Постанова

від 20.04.2018 по справі 22/36-10-1307

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 22/36-10-1307

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Іванченка Владислава Вікторовича до Фізичної особи - підприємця Паркер Лани Джессіки про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Фізична особа-підприємець Іванченко Владислав Вікторович (далі - ФОП Іванченко В.В.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Паркер Лани Джессіки (далі - ФОП Паркер Л.Д.) про визнання права власності на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Розкидайлівська, 29, загальною площею 1394,7 кв.м.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.04.2010 позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2010 рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

11.12.2017 ОСОБА_3 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2010, в якій просив його скасувати та в позові відмовити.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (колегія суддів у складі: Таран С.В., Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.) у прийнятті апеляційної скарги відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що положеннями Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції, чинній до 15.12.2017) не передбачено можливості повторного перегляду одного і того ж судового рішення за скаргою іншого учасника судового процесу або особи, що не брала участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 у касаційній скарзі просить ухвалу апеляційного господарського суду скасувати, справу передати на розгляд Одеського апеляційного господарського суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зокрема положень статті 91 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), статті 254 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Скаржник звернувся до господарського суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, переглянутого в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

Відповідно до статті 91 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення скаржника з апеляційною скаргою) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Проте, положеннями ГПК України (у відповідній редакції), зокрема, статті 91 не була передбачена можливість повторного оскарження рішення, яке вже було переглянуто за скаргою іншого учасника процесу.

При цьому, у пункті 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 роз'яснено: якщо апеляційну скаргу подано:

особою, яка не має права її подавати, або на процесуальний документ, який не ухвалювався та відсутній у справі, або

повторно після повернення первісної апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 97 ГПК у разі коли клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги було відхилено, або

повторно після повернення апеляційної скарги на підставі пункту 5 частини першої статті 97 ГПК, або

повторно після повернення апеляційної скарги на підставі частини другої статті 93 ГПК у зв'язку з пропуском передбаченого цією нормою річного строку, або

на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному (касаційному) порядку,

то відповідні обставини виключають перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом. У таких випадках останній повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу: щодо апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції - з посиланням на статті 97, 98 ГПК, а щодо апеляційних скарг на ухвали суду - на статті 91, 98 і 106 ГПК.

Таким чином, апеляційний господарський суд, приймаючи ухвалу про відмову у прийнятті апеляційної скарги на рішення, яке вже було переглянуто в касаційному порядку, діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законодавством, чинним станом на 14.12.2017.

Посилання скаржника на статтю 254 ГПК України (в редакції з 15.12.2017) не приймається до уваги, оскільки оскаржувану ухвалу прийнято в період дії ГПК України в редакції до 15.12.2017 і Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які діяли на момент прийняття оскаржуваної ухвали.

Щодо посилання скаржника на частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи наведене, ухвала про відмову у прийнятті апеляційної скарги відповідає нормам процесуального законодавства і має бути залишена без змін.

Судові витрати.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 22/36-10-1307 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір