Постанова

від 17.04.2018 по справі 802/51/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

м. Київ

справа №802/51/15-а

адміністративне провадження №К/9901/6039/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної реєстраційної служби України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року (головуючий суддя Віятик Н.В., судді: Сало П.І., Яремчук К.О.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року (головуючий суддя Смілянець Е.С., судді: Залімський І.Г., Сушко О.О.) у справі №802/51/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівська друкарня" до Державної реєстраційної служби України про визнання рішення протиправним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. № 1 а.с. 70) просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Молдованової Галини Миколаївни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 17.11.2014 року № 17253996

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 22.10.2014 о 17:21:39 за реєстраційним номером 8650436, яку подав ОСОБА_2 та провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Позовні вимоги обґрунтовані неправильним, на думку позивача, висновком державного реєстратора щодо наявності суперечностей у поданих для реєстрації документах стосовно площі складових частин об'єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, позов задоволений частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, що полягає у своєчасному прийнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 22.10.2014 року за реєстраційним номером 8650436.

- визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни № 17253996 від 17.11.2014 року про відмову у державній реєстрації прав на нерухоме майно.

- зобов'язано Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що подана ОСОБА_2 22.10.2014 року за реєстраційним номером 8650436.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.10.2014 Державною реєстраційною службою України прийнята заява ТОВ Калинівська друкарня про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 8650436, для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, єдиний майновий комплекс, нежитлові будівлі, що розташований Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вулиця Горького, 33.

За наслідками розгляду даної заяви державним реєстратором прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 17253996 від 17.11.2014. Підставою для такої відмови стала неможливість встановити тип об'єкта нерухомого майна та його технічні характеристики, що унеможливлює внесення даних до Державного реєстру речових прав. До таких висновків державний реєстратор дійшла, оскільки у поданій заявником довідці № 152 від 18.04.2014 зазначено, що зміна площі літ. А здійснена на підставі декларації № ВН 142140430250, у той час як згідно декларації загальна площа будівлі становить 16.9 кв. метри. З огляду на це державним реєстратором зазначено про неможливість ідентифікувати об'єкт, який підлягає реєстрації через суперечності в поданих документах. (а.с. 6).

Задовольняючи позов в частині визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з того, що зменшення площі будівлі на 0.4 кв. м. сталось у зв'язку з облаштуванням у приміщені опалювального пункту, а зменшення площі будівлі Б сталося в зв'язку із знесенням прибудови Б1, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації та довідкою БТІ № 152 від 18.04.2014. Також суд зазначив, що в декларації про готовність об'єкта до експлуатації вказана площа не всієї будівлі, а тільки опалювального пункту, облаштування якого здійснювалося, і це відповідає його розміру згідно з технічним паспортом, а саме 16.9 кв. метри. Що ж стосується початкової побудови майнового комплексу, то вона була здійснена, ще у 1968 році, що підтверджується актом державної комісії, копія якого міститься у матеріалах справи. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації, не є тим документом, який підтверджує заявлені права на майно, а тільки підтверджує проведення законних будівельних робіт, і тільки договір та підтверджені в ньому, згідно технічного паспорта технічні характеристики та площа будівель повністю відповідають заявленим правам на майно, яке в ньому вказане.

В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про державну реєстрацію речових прав суд першої інстанції виходив з положень статті 162 КАС України і вважав за необхідне захистити права позивача саме таким чином.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанцій зазначив, що у державного реєстратора залишається не розглянута по суті заява щодо реєстрації права власності на майно, оскільки рішення про відмову в державній реєстрації прав скасовано в судовому порядку, а тому державний реєстратор зобов'язаний завершити реєстраційний процес і прийняти рішення щодо даної заяви.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державна реєстраційна служба України звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та невірне застосування норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування скарги Реєстраційна служба зазначила, що Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868, не передбачає повторного розгляду питання щодо проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень на підставі заяви, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Крім того, у зв'язку з такою відмовою заявнику повернуті усі документи, що подавались для проведення державної реєстрації прав, окрім самої заяви. Заявник має право повторно звернутись із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону державний реєстратор поряд з іншими повноваженнями встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Положеннями частини 4 ст. 15 Закону № 1952 передбачено, що Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952, який державним реєстратором зазначений як підстава їх прийняття, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідачем було подано дві апеляційні скарги на постанову суду першої інстанції:

апеляційна скарга від представника ОСОБА_3 (далі - скарга № 1, т. № 1 а.с. 226-229), в якій апелянт просив постанову суду скасувати і в позові відмовити повністю, проте доводи виклав лише щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву;

апеляційна скарга від представника ОСОБА_4 (далі - скарга № 2, т. № 2 а.с. 3-7), в якій апелянт також просив постанову суду скасувати і в позові відмовити повністю, проте доводи виклав і стосовно правомірності самого рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 17 листопада 2015 року № 17253996.

При цьому ухвалою апеляційного суду від 21 квітня 2015 року по скарзі №1 відкрито апеляційне провадження. (т. № 1 а.с. 235).

Щодо скарги №2 28 травня 2015 року від представника ОСОБА_4 надійшла заява з проханням її не розглядати, а зазначені у скарзі відомості вважати додатковими письмовими поясненнями у справі. (т. № 2 а.с. 27).

Проте, колегія суддів зазначає, що вступна та резолютивна частина ухвали апеляційного суду датована 21 травня 2015 року, тобто до подання заяви представника відповідача щодо скарги №2. (т. № 2 а.с. 30).

У повному же тексті ухвали суду дата прийняття вказана 28 травня 2015 року (т. № 2 а.с. 31-32).

Ухвали про виправлення описок чи помилок матеріали справи не містять.

При цьому судом апеляційної інстанції на час постановлення судового рішення, яким завершений апеляційний розгляд справи, відносно скарги №2 не прийнято жодного процесуального рішення, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства. (відкриття апеляційного провадження, повернення, залишення без руху тощо). Не прийнято такого рішення і на час розгляду касаційної скарги.

Незважаючи на вказане, доводи апелянта стосовно правомірності прийнятого державним виконавцем рішення апеляційним судом не перевірялись і докази стосовно цього не досліджувались. Замість цього суд апеляційної інстанції зосередився лише на перевірці постанови суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме, повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав.

При цьому з ухвали суду апеляційної інстанції неможливо встановити, як ним розцінено апеляційну скаргу №2: як скаргу, чи як пояснення у справі, оскільки жодних доводів, зазначених у цій скарзі, судом не наводилось і не аналізувалось.

Проте, зважаючи на те, що вимогами як скарги №1, так і скарги №2 було скасування постанови суду першої інстанції в цілому і відмова у позові повністю, суд апеляційної інстанції повинен був перевірити законність постанови в тому числі щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Г.М. від 17 листопада 2014 року № 17253996 про відмову у державній реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Аналогічні вимоги до судового рішення були закріплені і в статті 159 КАС України, що був чинним на час постановлення судового рішення (до 15 грудня 2017 року).

Проте, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до частини другої статті 352 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому апеляційному розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно визначитись з процесуальним рішенням стосовно апеляційної скарги №2, а також перевірити доводи (пояснення) апелянта стосовно незаконності постанови суду першої інстанції в цілому.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі №802/51/15-а скасувати і справу направити на новий апеляційний розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду