Рішення

від 12.04.2018 по справі 760/21875/17

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/2843/18

В справі № 464/21875/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Кіслової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту кримінально-виконавчої службипро визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач в жовтні 2017 року звернувся до суду з позовом і просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Інституту кримінально - виконавчої служби №138/ОД-17 від 27 вересня 2017 року;

- стягнути з відповідача на його користь не нараховану частину заробітної плати, починаючи з 27 вересня 2017 року до винесення рішення суду;

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 гр.

Посилається в позові на те, що 30 квітня 2015 року він був звільнений з посади завідувача кафедрою спеціальної підготовки Інституту кримінально - виконавчої служби з підстав, передбачених ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, його звільнення з роботи було визнано незаконним, а він поновлений на роботі.

Відповідно до рішення суду він мав бути поновлений на роботі негайно, однак лише 25 вересня 2017 року рішення суду було виконано, а він поновлений на посаді відповідно до наказу №164/ос-17 з посадовим окладом згідно штатного розпису, який складає 6 160, 00 гр.

Однак 27 вересня 2017 року відповідачем був виданий наказ №138/ОД-17, відповідно до якого з 25 вересня 2017 року йому булов становлено початок призупинення роботи з організаційних причин відсутності навчального навантаження та встановлено оплату праці в розмірі 2/3 від тарифної ставки.

Вважає, що зазначеним наказом нівельовано його поновлення на роботі та змінено умови праці.

Зазначив також, що в результаті порушення відповідачем його конституційного права на працю та належну оплату праці, внаслідок видання спірного наказу, йому було завдано значної моральної шкоди, розмір якої він оцінює в 100 000, 00 гр.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала.

Зазначила, що тривале виконання рішення Солом'янського райсуду м. Києва від 27 січня 2016 року про поновлення позивача на посаді мало місце не з вини Інституту, а з причин бажання позивача стягнути кошти за невиконання судового рішення.

Наказом ДПтС України від 21 вересня 2017 року № 85/ОД-17 посада начальника (завідувача) кафедри спеціальної підготовки була скорочена, і такої посади в Інституті в даний час взагалі не існує.

Замість неї після відповідної реорганізації Інституту, здійсненої відповідно до наказу ДПтС України від 03 червня 2016 року № 174/ОД-16, введено посаду завідуючого кафедрою вогневої та спеціальної, фізичної підготовки, де збільшено кількість дисциплін і змінено кваліфікаційні вимоги до керівника цієї кафедри.

Враховуючи ці обставини, 25 вересня 2017 року позивач був попереджений про скорочення його посади і в подальшому звільнений.

В зв'язку з відсутністю навантаження на посаді, на якій позивач був поновлений за рішенням суду, забезпечити його роботою на введеній посаді начальника кафедри спеціальної підготовки було неможливо.

З метою економії бюджетних коштів Інститутом прийнято рішення застосувати до трудових відносин з позивачем норми статті 34 та 113 КЗпП України, а саме: зупинити роботу на цій посаді, викликану відсутністю навантаження на його посуду.

На підставі доповідної записки керівників начально-методичного відділу та відділу по роботі з особовим складом затверджено Акт про зупинення роботи від 25 вересня 2017 року № 15.

27 вересня 2017 року було проведено засідання Вченої ради Інституту, за результатами якого ухвалено рішення про зупинення керівництвом Інституту роботи на введеній посаді посади начальника (завідуючого) кафедрою спеціальної підготовки з організаційних причин, а саме: відсутністю навчального навантаження (простою) та застосування до даних трудових відносин з поновлення на цій посаді позивача.

27 вересня 2017 року був виданий наказ Про затвердження акта призупинення роботи, у зв'язку з відсутністю навчального навантаження , яким встановлено початок призупинення роботи для позивача з 25 вересня 2017 року.

Зазначила, що оскільки простій (зупинення роботи) не є зміною істотних умов праці і його передбачити неможливо, то й попередити працівника про це заздалегідь не можливо і не має в цьому необхідності.

Крім того, для позивача розроблено посадову інструкцію, де сформовано коло його тимчасових функціональних обов'язків, проте від ознайомлення з нею він також відмовився, про що складено відповідний Акт від 03 жовтня 2017 роу № 17.

Виходячи з цього, просить у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Судом встановлено, що відповідно до наказу про звільнення №57/ос-15 від 30 квітня 2015 року позивача було звільнено з посади завідувача кафедрою спеціальної підготовки Інституту кримінально - виконавчої служби.

Рішенням Солом янського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, позивача було поновлено на посаді та стягнуто з Інституту кримінально - виконавчої служби середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2015 року по 27 січня 2016 року у розмірі 70 072, 45 гр.

Відповідно до наказу Інституту №164/ос-17 від 25 вересня 2017 року позивача було поновлено на роботі на посаді завідувача кафедрою спеціальної підготовки, з посадовим окладом згідно з штатним розписом з 01 травня 2015 року.

/ а.с. 5 - 18 /

Згідно з рішенням Вченої ради Інституту кримінально - виконавчої служби від 27 вересня 2017 року Про вирішення питання щодо відсутності навчального навантаження на введену посаду, згідно з судовим рішенням, завідувача кафедри спеціальної підготовки було ухвалено керівництву Інституту на період зупинення роботи з організаційних причин - відсутністю навчального навантаження (простою) на посаді начальника кафедри спеціальної підготовки Інституту, застосувати до даних трудових відносин з 25 вересня 2017 року вимоги статей 34 та 113 КЗпП України.

Відповідно до наказу від 27 вересня 2017 року №138/ОД-17 Про затвердження акта про призупинення роботи, у зв'язку з відсутністю навчального навантаження було затверджено акт про призупинення роботи від 25 вересня 2017 року №15, встановлено початок призупинення роботи з організаційних причин - відсутністю навчального навантаження (простою) для позивача, як завідувача кафедрою спеціальної підготовки з 25 вересня 2017 року, відділу фінансового забезпечення та бухгалтерської звітності здійснювати відповідні розрахунки заробітної плати на весь період призупинення відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України та встановити оплату праці в розмірі 2/3 від тарифної ставки.

/ а.с. 42 - 45 /

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України в справі № 6-1264 цс 17 від 09 серпня 2017 року, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

З точки зору закону невідворотною силою може бути стихійне лихо, епідемія чи епізоотія, перебої в енергетичному постачанні або інші ситуації, які можуть поставити під загрозу життя чи нормальні умови існування людей.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Згідно зі ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз яснено, що оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами.

При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.

Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

В пункті 12 даної постанови зазначено, що судам слід мати на увазі, що роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором.

Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Як встановлено вище та не спростовувалося представником відповідача, посадовий оклад за посадою, яку займав позивач, відповідно до штатного розкладу Інституту становив 6 160, 00 гр.

У пункті 17 вище приведеної постанови Пленуму зазначено, що справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, таке: оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Відповідно до Статуту Національної академії внутрішніх справ України, структурним підрозділом якого є Інститут кримінально - виконавчої служби, затвердженого наказом МВС України від 17 листопада 2010 року №555 / у редакції від 03 липня 2017 року №559/ академія є державним вищим навчальним закладом із специфічними умовами навчання, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов'язану з наданням вищої освітина різних ступнеях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним і науовим методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних та наукових підрозділів, сприяє ощиренню наукових знань та провадить культурно - просвітницьку діяльність.

Аналіз вище приведеного свідчить про те, що поняття простою не може бути застосовано в державній установі, в тому числі ВУЗі, а тому суд вважає безпідставним застосування до трудових відносин з позивачем норм ст.ст.34, 113 КЗпП України.

Відсутність навчального навантаження, на що посилається відповідач в оскаржуваному наказі, не може вважатися простоєм з точки зору законодавства, а також відповідно до встановлених умов праці в Інституті.

Виходячи з цього,с уд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині визнання незаконним наказу №138/ОД-17 від 27 версеня 2017 року та стягнення з відповідача різниці в виплаченій та належній до виплати заробітної плати.

В той де час, позивча просить стягнути з відповідача заробітну плату до моменту ухвалення рішення судом.

Представник відпвідаа пояснив та підтвердив позивач, він звільнений з роботи наказом № 216/ОС-2017 від 22 листопада 2017 року 27 листопаад 2017 року.

В зв язку з тимчасовою непрацездатністю наказом № 223/ОС-17 від 04 грудня 2017 ркоу до наказу про звільнення були внесені зміни про звільнення позивача 04 грудня 2017 року.

З Довідки відповідача від 06 березня 2018 року вбачається, що за період часу з 25 вересня 2017 року і до звільнення позивачу було нараховано, виходячи з 2/3 окладу, 19 363, 03 гр., в той час, коли підлягало до нарахування 28 615, 02 гр.

Тобто, недоплачена сума становить 9 251, 99 гр., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 3.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (з відповідними змінами) роз яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб.

Таким чином, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд України в постанові № 6-23 цс12 від 25.04.2012 року, яка з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Обставини, приведені позивачем в обґрунтування завдання йому моральної шкоди, суд вважає доведеними, а тому приходить до висновку, виходячи з засад розумності та справедливості, стягнути з відповідача на його користь 2 000,00 гр. в відшкодування моральної шкоди.

Що стосується вимоги позивача про скасування наказу №138/ОС-17 від 27 вересня 2017 року, суд виходить з того, що видавати та скасовувати накази належить органу, який його видав, а застосований судом спосіб захисту про визнання його незаконним та стягнення заробітної плати вважає ефективним, а інтереси позивача захищеними.

Відповідно до ч.ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище павове обґрунтування, суд не приймає приведені представником відповідача обґрунтування до уваги.

Відповідно до ч. ч.1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до суду позову майнового характеру, яким є позов про вдшкодування моральної шкоди, розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто на момент звернення позивача до суду ця сума становила 640, 00гр.

Виходячи з цього та розміру задоволених вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про стягнення даної суми судового збору з відповідача на користь позивача.

Крім того, при зверненні до суду позивачем було заявлено 1 вимога немайнового характеру та 2 вимоги майнового.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Тобто за вимогу про стягнення заробітної плати позивач був звільнений від сплати судового збору, в той час, коли за вимогу про визнання незаконним та скасування наказу від такого обов язку його закон не звільняє.

Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України Про судовий збір судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.

Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

При зверненні до суду позивачем вимога немайнового характеру судовим збором оплачена не була, а тому судовий збір у цій частині та в частині стягнення заробітної плати підлягає стягненню з відповідаач на користь держави.

За змістом даного Закону судовий збір при зверненні до суду з позовом встановлюється в мінімальній та максимальній сумі.

Виходячи з цього, стягнута сума судового збору має бути не меншою мінімальної, а тому з відповідача на користь держави підлягає стягненю 1 280, 00 гр. судового збору / 640.00 + 640, 00 = 1 280, 00 /.

Керуючись ст.ст. 3, 5-1, 21, 24, 34, 113, 237-1 КЗпП України, ст. ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Інституту кримінально-виконавчої служби № 138/ОД-17 від 27 вересня 2017 року.

Стягнути з Інституту кримінально-виконавчої служби / 02121 м.Київ вул. Колекторна, 4, ЄДРПОУ 37816508/ на користь ОСОБА_1 / 03062 АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1 / 9 251, 99 гр. заробітної плати та 2 000, 00 гр. в відшкодування моральної шкоди / за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів/.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Інституту кримінально-виконавчої служби / 02121 м.Київ вул.Колекторна, 4, ЄДРПОУ 37816508/ на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1 / 1 920, 00 гр. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20 квітня 2018 року.

Суддя Л.А.Шереметьєва