Рішення

від 23.04.2018 по справі 922/231/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р.Справа № 922/231/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Інвест", м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області до Державної установи "Інститут патології хребта та суглобів імені професора ОСОБА_1 ОСОБА_2 академії медичних наук України", м. Харків Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, м. Харків про стягнення коштів в сумі 911880,34 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 186 від 20.02.2018 року;

третьої особи - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед-Інвест" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Державної установи "Інститут патології хребта та суглобів імені професора ОСОБА_1 ОСОБА_2 академії медичних наук України" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 162308,88 грн. та інфляційних втрат в сумі 749571,46 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором № 5 про закупівлю медичного обладнання за державні кошти від 04.06.2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.02.2018 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.03.2018 року о 10:30 годині.

12.03.2018 року відповідач надав відзив (вх.№ 6571), в якому проти позовних вимог заперечував, посилаючись на виконання рішення у справі № 922/1653/16 в повному обсязі. Отже, на думку відповідача, в даному випадку відсутній предмет спору. Крім того, відповідач зауважив, що питання виконання вищевказаного рішення вирішує Головне Управління Державної Казначейської служби України в Харківській області, тому саме вказана особа винна у прострочені виконання зобов'язання перед позивачем.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.03.2018 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області. Підготовче засідання відкладено на 27.03.2018 року на 11:30 год.

21.03.2018 року представник третьої особи надав пояснення (вх.№ 7690), в яких зазначив, що Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області не вирішує питання про виконання рішення суду, а діє на підставі законів України та в межах своїх повноважень.

21.03.2018 року позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що сплата інфляційних витрат та трьох процентів річних, відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2016 року по справі №922/1653/16, не є підставою для відмови у стягненні інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних за даним позовом, оскільки інфляційні витрати та три проценти річних що вже були сплачені за вищевказаним рішення та інфляційні витрати і три проценти річних, що нараховані за даним позовом, охоплюють різні періоди прострочення виконання зобов'язання за договором №5 від 04.06.2013 року

26.03.2018 року відповідач надав доповнення до відзиву (вх.№ 8018), в яких просив покласти юридичну і фінансову відповідальність щодо погашення боргу на Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області. Крім того, відповідач просив зупинити провадження у справі для направлення інформації та матеріалів до:

- Національного Антикорупційного бюро України - на предмет виявлення ознак корупції з боку посадових осіб казначейської служби;

- Національного агентства з питань державної служби - на предмет виявлення ознак корупції з боку посадових осіб казначейської служби та порушення вимог щодо проходження державної служби посадовими особами казначейства;

- Спеціалізованої Антикорупційної Прокуратури України - на предмет виявлення ознак корупції з боку посадових осіб казначейської служби;

- ОСОБА_2 спілки журналістів України для висвітлення суспільно значимої проблеми представниками засобів масової інформації всеукраїнського та регіонального рівня.

В судовому засіданні 27.03.2018 року була оголошена перерва до 04.04.2018 року до 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.04.2018 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.04.2018 року на 11:30 год.

06.04.2018 року позивач надав письмові пояснення на доповнення до відзиву відповідача (вх.№ 9151), в яких, зокрема, просив відмовити позивачу у зупиненні провадженні у справі.

Представник позивача у судове засідання 23.04.2018 року не з'явився, 20.04.2018 року подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№ 10197), в обґрунтування якого зазначив, що він бере участь як захисник у кримінальній справі, тому не зможе бути присутнім в судовому засіданні.

В ч. 3 ст. 202 ГПК України закріплено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

Таким чином, зазначені представником позивача причини неявки у судове засідання не є поважними, а тому суд відмовляє в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.04.2018 року підтримав свій відзив та доповнення до нього, в тому числі клопотання про зупинення провадження у справі, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Так, в Господарському процесуальному кодексі України закріплені випадки, в яких суд зобов'язаний (стаття 227) або має право (стаття 228) зупинити провадження у справі. При цьому, зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

В той же час, зазначені відповідачем обставини не містяться у ст.ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть бути підставою для зупинення провадження у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Враховуючи те, що норми статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлюють принципи диспозитивності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, беручи до уваги приписи статті 129 Конституції України, які визначають одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

04 червня 2013 року між Державною установою "Інститут патології хребта та суглобів імені професора ОСОБА_1 ОСОБА_2 академії медичних наук України" (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мед-Інвест" (постачальник, позивач) було укладено договір № 5 про закупівлю медичного обладнання за державні кошти (надалі - Договір; а.с. 16-18).

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язався у 2013 році поставити та передати у власність замовника "Товар" - за ДК 016-2010 код 32.50.1 - інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні.

Порядок здійснення оплати за договором був визначений розділом IV Договору.

Так, пунктом 4.1. Договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на підставі п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №1404 від 09.10.2006 року "Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповується за бюджеті кошти" із змінами внесеними Постановою КМУ №1151 від 09.11.2011 року в розмірі 100% від суми вказаної в п.3.1. цього Договору та дозволу головного розпорядника коштів яким являється "ОСОБА_2 Медичних Наук України" (копія дозволу на попередню оплату № 8-06/922 від 07.05.2013 року).

В ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2016 року у справі №922/1653/16 (яке набрало законної сили) встановлено, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за Договором у розмірі 6109482,70 грн. з яких: 3296758,00 грн. - сума основного боргу; 208889,19 грн. - 3% річних за період з 26.12.2013 року по 05.02.2016 року та 2603835,51 грн. інфляційних втрат за період з 26.12.2013 року по 05.02.2016 року.

Вказане рішення було виконано відповідачем 27.09.2017 року, що підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунку, копії яких містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 33).

Отже, виходячи з того що рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2016 року у справі №922/1653/16 було виконано лише 27.09.2017 року, а розрахунок заборгованості поданий разом з позовною заявою, що була задоволена вказаним рішенням сформовано 05.02.2016 року, позивач вважає, що зобов'язання за Договором з боку відповідача продовжувалося порушуватись, а це зокрема, є підставою для застосування ст. 625 ЦК України та стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат за період з 06.02.2016 року по 27.09.2017 року.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 559 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу і урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В Узагальненнях Верховного Суду України "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" вказано, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

За таких обставин, сплата інфляційних витрат та трьох процентів річних на підставі рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2016 року у справі №922/1653/16 не є підставою для відмови у стягненні інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних за даним позовом, оскільки інфляційні витрат та три проценти річних, що вже були сплачені за вищевказаним рішенням та інфляційні витрати і три проценти річних, що нараховані за даним позовом, охоплюють різні періоди прострочення виконання зобов'язання за Договором, що підтверджується копією розрахунку заборгованості за Договором, станом на 05.02.2016 року (т. 1 а.с.167).

Суд, перевіривши розрахунок позивача, зазначає, що у розрахунку 3% річних міститься арифметична помилка, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення (п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Тому позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 162064,57 грн. за період з 06.02.2016 року по 26.09.2017 року, а в частинні стягнення 3% річних в сумі 244,31 грн. в задоволенні позову слід відмовити. В той же час, розрахунок інфляційних втрат є вірним та відповідає наведеним вище нормам чинного законодавства, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 749571,46 грн. за період з лютого 2016 року по вересень 2017 року є такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно твердження відповідача про те що позивач помилково і невірно адресує Інституту, державній бюджетній науковій установі, заявлені в даному позові вимоги та претензії з посиланням на Акт ОСОБА_4 України від 21 листопада 2014 року №24- 10/05-65 "о" де зазначено, що відображена у звіті заборгованість (форма №7д) ЗА КЕКВ 3000 "Капітальні видатки" в загальній сумі 6319,1 грн. утворилася внаслідок не проведення платежів органами казначейства, то з даним твердженням суд також не погоджується.

Так, не проведення платежів органами казначейства зумовлено економією коштів при проведенні процедури закупівель (підтверджується Актом ОСОБА_4 України від 21 листопада 2014 року №24-10/05-65 "о") тобто відсутністю бюджетного фінансування, але факт відсутності бюджетного фінансування, передбаченого у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи яка фінансується з державного бюджету, і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату за отриманий товар та виконання зобов'язань за Договором, оскільки саме Державна установа "Інститут патології хребта та суглобів імені професора ОСОБА_1 ОСОБА_2 академії медичних наук України" є стороною договору, і саме відповідач брав на себе зобов'язання за Договором щодо отримання товару та відповідної оплати за такий товар.

Дана обставина не підлягає доказуванню, оскільки вже була встановлена та відповідно відображена у рішенні господарського суду Харківської області від 05.07.2016 року у справі №922/1653/16.

За таких підстав, заперечення відповідача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, є такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у відзиві, що порушує умови ч. 1 ст. 74 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що даний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи "Інститут патології хребта та суглобів імені професора ОСОБА_1 ОСОБА_2 академії медичних наук України" (61024, м.Харків, вул. Пушкінська, буд. 80, ідентифікаційний код 02012214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Інвест" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, буд. 1А, ідентифікаційний код 37756973) 3% річних в сумі 162064,57 грн. за період з 06.02.2016 року по 26.09.2017 року, інфляційні втрати в сумі 749571,46 грн. за період з лютого 2016 року по вересень 2017 року та суму сплаченого судового збору за подання позову до суду у розмірі 13678,21 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.04.2018 р.

Суддя ОСОБА_5