Постанова

від 20.04.2018 по справі 906/579/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/579/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Баранівського районного центру зайнятості на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 (Маціщук А.В., Петухов М.Г., Гудак А.В.) у справі № 906/579/17

за позовом Баранівського районного центру зайнятості до Новоград-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення 4829,88 грн

ВСТАНОВИВ:

Баранівський районний центр зайнятості (далі - Позивач) звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області (далі - Відповідач) про стягнення 4829,88 грн шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті неправомірних дій Відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років як працівнику закладу охорони здоров'я гр. ОСОБА_8 була нарахована та виплачена допомога по безробіттю на загальну суму 4829,88 грн за період з 05.12.2013 по 11.09.2014.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.10.2017 здійснено заміну Відповідача Управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області на його правонаступника - Новоград-Волинське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Позов задоволено.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірні дії Відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років як працівнику закладу охорони здоров'я, що встановлено у постанові Вищого адміністративного суду України від 20.01.2015 у справі № К/800/44891/13, призвели до безпідставного нарахування та виплати гр. ОСОБА_8 допомоги по безробіттю, яка згідно з пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не здійснюється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за вислугу років, а тому відповідно до положень статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 1173 ЦК України Відповідач зобов'язаний відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі отриманої громадянином допомоги по безробіттю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 рішення Господарського суду Житомирської області від 19.10.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Позивачем не доведено факт шкоди, оскільки Позивач не довів, що виплачена сума допомоги по безробіттю не повернута (чи є неможливою до повернення) в установленому порядку безпосередньо гр. ОСОБА_8, яка, як стверджує Позивач, після призначення пенсії з 01.02.2013 допомогу по безробіттю одержала безпідставно та не доведено, що така можлива шкода завдана Позивачеві безпосередньо Відповідачем. Отже, Позивачем в порядку статей 33-34 ГПК України не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та шкодою, завданою Позивачеві, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди, відповідно до статті 1166 ЦК України.

Позивач подав касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Житомирської області залишити в силі.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, з тих підстав, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що здійснення таких виплат, як допомога по безробіттю у зв'язку з наданням громадянину статусу безробітного, є частиною покладених на Позивача державою завдань за умови, що особа набула статус безробітного на законних підставах. Оскільки постановою Вищого адміністративного суду України у справі №К/800/44891/1 визнано протиправною відмову Відповідача при вирішенні питання призначення пенсії гр. ОСОБА_8, тому виплати Позивача, здійснені зазначеній особі, слід вважати такими, що здійснені Позивачем у зв'язку з неправомірними діями Відповідача, а тому підлягають відшкодуванню Позивачеві.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу Позивача, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови Рівненського апеляційного господарського суду 05.12.2017 у справі №906/579/17 у касаційному порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 05.12.2013 гр. ОСОБА_8 звернулась до Позивача із заявою про надання статусу безробітної та призначення допомоги по безробіттю. З 05.12.2013 по 11.09.2014 гр.ОСОБА_8 як безробітна перебувала на обліку у Позивача та одержала 4829,88 грн допомоги по безробіттю.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 20.01.2015 у справі №К/800/44891/13 визнано протиправною відмову Відповідача при вирішенні питання щодо призначення пенсії за вислугою років гр. ОСОБА_8 Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2015 у справі №К/800/44891/13 встановлено, що гр. ОСОБА_8 оскаржено рішення Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області від 08.03.2013 про відмову в задоволенні її заяви від 01.02.2013 про призначення пенсії за вислугою років та роз`яснено, що відповідно до змісту постанови Вищого адміністративного суду України від 20.01.2015 Відповідач повинен призначити гр.ОСОБА_8 пенсію за вислугу років з 01.02.2013.

Відповідач листом № 5504102 від 25.10.2016 повідомив Позивача про призначення гр. ОСОБА_8 пенсії за вислугу років з 01.02.2013 за рішенням суду, а першу виплату пенсії гр. ОСОБА_8 отримала у квітні 2015 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач посилається на те, що у зв'язку з неправомірною відмовою Відповідача щодо призначення пенсії за вислугою років гр. ОСОБА_8, Позивачем була нарахована та виплачена допомога по безробіттю на загальну суму 4829,88 грн за період з 05.12.2013 по 11.09.2014, а тому, враховуючи обставини, встановлені Вищим адміністративним судом України у справі №К/800/44891/13, сума виплаченої допомоги підлягає стягненню з Відповідача на підставі статей 1166, 1173 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог Позивача на підставі того, що останнім не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та шкодою, завданою Позивачу, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України.

Положеннями статті 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

При цьому, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому завданні.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

За пунктом 7 цього Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, Відповідач є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Таким чином, Позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність лише трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Частиною 1 статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії.

Положенням пункту 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Частиною 3 статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та відповідно до вимог наведеного законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком про те, що своїми неправомірним діями Відповідач завдав матеріальну шкоду у розмірі отриманої гр. ОСОБА_8 допомоги по безробіттю в загальній сумі 4 829,88 грн.

Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність доказів, які б свідчили про наявність будь-яких правових зв'язків між Позивачем та Відповідачем, колегія суддів вважає помилковими, оскільки такий зв'язок не є необхідним елементом для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди з органу державної влади, необхідною є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, а саме: є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відповідно до статті 1173 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому завданні.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апеляційного господарського суду на те, що заявлена до стягнення сума сплачена Позивачем добровільно, що свідчить про відсутність матеріальної шкоди завданої Відповідачем Позивачу. З цього приводу слід зазначити, що положенням пункту 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону. Отже, виплата допомоги по безробіттю здійснювалося Позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", і така виплата відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не здійснювалася б у випадку своєчасного призначення та виплати пенсій гр. ОСОБА_8, що свідчить про наявність шкоди у Позивача та причинного зв'язку між неправомірними діями Відповідача та заподіяною шкодою, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до частини 1 статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, скасувавши постанову апеляційного господарського суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до приписів пункту 18 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, у зв'язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 312, 314-317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Баранівського районного центру зайнятості задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 906/579/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.10.2017 у справі №906/579/17 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.