Постанова

від 26.06.2018 по справі 907/916/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2018 р. Справа № 907/916/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.

за участю секретаря судового засідання - Карнидал Л.

та представників сторін:

від позивача - Сатмарі Н.М., довіреність № 0-7-0.72-94/2-18 від 04.01.18,

від відповідача - Мерза Р.І., адвокат,

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 9-7-0.7-3204/2-18 від 05.05.2018

на рішення господарського суду Закарпатської області від 03.04.2018 (головуючий суддя Васьковський О.В.) , повний текст складено 19.04.2018,

у справі № 907/916/17

за позовом: Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, м.Ужгород ,

до відповідача: Публічне акціонерне товариство "Берегово-Тиса" , м.Берегово ,

про припинення права постійного користування земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ДП радгосп-завод "Берегівський" та визнання таким, що втратив чинність на право постійного користування землею серії І-ЗК №000444 державний акт від 06.07.1995 року у відповідності до ст.ст.79-1,92,141,149 ЗК України

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, м.Ужгород, звернулось до господарського суду з позовом про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка перебувала у користуванні Державного підприємства (ДП) Радгосп-завод Берегівський , та про визнання Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК №000444від 06.07.1995 року таким, що втратив чинність, у відповідності до ст.ст.79-1,92,141,149 ЗК України. Позивач позовні вимоги мотивує тим, що у відповідача відсутні будь-які документи, які б надавали ПАТ „Берегово-Тиса право на постійне користування оспорюваною земельною ділянкою, позивачем такі не надавались, а Державний акт на право постійного користування землею за № 24-95 від 06.07.1995 втратив чинність разом з припиненням ДП Радгосп-заводу „Берегівський 20.06.2007. Позивач вказує, що статтею 92 Земельного кодексу України не передбачено набуття земельних ділянок в постійне користування колективними сільськогосподарськими підприємствами, а наявність державного акту на право постійного користування землею колишнього радгосп-заводу „Берегівський не звільняє відповідача від обовязку виготовлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою. Стверджує, що ПАТ „Берегово-Тиса створено 03.10.2012 р. на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства „Радгосп- завод „Берегівський . В свою чергу, СТзОВ „Берегівське користувалось цілісним майновим комплексом радгосп-заводу „Берегівський на правах оренди до моменту створення 03.10.2012 ПАТ „Берегово-Тиса . Таким чином, СТзОВ „Берегівське стало правонаступником усіх прав і обовязків ДП Радгосп-завод „Берегівський . Однак, з моменту створення ПАТ „Берегово-Тиса та СТзОВ „Берегівське керівниками підприємств не було вжито жодних заходів щодо використання земельної ділянки у відповідності до статті 125, 126 Земельного кодексу України. Відтак, скаржник вважає, що жодних правових підстав користуватись земельною ділянкою площею 770, 9 га у ПАТ „Берегово-Тиса немає.

Правова підстава позову, зазначена позивачем, - ст.ст. 79-1, 92, 141 ЗК України, ст. 28 Закону України Про приватизацію державного майна .

Правова підстава позову з відповідним покликанням на норму матеріального права стосовно вимоги про визнання Державного акту таким, що втратив чинність, позивачем не зазначена.

Слід зазначити, що позивач покликається одночасно на дві підстави припинення права користування земельною ділянкою: припинення діяльності державних підприємств, установ та організацій; вилучення земельних ділянок у постійних користувачів для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2018 у справі № 907/916/17 (головуючий суддя Васьковський О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач набув вправо постійного користування спірними земельними ділянками внаслідок правонаступництва прав та обов'язків юридичної особи, яка набула вказане право у порядку, визначеному законом в процесі здійснення процедури приватизації цілісного майнового комлексу, до складу якого входили спірні земельні ділянки, які є невід'ємними його частинами. Суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачем наявність обставин, з якими пов'язується виникнення у відповідача права постійного користування спірними земельними ділянками в процесі приватизації та правомірне користування спірними земельними ділянками на підставі Державного акту від 06.07.1995, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24-95, та який виданий на законних підставах та станом на момент розгляду даної справи є чинним. Відтак, вказаний у ст.141 Земельного кодексу України порядок припинення права постійного користування до вказаних правовідносин не застосовується, а право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. З огляду на досліджені обставини спірних правовідносин, вимоги позивача про припинення у відповідача права користування спірними земельними ділянками, свідчать про непропорційне втручання у право відповідача як власника майна на мирне володіння своїм майном, в т.ч. цілісного майнового комплексу та права користування спірними земельними ділянками, на яких вказане майно розташоване, всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд першої інстанції також констатував, що неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права. Як встановив суд першої інстанції, докази про такі негативні наслідки відсутні, а отже суд вважав безпідставним посилання позивача на порушення його права або охоронюваного законом інтересу.

Суд першої інстанції у клопотанні відповідача про застосування строку позовної давності відмовив у зв'язку з недоведеністю наявності порушеного права позивача.

Позивач - Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області - подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2018 у справі № 907/916/17, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2018 у справі № 907/916/17 та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити, мотивуючи вимоги апеляційної скарги тим, що:

- скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що відповідач є правонаступником ДП Радгосп - завод Берегівський ;

- право постійного користування земельною ділянкою припиняється у разі реорганізації землекористувача, оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування до юридичної особи, яка утворилася у процесі реорганізації;

- з моменту створення ПАТ Берегово-Тиса та СТОВ Берегівське керівниками підприємств не було вжито жодних заходів щодо використання земельної ділянки у відповідності до ст.ст. 125, 126 ЗК України;

- порушення права позивача полягає у неможливості без припинення права постійного користування землею ДП Радгосп - завод - Берегівський в зазначеному порядку здійснювати повноваження щодо передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб фізичним та юридичним особам;

- крім того, скаржник не погоджується із стягненням з нього на користь відповідача 25000,0 грн. судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, а саме наданням правничої допомоги.

Згідно з узагальненими доводами та запереченнями на апеляційну скаргу у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що :

- відповідач ПАТ Берегово-Тиса є правонаступником майнових прав та обов'язків, матеріальних активів згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу ДП Радгосп-завод - Берегівський , який передано в оренду СГ ТОВ Брегівське від 31.07.2012 року та Плану приватизації від 19.09.2012 року та Передавального Акту. Також вказане підтверджується Наказом ФДМ України від 20.08.14 № 2179, яким завершено приватизацію ПАТ Берегово-Тиса та останнього визнано правонаступником ЦМК ДП Радгосп-завод Берегівський ;

- матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачем наявність обставин, з якими пов'язується виникнення у відповідача прав постійного користування спірними земельними ділянками в процесі приватизації та правомірне користування спірними земельними ділянками на підставі Державного Акту від 06.07.1995 року, який станом на момент розгляду даної справи є чинним;

- вказаний ст. 141 ЗК України порядок припинення права постійного користування до вказаних відносин не застосовується, а право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність із вимогами чинного законодавства і переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду;

- скаржник не вказав для яких саме суспільних потреб необхідно вилучити земельну ділянку та не надав відповідні рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування;

- з позовної заяви не вбачається наявність порушеного права позивача.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що Рішенням Берегівської міської ради № 198 від 29 червня 1995 року державному підприємству радгосп-завод Берегівський надана у постійне користування земельна ділянка площею 770,9 га, для сільськогосподарського виробництва, у підтвердження чого видано Державний акт на право постійного користування серії І-ЗК №000444, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24-95 від 06.07.1995р.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 07.02.2006 № 44 „Про припинення діяльності державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський припинено діяльність юридичної особи - державне підприємство радгосп-завод Берегівський шляхом його реорганізації через приєднання до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) Берегівське .

Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОП та ГФ ДП радгосп-завод „Берегівський припинено 20.06.2007р. (номер запису 13221120004000223).

12.09.2003 між СТзОВ „Берегівське (створеним трудовим колективом радгосп-заводу „Берегівський) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський № 39 строком на 10 років.

Згідно п.п. 1.1. та 1.5. статуту СТОВ „Берегівське є правонаступником державного підприємства радгосп-заводу „Берегівський внаслідок приєднання до свого майна Підприємства (ЦМК радгосп-заводу „Берегівський) в установленому порядку (пункт 1.5. договору оренди).

У п.1.6. договору оренди від 12.09.2003 зазначено, що орендар виступає правонаступником усіх прав та обовязків реорганізованого підприємства.

Таким чином, СТОВ Берегівське стало правонаступником усіх прав і обовязків державного підприємства радгосп-заводу Берегівський , зокрема щодо спірної земельної ділянки.

03.10.2012 на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства „Радгосп - завод Берегівський , який затверджено наказом регіонального відділення ФДМУ №00455 від 19.09.2012 р., створено ПАТ „Берегово-Тиса .

Розпорядженням КМУ від 04.12.2013р.№ 952-р „Про приватизацію цілісного майнового комплексу державного підприємства „Радгосп-завод Берегівський приватизовано цілісний майновий комплекс державного підприємства „Радгосп-завод „Берегівський , переданого в оренду СТзОВ „Берегівське, шляхом продажу акцій публічного акціонерного товариства, що утворене на базі майна зазначеного підприємства та орендаря.

Наказом Фонду державного майна України від 20.08.2014 №2179 завершено приватизацію ПАТ „Берегово-Тиса та визнано правонаступником цілісного майнового комплексу (ЦМК) державного підприємства „Радгосп-завод Берегівський , переданого в оренду СТОВ „Берегівське .

Згідно п.2.3 статуту ПАТ „Берегово-Тиса є правонаступником майнових прав та обовязків, матеріальних активів згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське від 31.07.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00323 від 31.07.2012 р. та Плану приватизації від 19.09.2012, затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00455 від 19.09.2012, - ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА та Передавального акту.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 вересня 2012 року № 579 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2012 р. за №1655/21967), затверджено Порядок закупівлі послуг з виконання робіт із землеустрою, оцінки земель та визначення виконавця земельних торгів на конкурентних засадах (далі - Порядок), який набув чинності 12.10.2012 р.

Позивач звернувся з позовом до суду, посилаючись на те, що з моменту створення ПАТ „Берегово-Тиса та СТзОВ „Берегівське керівниками підприємств не було вжито жодних заходів щодо використання земельної ділянки у відповідності до статтей 125,126 Земельного кодексу України та вказує, що жодних правових підстав користуватись земельною ділянкою площею 770, 9 га у ПАТ Берегово-Тиса немає.

ПАТ „Берегово-Тиса відповідно до клопотання від 01.08.2017 № 40 звернулось до Головного управління щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії І-ЗК № 000444 від 06.07.1995р. Головним управлінням від 30.08.2017 № 28-7-0.32-9711/2-17 надано відмову у задоволенні клопотання з підстав припинення ДП радгосп-заводу Берегівський .

Згідно ст.80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Стаття 81 ЦК України передбачає, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

У відповідності до статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та, органи державної влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України „Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування.

Право постійного користування земельними ділянками посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. У відповідності до цієї статті підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій. державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Однак, стосовно права користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований ст.ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України. При цьому, у будь-якому разі, виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у звязку з не переоформленням правового титулу.

Статтею 108 ЦК України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, викладеній у постанові від 21.02.2011 р., № 21-3а11.

Верховний Суд України у Постанові від 21.02.2011 № 21-3а-11 встановив, що приписи підпункту в ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Згідно ст.191 ЦК України, підприємство є єдиним (цілісним) майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно ч.2 ст.191 ЦК України, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.5 „Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств, заснованих на змішаній формі власності, в акціонерні товариства, затвердженого постановою КМУ від 11.09.1996 № 1099, акціонерне товариство з моменту державної реєстрації стає правонаступником прав і обовязків підприємства, що приватизується, відповідно до передавального балансу.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ Берегово-Тиса створено 03.10.2012 на виконання Плану приватизації єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який здано в оренду СТОВ Берегівське .

ПАТ Берегово-Тиса є правонаступником майнових прав та обовязків, матеріальних активів згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Берегівське від 31.07.2012, затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00323 від 31.07.2012 р. та Плану приватизації від 19.09.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по В Закарпатській області №00455 від 19.09.2012 р., - ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА та Передавального акту (п.2.3 статуту).

Також, вказане підтверджується Наказом Фонду державного майна України від 20.08.14 №2179, з якого вбачається, що завершено приватизацію ПАТ „Берегово-Тиса та останнє визнано правонаступником цілісного майнового комплексу державного підприємства „Радгосп-завод Берегівський , переданого в оренду СТОВ „Берегівське .

В оренду, згідно договору оренди №39 від 12.09.2003 р., укладеного з Регіональним відділенням ФДМУ по Закарпатській області, як вказує і сам позивач, СТзОВ Берегівське було передано весь цілісно майновий комлекс державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , в т.ч. і земельну ділянку, надану у постійне користування для сільськогосподарського виробництва.

Як зазначено в Аудиторському висновку-звіті передавального балансу СТОВ „Берегівське станом на 31.05.2012 року СТзОВ „Берегівське згідно вказаного договору та акту приймання-передачі від 31.10.2003 року на підставі результатів інвентаризації, передавального балансу станом на 30.06.2003 року, акту оцінки, Регіональним відділенням ФДМУ по Закарпатській області в довгострокову оренду на 10 років передано державне майно вартістю 4160,4 тис.грн., а саме нематеріальні активи/право користування земельними ділянками-61,3 тис.грн., незавершене бувдівництво -427 тис.грн., основні фонди залишковою вартістю 4056,4 тис.грн.

ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА є єдиним (цілісним) майновим комплексом, що разом з земельною ділянкою використовується підприємством для здійснення підприємницької діяльності.

У процесі приватизації згідно Акту оцінки майна єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп-завод Берегівський , який передано в оренду СТОВ Берегівське від 31.07.2012, затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00323 від 31.07.2012 та Плану приватизації від 19.09.2012 р., затвердженого Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області №00455 від 19.09.2012 р., - ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА до сукупної вартості цілісного майнового комплексу, що підлягає приватизації (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.) включено нематеріальні активи, що належать державі (вартістю 332,0 тис. грн.) - право користування майном, а саме: право користування земельними ділянками державної власності, внаслідок чого земельні ділянки площею 770.9 га (п.13 Розділу ІІ Плану приватизації, графа 1.1. ряд 2 Акту оцінки майна).

Позивач у позові посилається на те, що як Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 р. на момент видачі державного акту на право постійного користування землею, так і Земельний кодекс України від 25.10.2001 не передбачають жодних виняткових підстав для набуття користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів, - не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як неодноразово наголошувалось у відзиві, відповідач мав наміру набувати право постійного користування земельними ділянками та не є набувачем такого.

Аналіз вищенаведених правових норм земельного законодавства дає підстави для висновку, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації, передбачених, згідно ст.141 Земельного кодексу України допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво, що відповідає правовій позиції Верховного суду України від 21.02.2011 р. у справі №21-3а11.

Отже, при перетворенні правонаступник набуває, в тому числі і право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у його попередника згідно із законодавством, чинним на момент виникнення такого права в останнього.

У свою чергу, ПАТ Берегово-Тиса як правонаступник державного підприємства радгосп-заводу Берегівський продовжує користуватись земельними ділянками державної власності на підставі чинного державного акту.

Право постійного користування земельними ділянками державної власності було набуто радгосп-заводом Берегівський на підставі рішення від 29.06.1995 р. Берегівської міської ради №198, про що видано Державний акт від 06.07.1995 р., зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24-95.

Відповідно до статті 25 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно положень Закону України„Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Державний акт на право постійного користування землею від 06.07.1995 Серія І-ЗК №000444 зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24-95 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 02.04.2002 р. № 449 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Верховного суду України від 26.09.2011 р. № 6-14цс11).

Обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобовязання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013 р.) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак, у господарюючих суб'єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чітко не встановлений законом обовязок вчиняти дії, що пов'язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Відповідно до ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З наведеного вбачається, що відповідач набув право постійного користування спірними земельними ділянками внаслідок правонаступництва прав та обов'язків юридичної особи, яка набула вказане право у порядку, визначеному законом в процесі здійснення процедури приватизації ЦМК, до складу якого входили спірні земельні ділянки, які є невід'ємними його частинами.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачем наявність обставин, з якими пов'язується виникнення у відповідача права постійного користування спірними земельними ділянками в процесі приватизації та правомірне користування спірними земельними ділянками на підставі Державного акту від 06.07.1995, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24-95, виданого на законних підставах, та який станом на момент розгляду даної справи є чинним.

Відтак, вказаний ст.141 Земельного кодексу України порядок припинення права постійного користування до вказаних правовідносин не застосовується, а право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно ч.2 ст. 28 Закону України „Про приватизацію державного майна правонаступництво щодо акцій (часток, паїв), придбаних в процесі приватизації, які належали державі в майні суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств, підтверджується договором купівлі-продажу, якого у відповідача укладено не було та не виготовлено землевпорядну документацію на спірні земельні ділянки.

Однак, п. 5 Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств, заснованих на змішаній формі власності, в акціонерні товариства, затвердженого постановою КМУ від 11.09.1996 № 1099 , акціонерне товариство з моменту державної реєстрації стає правонаступником прав і обовязків підприємства, що приватизується, відповідно до передавального балансу.

Так, в Акті оцінки майна до сукупної вартості цілісного майнового комплексу, що підлягає приватизації (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.) включено нематеріальні активи, що належать державі (вартістю 332,0 тис. грн.) - право користування майном, що включає в себе і право постійного користування земельними ділянками та зазначено, що відповідачу передано у користування земельними ділянками державної власності, внаслідок чого земельні ділянки площею 770,9 га (п.13 Розділу ІІ Плану приватизації, графа 1.1. ряд 2 Акту оцінки майна), а також складено передавальний баланс від 31.05.12.

Таким чином, посилання позивача щодо підстав припинення права користування спірними земельними ділянками у зв'язку з відсутністю у відповідача укладеного договору купівлі-продажу на об'єкт приватизації не є належним чином обґрунтовані.

Водночас, доводи та посилання позивача щодо дотримання порядку і процедур включення земельних ділянок згідно ст.ст. 18-1 , 18-2 Закону України Про приватизацію державного майна органами приватизації під час приватизації, встановлені у-довідці з питань дотримання вимог земельного законодавства Берегівською РДА при передачі у приватну власність земельних ділянок для ведення індивідуального дачного садівництва без вилучення іх від радгосп-заводу Берегівський від 24.07.2015 державним інспектором сільського господарства Закарпатської області - заступником начальника відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Держсільгоспінспекі в Закарпатській області, не є належним чином обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки законність приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства Радгосп- заводу Берегівський , який передано в оренду СТОВ Берегівське ніким не оспорювалась та не оспорюється, як і сама процедура приватизації. Відтак, вказане не є предметом даного судового розгляду та не є предметом доказування у даній справі.

Щодо вимоги позивача про визнання державного акту право постійного користування землею Серії І-ЗК №000444, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24-95 таким, що втратив чинність, то господарський суд має право визнати акт державного чи іншого органу недійсним (таким що втратив чинність) з підстав невідповідності його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Позивачем у даному випадку не доведено наявності підстав для визнання державного акту таким, що втратив чинність.

Згідно зі ст. 2 ГПК України , господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З урахуванням норм ч.1 ст. 15 , ч.1 ст. 16 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тобто, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (Правова позиція Верховного суду України в Постанові Пленуму Верховного суду України від 25.11.2015р. у справі № 6-1749цс15).

Враховуючи вимоги даних норм, господарський суд вирішуючи спір по суті, повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права і/ або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог, у зв'язку з відсутністю факту порушення відповідного права.

Неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для субєкта порушеного права. Як свідчать позовна заява, такі негативні наслідки відсутні, а отже безпідставним є посилання позивача на порушення його права або охоронюваного законом інтересу.

З огляду на положення ст.ст. 3 , 15 , 16 ЦК України , які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права при вирішенні спору про визнання недійсним правочину піддягають застосуванню загальні приписи, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.04.2017 року у справі №923/1108/16).

Водночас, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 року N 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, європейський суд з прав людини в своїх рішенням вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, що відображено в ст.1, зокрема необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти шляхом позбавлення особи її права власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності, у тому числі і права користування, лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, слід взяти до уваги, що відповідач здійснює діяльність в сфері сільського господарства, вирощування культур та використовує земельну ділянку згідно призначення для здійсненння господарської діяльності, передбаченої статутом.

ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА є єдиним (цілісним) майновим комплексом, що разом з земельною ділянкою використовується підприємством для здійснення підприємницької діяльності та фактично користується спірними земельними ділянками відповідно до чинного Державного акту на право постійного користування землею (Серія І-ЗК №000444, виданого у відповідності до норм чинного законодавства радгосп-заводу Берегівський , правонаступництво щодо якого у відповідача встановлено в ході розгляду даної справи. Фактичне користування спірними земельними ділянками також підтверджується внесенням щомісячних платежів до бюджету у вигляді земельного податку та вжиттям заходів по обробітку земель під багаторічні насадження.

Оскільки на вказаних земельних ділянках розміщені нежитлові обєкти, багаторічні насадження (виноградники), визначені в Акті оцінки майна та включені до сукупної вартості цілісного майнового комплексу (загальною вартістю 11420,7 тис. грн.) відповідача, які не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, на якій вони знаходяться (ростуть на ній), то вони є його невід'ємною частиною.

Зокрема, на землях розміщені об'єкти права власності (перелік не вичерпний, оскільки не всі обєкти підлягають державній реєстрації), набуті в процесі приватизації ПАТ БЕРЕГОВО-ТИСА , що підтверджується документально наступними правовстановлюючими документами: комплекс будівель; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Шевченко, буд. 120; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.02.2013 р., Індексний номер: 782927 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2013 р., Індексний номер: 4753311; Бригадний будинок №5; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Виноградна, буд.171/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 667297 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668772; Бригадний будинок №5; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Виноградна, буд.172/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.02.2013 р., Індексний номер: 772171 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 772748; нежитлова будівля; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Потушняка, буд.б/н; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 699764 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 699879;Бригадний будинок №7; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Дерекосег, буд.1/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 698210 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 700050; Бригадний будинок №8; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Дерекосег, буд.2/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 689574 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 690374; будинок тарного складу і водокачка; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, І І буд. 19/6; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 693619 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 694323; нежитлова будівля, будівля складу ПММ; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Дерекосег, буд.2/а Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 696717 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 697038; Бригадний будинок №1; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Шевченко, буд.128/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 684386 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 688143; Бригадний будинок №; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.34/б; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 667103 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668649; Бригадний будинок №4; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.34/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 667687 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668811; Бригадний будинок №3; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.21/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 678086 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 684987; Бригадний будинок №2; Закарпатська область, м.Берегово, вул.Пушкіна, буд.23/а; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.02.2013 р., Індексний номер: 668291 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.02.2013 р., Індексний номер: 686036, інші обєкти, в т.ч. багаторічні насадження, виноградники (власність підприємства), які рахуються на балансі відповідача як довгострокові біологічні активи (графа 1021, загальною вартістю 4145,0 тис. грн.), обліковуються на рахунку 108 Багаторічні насадження загальною балансовою вартістю 3 209333,09 грн. та на рахунку 166 Незрілі довгострокові біологічні активи, які оцінюються за первісною вартістю загальною балансовою вартістю 935787,55 грн., що також підтверджується балансовою довідкою від 23.01.2018 р. (вих №юр-21/18).

З огляду на досліджені обставини спірних правовідносин, вимоги позивача про припинення у відповідача права користування спірними земельними ділянками, свідчать про нелегітимне та непропорційне втручання у право відповідача як власника майна на мирне володіння своїм майном, в т.ч. цілісного майнового комплексу та права користування спірними земельними ділянками, на яких вказане майно розташоване, всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року (Справа Стретч проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень. Позивачем позовні вимоги належним чином, у відповідності до вказаних норм ГПК України не доведені та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд зазначає, що позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі допустив певні суперечності, зокрема, позивач просить припинити право постійного користування земельною ділянкою відповідачем, проте одночасно стверджує, що таке право у відповідача не виникло. Подаючи позов про припинення права постійного користування до відповідача ПАТ Берегово-Тиса , позивач презюмує наявність такого права у відповідача. З наведеного вбачається, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає мотивам та обґрунтуванню позивачем своїх позовних вимог.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач володіє та користується спірними земельними ділянками на законних підставах та має право на переоформлення його права користування в інший правовий титул згідно чинного законодавства.

В апеляційній скарзі позивач як скаржник зазначає, що його порушене право полягає у тому, що позивач не може без припинення права постійного користування землею здійснювати повноваження щодо передачі земельних ділянок державної власності у власність фізичних та юридичних осіб, проте позивачем не доведено незаконності та нелегітимності підстав набуття земельних ділянок відповідачем.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем свого порушеного права та, на цій підставі, - із висновком про відмову в позові.

Доводи скаржника, на які він посилається як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду, не спростовуютья вищенаведених висновків суду першої інстанції.

Щодо заперечень скаржника стосовно стягнення з нього на користь відповідача судових витрат, пов'язаних із розглядом спору, то слід зазначити наступне.

Згідно ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проаналізувавши Договір про надання правової допомоги від 23 січня 2018 року, ордер серії ЗР № 45452, Додаток до Договору про надання правової допомоги від 23 січня 2018, квитанції на розрахунок готівкою, врахувавши відсутність доказів подання позивачем в суді першої інстанції клопотання про зменшення судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, відзиви на позовну заяву та апеляційну скаргу, прийняття судом першої інстанції рішення суду про відмову в позові, апеляційний суд вважає, що висновок суду про стягнення з позивача на користь відповідача 25 000,0 грн. є таким, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2018 у справі № 907/916/17 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Згідно ст.129 ГПК України судовий збір покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 9-7-0.7-3204/2-18 від 05.05.2018 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2018 у справі №907/916/17- залишити без змін.

3. Судовий збір залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складений 05.07.2018.