Постанова

від 23.08.2018 по справі 600/370/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/4768/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Кушнерика М. П., Гінди О. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 600/370/17 (рішення ухвалене о 12:40 год. у м. Тернополі судом у складі головуючого судді Подлісної І. М., повний текст рішення виготовлено 21 квітня 2018 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козівської районної ради Тернопільської області про стягнення коштів, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Козівської районної ради Тернопільської області, в якому просив стягнути з відповідача різницю у його заробітній платі за час вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 жовтня 2016 року в сумі 20016.46 грн, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі з 01 листопада 2016 року по 09 лютого 2017 року в сумі 18625 грн, судові витрати на правову допомогу, понесені ним в адміністративній справі № 600/221/16-а в сумі 3000 грн та в даній справі в сумі 5000 грн, зобов'язати відповідача перерахувати до Пенсійного Фонду України внески із стягнутих на його користь сум.

Позовні вимоги обґрунтовував посиланням на те, що внаслідок подання Козівською районною радою Тернопільської області неправдивих відомостей щодо розміру його заробітної плати судом було прийнято рішення про стягнення в його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 жовтня 2016 року в значно меншому розмірі, аніж належало стягнути з відповідача; що у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, яким його було поновлено на роботі, він не отримав заробітної плати за період з 01 листопада 2016 року по 09 лютого 2017 року.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення понесених ним судових витрат за надання правової допомоги адвокатом Терлюком О. Я. у справі № 600/221/16-а в сумі 3000 грн залишено без розгляду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2016 року по 02 лютого 2017 року в сумі 9360.74 грн. В решті позову - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позов.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на обставини, викладені в позовній заяві.

Оскільки від учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю, суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 01 березня 2011 року ОСОБА_1 працював на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області.

Розпорядженням голови Козівської районної ради Тернопільської області від 16 лютого 2016 року № 19 Про звільнення ОСОБА_1. позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року вказане вище розпорядження скасовано, поновлено позивача на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23551.54 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року вказане вище рішення суду першої інстанції скасовано з підстав порушення правил предметної підсудності та прийнято нову постанову аналогічного змісту.

Розпорядженням голови Козівської районної ради Тернопільської області від 10 лютого 2017 року № 15 Про поновлення на роботі ОСОБА_1. позивача поновлено на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області, виплачено йому середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23551.54 грн.

Будучи не згідним з визначеним судом розміром середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 жовтня 2016 року та не отримавши заробітну плату за період з 01 листопада 2016 року по 09 лютого 2017 року (у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про його поновлення на роботі) позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата в сумі 9360.74 грн за період з часу постановлення рішення Тернопільським окружним судом по день винесення постанови Львівським апеляційним адміністративним судом. Щодо решти позовних вимог, то суд вважав їх такими, що задоволенню не підлягають з огляду на відсутність для цього законних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, не допускається.

Відповідно у разі встановлення судом на стадії відкриття провадження у справі наявності судового рішення, що набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав суд повинен відмовити у відкритті провадження в цій справі, а у випадку встановлення таких обставин після відкриття провадження у справі - закрити провадження у ній.

Однією із заявлених позивачем вимог у даній справі була вимога про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 жовтня 2016 року в сумі 20016.46 грн.

Вказана вимога вже була предметом судового розгляду у справі № 600/221/16-а, суд задовольнив цю вимогу позивача та стягнув в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого по 31 жовтня 2016 року в сумі 23551.54 грн.

Відтак суд першої інстанції не вправі був розглядати вказану позовну вимогу по суті, натомість така ним розглянута та щодо неї прийнято відповідне рішення, що в свою чергу, з врахуванням визначених статтею 319 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення, є підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження в ній.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі в сумі 18625 грн, то така підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин другої - третьої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже при винесенні рішення про поновлення працівника на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату такому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в разі затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі - про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення.

Натомість суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин вказаних вище норм права, а відповідно не зробив висновку про наявність у позивача права на отримання заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про його поновлення на роботі, та не навівши жодного правового обґрунтування прийшов до помилкового висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку по час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, що в свою чергу з урахуванням визначених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняття нового - про часткове задоволення позову.

З урахуванням зазначених вище норм права позивач мав право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про його поновлення на роботі, неохоплений судовим рішенням про його поновлення на роботі.

Згідно з довідками Козівської районної ради Тернопільської області від 25 жовтня 2016 року № 28 та від 28 серпня 2018 року № 16 заробітна плата позивача за останні два відпрацьовані місяці роботи становила 2794.25 грн, відповідно розмір його середньоденної заробітної плати становить 133.06 грн. (2794.25/21=133.06), а тому в користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про його поновлення на роботі тривалістю 71 день в сумі 9447.26 грн (71 х 133.06=9447.26).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн, то така задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналізуючи вказане вище слід зробити висновок, що розмір компенсації витрат на правову допомогу має визначатися на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Будь - яких документів, які б містили опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги позивачем надано не було, а відтак висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення в користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу є правильний.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача перерахувати до Пенсійного фонду України внески з сум стягнутої на його користь заробітної плати, то така також не підлягає задоволенню, з огляду на те, що згідно з Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування перерахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється страхувальником одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг), а відтак вказана вимога заявлена позивачем передчасно, за відсутності факту порушення його права, що в свою чергу виключає можливість її задоволення.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 241, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 600/370/17 - скасувати та прийняти нове, яким частково задовольнити позов ОСОБА_1 до Козівської районної ради Тернопільської області про стягнення коштів, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Козівської районної ради Тернопільської області різниці у заробітній платі ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 жовтня 2016 року в сумі 20016.46 грн.

Стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області (вул. Грушевського, 38, смт. Козова, Тернопільска область, код ЄДРПОУ 25347911) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 01 листопада 2016 року по 09 лютого 2017 року в сумі 9447.26 грн.

В решті позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А. І. Рибачук судді О. М. Гінда М. П. Кушнерик