Рішення

від 03.04.2018 по справі 907/916/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.04.2018 м. Ужгород Справа № 907/916/17

за позовом ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

м. Ужгород

до відповідача публічного акціонерного товариства "Берегово-Тиса", м.Берегово

про припинення права постійного користування земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ДП радгосп-завод «Берегівський» та визнання таким, що втратив чинність на право постійного користування землею серії І-ЗК №000444 державний акт від 06.07.1995 року, у відповідності до ст.ст.79-1,92,141,149 ЗК України

Суддя Васьковський О.В.

Представники:

від позивача - ОСОБА_2 - начальник відділу представництва в судах та інших органах управління (дов. № 0-7-0.72-94/2-18 від 04.01.18р.)

від відповідача - ОСОБА_3, адвокат (свідоцтво ЗР № 21/1270 від 28.11.17р., ордер ЗР №45451 від 23.01.18р.)

СУТЬ СПОРУ: припинення права постійного користування земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ДП радгосп-завод «Берегівський» та визнання таким, що втратив чинність на право постійного користування землею серії І-ЗК №000444 державний акт від 06.07.1995 року, у відповідності до ст.ст.79-1,92,141,149 ЗК України.

Позивач позов позовні вимоги мотивує тим, що у відповідача відсутні будь-які документи, які б надавали ПАТ „Берегово-Тиса» право на постійне користування оспорюваною земельною ділянкою, ОСОБА_1 управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області такі не надавались, а державний акт на право постійного користування землею за № 24-95 від 06.07.1995 р. втратив чинність разом з припиненням ДП радгосп-заводу „Берегівський» 20.06.2007 р. Позивач вказує, що статтею 92 Земельного кодексу України не передбачено набуття земельних ділянок в постійне користування колективними сільськогосподарськими підприємствами, а наявність державного акту на право постійного користування землею колишнього радгосп-заводу „Берегівський» не звільняє відповідача, від обов'язку виготовлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою. Стверджує, що ПАТ „Берегово-Тиса» створено 03.10.2012 р. на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства „Радгосп- завод „Берегівський» . В свою чергу, СТзОВ „Берегівське» користувалось цілісним майновим комплексом радгосп-заводу „Берегівський» на правах оренди до моменту створення 03.10.2012 р. ПАТ „Берегово-Тиса» на виконання плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства.

Посилається на ч. 1 ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , згідно якої цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономним інженерними комунікаціями. До складу цілісного майнового комплексу входила і земельна ділянка, надана для сільськогосподарського виробництва у постійне користування державному підприємству розміром 770,9 га. Таким чином, СТзОВ „Берегівське» стало правонаступником усіх прав і обов'язків державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський» . Однак, з моменту створення ПАТ „Берегово-Тиса» та СТзОВ „Берегівське» керівниками підприємств не було вжито жодних заходів щодо використання земельної ділянки у відповідності до статті 125,126 Земельного кодексу України. Відтак вважає, що на сьогоднішній день жодних правових підстав користуватись земельною ділянкою площею 770, 9 га у ПАТ „Берегово-Тиса» немає.

Посилається на те, що право постійного користування земельною ділянкою полягає у безстроковому володінні та користуванні земельною ділянкою державної або комунальної власності, без встановлення строку користування, яке може набувати лише обмежене коло осіб. Вказує, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у разі реорганізації землекористувача, оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування до юридичної особи, яка утворилась у процесі реорганізації. Наведені доводи обґрунтовує й тим, що в результаті реорганізації відбувається її припинення, а оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування землею до утворилася в процесі реорганізації, то це право припиняється з моменту припинення юридичної особи, а правонаступник його не набуває.

Також, позивач вказує, що 28.09.2017 головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Берегівському, Виноградівському, Іршавському, Хустському районах та м. Берегове - державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Закарпатській області ОСОБА_4 було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки, за результатами якої було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки № 16.5 - 02/114, згідно матеріалів яких встановлено, що радгосп- завод „Берегівський» використовував земельну ділянку на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 000444, виданого відповідно до рішення Берегівської міської ради від 29.06.1995 р. № 198. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.07.1995 р. за № 24-95. Наказом Міністерства аграрної політики України від 07.02.2006 р. №44 „Про припинення діяльності державного підприємства радгоспу-заводу Берегівський припинено діяльність юридичної особи державного підприємства радгоспу-заводу „Берегівський» шляхом його реорганізації через приєднання до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Берегівське» .

Перевіркою встановлено, що СТзОВ „Берегівське» визнано правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства радгоспу-заводу „Берегівський» , яке користувалося цілісним майновим комплексом радгосп-заводу „Берегівський» на правах оренди до моменту створення 03.10.2012 р. публічного акціонерного товариства „Берегово-Тиса» на виконання плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства. Розпорядженням КМУ від 04.12.2013 р. № 952-р „Про приватизацію цілісного майнового комплексу державного підприємства „Радгосп-завод ''Берегівський» приватизовано цілісний майновий комплекс державного підприємства „Радгосп-завод „Берегівський'' , переданого в оренду СТзОВ „Берегівське» , шляхом продажу акцій публічного акціонерного, товариства, що утворене на базі майна зазначеного підприємства та орендаря. Наказом ФДМУ від 20.08.2014 № 2179 завершено приватизацію ПАТ „Берегово-Тиса» .

З отриманих для проведення перевірки документів також встановлено, що в користуванні ПАТ „Берегово-Тиса на території Берегівської міської ради Закарпатської області знаходяться земельні ділянки загальною площею 721,0000 га. Відповідно до наявної у відділі у Берегівському районі ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Закарпатській області інформації статистичної звітності по формі 6-зем за вищезгаданим підприємством (за весь період перетворень), на території Берегівської міської ради Закарпатської області, у період з 01.01.2002 р. до 01.01.2004 р. рахувалося 763,0000 га земель, у період з 01.01.2004 р. до 01.01.2016 р. площа угідь зменшилася до 721,0000 га земель. Під час проведення перевірки встановлено, що по результатам інвентаризації земель державної власності, на території Берегівської міської ради сформовано 7 земельних масивів, загальною площею 622,1388 га, з присвоєнням їм кадастрових номерів, а саме: 1) 2110200000:02:002:0038 - 2,3643 га; 2) 2110200000:02:002:0037 - 3,1774 га; 3) 2110200000:02:002:0036 - 1,9046 га; 4) 2110200000:03:001:0254 - 62,4816 га; - 5) 2110200000:02:001:0009 - 178,0254 га; 6) 2110200000:03:003:0099 - 154,3476 га; 7) 2110200000:02:002:0039 - 219,8379 га.

Крім того, зазначає, що за наявною інформацією, встановлено, що ні проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розроблених в порядку, затвердженому постановою КМУ від 02.11.2011 р. № 1134, ні агрохімічного обстеження за останній період на землях сільськогосподарських угідь, які на даний час перебувають у користуванні вищезгаданого підприємства, не проводилось. Використання таким чином земельних ділянок не сприяє підвищенню родючості ґрунтів та збереженню інших корисних властивостей землі та запобіганню безповоротної втрати гумусу, поживних елементів, що в свою чергу не відповідає вимогам ст.ст. 162,163,165 Земельного кодексу України, ст.ст. 35, 36, Закону України „Про охорону земель» .

Також, позивач вказує, що за результатами проведених заходів ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які буде виставлено на земельні торги (надалі - перелік) та здійснення заходів щодо перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні спірних земельних ділянок, Головне управління не вбачає можливості та підстав для виключення зазначених земельних ділянок з переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах.

Звертає увагу суду на те, що згідно акту на право постійного користування землею І-ЗК № 000444, виданого відповідно до рішення Берегівської міської ради від 29.06.1995 р. №198, радгосп-заводу „Берегівський» було надано у постійне користування землю площею 770,9 га для сільськогосподарського виробництва. Відповідно до наявної у відділі у Берегівському районі ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Закарпатській області інформації статистичної звітності по формі 6-зем за вищезгаданим підприємством (за весь період перетворень), на території Берегівської міської ради Закарпатської області, у період з 01.01.2002 р. до 01.01.2004 р. рахувалося 763,0000 га земель, у період з 01.01.2004 р. до 01.01.2016 р. площа угідь зменшилася до 721,0000 га земель.

У зв'язку з чим, як власник земельної ділянки позивач вважає, що право постійного користування земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ДП радгосп-завод «Берегівський» відповідачем є неправомірним та просить суд задоволити позовні вимоги повністю.

Відповідач у поданому 25.01.2018 р. відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, позовні вимоги вважає безпідставними, не погоджуючись з обставинами, викладеними позивачем у позовній заяві, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а окремі обставини, наведені у позові - такими, що не стосуються предмету спору, та суперечать один-одному, з наступних мотивів: Радгосп-завод Берегівський зареєстрований юридичною особою 22.10.1992 р. як державне підприємство. Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу України, чинного на час отримання радгосп-заводом Берегівський Державного акту на право постійного користування землею, виникнення права на користування землею було пов'язано з моментом видачі документа (06 липня 1995 р.), за реєстраційним №24-95, що посвідчує таке право і не залежало від факту реєстрації речового права . Радгосп-завод Берегівський припинив свою діяльність 20.06.2007 р. шляхом реорганізації (приєднання до орендаря) СТзОВ «Берегівське» державного майна цілісного майнового комплексу радгосп-заводу «Берегівський» . При реорганізації (злиття, приєднання, перетворення) права і обов'язки (в т.ч. майнові права) не припиняються, а продовжують існувати і переходять від одного суб'єкта господарювання (який припиняється) його правонаступника (ст.59 Господарського кодексу України). Стверджує, що таким правонаступником радгосп-заводу Берегівський свого часу стало СТзОВ Брегівське , як це визначено в абз.2 п.1.5. Статуту СТзОВ Берегівське , що - товариство є юридичним правонаступником радгосп-заводу Берегівський , що також підтверджується висновками, викладеними в Постанові Берегівського районного суду Закарпатської області від 08.02.2012 р. по справі №2-а-437/11 та в Постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2014 р. по справі №9104/46929/12. ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА створено 03.10.2012 р. на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який здано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське .

Вказує, що у процесі приватизації згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське , затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00323 від 31.07.2012 р.; та Плану приватизації від 19.09.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по В Закарпатській області №00455 від 19.09.2012 р., - ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА передано право користування земельними ділянками державної власності, внаслідок чого земельні ділянки площею 770.9 га отримали юридично закріплений статус об'єкта приватизації (п.13 Розділу ІІ Плану приватизації, графа 1.1. ряд. 2 Акту оцінки майна).

В Акті оцінки майна до сукупної вартості цілісного майнового комплексу, що підлягає приватизації (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.) включено нематеріальні активи, що належать державі (вартістю 332,0 тис. грн.) - право користування майном (а саме - земельними ділянками). За передане державою право постійного користування землею Товариство сплатило державі кошти та вносить земельний податок у порядку та строки, встановлені чинним законодавством України. З посиланням на ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України вказує, що СТзОВ Берегівське (орендар) припинило діяльність шляхом приєднання до ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА , яке є єдиним (цілісним) майновим комплексом, що разом з земельною ділянкою використовується підприємством для здійснення підприємницької діяльності. Стверджує, що в оренду, згідно договору оренди №39 від 12.09.2003 р., укладеного з Регіональним відділенням ФДМУ по Закарпатській області, як вказує і сам позивач, СТзОВ Берегівське було передано весь ЦМК державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , в т.ч. і земельна ділянка, надана у постійне користування для сільськогосподарського виробництва. Вказані доводи також обґрунтовує тим, що Наказом Фонду державного майна України від №2179 Про завершення приватизації ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА вказано, що відповідач є правонаступником цілісного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський переданого в оренду СТзОВ Берегівське .

Відтак доводить, що ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА , яке утворено 03.10.2012 р. на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства Радгосп-завод Берегівський не втратило раніше наданого права постійного користування земельною ділянкою.

Також, у вказаному відзиві відповідач посилаючись на практику ВГСУ наводить доводи, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Адже, стосовно права користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований ст.ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України. При цьому, у будь-якому разі, виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з не переоформленням правового титулу.

Крім того, відповідач вказує, що ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА є фактичним користувачем землею відповідно до Державного акту на право постійного користування землею (Серія І-ЗК №000444), виданого радгосп-заводу Берегівський , що підтверджується внесенням щомісячних платежів до бюджету у вигляді земельного податку та вжиттям заходів по обробітку земель під багаторічні насадження. Відповідно до позиції, викладеної у п. 2.3 постанови N 6 від 17.05.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право.

Відповідач, в заперечення доводів позивача, посилається на рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1- 17/2005), яким визнано неконституційним положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Отже, посилаючись на ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України відповідач зазначає, що цим підтверджується факт дії Державного акту на право постійного користування землею, а також, визнаються дійсними речові права ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА на користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення. Вважає, що позиція позивача щодо роз'яснень порядку та підстав припинення, набуття прав на землю, а також щодо оформлення (переоформлення) прав на землю (власності, оренди, інших речових прав) є хибною та суперечить нормам Конституції України.

Відповідач наголошує, що припинення права користування земельними ділянками за ініціативи позивача в примусовому порядку завдасть непоправної (в особливо великих розмірах) майнової шкоди ПАТ БЕРЕГОВО- ТИСА як єдиному (цілісному) майновому комплексу, що разом з земельною ділянкою використовується підприємством для здійснення господарської діяльності. Оскільки, на вказаних земельних ділянках розміщені, нежитлові об'єкти, багаторічні насадження (виноградники), визначені в Акті оцінки майна та включені до сукупної вартості цілісного майнового комплексу (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.), які не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, на якій вони знаходяться (ростуть на ній), тобто, є його невід'ємною частиною. Зокрема, на землях розміщені об'єкти права власності (перелік не вичерпний, оскільки не всі об'єкти підлягають державній реєстрації), набуті в процесі приватизації ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА . Крім того, звертає увагу суду на те що у випадку позбавлення відповідача права користування земельною ділянкою, останній втратить можливість дотримати зобов'язання щодо збереження протягом 10 років після приватизації основних видів діяльності приватизованого об'єкта (вирощування сільськогосподарських культур, закладених багаторічних насаджень та їх переробка) відповідно до ч.5 ст.29 Закону України Про приватизацію державного майна , і постане в ситуації, в якій вимушений буде сплатити штраф у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

З посиланням на ст.27 Земельного кодексу України, сільськогосподарські підприємства установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та іншій організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше передбачено договором. У зв'язку з вищенаведеним, вважає висновок позивача про те, що право простійного користування земельною ділянкою припиняється у разі реорганізації землекористувача (у зв'язку з припиненням такої юридичної особи), оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування до юридичної особи, яка утворилась у процесі реорганізації, - не відповідає Земельному кодексу України, чинному законодавству про приватизацію та нормам Конституції України, порушує права та охоронюваний законом інтерес відповідача.

Відповідач вважає, що враховуючи покладені на позивача завдання, відповідно до пп. 33 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, позивачу належить виключно право на внесення клопотання, а не безпосереднє звернення до суду. Тому, вказує, що з огляду на обумовлену нормами чинного законодавства України компетенцію позивача, за відсутності підстав, визначених у ст.143 Земельного кодексу України, у позивача відсутнє право на звернення до суду з позовною заявою про примусове припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання таким, що втратив чинність державного акту на право постійного користування землею, відповідачем в якому визначено ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА .

Вказує, що позивачем, в порушення пп.6 ст.174 ГПК України не подано доказів досудового врегулювання спору, передбачені ст.144 Земельного кодексу України, згідно якої у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. Посилається на ч.2 ст.144 Земельного кодексу України, передбачено, що у разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Відповідно до ч.3 ст.144 Земельного кодексу України, рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Відповідач зазначає, що в запереченні до Акту перевірки від 24 листопада 2017 р. викладено мотиви, з яких ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА не погоджується з висновками вказаними в ньому. Крім того, в запереченні наголошено на безпідставності проведення перевірки в період дії мораторію, порушень порядку і процедури проведення заходу з державного нагляду (контролю) з перевірки дотримання вимог земельного законодавства позивачем стосовно ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА , та в силу ряду інших грубих порушень Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Посилаючись на вказані доводи та доводи, викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Рішенням Берегівської міської ради № 198 від 29 червня 1995 року державному підприємству радгосп-завод „Берегівський» надана у постійне користування земельна ділянка площею 770,9 га, для сільськогосподарського виробництва, у підтвердження чого видано державний акт на право постійного користування серії І-ЗК №000444, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24-95 від 06.07.1995р.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 07.02.2006 р. № 44 „Про припинення діяльності державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський» припинено діяльність юридичної особи - державне підприємство радгосп-завод „Берегівський» шляхом його реорганізації через приєднання до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Берегівське» .

Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПта ГФ ДП радгосп-завод „Берегівський» припинено 20.06.2007р. (номер запису 13221120004000223).

12.09.2003 року між СТзОВ „Берегівське» (створеним трудовим колективом радгосп-заводу „Берегівський» ) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський» № 39 строком на 10 років.

Згідно п.п. 1.1. та 1.5. статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Берегівське» є правонаступником державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський» внаслідок приєднання до свого майна Підприємства (ЦМК радгосп-заводу „Берегівський» ) в установленому порядку (пункт 1.5. договору оренди).

У п. 1.6. договору оренди від 12.09.2003 р. зазначено, що орендар виступає правонаступником усіх прав та обов'язків реорганізованого підприємства.

Таким чином, СТзОВ „Берегівське» стало правонаступником усіх прав і обов'язків державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський , зокрема щодо спірної земельної ділянки.

03.10.2012 року на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства „Радгосп- завод „Берегівський» , який затверджено наказом регіонального відділення ФДМУ №00455 від 19.09.2012 р., створено ПАТ „Берегово-Тиса» .

Розпорядженням КМУ від 04.12.2013р. № 952-р „Про приватизацію цілісного майнового комплексу державного підприємства „Радгосп-завод ''Берегівський»» приватизовано цілісний майновий комплекс державного підприємства „Радгосп-завод „Берегівський , переданого в оренду СТзОВ „Берегівське» , шляхом продажу акцій публічного акціонерного товариства, що утворене на базі майна зазначеного підприємства та орендаря.

Наказом Фонду державного майна України від 20.08.2014 р. №2179 завершено приватизацію ПАТ „Берегово-Тиса» та визнано правонаступником цілісного майнового комплексу державного підприємства „Радгосп-завод ''Берегівський» переданого в оренду СТзОВ „Берегівське» .

Згідно п.2.3 статуту ПАТ „Берегово-Тиса» є правонаступником майнових прав та обов'язків, матеріальних активів згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське від 31.07.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00323 від 31.07.2012 р. та Плану приватизації від 19.09.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по В Закарпатській області №00455 від 19.09.2012 р., - ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА та Передавального акту.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 вересня 2012 року № 579 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2012 р. за №1655/21967), затверджено Порядок закупівлі послуг з виконання робіт із землеустрою, оцінки земель та визначення виконавця земельних торгів на конкурентних засадах (далі - Порядок), який набув чинності 12.10.2012 р.

Позивач звернувся з позовом до суду посилаючись на те, що з моменту створення ПАТ „Берегово-Тиса» та СТзОВ „Берегівське» керівниками підприємств не було вжито жодних заходів щодо використання земельної ділянки у відповідності до статтей 125,126 Земельного кодексу України та вказує, що на сьогоднішній день жодних правових підстав користуватись земельною ділянкою площею 770, 9 га у ПАТ „Берегово-Тиса» немає.

ПАТ „Берегово-Тиса» відповідно до клопотання від 01.08.2017 р. № 40 звернулось до ОСОБА_1 управління щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії І-ЗК № 000444 від 06.07.1995р. ОСОБА_1 управління від 30.08.2017 № 28-7-0.32-9711/2-17 надано відмову у задоволенні клопотання з підстав припинення ДП радгосп-заводу „Берегівський» .

Згідно ст.80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Стаття 81 ЦК України передбачає, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

У відповідності до статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та, органи державної влади.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з статтею 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України „Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» .

Право постійного користування земельними ділянками посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. У відповідності до цієї статті підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій. державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Однак, стосовно права користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований ст.ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України. При цьому, у будь-якому разі, виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з не переоформленням правового титулу. Така правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 2 0.07.2011 р. № 13/307-10.

Статтею 108 Цивільного кодексу України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, викладеній у постанові від 21.02.2011 р., № 21-3а11.

Верховний Суд України у своїй Постанові від 21.02.2011 № 21-3а-11 встановив, що приписи підпункту в ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Крім того, частиною 1 ст.377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ст.191 Цивільного кодексу України, підприємство є єдиним (цілісним) майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно ч.2 ст.191 Цивільного кодексу України, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 5 „Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств, заснованих на змішаній формі власності, в акціонерні товариства» , затвердженого постановою КМУ від 11.09.1996 № 1099, акціонерне товариство з моменту державної реєстрації стає правонаступником прав і обов'язків підприємства, що приватизується, відповідно до передавального балансу.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА створено 03.10.2012 р. на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який здано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське .

ПАТ „Берегово-Тиса» є правонаступником майнових прав та обов'язків, матеріальних активів згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське від 31.07.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00323 від 31.07.2012 р. та Плану приватизації від 19.09.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по В Закарпатській області №00455 від 19.09.2012 р., - ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА та Передавального акту (п.2.3 статуту).

Також, вказане підтверджується Наказом Фонду державного майна України від 20.08.14 №2179 завершено приватизацію ПАТ „Берегово-Тиса» та визнано правонаступником цілісного майнового комплексу державного підприємства „Радгосп-завод ''Берегівський» переданого в оренду СТОВ „Берегівське» .

В оренду, згідно договору оренди №39 від 12.09.2003 р., укладеного з Регіональним відділенням ФДМУ по Закарпатській області, як вказує і сам позивач, СТзОВ Берегівське було передано весь ЦМК державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , в т.ч. і земельна ділянка, надана у постійне користування для сільськогосподарського виробництва.

Як зазначено у Аудиторському висновку-звіті передавального балансу СТзОВ „Берегівське» станом на 31.05.2012 року СТзОВ „Берегівське» згідно вказаного договору та акту приймання-передачі від 31.10.2003 року на підстав результатів інвентаризації, передавального балансу станом на 30.06.2003 року, акту оцінки, Регіональним відділенням ФДМУ по Закарпатській області в довгострокову оренду на 10 років передано державне майно вартістю 4160,4 тис.грн., а саме нематеріальні активи/право користування земельними ділянками-61,3 тис.грн., незавершене бувдівництво -427 тис.грн., основні фонди залишковою вартістю 4056,4 тис.грн.

ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА є єдиним (цілісним) майновим комплексом, що разом з земельною ділянкою використовується підприємством для здійснення підприємницької діяльності.

У процесі приватизації згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське від 31.07.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00323 від 31.07.2012 р. та Плану приватизації від 19.09.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00455 від 19.09.2012 р., - ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА до сукупної вартості цілісного майнового комплексу, що підлягає приватизації (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.) включено нематеріальні активи, що належать державі (вартістю 332,0 тис. грн.) - право користування майном, а саме: право користування земельними ділянками державної власності, внаслідок чого земельні ділянки площею 770.9 га (п.13 Розділу ІІ Плану приватизації, графа 1.1. ряд 2 Акту оцінки майна).

Позивач у позові посилається на те, що як Земельний кодекс України (в редакції від 13.03.1992 р. на момент видачі державного акту на право постійного користування землею), так і Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. не передбачають жодних виняткових підстав для набуття користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів, - не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як неодноразово наголошувалось у відзиві, відповідач не набував права постійного користування земельними ділянками.

Проте, аналіз вищенаведених правових норм земельного законодавства дає підстави для висновку, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації, передбачених, згідно ст.141 Земельного кодексу України допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво, що відповідає правовій позиції Верховного суду України від 21.02.2011 р. у справі №21-3а11.

Отже, при перетворенні правонаступник набуває, в тому числі і право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у його попередника згідно із законодавством, чинним на момент виникнення такого права в останнього.

В свою чергу, ОСОБА_5 як правонаступник державного підприємства радгосп-заводом Берегівський продовжує користуватись земельними ділянками державної власності на підставі чинного державного акту.

Право постійного користування земельними ділянками державної власності було набуто радгосп-заводом Берегівський на підставі рішення від 29.06.1995 р. Берегівської міської ради №198, про що видано Державний акт від 06.07.1995 р., зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24-95.

Відповідно до статті 25 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно положень Закону „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ч.3 ст.3. Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Державний акт на право постійного користування землею від 06.07.1995 р. Серія І-ЗК №000444, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24-95 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 02.04.2002 р. № 449 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Верховного суду України від 26.09.2011 р. № 6-14цс11).

Обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 р.

Правовий порядок в Україні, відповідно до ч.1 ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013 р.) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак, у господарюючих суб'єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чітко не встановлений законом обов'язок вчиняти дії, що пов'язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Крім того, ст.27 Земельного кодексу України визначено, що сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З наведеного вбачається, що відповідач набув вправо постійного користування спірними земельними ділянками внаслідок правонаступництва прав та обов'язків юридичної особи, яка набула вказане право у порядку, визначеному законом в процесі здійснення процедури приватизації ЦМК, до складу якого входили спірні земельні ділянки, які є невід'ємними його частинами.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачем наявність обставин, з якими пов'язується виникнення у відповідача права постійного користування спірними земельними ділянками в процесі приватизації та правомірне користування спірними земельними ділянками на підставі Державного акту від 06.07.1995 р., зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24-95,який виданий на законних підставах та станом на момент розгляду даної справи є чинним.

Відтак, вказаний ст.141 Земельного кодексу України порядок припинення права постійного користування до вказаних правовідносин не застосовується, а право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно ч.2 ст. 28 Закону України „Про приватизацію державного майна» правонаступництво щодо акцій (часток, паїв), придбаних в процесі приватизації, які належали державі в майні суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств, підтверджується договором купівлі-продажу, якого у відповідача укладено не було та не виготовлено землевпорядну документацію на спірні земельні ділянки.

Однак, 5 „Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств, заснованих на змішаній формі власності, в акціонерні товариства» , затвердженого постановою КМУ від 11.09.1996 р. № 1099, акціонерне товариство з моменту державної реєстрації стає правонаступником прав і обов'язків підприємства, що приватизується, відповідно до передавального балансу.

Так, в Акті оцінки майна до сукупної вартості цілісного майнового комплексу, що підлягає приватизації (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.) включено нематеріальні активи, що належать державі (вартістю 332,0 тис. грн.) - право користування майном, що включає в себе і право постійного користування земельними ділянками та зазначено, що відповідачу передано у користування земельними ділянками державної власності, внаслідок чого земельні ділянки площею 770,9 га (п.13 Розділу ІІ Плану приватизації, графа 1.1. ряд 2 Акту оцінки майна), а також складено передавальний баланс від 31.05.12.

Таким чином, посилання позивача щодо підстав припинення права користування спірними земельними ділянками у зв'язку з відсутністю у відповідача укладено договору купівлі-продажу на об'єкт приватизації не є належним чином обґрунтовані.

Водночас, доводи та посилання позивача щодо дотримання порядку і процедур включення земельних ділянок згідно ст.ст. 18- 1, 18-2 Закону України Про приватизацію державного майна органами приватизації під час приватизації, встановлені у-довідці з питань дотримання вимог земельного законодавства Берегівською РДА при передачі у приватну власність земельних ділянок для ведення індивідуального дачного садівництва без вилучення іх від радгосп-заводу Берегівський від 24.07.2015 р. державним інспектором сільського господарства Закарпатської області - заступником начальника відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Держсільгоспінспекі в Закарпатській області, не є належним чином обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки законність приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп- I заводу Берегівський , який передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське ніким не оспорювалась та не оспорюється, як і сама процедура приватизації. Відтак, вказане не є предметом даного судового розгляду та не є предметом доказування у даній справі.

Стосовно вимоги позивача про визнання таким, що втратив чинність державного акту на право постійного користування землею Серії І-ЗК №000444, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24-95, то Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого органу недійсним (таким що втратив чинність) з підстав невідповідності його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд звертає увагу, що з урахуванням норм ч. 1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тобто, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (Правова позиція Верховного суду України викладена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 25.11.2015р. у справі № 6-1749цс15).

Враховуючи вимоги даних норм, господарський суд вирішуючи спір по суті, повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права і/ або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог, у зв'язку з відсутністю факту порушення відповідного права.

Також, суд констатує, що неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права. Як свідчать позовна заява, такі негативні наслідки відсутні, а отже безпідставним є посилання позивача на порушення його права або охоронюваного законом інтересу.

З огляду на положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права при вирішенні спору про визнання недійсним правочину піддягають застосуванню загальні приписи, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.04.2017 року у справі №923/1108/16).

Водночас, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 року N 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, європейський суд з прав людини в своїх рішенням вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, що відображено в ст.1, зокрема необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти шляхом позбавлення особи її права власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності, у тому числі і права користування, лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Враховуючи встановлені обставин справи в їх сукупності, суд зауважує, що відповідач здійснює діяльність в сфері сільського господарства, вирощування культур та використовує земельну ділянку згідно призначення для здійсненння господарської діяльності, передбачену статутом.

ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА є єдиним (цілісним) майновим комплексом, що разом з земельною ділянкою використовується підприємством для здійснення підприємницької діяльності та фактично користується спірними земельними ділянками відповідно до чинного Державного акту на право постійного користування землею (Серія І-ЗК №000444, виданого у відповідності до норм чинного законодавства радгосп-заводу Берегівський , правонаступництво щодо якого у відповідача встановлено в ході розгляду даної справи. Фактичне користування спірними земельними ділянками також підтверджується внесенням щомісячних платежів до бюджету у вигляді земельного податку та вжиттям заходів по обробітку земель під багаторічні насадження.

Оскільки, на вказаних земельних ділянках розміщені, нежитлові об'єкти, багаторічні насадження (виноградники), визначені в Акті оцінки майна та включені до сукупної вартості цілісного майнового комплексу (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.) відповідача, які не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, на якій вони знаходяться (ростуть на ній), то вони є його невід'ємною частиною.

Зокрема, на землях розміщені об'єкти права власності (перелік не вичерпний, оскільки не всі об'єкти підлягають державній реєстрації), набуті в процесі приватизації ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА , що підтверджується документально наступними правовстановлюючими документами: комплекс будівель; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Шевченко, буд. 120; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.02.2013 р., Індексний номер: 782927 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2013 р., Індексний номер: 4753311; Бригадний будинок №5; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Виноградна, буд.171/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 667297 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668772; Бригадний будинок №5; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Виноградна, буд.172/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.02.2013 р., Індексний номер: 772171 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 772748; нежитлова будівля; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Потушняка, буд.б/н; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 699764 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 699879;Бригадний будинок №7; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Дерекосег, буд.1/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 698210 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 700050; Бригадний будинок №8; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Дерекосег, буд.2/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 689574 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 690374; будинок тарного складу і водокачка; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, І І буд. 19/6; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 693619 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 694323; нежитлова будівля, будівля складу ПММ; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Дерекосег, буд.2/а Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 696717 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 697038; Бригадний будинок №1; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Шевченко, буд.128/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 684386 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 688143; Бригадний будинок №; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.34/б; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 667103 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668649; Бригадний будинок №4; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.34/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 667687 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668811; Бригадний будинок №3; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.21/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 678086 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 684987; Бригадний будинок №2; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.23/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668291 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 686036, інші об'єкти, в т.ч. багаторічні насадження, виноградники (власність підприємства), які рахуються на балансі відповідача як довгострокові біологічні активи (графа 1021, загальною вартістю 4145,0 тис. грн.), обліковуються на рахунку 108 Багаторічні насадження загальною балансовою вартістю 3 209333,09 грн. та на рахунку 166 Незрілі довгострокові біологічні активи, які оцінюються за первісною вартістю загальною балансовою вартістю 935787,55 грн., що також підтверджується балансовою довідкою від 23.01.2018 р. (вих №юр-21/18).

З огляду на досліджені обставини спірних правовідносин, вимоги позивача про припинення у відповідача права користування спірними земельними ділянками, свідчать про непропорційне втручання у право відповідача як власника майна на мирне володіння своїм майном, в т.ч. цілісного майнового комплексу та права користування спірними земельними ділянками, на яких вказане майно розташоване, всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року (Справа Стретч проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень. Позивачем позовні вимоги належним чином, у відповідності до вказаних норм ГПК України не доведені та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Інші доводи позивача, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у визначеному чинним законодавством не доведені, не обґрунтовані та не спростовуютья вищенаведених висновків суду.

Що стосується клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, то суд констатує, що враховуючи обставини спору в сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити через недоведеність позивачем факту порушення його прав та безпідставність вимог. Відтак, у даному випадку, оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові по суті, строк позовної давності не підлягає застосуванню, у зв'язку з чим, у клопотанні відповідача про застосування строку позовної давності належить відмовити повністю. У зв'язку з чим, заперечення позивача щодо вказаного клопотання судом відхиляється.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що зазначені позивачем обставини не знайшли свого підтвердження, спростовуються вищенаведеними висновками суду та матеріалами справи, відтак у позові слід відмовити повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у сумі 1600,00 грн. судового збору за подання позовної заяви належить покласти на позивача.

Також відповідачем подано клопотання про забезпечення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у порядку ст.123 Господарського процесуального кодексу України, в якому просить суд зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду суму 25000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням відповідачу професійної правничої допомоги. У підтвердження понесених витрат відповідачем подано договір про надання правової допомоги від 23.01.2018 р.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

З огляду на завершення розгляду справи по суті та відмову у задоволенні позову, суд вбачає підстави для відшкодування позивачем на користь відповідача, вказаних у клопотанні витрат, у відповідності до ст.129 ГПК України. У зв'язку з чим, у задоволенні клопотання відповідача про забезпечення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи належить відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати у сумі 1600,00 грн. судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.

Стягнути з ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Закарпатській області, (88008, Закарпатська область, м. Ужгородна, пл.Наподна, 4, код ЄДРЮОФОПтаГФ 39766716) користь публічного акціонерного товариства "Берегово-Тиса", (90202, Закарпатська область, м.Берегово, вул.Шевченка,120, код ЄДРЮОФОПтаГФ 38068751) суму 25000,00 грн. - судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.04.18 .

Суддя О.В. Васьковський