ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 911/916/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Головного управління
Держгеокадастру у Київській області - Шкарбан А.П.,
Володарської районної державної
адміністрації Київської області - не з'явився,
Фермерського господарства "Агро Рось" - Варес М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (у складі колегії суддів: Коротун О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Яковлєв М.Л.)
та рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2017 (суддя Ярема В.А.)
у справі № 911/916/17
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Київській області
до Володарської районної державної адміністрації Київської області,
Фермерського господарства "Агро Рось"
про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів оренди,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернулося до суду з позовом до Володарської районної державної адміністрації Київської області (далі - Володарська РДА), Фермерського господарства "Агро Рось" (далі - ФГ "Агро Рось"), у якому просило про:
- визнання недійсним та скасування розпорядження Володарської РДА від 29.12.2012 № 553 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на умовах оренди ФГ "Агро Рось" у межах Лобачівської сільської ради";
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 50 га кадастровий номером 3221683600:09:004:0005, яка знаходиться у межах Лобачівської сільської ради Володарського району Київської області, укладеного 29.12.2012 між ФГ "Агро Рось" і Володарською РДА строком на 49 років, зареєстрованого за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 534234532216 від 15.12.2014;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 60 га кадастровий номер 3221683600:09:004:0004, яка знаходиться у межах Лобачівської сільської ради Володарського району Київської області, укладеного 29.12.2012 між ФГ "Агро Рось" і Володарською РДА строком на 49 років, зареєстрованого за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 579248932216 від 20.02.2015.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК) у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки передано в оренду ФГ "Агро Рось" без проведення земельних торгів і без зазначення в договорах умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Звернення до суду із зазначеним позовом позивач обґрунтовує порушенням інтересів держави в особі якої виступає ГУ Держгеокадастру як уповноважений на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення орган, оскільки прийняття оскаржуваного розпорядження суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, що закріплено у статті 14 Конституції України та статті 5 ЗК.
Володарська РДА та ФГ "Агро Рось" проти позову заперечували і заявили про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду Київської області від 06.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Суди послалися на положення статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і дійшли висновку про пропуск позивачем позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2017 року ГУ Держгеокадастру подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру аргументує, зокрема тим, що судами не надано належної правової оцінки доводам позивача щодо відсутності у нього можливості перевірити законність надання ФГ "Агро Рось" земельної ділянки в оренду у межах строку позовної давності з огляду на те, що контролюючими функціями у сфері земельних відносин позивача було наділено у 2016 році. Крім того, державну реєстрацію права оренди за оспорюваними договорами проведено 15.12.2014 та 20.02.2015, тому строк позовної давності позивачем не порушено.
ФГ "Агро Рось" у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою, а постановлені у справі судові рішення просить залишити без змін та вказує про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Володарська РДА свого представника в судове засідання не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Ураховуючи наведене, те, що явка відповідачів не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно зі статтею 3 ЗК земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Відповідно до частини 2 статті 134 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них, зокрема у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.
Крім того, за змістом частини 1 статті 8 ЗУ "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб--підприємців" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.
Зокрема, статтею 31 ЗК передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.
Таким чином, аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам. Натомість фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.
За встановлених апеляційним судом обставин, на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Володарської РДА від 29.12.2012 та укладення договорів оренди від 29.12.2012 ФГ "Агро Рось" вже набуло статусу юридичної особи (з 11.01.2011), то отримання земельних ділянок площею 50 га і 60 га в оренду, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статті 124 ЗК та є підставою для визнання розпорядження Володарської РДА і договорів оренди недійсними.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що оспорювані договори укладено з порушенням вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки вони не містять істотної умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що є підставою для визнання цих договорів недійсними відповідно до закону.
Разом із тим, встановивши наявність порушення вимог законодавства при прийнятті зазначеного розпорядження та укладенні договорів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, а отже і для відмови у задоволенні позовних вимог.
Положеннями статті 15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).
Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Судами попередніх інстанцій установлено, що надання ФГ "Агро Рось" в оренду земельних ділянок у 2012 році відбулося за погодженням відділу Держкомзему у Володарському районі як територіального органу Держкомзему - центрального органу виконавчої влади уповноваженого на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, який згодом було реорганізовано шляхом утворення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Отже, саме з 29.12.2012, тобто з моменту укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, держава в особі органу, уповноваженого на здійснення її функцій, могла та повинна була довідатися про порушення норм законодавства в частині вимог до форми та змісту цих правочинів і, як наслідок, про порушення свого права власності на відповідні земельні ділянки.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Разом із тим щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" у рішенні ЄСПЛ від 20.10. 2011 у справі "Рисовський проти України" зазначено, зокрема, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Ураховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, як такого, що заявлено поза межами строку позовної давності, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень немає.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2017 у справі № 911/916/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І.С. Берднік
Судді: І.С. Міщенко
В.Г. Суховий
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 18.04.2018 |
Оприлюднено | 02.05.2018 |
Номер документу | 73699817 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Берднік І.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні