Рішення

від 18.04.2018 по справі 600/370/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/370/17

18 квітня 2018 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області про стягнення коштів, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу: з 16 лютого по 31 жовтня 2016 р. в сумі 20 016 грн. 46 коп., з 01 листопада 2016 р. по 09 лютого 2017 р. в сумі 18 625 грн., зобов'язання відповідача вчинити дії щодо перерахування внесків до Пенсійного Фонду України та стягнення понесених ним судових витрат за надання йому правової допомоги в сумі 5 000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити повністю.

Представники відповідача ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області позовні вимоги не визнали, проти їх задоволення заперечили з підстав викладених ними у письмових запереченнях та просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, з'ясувавши усі обставини та перевіривши їх доказами прийшов до переконання, що даний адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

Позивач ОСОБА_1 працював на посаді консультанта виконавчого апарату ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області з 01.03.2011 року та йому присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Розпорядженням голови ОСОБА_5 районної ради від 16 лютого 2016р. за №19 Про звільнення ОСОБА_1О. , Позивача звільнили з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 р. Розпорядження голови ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області № 19 від 16 лютого 2016 року скасовано, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату ОСОБА_5 районної ради та стягнуто з ОСОБА_5 районної ради, Тернопільської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23 551 гривня 54 копійки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 р. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області задоволено частково. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року в справі № 600/221/16 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено частково. Розпорядження голови ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області № 19 від 16 лютого 2016 року скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату ОСОБА_5 районної ради, стягнуто з ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23551,54 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На даний час вказано постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 р. виконана.

Однак при її постановлені судом не враховано, що з вини відповідача ОСОБА_5 районної ради позивач ОСОБА_1 також допустив вимушений прогул з 31 жовтня 2016 р. з часу постановляння рішення Тернопільським окружним адміністративним судом по 02 лютого 2017 р. дня винесення постанови Львівським апеляційним адміністративним судом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України за час вимушеного прогулу працівникові виплачується середній заробіток.

Згідно довідки №28 від 25 жовтня 2016 р. виданої ОСОБА_5 районної радою, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 133 грн. 06 коп., а середньомісячний 2794 грн. 25 коп.

Позивачем допущено вимушений прогул з 31 жовтня 2016 р. по 02 лютого 2017 р. і відповідно на його користь з відповідача слід стягнути заробітну плату за цей період, що відповідно становить 9 360 грн. 74 коп..

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь зарплати за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2016 р. по 02 лютого 2017 р. підлягають до часткового задоволення.

При цьому в суді не знайшло свого підтвердження посилання позивача на те, що за цей період на його користь має бути стягнуто щонайменше 18 625 грн., оскільки нарахування та виплата середнього заробітку передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. і згідно довідки №28 від 25 жовтня 2016 р. виданої ОСОБА_5 районної радою, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 133 грн. 06 коп., а середньомісячний 2794 грн. 25 коп., а відтак його вимоги про стягнення 18 625 грн. є безпідставними та необґрунтованими.

Що стосується вимог позивача про стягнення зарплати за час вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 жовтня 2016 р. в сумі 20 016 грн. 46 коп., то ці вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення, оскільки Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 р. на користь позивача стягнуто усі належні йому суми за час вимушеного прогулу при звільненні його з роботи 16 лютого 2016 року, тобто його вимушений прогул становив з 17 лютого 2016 року по день винесення судом рішення 31 жовтня 2016 року.

При цьому суд виходив із наступного розрахунку, що з 17 лютого до 1 березня 2016 року було 9 робочих днів х 133 грн. 06 коп. = 1 197 грн. 54 коп., які підлягають стягненню на користь позивача та зарплата за 8 місяців з березня по листопад 2016 року х 2794 грн. 25 коп. = 22 354 грн., разом сума середнього заробітку позивача, яку слід стягнути на його користь з відповідача становить 23 551 грн. 54 коп..

Інших виплат на користь позивача за цей період законом не передбачено, а тому його вимоги про стягнення на його користь зарплати за час вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 жовтня 2016 р. в сумі 20 016 грн. 46 коп. є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_5 районної ради, перерахувати внески до Пенсійного Фонду України на його персоніфікований рахунок з приводу задоволення позовних вимог щодо виплати різниці між виплаченою та нарахованою у відповідності до вимог діючого законодавства середньомісячної заробітної плати з 16 лютого по 31 жовтня 2016 р. та виплати середньомісячної зарплати з 01 листопада 2016 р. по 09 лютого 2017 р. та внесення відповідних записів до його трудової книжки, то ці вимоги також не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області не було підстав для нарахування та виплати позивачу зарплати за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2016 р. по 09 лютого 2017 р., а тому такі виплати не були проведені.

Оскільки постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 р. передбачає виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише до 31 жовтня 2016 р. на її виконання відповідачем і проведено вказані виплати.

З огляду на викладене вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_5 районної ради, перерахувати внески до Пенсійного Фонду України на його персоніфікований рахунок прогнозують можливі порушення, з боку відповідача при виплаті належних позивачу сум та зобов'язання його про вчинення дій на майбутнє, що не узгоджується з вимогами та нормами КАС України, який передбачає захист уже порушених прав.

Що стосується вимог позивача про визнання бездіяльності ОСОБА_5 районної ради, щодо не нарахування і не виплати цих сум позивачу протиправною то з врахуванням вищевикладеного ці вимоги також не підлягають до задоволення.

ОСОБА_4 того позивачем заявлено вимоги про стягнення на його користь 5 000 грн. понесених ним судових витрат за надання йому правової допомоги адвокатом ОСОБА_2.

У відповідності до норм ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, в силу приписів ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

05 квітня 2017 р. ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_2 уклали угоду б/н про надання правової допомоги

07.08.2017 р. позивач уклав з адвокатом ОСОБА_2 договір №31 про надання правової допомоги.

Судом встановлено, що за три дні до судового засідання 15.04.2018 р. між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір (додатковий) про надання правової допомоги № 12.

Вартість послуг за даними договорами не визначена, але з їх змісту вбачається, що вони включають у себе послуги щодо ведення справи у ОСОБА_5 районному суді, а також у місцевому правоохоронному органі.

Доказів оплати наданої правової (правничої) допомоги адвокату ОСОБА_2 суду не надано.

При цьому в порушення норм ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат позивач ОСОБА_1 та його адвокат ОСОБА_2 не подали детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, з урахуванням того, що стороною позивача не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, суд приходить до висновку про необґрунтованість та не співмірність розміру витрат, заявлених до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача за підготовку позовної заяви із складністю справи, а тому ці вимоги не можуть бути задоволені.

Таким чином суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь з ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області зарплати за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2016 р. по 02 лютого 2017 року в сумі 9 360 гривень 74 копійки є підставними та такими, що підлягають до задоволення, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 районної ради Тернопільської області (47600, вул. Грушевського 38, смт. Козова, Тернопільської обл., код ЄДРПОУ 25347911) на користь ОСОБА_1 зарплату за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2016 р. по 02 лютого 2017 року в сумі 9 360 (дев'ять тисяч триста шістдесят) гривень 74 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 2 794 грн. 25 коп. підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2018 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.