Постанова

від 20.09.2018 по справі 802/51/15-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/51/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

20 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року (прийняту у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівська друкарня" до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_2, що полягає у своєчасному прийнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 від 22.10.2014 року за реєстраційним номером 8650436; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_2 №17253996 від 17.11.2014 року про відмову у державній реєстрації прав на нерухоме майно; зобов'язано Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що подана ОСОБА_3 22.10.2014 року за реєстраційним номером 8650436.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, підписану представником ОСОБА_4, в якій просив скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову в частині Укрдержреєстру відмовити.

В подальшому відповідачем подана ще одна апеляційна скарга, яка підписана представником ОСОБА_5, в якій він просив скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

28 травня 2015 року представником відповідача ОСОБА_5 було подано до суду заяву, у якій він просив розглядати апеляційну скаргу, подану представником Укрдержреєстру, а відомості, викладені в його апеляційній скарзі, вважати додатковими поясненнями.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України залишено без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року - без змін.

Проте, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України задоволено частково: ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року скасовано і справу направлено на новий апеляційний розгляд. Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції, касаційний адміністративний суд виходив з того, що на час постановлення судового рішенням судом апеляційної інстанції, яким завершений апеляційний розгляд справи, відносно скарги, поданої представником ОСОБА_5, не прийнято жодного процесуального рішення, передбаченого КАС України. Не зважаючи на вказане, доводи апелянта стосовно правомірності прийнятого державним виконавцем рішення апеляційним судом не перевірялись і докази не досліджувались. Суд апеляційної інстанції зосередився лише на перевірці постанови суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме: повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав.

У зв'язку із вищезазначеним ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року заяву від 28.05.2015 року, подану представником відповідача ОСОБА_5, розцінено як відкликання апеляційної скарги та повернуто особі, яка її подала. При цьому при прийнятті цього рішення суд апеляційної інстанції оцінює доводи відповідача щодо скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову повністю (тобто щодо вимог, які задоволено).

Сторони в судове засідання не з'явилися, повноважних представників до суду не направили, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, з урахуванням додаткових пояснень та обґрунтувань відповідача, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, 22 жовтня 2014 року Державною реєстраційною службою України була прийнята заява ТОВ "Калинівська друкарня" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 8650436 для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, єдиний майновий комплекс, нежитлові будівлі, що розташований: Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вулиця Горького, 33.

За наслідками розгляду цієї заяви державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №17253996 від 17 листопада 2014 року. Підставою для такої відмови стало те, що неможливо встановити тип об'єкта нерухомого майна та його технічні характеристики, що унеможливлює внесення даних до Державного реєстру речових прав. Відповідно до вказаного рішення позивачем подано заяву щодо реєстрації права власності на єдиний майновий комплекс, технічний паспорт складений на нежитлові будівлі, декларацію подано щодо готовності до експлуатації опалювального пункту. Крім того, заявником подано довідку №152 від 18.04.2014, де зазначено, що зміна площі літ. А здійснена на підставі декларації №ВН 142140430250. У той час згідно з декларацією загальна площа будівлі становить 16.9 кв.м. Отже, на думку відповідача, вищевказані суперечності не дають змогу ідентифікувати об'єкт, який підлягає реєстрації.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що державний реєстратор своїм рішенням порушив права та інтереси позивача, а тому таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Судом також було встановлено пропущення державним реєстратором строків щодо відмови у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, у зв'язку з чим така бездіяльність є протиправною. З метою захисту прав та інтересів позивача суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.10.2014 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. При цьому правова оцінка судовому рішенню надається з урахуванням апеляційної скарги та додаткових пояснень і обґрунтувань відповідача щодо відмови у задоволенні позову повністю (тобто щодо вимог, які задоволено).

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Так, відповідно до ст. 2 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 4 статті 3 цього Закону встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов, зокрема якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону (у відповідній редакції) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 5 Закону визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

В силу вимог ст. 8 Закону орган державної реєстрації прав: 1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; 2) забезпечує ведення Державного реєстру прав; 3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до п. п. 1, 2, 8, 9 ч. 2 ст. 9 Закону державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частина 5 цієї статті передбачає, що державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення. Державна реєстрація права власності (надання відмови в ній) на підприємство як єдиний майновий комплекс та в разі, якщо їй передує видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно, проводиться у строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 16 Закону заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Так, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що 22 жовтня 2014 року позивачем подано заяву про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, яка зареєстрована відповідачем за номером 8650436.

Підставою для державної реєстрації права власності за позивачем був договір купівлі-продажу № 272 від 27.02.1997 року, відповідно до якого Калинівська районна друкарня, правонаступником якого є ТОВ "Калинівська друкарня", отримала у власність цілісний майновий комплекс Калинівської районної друкарні по вул. Горького 33, м. Калинівка, Вінницької області, відповідно до переліку, вказаного в п. 1.1 даного договору. Пунктом.1.2 цього договору передбачено, що право власності на майно переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Відповідно до додатка до акта приймання - передачі державного майна - цілісного майнового комплексу Калинівської друкарні, було передано його АТ "Калинівська друкарня".

Згідно з п. 36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013. №868, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 37 Порядку визначено, що документами, які підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, серед іншого є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу №272 від 27.02.1997 позивачем був укладений відповідно до порядку, встановленого законом на той час, тому саме такий договір є документом, який посвідчує заявлене право позивача на нерухоме майно.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Саме на цій підставі відповідач і відмовив позивачу у вчиненні державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому відповідач вказав, що з поданих документів неможливо встановити тип об'єкта нерухомого майна та його технічні характеристики, оскільки заявником подано заяву щодо реєстрації права власності на єдиний майновий комплекс, технічний паспорт складено на нежитлові будівлі, декларацію подано щодо готовності до експлуатації опалювального пункту. Крім того, як вказав державний реєстратор, заявником подано довідку № 152 від 18.04.2014 року, де зазначено, що зміна площі літ. А здійснена на підставі декларації № ВН 142140430250, у той же час згідно з декларацією загальна площа будівлі становить 16,9 кв.м.

Проте, перевіривши наявні в матеріалах адміністративної справи копії документів, які подавались реєстратору, суд апеляційної інстанції зосереджує увагу відповідачів на тому, що відповідно до договору позивачу було передано будівлю літ. А, загальною площею 372.5 кв. м., що і встановлено в технічному паспорті, відповідно до якого дана будівля складає площу 372.1 кв. м., зменшення площі будівлі на різницю в 0.4 кв. м. сталось в зв'язку з облаштуванням в цьому приміщені опалювального пункту, а зменшення площі будівлі "Б" сталося в зв'язку із знесенням прибудови Б1. В декларації про готовність об'єкта до експлуатації вказана площа не всієї будівлі, а тільки опалювального пункту, облаштування якого здійснювалося, що відповідає його розміру згідно з технічним паспортом, а саме 16.9 кв. м. Що стосується початкової побудови майнового комплексу, то вона була здійснена ще в 1968 році, що підтверджується актом державної комісії, копія якого міститься в матеріалах справи.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації не є документом, який підтверджує заявлені права на майно. Вона лише підтверджує проведення законних будівельних робіт, і тільки договір та підтверджені в ньому, згідно з технічним паспортом технічні характеристики та площа будівель, повністю відповідають заявленим правам на майно, яке в ньому вказане.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у здійсненні державної реєстрації права власності, у зв'язку з чим рішення №17253996 від 17.11.2014 про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, як було зазначено вище, державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення. Державна реєстрація права власності (надання відмови в ній) на підприємство як єдиний майновий комплекс та в разі, якщо їй передує видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно, проводиться у строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що із заявою про державну реєстрацію права власності представник позивача звернувся ще 22.10.2014 року, а рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності на майно, зазначене у заяві, прийнята державним реєстратором лише 17.11.2014 року, що свідчить про порушення відповідачем строків розгляду заяви та прийняття відповідного рішення, у зв'язку з чим така бездіяльність є протиправною, що вірно зазначив суд першої інстанції.

Також суд зазначає, що згідно з пунктом 29 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013. №868, орган державної реєстрації прав, нотаріус не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав видає особисто заявникові або надсилає поштою з описом вкладення таке рішення разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав. Заява, копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів, документ про сплату адміністративного збору, а також інші документи, що видані, оформлені або отримані державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав, долучаються ним до облікової справи відповідно до законодавства. Заява і документ про сплату адміністративного збору заявнику не повертаються.

Таким чином, у державного реєстратора після відмови у проведенні державної реєстрації залишаться заява про проведення державної реєстрації та документ, що підтверджує сплату відповідного збору. Вказане свідчить про те, що відповідач може повторно розглянути заяву після скасування рішення про відмову в державній реєстрації речових право та їх обтяжень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо того, що з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 162 КАС України, суд вирішив зобов'язати Державну реєстраційну службу України розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що подана ОСОБА_6 22.10.2014 за реєстраційним номером 8650436.

Згідно з п.16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013. №868, у разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

Державний реєстратор з моменту усунення обставин, що були підставою для прийняття ним рішення про зупинення розгляду заяви, приймає рішення про відновлення її розгляду. Перебіг строку державної реєстрації продовжується з урахуванням часу, що минув до прийняття рішення про зупинення розгляду заяви.

Таким чином, маючи обов'язок щодо прийняття рішення по зареєстрованій заяві, реєстратор повинен зупинити її розгляд, витребувати у заявника необхідні документи та в подальшому вирішити питання шляхом прийняття відповідного рішення. Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги щодо неможливості повторного розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, оскарження судового рішення відповідачем та межі вимог апеляційної скарги, колегія суддів надавала оцінку судовому рішенню лише стосовно задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 вересня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8