Ухвала

від 24.04.2018 по справі 922/4485/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

"24" квітня 2018 р. Справа № 922/4485/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.,

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (вх.№588 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.08.2017, постановлену у приміщенні господарського суду Харківської області суддею Яризько В.В., час проголошення ухвали - не зазначено, дата складання повного тексту ухвали - не зазначено, у справі № 922/4485/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сістем Нафта", м. Харків

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ТОВ "Сістем Нафта" звернулось до господарського суду Харківської області із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2017 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сістем Нафта".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2017 затверджено наданий суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; ліквідовано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сістем Нафта" (код 39814125; місце реєстрації : 61057, місто Харків, вул. Римарська, буд. 7); визнано вимоги кредиторів, що були не задоволені за недостатністю майна банкрута ТОВ "Сістем Нафта", погашеними; провадження у справі припинено; зобов'язано державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та передати органам, які здійснювали облік, відповідне повідомлення про зняття юридичної особи з обліку.

Центральна ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з ухвалою місцевого господарського суду від 30.08.2017 не погодилась та 26.03.2018 звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.

Одночасно апелянт просить поновити пропущений строк подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 30.08.2017 у справі №922/4485/16, посилаючись на те, що на Головне управління ДФС у Харківській області покладено функцію представництва інтересів держави в суді; юридичним управлінням ГУ ДФС України у Харківській області підготовлено та надано доповідну до управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності для забезпечення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Разом з тим, як зазначає апелянт у клопотанні, згідно з доданими до клопотання довідками ГУ ДФС у Харківській області від 30.08.2017, 05.10.2017, станом на зазначені дати на рахунку податкового органу відсутня необхідна сума для сплати судового збору; від Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області 06.09.2017 надійшло 5 запитів стосовного безспірного списання коштів на загальну суму 198 809, 00грн; в листопаді 2017 року на адресу податкового органу від Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області надійшло 10 повідомлень про безспірне списання коштів на загальну суму 342 901, 74грн, в грудні 2017 року - 3 повідомлення про безспірне списання коштів на загальну суму 36 887, 73грн, в результаті чого було накладено арешти коштів на рахунки. Станом на 02.01.2018 були відсутні кошти для сплати судового збору через відсутність затвердженого кошторису на 2018 рік. У січні та лютому 2018 року на адресу податкового органу від Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області надійшло 16 повідомлень про безспірне списання коштів та 1 запит на загальну суму 1 301 334, 94грн, а в березні 2018 року - 7 повідомлень про безспірне списання коштів на загальну суму 311 728, 14грн, в результаті чого було накладено арешти коштів на рахунки.

Крім того, як зазначає апелянт, державні інспектори відділу супроводження судових спорів з питань погашення боргу по м. Харкову юридичного управління Головного управління ДФС у Харківській області у грудні 2017 перебували у навчальній відпустці.

Із матеріалів справи також вбачається, що апелянт звертається до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою втретє: ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 повернуто апеляційну скаргу апелянту з тієї підстави, що апелянт звернувся до суду апеляційною скаргою з пропуском строку подання апеляційної скарги без клопотання про поновлення пропущеного строку; ухвалою суду від 26.12.2017 апеляційну скаргу залишено без руху, зокрема, з підстави ненадання апелянтом доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, а також з підстав неповажності наведених апелянтом доводів в обґрунтування пропуску строку; ухвалою суду від 10.01.2018 повернуто апеляційну скаргу апелянту, оскільки апелянтом не усунені встановлені судом недоліки при поданні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суддя-доповідач дійшла висновку, що додані до апеляційної скарги документи не відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України, що стало підставою для залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2018, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Підпунктом 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір ставки за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду, що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2018 рік", установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2018 року у розмірі 1 762, 00грн.

Проте, апелянтом до апеляційної скарги не були додані докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду.

Щодо клопотання апелянта про поновлення пропущеного строку, суддя-доповідач дійшла висновку про наступне.

Відповідно до пункту 13 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у редакції, що діє з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Стаття 93 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) встановлювала, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

Відповідно до матеріалів справи, оскаржувана ухвала постановлена місцевим господарським судом 30.08.2017, апелянт подав апеляційну скаргу 26.03.2018 (згідно відбитку штампу місцевого господарського суду (поштовий конверт відсутній)).

Таким чином, апеляційна скарга була подана із значним порушенням встановленого статтею 93 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) строку - більше 7 місяців.

Згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) та статті 119 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діє з 15.12.2017), за заявою учасника справи суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і поновити пропущений строк.

В обґрунтування пропуску строку подання скарги апелянт посилається на відсутність грошових коштів станом на 30.08.2017 та 05.10.2017 , на підтвердження чого надає довідки податкового органу.

Проте, апелянтом до апеляційної скарги не надано жодних належних доказів, що свідчили б про об'єктивну неможливість сплати судового збору протягом 7 місяців, у тому числі, після повернення апеляційної скарги ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018.

В обґрунтування доводів пропуску строку подання апеляційної скарги апелянтом надано запити Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, які надійшли до ГУ ДФС у Харківській області 01.09.2017 та 05.09.2017 для встановлення даних щодо виконання рішення суду у справі №820/1009/17 та зазначено, що на період 5 днів припиняється виконання платіжних доручень.

Проте, дані запити жодним чином також не свідчать про об'єктивну неможливість апелянта сплатити судовий збір протягом 7 місяців .

Апелянтом також надано повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області щодо здійснення безспірного списання коштів від 21.11.2017, 23.11.2017, 29.11.2017, 08.12.2017, 21.12.2017, б/д, від 22.01.2018, 23.01.2018, 15.03.2018.

Як зазначає апелянт, внаслідок надходження даних повідомлень, на рахунки апелянта були накладені арешти, однак доказів накладення арешту на рахунки апелянта апелянтом не надано.

В обґрунтування доводів накладення арештів на рахунки апелянтом взагалі жодних доказів не надано, а із зазначених повідомлень цього не вбачається. У наданих повідомленнях зазначається про списання коштів з рахунку апелянта на виконання виконавчих листів та про припинення до 5 робочих днів виконання платіжних доручень.

У наданих апелянтом повідомленнях Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області від 13.03.2018, 19.03.2018 щодо необхідності здійснення безспірного списання коштів зазначено щодо виконання апелянтом рішення суду та зазначено, що на період 5 днів припиняється виконання платіжних доручень.

Дані повідомлення також не свідчать про об'єктивну неможливість апелянта сплатити судовий збір протягом 7 місяців , у тому числі, після повернення апеляційної скарги ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2018.

Апелянтом також вказано про перебування головних державних ревізорів-інспекторів відділу супроводження судових спорів з питань погашення боргу юридичного управління ГУ ДФС у Харківській області Швед А.В. у відпустці тривалістю 16 календарних днів з 08.12.2017 по 23.12.2017 та Коробки І.С. - у відпустці тривалістю 13 календарних днів з 04.12.2017 по 16.12.2017.

Досліджуючи матеріали справи та апеляційної скарги, суддя-доповідач дійшла висновку, що зазначені вище доводи апелянта не свідчать про неможливість сплати апелянтом судового збору та звернення з апеляційною скаргою у межах встановленого законом строку.

З урахуванням викладеного, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку подання апеляційної скарги визнані судом неповажними, апелянтом не надано доказів сплати судового збору, суддя-доповідач дійшла висновку, що відповідно до статті 260 Господарського процесуального кодексу України зазначене є підставою для залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2018 з наданням 10-денного строку з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення вказаних недоліків, а саме апелянт має надати суду обґрунтоване клопотання з викладеними обставинам, підтвердженими належними та допустимими доказами, що перешкоджали йому звернутись з апеляційною скаргою у встановлені законодавством строки, та належні докази сплати судового збору. Апелянту також роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту; якщо заяву про поновлення строку не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи свідчать, що ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху апелянт отримав 10.04.2018 (т.3 а.с.57).

19.04.2018 апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання (вх.№2973), в якому апелянт просить поновити пропущений строк подання апеляційної скарги, посилаючись, при цьому, на ті ж самі обставини, викладені у раніше поданому клопотанні, оцінка яким вже була надана судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху та які були визнані судом неповажними з викладених вище причин.

Апелянтом також надано платіжне доручення №884 від 10.04.2018 про сплату судового збору в сумі 1 762, 00грн.

Дослідивши матеріали справи та надане апелянтом клопотання про поновлення пропущеного строку, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У клопотанні про поновлення пропущеного строку, окрім повторного викладення зазначених вище обставин, апелянт зазначає, що суд має взяти до уваги, що контролюючий орган міг визначити підстави оскарження ухвали тільки після ознайомлення з повним текстом ухвали, сам по собі факт участі заявника у судовому засіданні суду першої інстанції не може свідчити про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження; апелянт також посилається на правову позицію Конституційного Суду України щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Оцінюючи та аналізуючи всі наведені у клопотанні доводи та обставини щодо можливості апелянта своєчасно реалізувати своє право на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Харківської області від 30.08.2017 у справі №922/4485/16, судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) та статті 119 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діє з 15.12.2017), апеляційний суд за заявою учасника справи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку подання апеляційної скарги поважною і поновити пропущений строк.

Виходячи зі змісту положень процесуального закону, поважними можна вважати лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи процесуальних дій.

Отже, у кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

При цьому, поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку, які в даному випадку не вбачаються за відсутності обставин, які об'єктивно перешкоджали скаржнику реалізувати своє право на подання апеляційної скарги протягом законодавчо встановленого строку; заявником не наведено жодних обставин, які б були для нього об'єктивно непереборними та пов'язаними з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій , а також належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження протягом майже 7 місяців з дня винесення оскаржуваної ухвали.

Наведеним апелянтом доводам в обґрунтування пропуску строку подання апеляційної скарги судом була надана оцінка в ухвалі суду від 06.04.2018, в якій суд дійшов висновку, що апелянтом не надано жодних належних доказів, що свідчили б про об'єктивну неможливість сплати судового збору протягом 7 місяців ; жодних інших доводів та доказів в обґрунтування неможливості сплати судового збору у встановлений законом строк апелянтом у поданому клопотанні не наведено.

Колегія суддів зазначає, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади та бюджетних установ, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для поновлення пропущеного строку за відсутності належних доказів, які в силу чинного процесуального законодавства, мають надаватись саме апелянтом, а суд має лише надавати оцінку таким доказам.

Проте, у даній справі апелянтом таких доказів не надано, а можливість вчасного подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.08.2017 залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер.

Оскільки, як вбачається із наданих апелянтом доказів в обґрунтування своїх доводів щодо неможливості сплати судового збору, а саме повідомлень ГУ Державної казначейської служби України у Харківській області щодо здійснення безспірного списання коштів від 21.11.2017, 23.11.2017, 29.11.2017, 08.12.2017, 21.12.2017, 28.12.2017, 22.01.2018, 24.01.2018, 13.03.2018, 15.03.2018, 19.03.2018 вбачається, що відповідно до виконавчих листів судів у різних судових справах з рахунку Головного управління ДФС у Харківській області Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області перераховано біля 400тис.грн судових витрат на користь суб'єктів господарювання, у той час як судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду у даній справі становить 1 600, 00грн (відповідно до Закону України "Про судовий збір" у редакції до 15.12.2017) або 1 762, 00грн (відповідно до Закону України "Про судовий збір" у редакції з 15.12.2017).

Як свідчать матеріали справи, оскаржувану ухвалу від 30.08.2017 апелянт отримав ще 06.09.2017 (т.2 а.с.170), отже, мав можливість у розумні строки вчинити передбачені процесуальним законодавством процесуальні дії та звернутись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Доводи апелянта щодо перебування його представників незначний час у відпустці - загалом з 08.12.2017 по 23.12.2017 судова колегія розцінює як неповажні та необґрунтовані; апелянтом не надано суду доказів, що обов'язки зазначених апелянтом у клопотанні осіб не були передані іншим особам апелянта на час їх відсутності. Тим більше, перебування у відпустці працівників апелянта загалом біля двох тижнів жодним чином не свідчить про об'єктивну неможливість апелянта звернутись до суду з апеляційною скаргою у визначений законом строк.

До того ж, як встановлено апеляційним господарським судом в ухвалі від 21.09.2017, апелянт вперше звертаючись з апеляційною скаргою, вже пропустив строк подання апеляційної скарги, проте, не звернувся до суду із заявою про його поновлення, що стало підставою для повернення апеляційної скарги.

Вдруге ухвалою суду від 26.12.2017 апеляційну скаргу було залишено без руху, зокрема, з підстави ненадання апелянтом доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, а також з підстав неповажності наведених апелянтом доводів в обґрунтування пропуску строку. Як вбачається із наданих апелянтом доказів (т.2 а.с.207-217), апелянт посилався на ті самі обставини, якими обґрунтовує пропуск строку подання апеляційної скарги і зараз.

Ухвалою суду від 10.01.2018 апеляційну скаргу було повернуто апелянту, оскільки апелянтом не усунені зазначені недоліки, у тому числі, не надано доказів сплати судового збору.

Судова колегія зазначає, що хоча положеннями Господарського процесуального кодексу України (як у редакції, що діяла до 15.12.2017, так і з 15.12.2017) не встановлено строку для звернення до господарського суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання касаційної скарги, проте частина 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) зобов'язувала сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами; пунктом 2 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що дії з 15.12.2017, визначено, що однією із основних засад господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Самого лише факту подання клопотання до суду недостатньо для задоволення клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги за тих обставин, що матеріали справи не містять доказів того, що апелянт не міг за об'єктивних обставин, що перешкоджали б йому своєчасно або хоча б у розумні строки скористатись наданими законодавством процесуальними правами; апелянтом не наведено жодних обставин, які б були для нього об'єктивно непереборними та пов'язаними з дійсними істотними труднощами протягом 7 місяців для вчинення відповідних процесуальних дій, а саме сплати судового збору та подання апеляційної скарги.

Також апелянтом не наведено обставин та не надано доказів в обґрунтування доводів неможливості у найкоротші строки звернутись з апеляційною скаргою після повернення апеляційної скарги ухвалою суду від 10.01.2018. Хоча, як свідчать матеріали справи, ухвалу суду апелянт отримав 15.01.2018 (т.2 а.с.234), а з апеляційною скаргою звернувся лише 26.03.2018, при цьому, апелянтом знову ж таки не наведено обставин, які б були для нього об'єктивно непереборними та пов'язаними з дійсними істотними труднощами протягом цих 2 місяців для вчинення відповідних процесуальних дій.

Тому підстав для поновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до усталеної практики Суду право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 N 23436/03).

При цьому, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд, викладеної у постанові від 14.02.2018 у справі №754/9100/14-ц.

Таким чином, апеляційний суд на підставі вищевказаних положень процесуального законодавства дійшов висновку про те, що заявником подана апеляційна скарга із значним пропуском процесуального строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, а подане апелянтом клопотання про поновлення цього строку із зазначенням підстав для його поновлення, суд визнає неповажним, оскільки апелянт не надав суду належних доказів неможливості своєчасно або хоча б у розумні строки скористатись наданими законодавством процесуальними правами та звернутись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Щодо посилань апелянта на правову позицію Конституційного Суду України щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, судова колегія зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).

Зазначене не протирічить правовій позиції Конституційного Суду України, положенням Конституції України, Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судоустрій і статут суддів".

При цьому, легітимна мета обмеження прав дотримана, права заявника не порушені, оскільки він з іншим, обґрунтованим клопотанням про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції, навівши поважні підстави для його поновлення, до апеляційного суду не звернувся.

Відповідно до частини 4 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Враховуючи, що апелянтом не виконані вимоги ухвали апеляційного господарського суду від 06.04.2018, а саме, апелянтом не подано обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Харківської області від 30.08.2017 у справі №922/4485/16 з викладеними обставинами, підтвердженими належними та допустимими доказами, що перешкоджали йому звернутись з апеляційною скаргою у встановлені законодавством строки, а також не наведено суду обставин, які б були для нього об'єктивно непереборними та пов'язаними з дійсними істотними труднощами протягом 7 місяців, у тому числі, протягом більше 2 місяців з 15.01.2018, для вчинення відповідних процесуальних дій, а подане апелянтом клопотання судова колегія розцінює як необґрунтоване, не підтверджене належними та допустимими доказами, викладені апелянтом обставини судом визнані неповажними, зазначене є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, 260, 261, п. 13 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.08.2017 у справі №922/4485/16.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Додаток на адресу апелянта: апеляційна скарга з додатками, у тому числі, поштові квитанції та описи складення у цінний лист, усього на 45арк.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.