєстрі № 100; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1327 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 від 08 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Степурою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1288.

Рішенням Рівненського міського суду від 21 квітня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним правочин з надання довіреності від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5 від 27 січня 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Семенком Н. П. зареєстрованого в реєстрі № 100.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1327 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 від 08 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Степурою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1288.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_5 не мала права укладати вищевказаний договір із своїм чоловіком, оскільки таким чином діяла і у своїх інтересах, що суперечить положенням статті 238 ЦК України. Відмовляючи в частині позовний вимог щодо визнання недійсним правочину з надання довіреності від імені ОСОБА_4, місцевий суд виходив з того, що дія вказаної довіреності була припинена позивачем 22 червня 2007 року.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

В задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсними правочину із надання довіреності на ім'я ОСОБА_5 та визнання недійсним договору дарування належної позивачу земельної ділянки.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року, до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно з'ясовані всі обставини справи. Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_4 є інвалідом 2-ї групи. З 1999 року знаходився на Д обліку у комунальному закладі Рівненського обласного онкологічного диспансеру . З 30 січня 2007 року по 16 лютого 2007 року знаходився на стаціонарному лікуванні. 05 лютого 2007 року ОСОБА_4 проведено складну операцію. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Договір дарування від 08 червня 2007 року підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений на підставі довіреності на розпорядження, в тому числі земельної ділянки, виданої людиною похилого віку, з другою групою інвалідності, який потребував стороннього догляду, під час тяжкої хвороби, у зв'язку із чим договір дарування є правочином, укладеним на вкрай невигідних умовах і під впливом зазначених тяжких обставин, що не відповідав внутрішній волі позивача.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційним судом встановлено, що приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області СеменюкомН. П., 27 січня 2007 року було посвідчено та зареєстровано довіреність про те, що ОСОБА_4 уповноважує ОСОБА_5 управляти та розпоряджатися всім його майном, в тому числі розпоряджатися належними йому земельними ділянками, їх продажу чи дарування від імені позивача на ім'я його сина ОСОБА_6

Відповідно до договору дарування від 08 червня 2007 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Степурою О. В., ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв в дар земельну ділянку площею 1 327 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1, надану для обслуговування приміщення сауни.

Відповідно до статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно статтею 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

На підставі викладеного апеляційний суд, дійшов вірного висновку про доведення позивачем належними та допустимими доказами ту обставину, що правочин з надання довіреності від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5 від 27 січня 2007 року, на підставі якої відповідач відчужила належну позивачу земельну ділянку, ОСОБА_4 було вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину - ОСОБА_5 скористалася. Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд зазначив, що саме через наявність у ОСОБА_4 на час укладення правочину онкологічного захворювання і потребою у проведенні невідкладеної хірургічної операції це могло бути підставою для визнання вказаних правочинів недійсними, у відповідності до статті 233 ЦК України. Проте позивач звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Представником ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 17 квітня 2015 року було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки з наявного у справі договору про встановлення земельного сервітуту від 03 липня 2007 року вбачається, що на момент підписання вказаного договору позивач вже був обізнаний із тим, що земельна ділянка, вже перебуває не у його приватній власності, а у приватній власності його сина ОСОБА_6

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька А. О. Лесько