Постанова

від 19.04.2018 по справі 923/921/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/921/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Величко Т.А., Принцевська Н.М.,

секретар судового засідання: Молодов В.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 031420, від 19.01.15;

від відповідача - ОСОБА_2, посвідчення адвоката № 000080, від 31.01.17;

від позивача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3"

на рішення господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року, ухвалене суддею Пригуза П.Д. 20.12.2017 року о 15-05 год. у приміщенні господарського суду Херсонської області, м.Херсон, повний текст складено 26.12.17,

у справі №923/921/17

за позовом Прокурора-Першого заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Антонівської селищної ради, вул. Будьонного, 48-а, смт. Антонівка м. Херсон,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3", ідентифікаційний код 38045163, вул. Кримська, 61, смт. Антонівка м. Херсон,

про стягнення коштів (неотриманого доходу місцевого бюджету) в сумі 1007517,79 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор - Перший заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Антонівської селищної ради звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3", про стягнення неотриманого доходу місцевого бюджету в зв'язку з використанням відповідачем земельної ділянки без укладання на неї договору оренди.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Відповідач, ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 є власником об'єктів нерухомого майна будівель і споруд побутового комплексу гаражу, що розташовані на території Антонівської селищної ради за адресою: смт. Антонівка, вул. Кримська, 61, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності на будівлі та споруди побутового комплексу автогаражу по вул. Кримська, 61, в смт. Антонівка, м. Херсон, Херсонської області.

За його заявою, відповідно до п. 2 рішення Антонівської селищної ради № 403 від 16.05.2013, відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки площею 2,3362 га під розміщення та обслуговування побутового комплексу автогаражу по вул. Кримська, 61 в смт. Антонівка.

В подальшому позивач, Антонівська селищна рада повідомляла відповідача листами від 30.12.2014 та 31.12.2015 про необхідність документального оформлення права користування земельною ділянкою. Проте вимоги Антонівської селищної ради не виконані, проект землеустрою до селищної ради відповідачем не надано.

Однак, на час звернення прокурора з позовом до суду ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 правовстановлюючі документи щодо землекористування не оформило, договір оренди земельної ділянки площею 2,3362 га з Антонівською селищною радою не уклало.

За таких обставин, прокурор, вважаючи, що відповідач повинен платити за користування земельною ділянкою грошові кошти, звернувся до суду з позовом про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу бюджету.

Розрахунок суми коштів у межах строків позовної давності здійснено, виходячи із вартості орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, що встановлені на території Антонівської селищної ради. Сума недоотриманого доходу бюджету становить за підрахунком прокурора - 1007517,79 грн. Розмір доходу відповідача був розрахований селищною радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Прокурор зазначає правові підстави позову - приписи ст.ст. 1212 та 1214 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, особа, яка зберегла майно у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, а також, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідачем в процесі розгляду справи заявлено про пропуск позивачем строків позовної давності для судового захисту свого права, вважаючи, що строк позовної давності має розраховуватися з 16.05.2013, тобто з дня прийняття рішення Антонівської селищної ради № 403 від 16.05.2013 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року у справі №923/921/17 (ухвалене суддею Пригуза П.Д. 20.12.2017 року о 15-05 год. у приміщенні господарського суду Херсонської області, м.Херсон, повний текст складено 26.12.17) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3" на користь Антонівської селищної ради грошові кошти в сумі 951 387,69грн. відшкодування збитків (неотриманого доходу місцевого бюджету) за період з жовтня 2014 по червень 2017 року включно. В іншій частині позовних вимог прокурора - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3" на користь Прокуратури Херсонської області судові витрати в сумі 14 270,82грн. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув права власності на нерухоме майно, отже з дня реєстрації права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна - з 07.07.2012 року відповідачем набуте право користування земельною ділянкою З цієї ж дати відповідач, як набувач права користування земельною ділянкою зобов'язаний вносити відповідну плату за користування земельною ділянкою. З огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку не реєструвались, останній використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав. Відповідач, отримавши дозвіл місцевої ради на розробку технічної документації для формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та оформлення права оренди земельної ділянки, яка перебуває у його фактичному користуванні - укладання договору оренди з позивачем, вказаного рішення не виконує.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розрахунок суми втрат бюджету позивача є обґрунтованим, а правові підстави для його стягнення - наявними.

В той же час, позовна заява подана прокурором до суду 27.09.2017 року. Суд зазначив, що вимоги прокурора та позивача про стягнення втрат бюджету за липень, серпень та вересень 2014 року заявлено поза строками позовної давності, тому вимоги в сумі 56 130,15 грн. відхиляються судом.

В межах строків позовної давності заявлено до стягнення грошові кошти в сумі 951 387,69 грн. за період з жовтня 2014 по червень 2017 року включно, отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на норми, що регулюють порядок сплати земельного податку, зазначивши, що спірна земельна ділянка не відноситься до категорії сільськогосподарських угідь. Отже, відповідач може володіти цією земельною ділянкою на умовах договору оренди та сплачувати за користування нею лише орендну плату, порядок розрахунку якої визначається законом з урахуванням рішень місцевої ради про встановлення ставок орендної плати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства України, неповне з'ясування судом обставин справи і просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року по справі № 923/921/17 в частині задоволених вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також стягнути на користь Відповідача судові витрати, у вигляді судового збору.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, положень пункту 14.1.136 Податкового кодексу України, яка передбачила, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Крім цього, суд першої інстанції послався на положення пункту 298.8.1 Податкового кодексу України, відповідно до якої сільськогосподарські товаровиробники для переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку подають до 20 лютого поточного року: загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку).

Із змісту викладених вище статей Податкового кодексу України, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що Відповідач може користуватися правами, передбаченими для сільськогосподарських товаровиробників, платників єдиного податку четвертої групи стосовно правовідносин з використання сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), якщо права користування такими земельними ділянками зареєстровані відповідно до законодавства .

Водночас, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, яким визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, за думкою апелянта, суд першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, - помилково застосовано положення підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, підпункту 298.8.1 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України та помилково не застосовано підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, положення якого звільняють Відповідача від плати за земельну ділянку, відповідно, виключають можливість стягнення грошових коштів з Відповідача.

Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на факт невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України), а саме, - суд першої інстанції зазначив, що Відповідно ж до приписів п. 14.1.233 ПК України, сільськогосподарськими угіддями є рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Однак, земельна ділянка площею 2,3362 га під розміщення та обслуговування побутового комплексу автогаражу по вул. Кримська, 61 на території смт. Антонівка не відноситься до категорії сільськогосподарських угідь .

Всупереч вказаного апелянт вважає, що займана ним земельна ділянка під господарськими будівлями також відноситься до земель сільськогосподарського призначення, оскільки на ній розташовані будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, з посиланням на висновок Управління Держземагенства у м. Херсоні Херсонської області від 18.04.2014 року за № 01-12-1101.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов до невірних висновків, які суперечать обставинам справи про те, що земельна ділянка (вул. Кримська, 61, смт. Антонівка) не відноситься до категорії сільськогосподарських угідь.

Невірне застосування судом норм матеріального права, також апелянт вважає застосування судом положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Апелянт вважає, що положення Податкового кодексу України превалюють над положеннями інших нормативно-правових актів у відносинах з питань оподаткування.

Визначення земельного податку встановлено підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а саме - земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункт 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно. Стаття 265 Податкового кодексу України, у вигляді підпункту 265.1.3 пункту 265.1, передбачила, що податок на майно складається, у тому числі, з плати за землю.

Отже, з положень статей 6, 10, 14, 265 Податкового кодексу України вбачається, що земельний податок сплачується та надходить до місцевого бюджету або у вигляді плати за земельну ділянку (землекористувачі) або у вигляді орендної плати (орендарі), та є складовою частиною податку на майно.

Таким чином, за переконанням скаржника, недоотриманий Антонівською селищною радою дохід за використання земельної ділянки (площею 2,3362га, яка розташована за адресою: вул. Кримська, 61, смт. Антонівка, м. Херсон) передбачений та регламентується статтями 2, 9 Бюджетного кодексу України та статтями 10, 14, 265 Податкового кодексу України, відповідно до порядку визначення орендної плати, розміру орендної плати, строків сплати та інших особливостей сплати суб'єктом господарювання, яким є Відповідач, тобто для стягнення такого доходу на користь Позивача застосовуються правила, встановлені Податковим кодексом України.

Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою, що в силу статей 10, 14, 265 Податкового кодексу України, правовідносини щодо недоотримання орендної плати Антонівською селищною радою за користування Відповідачем (суб'єктом господарювання) земельною ділянкою (площею 2,3362га за адресою: м. Херсон, смт. Антонівка, вул. Кримська, 61) не регулюються положеннями статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України і тому не можуть стягуватись у судовому порядку за правилами господарського (цивільного) судочинства.

Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції, всупереч положенням статті 238 Господарського процесуального кодексу України, не надав оцінки індивідуальній податковій консультації Державної фіскальної служби України від 20 листопада 2017 року за № 2671/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, та висновкам, що вказані у такій індивідуальній консультації щодо звільнення Відповідача від оподаткування земельним податком в межах частини четвертої п. 297.1 ст. 297 Кодексу при набутті у власність Товариством земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, використовуючи її та вказане нерухоме майно безпосередньо у процесі сільськогосподарського товаровиробництва, у тому числі для обслуговування такого процесу.

У відзиві на апеляційну скаргу від 05.02.18р. Херсонська місцева прокуратура вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою, оскільки суперечить нормам матеріального права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах та не спростовує висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні від 20.12.2017.

Зокрема, прокурор зазначає, що в апеляційній скарзі апелянт зазначив, що має право на звільнення від оподаткування земельним податком, оскільки відповідач є сільськогосподарським товаровиробником та платником єдиного податку четвертої групи. На спростування вказаного твердження судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Земельна ділянка площею 2,3362 га під розміщення та обслуговування побутового комплексу автогаражу по вул. Кримська, 61 на території смт. Антонівка не відноситься до категорії сільськогосподарських угідь. Отже, відповідач може володіти цією земельною ділянкою на умовах договору оренди та сплачувати за користування нею лише орендну плату, порядок розрахунку якої визначається законом з урахуванням рішень місцевої ради про встановлення ставок орендної плати.

Відповідач може користуватися правами, передбаченими для сільськогосподарських товаровиробників, платників єдиного податку четвертої групи стосовно правовідносин з використання сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), якщо права користування такими земельними ділянками зареєстровані відповідно до законодавства.

В судове засідання 19.04.2018 року не з'явився представник Антонівської селищної ради, повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання.

Враховуючи обмеженість строку розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, оскільки позивач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача.

Відповідно до вимог ст.ст. 240, 283 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 є власником об'єктів нерухомого майна будівель і споруд побутового комплексу гаражу, що розташовані на території Антонівської селищної ради за адресою: смт. Антонівка, вул. Кримська, 61, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності на будівлі та споруди побутового комплексу автогаражу по вул. Кримська, 61, в смт. Антонівка, м. Херсон, Херсонської області (а.с. 25, 71).

Рішенням Антонівської селищної ради № 403 від 16.05.2013, надано ТОВ СП Херсон інвест ОСОБА_3 , за його заявою дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 2,3362 га під розміщення та обслуговування побутового комплексу автогаражу по вул. Кримська, 61 в смт. Антонівка (а.с. 17).

Згідно п. 2.1. вказаного рішення Антонівська селищна рада зобов'язала ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 в шестимісячний термін надати на затвердження розроблені та погоджені в установленому порядку проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду.

Позивачем, Антонівською селищною радою, 30.12.2014 та 31.12.2015 на адресу відповідача надсилалися листи з вимогою документального оформлення права користування земельною ділянкою. Проте, вимоги Антонівської селищної ради не виконані, проект землеустрою відповідачем не розроблено, на затвердження місцевої ради та до селищної ради не надано.

Станом на час подання позову ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки площею 2,3362 га з Антонівською селищною радою не укладено.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із позовом про стягнення з відповідача збитків у вигляді неотриманого доходу бюджету на підставі ст.1212 ЦК України, ст.ст.14, 135, 288 ПК України за період з 2 півріччя 2014 року по 1 півріччя 2017 року.

Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК.

Відповідно до положень ст.120 ЗК України в редакції станом на момент виникнення права власності відповідача на нерухоме майно (17.07.2012), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, як вбачається із положень статей 120, 125 ЗК, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 , отримавши нерухоме майно у власність, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою, всупереч наведених вище приписів законодавства.

Судова колегія зазначає, що звертаючись з позовом, прокурор - перший заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Антонівської селищної ради як на правову підставу своїх вимог послався на положення статті 1212 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення суми неодержаного доходу, зазначив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки за період з 2014 року по 2017 рік, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами й правочином.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» , правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» .

Таким чином, судова колегія зазначає, що набуття відповідачем у власність нежитлових будівель є саме тим правовим фактом, який породжує у Відповідача в майбутньому цивільний обов'язок оформлення правових підстав користування даною земельною ділянкою.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а пунктом "д" статті 156 Земельного кодексу України передбачено відшкодування власникам землі та іншим землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Згідно з п. 3.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому, суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

П.п.3.4 згаданої постанови роз'яснює, що у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

Згідно правових позицій Верховного Суду України в аналогічних справах (див. Постанову ВСУ від 17.02.2016 у справі № 904/5857/14), недоотримання доходу з неукладенням договору оренди на спірну земельну ділянку за своєю правовою суттю є збитками, які слід доводити у загальному порядку і для застосування якого слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Правова природа зобов'язань, які виникають внаслідок безпідставного отримання чи збереження майна та зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, - є принципова різною. Ототожнення їх є неможливим.

Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

Пунктом д) ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор в особі Антонівської селищної ради просить стягнути суму неотриманої орендної плати, яка за своєю суттю, з урахуванням вищевикладеного є саме збитками, а не майном, яке відповідач зберігає без достатньої правової підстави, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є: договори та інші правочини .

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства . (ст. 13 ЗУ "Про оренду землі).

Тобто, підставою для виникнення орендної плати є підписаний сторонами договір оренди.

З цього слідує, що орендна плата, як майно виникає з моменту укладення договору оренди і не існує самостійно без нього.

До укладення договору оренди власник земельної ділянки наділений тільки правом на відшкодування збитків в порядку передбаченому статтями 152, 156 ЗК України та ст. 22 ЦК України та за умови доведення ним в діях відповідача складу господарського правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між: протиправною поведінкою та збитками і вини).

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що недоотриманий у зв'язку з неукладенням договору оренди землі дохід, за своєю суттю, є збитками, які необхідно доводити в загальному порядку.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Так, згідно з частиною 2 статті 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого було порушено. З урахуванням положень частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З огляду на загальні положення наведених вище норм для застосування такої міри відповідальності як стягнення майнової шкоди (збитків) потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. При цьому для стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) також необхідним є встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях немає вини у заподіянні збитків.

Згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, судовою колегією встановлено, що відповідач упродовж 2014-2017 років користувався спірною земельною ділянкою, не оформивши при цьому відповідно до чинного законодавства таке користування, тобто мало місце використання спірної земельної ділянки без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) земельної ділянки.

Разом з тим, судова колегія враховує те, що відповідач здійснював заходи, спрямовані на виконання рішення Антонівської селищної ради № 403 від 16.05.2013 та укладення договору оренди, що підтверджується наступним.

Відповідно до ч.2 ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 звернулося до Антонівської селищної ради з відповідною заявою, на підставі якої рішенням від 16.05.2013 № 403 відповідачеві надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду, зокрема, площею 2,3362 га під розміщення та обслуговування побутового комплексу автогаражу за адресою смт Антонівка, вул.Кримська,61, зазначено про необхідність надання на затвердження розроблених та погоджених проектів в шестимісячний термін.

На виконання зазначеного рішення міської ради відповідач надав до ГУ Держземагенства у м.Херсоні Херсонської області документацію із землеустрою, відповідно до висновку ГУ Держземагенства у м.Херсоні Херсонської області від 18.04.2014 року №01-12-1101 викладено зауваження та пропозиції до землевпорядної документації, та зазначено що проект землеустрою буде погоджений після виправлення зауважень та реєстрації земельної ділянки.

ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 звертався до ДП Херсонгеоінформ із запитом №24/01/18-5 від 24.01.18 щодо завершення розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 та погодження його у встановленому порядку у відповідних органах.

Згідно відповіді ДП Херсонгеоінформ від 30.01.18 №1/80-1, для завершення проекту землеустрою потрібно надати викопіювання з генерального плану та плану зонування смт Антонівки.

Також відповідач звертався до Херсонського міського голови та до голови Антонівської селищної ради із запитами №01/02/2018-3 від 01.02.18р. та №18/02-3 від 07.02.18р. про отримання викопіювання з генерального плату та плану зонування смт Антонівки.

Згідно відповіді Херсонської міської ради від 06.02.18, до ради не надходили матеріали затвердженої містобудівної документації, згідно відповіді Антонівської селищної ради від 12.02.18 повідомлено, що на даний час генеральний план смт Антонівка знаходиться на стадії погодження в відповідних органах, у зв'язку з цим надати викопіювання з генерального плану смт Антонівка неможливо.

Крім того, відповідач звертався до Антонівської селищної ради 16.10.2015 року, 25.02.2016 року, 08.12.2016 року, з листами щодо поповнення рішення Антонівської селищної ради №403 від 16.05.2013 року щодо подання дозволу ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду (а.с.212-214).

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що розробку проекту землеустрою не було завершено з причин, що не залежали від волі ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 , а саме з причин відсутності затвердженого генерального плату та плану зонування смт Антонівки, що унеможливлювало завершення проекту розробки землеустрою, та відповідно - укладення договору.

За таких обставин, судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, отримавши дозвіл місцевої ради на розробку технічної документації для формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та оформлення права оренди земельної ділянки, яка перебуває у його фактичному користуванні - укладання договору оренди з позивачем, вказаного рішення не виконує.

Натомість, судова колегія вважає, що заходи, які відповідач здійснив, свідчать про об'єктивні перешкоди для укладення підготовленого договору оренду землі та відсутність протиправної поведінки відповідача, оскільки, як встановлено судом, за наслідками звернення відповідач не міг укласти договір із незалежних від його волі причин.

Крім того, судовою колегією надається правова оцінка розрахунку розміру збитків у вигляді недоотриманого доходу бюджету, здійсненому спеціалістом 1й категорії з питань економіки ОСОБА_4 та затвердженого головою Антонівською селищною радою ОСОБА_5, в сумі 1 007 517,79 грн. (а.с.15)

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1-4 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених або необхідних витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Однак, судова колегія зазначає, що розрахунок суми втрат бюджету Антонівської селищної ради не відповідає вищенаведеним приписам Порядку, оскільки матеріали справи не містять доказів утворення комісії у встановленому порядку, а також доказів складення відповідного акту, яким оформлено результат роботи комісії.

Розрахунок, доданий до позовної заяви, складений одноособово спеціалістом 1й категорії з питань економіки ОСОБА_4 та затверджений головою Антонівською селищною радою ОСОБА_5 що не відповідає приписам вищенаведеного Порядку.

Відповідно до ст.ст.73, 74, 76, 77 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, судова колегія не приймає в якості належного та допустимого доказу по справі розрахунок суми втрат бюджету Антонівської селищної ради в результаті недоотримання коштів за користування ТОВ СП Херсон інвест ОСОБА_3 земельною ділянкою за адресою: смт. Антонівка, вул. Кримська, 61 , а відтак - розмір збитків не доведений позивачем належним чином.

Підсумовуючи викладене, оскільки відповідач упродовж спірного періоду вжив необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, а прокурором та позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від розробки проекту землеустрою, укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, а також враховуючи те, що розмір збитків, понесених позивачем, не підтверджений належними та допустимими доказами, що свідчить про недоведеність розміру понесеної шкоди, та протиправної поведінки відповідача, судова колегія доходить висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК і частини 2 статті 224 ГК .

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного суду від 14 лютого 2018 року по справі № 925/1277/16 , від 28 лютого 2018 року у справі № 909/45/17, від 13 березня 2018 року у справі № 920/984/15; а також у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14, від 18.05.2016 у справі № 3-194гс16, від 18.05.2016 у справі № 3-271гс16, від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 30.11.2016 у справі № 3-1271гс16.

Що стосується посилань апелянта на те, що він звільнений від сплати земельного податку, оскільки являється платником єдиного податку четвертої групи, а спірна земельна ділянка відноситься до сільськогосподарських земель, судова колегія виходить з такого.

Відповідно до п. 14.1.72 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

Пункт 14.1.76. ПКУ визначає поняття земель сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

Згідно п. 14.1.136 ПКУ, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата), пункт 14.1.147. - плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 297.1 ПКУ, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Так, матеріали справи містять докази того, що з 2014 року по 2017 року відповідач був платником єдиного податку четвертої групи, а саме відповідні довідки ДФС. (а.с.47-50).

Судом першої інстанції безпідставно зазначено про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до категорії сільськогосподарських земель, оскільки таке твердження спростовується довідкою Управління Держземагентства у м. Херсон Херсонської області від 15.08.2013 № 01-449 із державної статистичної звітності про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель між власниками і користувачами за даними форми 6-зем).

Відповідно до зазначеної довідки, земельна ділянка, розташована за адресою вул.Кримська,61 в смт Антонівка Дніпровського району м. Херсона, площею 2,3362 га, запланована для передачі в оренду ТОВ СП Херсон ОСОБА_3 обліковується у рядку 94 (землі запасу), графа 14 (господарські будівлі і двори), код 1.13 для іншого сільськогосподарського призначення.

Аналогічного змісту відомості містяться також у висновку Управління Держземагентства у м.Херсоні Херсонської області від 18.04.14 (а.с.70)

Отже, судовою колегією встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Однак, судова колегія зауважує, що віднесення земельної ділянки до категорії сільськогосподарських земель не свідчить про звільнення відповідача від укладення договору оренди та сплати орендної плати, що є основним доводом апеляційної скарги, та зазначає з цього приводу наступне.

В розрізі доводів скаржника про неврахування судом роз'яснень індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України від 20 листопада 2017 року за № 2671/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, судова колегія наголошує та звертає увагу скаржника на те, що у зазначеній індивідуальній консультації роз'яснено про можливість звільнення Відповідача від оподаткування земельним податком в межах частини четвертої п. 297.1 ст. 297 Кодексу при набутті у власність Товариством земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, використовуючи її та вказане нерухоме майно безпосередньо у процесі сільськогосподарського товаровиробництва, у тому числі для обслуговування такого процесу.

Однак, як з'ясовано судом, відповідач не має права власності на спірну земельну ділянку.

Так, платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, об'єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або постійному користуванні.

Якщо земельна ділянка, надана в оренду, є державною або комунальною власністю, то орендар земельної ділянки є платником орендної плати (ст. ст. 269, 270, 288 Кодексу).

Таким чином, платник єдиного податку четвертої групи може застосовувати норми пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу щодо звільнення від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку тільки за ті земельні ділянки, право власності на які зареєстровано згідно чинного законодавства, та які використовуються платниками для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Судова колегія роз'яснює, якщо земельні ділянки належать до державної та комунальної власності та орендуються на підставі укладених з органом місцевого самоврядування договорів оренди, платник єдиного податку четвертої групи не може застосовувати норми пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу та сплачує орендну плату на загальних підставах.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про звільнення відповідача від сплати земельного податку, та внаслідок цього - звільнення від сплати орендної плати, є безпідставними, оскільки орендна плата за землю та земельний податок - це різні поняття, які апелянт намагається ототожнити .

Відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, оскільки позивачем та прокурором не доведено склад правопорушення відповідача, позовні вимоги не обґрунтовані належним чином, відповідно - право позивача не підлягає поновленню, позовна давність у справі судовою колегією не застосовується.

Підсумовуючи викладене, оскільки за наслідками апеляційного перегляду судовою колегією встановлено недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року у справі №923/921/17 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 282 ГПК України (в діючій редакції) постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача у справі.

Керуючись статтями 270, п.2 ч.1 ст. 275, п.п.1,4 ч.1 ст.277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3" задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року у справі №923/921/17 скасувати.

В задоволенні позову прокурора - першого заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Антонівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3" про стягнення коштів (неотриманого доходу місцевого бюджету) в сумі 1007517,79 грн. - відмовити.

Стягнути з Антонівської селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон ОСОБА_3" 22 669,50 (двадцять дві тисячі шістсот шістдесят дев'ять грн. п'ятдесят коп.) грн. судового збору.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.04.2018 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Т.А. Величко

Суддя Н.М. Принцевська