Рішення

від 20.04.2018 по справі 921/710/17-г/6

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 квітня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/710/17-г/6

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

при секретарі судового засідання Саловська О.А.

розглянув справу

за позовом Тернопільської міської ради (вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" (вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, 46006)

про cтягнення збитків в сумі 1 882 815,91 грн.

За участі від:

позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4

Суть справи.

Тернопільська міська рада звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" про стягнення 1882815,91 грн. збитків.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач є власником будівель та споруд по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі. Земельна ділянка за вказаною адресою була відведена в постійне користування ОП "Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомашин №2", на підставі рішення Тернопільської міської ради №87 від 08.02.1994, внаслідок чого землекористувачу було видано Державний акт серії ТР №12 від 11.05.1994 на право постійного користування земельною ділянкою 1,343981 га. Право власності на відповідні будівлі та споруди ТОВ "Аско" набуло в порядку правонаступництва від ОП "Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомашин №2", що встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 по справі №4/40/5022-387/2012. У зв'язку з припиненням ОП "Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомашин №2", в порядку п.3 ч.1 ст. 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990, втратив чинність Державний акт серії ТР №12 від 11.05.1994. Частина згаданої земельної ділянки, а саме в розмірі 0,0372 га була надана в оренду ФОП ОСОБА_5, а друга частина в розмірі 0,1201 га - в оренду ПАТ "Автотехсервіс", підтвердженням чого слугує кадастровий план, виконаний ТОВ "СМП "Геодезія". Станом на момент звернення з позовом до суду, у фактичному володінні відповідача перебуває земельна ділянка площею 1,149481 га, що вже встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017 у справі №921/181/17-г/4 без правовстановлюючих документів та без здійснення ним відповідної плати за фактичне користування цією ділянкою. Відповідач не звертався до позивача із заявою про передачу йому в оренду вказаної земельної ділянки, з метою обслуговування будівель та споруд, що належать останньому на праві власності. Вказана земельна ділянка належить за твердженням позивача до земель комерційного призначення. З огляду на це, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму збитків в розмірі 1882815,91 грн. за період з січня 2008 року по жовтень 2017 року.

Ухвалою суду від 07.12.2017 порушено провадження у справі, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 04.01.2018.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, зокрема, ГПК України викладено в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, чинній з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою від 04.01.2018 судом здійснено перехід до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, зі стадії підготовчого засідання, розгляд якого відкладався на 25.01.2018.

В судовому засіданні 25.01.2018 оголошувалась перерва до 22.02.2018, а в подальшому до 02.03.2018.

В ході розгляду справи позивачем до матеріалів справи долучено: довідку №21 від 04.01.2018 про зарахування до державного бюджету суми судового збору; заяву б/н від 12.01.2018 (вх. №3988 від 17.01.2018), з додатком; заяву б/н від 05.02.2018 (вх. 5295 від 07.02.2018) з додатком; заяву б/н від 22.02.2018 (вх. № 6205 від 22.02.2018) з додатком.

В свою чергу відповідачем до матеріалів справи подано: відзив б/н, б/д (вх. № 3269 від 04.01.2018) з додатком; клопотання б/н, б/д (вх. № 4539 від 25.01.2018) з додатком; заяву б/н, б/д (вх. № 4535 від 25.01.2018) з додатком; супровідний лист б/н, б/д (вх. №5393 від 08.02.2018) з додатком; заперечення на відповідь б/н від 15.02.2018 (вх. №5861 від 19.02.2018) з додатком; заперечення на відповідь (додаткове) б/н від 21.02.2018 (вх. №6183 від 21.02.2018) з додатком; заяву б/н від 26.02.2018 (вх. № 6457 від 27.02.2018) з додатком; заяву б/н від 28.03.2018 (вх. №8438 від 28.03.2018) про ознайомлення з матеріалами справи; заяву б/н від 12.04.2018 (вх. № 9334 від 12.04.2018) з додатком.

У поданих на адресу суду відзиві, клопотанні та запереченнях відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування цьому ТОВ "Аско" зазначає наступне:

- посилаючись на ст. 22, ст. 1166 ЦК України зазначає, що для виникнення права на відшкодування заподіяних збитків необхідна наявність складу цивільного правопорушення;

- зазначає, що зі сторони ТОВ "Аско" відсутня протиправна поведінка, оскільки:

ТОВ "Аско" є правонаступником Орендного підприємства Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2, якому в свій час був виданий Державний акт ТР №12 від 11.05.1994 на право постійного користування земельною ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі;

посилаючись на ст. 37 ЦК УРСР 1963 року, ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", п. 15 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (в редакції на момент виникнення правовідносин) та інформацію Головного управління статистики у Тернопільській області від 29.12.2017 за № 04-11/442 зазначає про перереєстрацію Орендного підприємства Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2 на ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско", що не передбачала припинення юридичної особи.

тому в порядку п. 3 ч. 1 ст. 27 ЗК 1990 pоку (у відповідній редакції) не відбулось припинення права користування земельною ділянкою, зазначеною в Державному акті ТР №12 від 11.05.1994;

при цьому робить посилання на правову позицію постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2012 у справі №13/5009/6207/11 -33/5009/6207/11;

зазначає, що позивачем не надано доказів припинення права користування земельною ділянкою ОП Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів № 2 в порядку ст. 27 Земельного кодексу 1990 року;

рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі № 6/88-1627 визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради № 4/18/44 від 14.02.2006 (із змінами від 18.03.2008), яким в свою чергу: в ОП Тернопільська СТО № 2 вилучалась земельна ділянка площею 13067,81 кв.м., та визнавався втратившим чинність Державний акт ТР №12 від 11.05.1994 на право постійного користування землею та надано цю ділянку в оренду ТОВ "Аско", як правонаступнику Тернопільська СТО № 2. Цим же рішенням суду за ТОВ "Аско" визнано право постійного користування земельною ділянкою за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40, яка знаходилась у постійному користуванні СТО №2;

посилається на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005, яким визнано неконституційним п.6 р. Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №1080/2001, згідно з яким громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них;

щодо припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи, яке допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво посилається також на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.02.2011 у справі № 21-3а11;

факт набуття відповідачем права власності на будівлі та споруди в порядку правонаступництва від ОП "Тернопільська СТО № 2" визнається позивачем у позовній заяві, що в порядку ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню;

одночасно з переходом до відповідача права власності на приміщення за вищевказаною адресою до нього, відповідно до ст. 30 ЗК в редакції від 18.12.1990 №561-12, перейшло право землекористування на підставі Державного акта ТР № 12 від 11.05.1994, яке є безстроковим і на даний час не припинилось. Відповідно, безпідставним є твердження позивача й про те, що відповідач зобов'язаний був укласти договір оренди вказаної земельної ділянки. Таким чином, відповідач є належним землекористувачем спірної земельної ділянки і його поведінка не носить протиправного характеру, що виключає можливість стягнення з нього збитків;

- щодо наявності шкідливого результату для позивача, зазначає, що порядок справляння плати за землю регламентується Податковим кодексом України:

посилаючись на п.п. 14.1.147 ст. 14, п.п. 14.1.72, п.п. 14.1.136 ПК України відповідно зазначає: плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою;

ТОВ "Аско", перебуваючи на загальній системі оподаткування, до 01.01.2009 було платником земельного податку, який сплачувався у відповідності з чинним законодавством. Зокрема, за 2008 рік нараховано і сплачено до бюджету 22481,64 грн. вказаного податку. Надалі товариство змінило загальну систему оподаткування на спрощену, і відповідно до чинного законодавства не є платником земельного податку. Таким чином, відповідачем не порушуються вимоги законодавства щодо платності використання землі;

відповідач на законних підставах використовує земельну ділянку на праві постійного користування, яке не обмежено ніяким терміном і не зобов'язаний бути платником орендної плати, яка згідно із ст. 4 Закону України "Про оренду землі", є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

- позивач не є власником спірної земельної ділянки та не має повноважень розпоряджатись нею, тому, відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду землі", не може бути її орендодавцем. Неукладення договору оренди цієї ділянки жодним чином не порушує його прав та законних інтересів. На час видачі державного акту на право постійного користування землею станції технічного обслуговування №2 м. Тернопіль, вул. Микуленецька, 40, серія ТР № 12, на земельну ділянку площею 13439,81 кв.м. відповідно до рішення Тернопільської міської ради від 08 лютого 1994 року № 87, остання перебувала у державній власності. Наведене ґрунтується на положеннях ст. 4 ЗК (1990 року) у чинній на той час редакції, згідно з якою у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Відповідно до ч. 1 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 вказаного Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами;

- в порядку ст. 117 ЗК України (2001 року) не було відповідного рішення органу виконавчої влади про передачу земельної ділянки з державної у комунальну власність. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Вказане рішення органу виконавчої влади та акт приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права територіальної громади на неї. Окрім того, за даними державного земельного кадастру (форма 2-зем річного звіту про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях станом на 01.01.2007 м. Тернопіль, Управління Держкомзему у місті Тернополі) станом на 01.01.2007 і наступні роки за ТОВ "АСКО" ЗКПО: 05482788">05482788 вказана земельна ділянка площею 1,3068 перебувала у державній власності. Наведене підтверджується Висновком експерта № 1-17, складеного за результатами проведення експертного земельно-технічного дослідження 19.07.2017 судовим експертом ОСОБА_6;

- Законом України №5245-VI від 06.09.2012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01.01.2013, виключено пункт 12 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, яким було передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади;

- вважає безпідставним посилання позивача на cт.ст. 6, 7 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності , оскільки сам порядок розмежування земель державної та комунальної власності регламентується розділом II вказаного Закону. Зокрема, згідно із ст. 10 Закону, підставою для проведення робіт, пов'язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями. Відповідно до ст. 13 Закону встановлення меж земельних ділянок державної та комунальної власності в натурі (на місцевості) здійснюється згідно із затвердженими проектами розмежування земель державної та комунальної власності із закріпленням їх межовими знаками встановленого відповідно до законодавства України зразка. Жодних доказів проведення розмежування земель державної та комунальної власності згідно із встановленим вказаним Законом порядком позивачем не надано.

- Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" втратив чинність згідно з п. 2 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI.

- пунктами 5 та 6 розділу II Закону № 5245-VI від 06.09.2012 визначено, що державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються у межах населених пунктів сільськими, селищними, міськими радами. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про державну реєстрацію права територіальної громади на земельну ділянку по вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі, право постійного користування якою належить відповідачу на підставі Державного акта. А тому, у позивача відсутнє право власності на зазначену земельну ділянку, тому він не може бути в силу приписів ст. 4 Закону України "Про оренду землі" її орендодавцем, а відповідно неукладення договору оренди цієї ділянки жодним чином не порушує його прав та законних інтересів.

- представником відповідача зазначається про те, що долучений ним Висновок експерта №1-17, складений 19.07.2017 судовим експертом ОСОБА_6, містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, тому є письмовим та допустимим доказом у справі. У ньому, зокрема, містяться дані про площу земельної ділянки за вказаною адресою, яка залишилась у фактичному користуванні відповідача. А така площа, згідно висновку експерта, не відповідає площі, яка зазначена позивачем у позовній заяві. Вказаний висновок містить дані про дослідження державного земельного кадастру по м. Тернополю (річні звіти про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях станом на 01.01.2004 та 01.01.2005). Так станом на 01.01.2004 р. за ТОВ "Аско" (ОКПО: 05482788">05482788) рахувалася земельна ділянка площею 1,3440 га функціонального використання як "забудовані землі змішаного використання". Водночас, позивач у своїх розрахунках у позовній заяві виходить з нормативної грошової оцінки земельної ділянки по вул. Микулинецькій, 40 як земель комерційного призначення.

- представником ТОВ "Аско", в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 120142100100000625 як потерпілим, виявлено офіційні документи, які підтверджують перебування закріпленої за ним земельної ділянки у державній власності - копії звітів про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях (форми 2-зем та 6-зем) за 2004 - 20015 роки, складені Тернопільським міським відділом земельних ресурсів. Матеріали вказаного кримінального провадження містять висновок експертів за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи № 742/17-22 від 29.09.2017 за постановою СУ ГУНП в Тернопільській області від 20.07.2017, який виконано комісією експертів у складі експертів ТВ КНДІСЕ ОСОБА_7 та ОСОБА_8 З описової та резолютивної частини висновку по двадцять четвертому питанню, відповідно до річного звіту про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях (наданого на дослідження з 2004 по 2016 роки) земельна ділянка площею 1,3068 га знаходилась у постійному користуванні ТОВ "Аско" за державною формою власності та обліковувалась з 2005 року по 2011 рік включно. Факт перебування земельної ділянки, належної ТОВ "Аско", у державній власності зазначено також в описовій частині по другому питанню висновку;

- згідно з Висновком експерта № 2-18 від 19.02.2018 судової земельно-технічної експертизи межі земельної ділянки ТОВ "Аско" за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40 відповідають вказаним у Державному акті на право постійного користування землею ТР № 12 від 11.05.1994 і в кадастровому плані, за винятком частини земельної ділянки, вилученої згідно з рішенням Тернопільської міської ради № 4/11/156 від 25.06.2004, а також включеної у склад земельної ділянки кадастровий № 6110100000:09:007:0014. Дослідна частина Висновку експерта свідчить про різні розміри частини земельної ділянки, включеної у склад земельної ділянки кадастровий № 6110100000:09:007:0014, що унеможливлює встановлення точної розміру площі, яка перебуває у користуванні відповідача на даний час. А також свідчить про те, що не відбувалась зміна форми власності земельної ділянки або її частини, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40 та яка перебуває у користуванні ТОВ "Аско" на підставі Державного акта ТР № 12 від 11.05.1994.

- позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача, а також наявності шкідливого результату для позивача внаслідок такої поведінки (порушення його цивільного права чи інтересу, зокрема, заподіяння йому майнової шкоди), що свідчить про відсутність в діяннях відповідача складу правопорушення, а, відповідно - підстав для відшкодування за його рахунок збитків, заподіяних позивачу;

- надана Позивачем довідка від 11.01.2018 №51/25 не може бути належним доказом у справі, оскільки не відповідає вимогам законодавства щодо форми та змісту відомостей з Державного земельного реєстру, а також не містить будь-яких ідентифікуючих даних щодо земельної ділянки, стосовно якої вона видана (її площа землекористувач тощо), у тому числі не зазначено, у якому саме населеному пункті знаходиться ця ділянка. З її змісту якщо припустити, що мова йде про Микулинецьку, 40 у м. Тернополі, то за такою адресою знаходиться декілька земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка кадастровий № 6110100000:09:007:0014, переданої Тернопільською міською радою в оренду ТОВ "Автотехсервіс". Крім цього, згідно з наданими суду звітами форми 2-зем та 6-зем за ТОВ "Аско" рахувалась землі змішаного використання. Будь-яких даних про зміну в установленому порядку цільового призначення цих земель у Відповідача відсутні.?

- додатково поданий позивачем розрахунок заподіяної суми збитків не відповідає заявленій ціні позову. Сума зазначеного у таблиці розміру збитку за весь період становить 1 927 270,15 грн. при ціні позову 1 882 815,91 грн. В обґрунтування розрахунку у позовній заяві позивач зіслався на п. 288.5 ст. 288 та ст. 289 ПК України. Податковий кодекс України набрав чинності з 01.01.2011, тому його положення не можуть застосовуватись до правовідносин, які існували до цього. Вказаний розрахунок, зокрема містить посилання на документи, які в матеріалах справи відсутні;

- у листі Відділу Держгеокадастру у м. Тернополі № 22-1919-99.5-857/2-16 від 31.10.2016 міститься інформація про нормативно грошову оцінку 1 кв. м. земельної ділянки за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40 за період з 01.01.2008 по 01.01.2016 згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Також вказано нормативно-грошову оцінку як земель комерційного призначення, так і земель промисловості, що свідчить про структуру земельної ділянки за функцією використання за вказаною адресою у цей період часу.

За даними статистичних звітів форми 2 - зем земельна ділянка, що перебувала у користуванні ТОВ "Аско", рахувалась за функцією використання, як землі змішаного використання.

Поділ земель за функцією використання (землі комерційного призначення, землі промисловості, землі змішаного використання) був передбачений Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (затв. Наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук 27.01.2006 № 18/15/21/11) який втратив чинність. Прийняті в подальшому нормативні акти такого поняття як землі комерційного призначення не містять.

Отже, подані позивачем докази щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки - копія листа начальника Відділу Держгеокадастру у м. Тернополі № 22-1919-99.5-857/2-16 від 31.10.2016, не відповідають вимогам чинного законодавства та є неналежними доказами.

Наявні у справі докази не дають можливості точно визначити розмір земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні Відповідача, що унеможливлює проведення розрахунку розміру збитків.

При проведенні розрахунку Позивачем не враховано суми податків, сплачених Відповідачем за користування земельною ділянкою. За даними Головного управління ДФС у Тернопільській області ТОВ "Аско" на підставі державного акта на право постійного користування землею серія ТР № 12 реєстраційний № 12 від 11.05.1994 зареєстровано платником земельного податку у м. Тернополі з 1994 року по теперішній час. Станом на 02.03.2017 ТОВ "Аско" заборгованості по земельному податку не має. Станом на час розгляду справи відповідач є платником єдиного податку. Таким чином, відповідач належно, у відповідності з приписами чинного законодавства, забезпечує виконання вимог ст. 206 ЗК України щодо платності використання землі.

Вважає висновок експерта № 742/17-22 від 29.09.2017 допустимим доказом, оскільки в порядку ч. 3 ст. 98, ст. 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Разом з цим, ТОВ "Аско" просить застосувати до заявлених позовних вимог строк позовної давності, оскільки заявлена до стягнення сума збитків охоплює період з січня 2008 року по жовтень 2017 року (9 років 10 місяців), що перевищує встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, тривалістю у три роки.

У спростування зазначеного відповідачем, позивачем, в свою чергу, зазначається, що:

- Законом України "Про підприємства в Україні" було передбачено можливість реорганізації юридичної особи шляхом її перетворення, реорганізація юридичної особи ототожнювалась ч. 1 ст. 37 ЦК УРСР з припиненням юридичної особи, а ст. 27 ЗК (в редакції 1990 року) зумовлювала припинення землекористування внаслідок припинення юридичної особи. А тому, слід дійти висновку про припинення права ОП "Станція технічного обслуговування №2" на землекористування на підставі державного акту серії ТР №12 від 11.05.1994 в момент його перетворення в ТОВ "Аско";

- в силу вимог ст. 30 ЗК (в редакції 1990 року) при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 ЗК, тобто державними актами про право власності чи постійного користування землею;

- оскільки ТОВ "Аско" не оформило право постійного користування земельною ділянкою, на якій були розташовані будівлі та споруди, передані ТОВ "Аско" від ОП "Станція технічного обслуговування №2" в момент його перетворення в ТОВ "Аско", останнє не набуло права постійного користування відповідною земельною ділянкою та не може мати такого права на підставі державного акту серії ТР №12 від 11.05.1994;

- згідно з ч.5 ст.27 ЗК (в редакції 1990 року) за рішенням ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки, припинення права користування землею відбувається лише у випадку, передбаченому п.9 ч.1 ст.27 ЗК, а у випадку припинення юридичної особи (п.3 ч.1 ст.27 ЗК) не передбачено прийняття відповідною радою рішення, а лише зазначено, що припинення права користування провадиться відповідною радою. Тому доводи відповідача про необхідність прийняття позивачем рішення про припинення права користування земельною ділянкою в підтвердження факту припинення такого права у юридичної особи у зв'язку із припиненням її діяльності - є хибними;

- не можна застосувати до спірних правовідносин рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 по справі №6/88-1627, з огляду на ту обставину, що в силу вимог ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

- при вирішенні даних спірних правовідносин не слід брати до уваги порядок застосування норм матеріального права, наведений у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 по справі №21-3а11 (на яку посилається відповідач у своїх запереченнях), оскільки у вказаній постанові роз'яснено порядок застосування положень п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України, на яку позивач не посилається як на підставу своїх вимог;

- безпідставним є посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 24.07.2012 по справі №13/5009/6207/11-33/5009/6207/11, оскільки вона прийнята у справі між іншими сторонами, ніж у справі №921/710/17-г/6, тому є неналежним і недопустимим доказом в силу вимог ст.ст. 75,76,77 ГПК України;

- зазначає, що з врахуванням приписів п. 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, підставою для проведення експертиз відповідно є процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або письмове звернення потерпілого чи сторони захисту кримінального провадження. Підставою для проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи, з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються. За результатами проведення судової експертизи за замовленням юридичної особи на договірних засадах складається висновок про експертне дослідження, а не висновок експерта;

- посилаючись на п. 6 розділу II вказаної Інструкції представник позивача перераховує завдання земельно-технічної експертизи та орієнтовний перелік питань, які можуть бути поставлені на її вирішення. При цьому зазначає, що у долучених відповідачем висновках експертів ними надано правові, а не фахові висновки з питань, що не належать до сфери компетенції відповідного експерта;

- рішення Конституційного Суду України від 22.09.05 по справі №1- 17/2005 є неналежним доказом у справі та не має значення для вирішення справи по суті. Вказаним рішенням визнано неконституційними п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 (з наступними змінами) в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Однак, ТОВ "Аско" не оформляло прав на постійне користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим не мало відповідного державного акту і права ТОВ "Аско" не були відповідно обмежені актами законодавства, що були визнані неконституційними обумовленим рішенням Конституційного Суду України;

- відповідач визнає факт користування земельною ділянкою, межі якої визначено державним актом серії ТР №12 від 11.05.1994, у зв'язку з чим така обставина не потребує доказування на підставі ч. 1 ст. 75 ГПК України;

- відповідачем не подано доказів, що земельна ділянка в межах, визначених державним актом серії ТР №12 від 11.05.1994 є державною власністю. Ці доводи спростовуються ст.ст. 6,7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" та ст. ст. 83, 84 ЗК України;

- доказом перебування у фактичному користуванні відповідача з січня 2008 року по грудень 2017 року земельної ділянки площею 1,149481 га є копія кадастрового плану та копія рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.05.17 по справі №921/181/17-г/4;

- доказом приналежності спірної земельної ділянки перебування земельної ділянки до земель комерційного призначення згідно з класифікацією видів земельних угідь є довідка Відділу земельних ресурсів Тернопільської міської ради №51/25 від 11.01.18;

- з посиланням на ч. 2 ст. 69, ч. 2 ст. 77 ГПК України вказує на недопустимість посилання відповідача на висновок експерта №742/17-22 від 29.09.07, оскільки вказаний висновок не було складено на замовлення сторони по справі чи суду. Також повідомляє, що на вказаний висновок подано скаргу до Міністерства юстиції України від 02.01.18 з вимогою провести перевірку його законності та обґрунтованості;

- з приводу наявного в матеріалах справи висновку експерта №2-18 від 19.02.2018 наводить ті ж спростування, що і в заяві від 12.01.2018.

Ухвалою суду від 02.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/710/17-г/6 до розгляду по суті на 29.03.2018, в якому оголошувались перерви, востаннє до 20.04.2018.

Представником позивача в судовому засіданні 20.04.2018 підтримано позовні вимоги, з підстав наведених у позові, на підставі доказів, які ним подані в ході підготовчого провадження у справі.

Повноважні представники відповідача в судовому засіданні 20.04.2018 проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві, запереченнях на підставі доказів, поданих ним в ході підготовчого провадження у справі.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду".

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер ТО 20 ГП 21 В 8041949 С 2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа №6/88-1627 за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" до Тернопільської міської ради про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради №4/18/44 від 14.02.2006, яким рада визнала таким, що втратив чинність Державний акт серії ТР №12 від 11.05.1994 про право Тернопільської СТО №2 на постійне користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі; вилучила цю земельну ділянку у СТО №2 та надала її в оренду ТОВ "Аско" як правонаступнику СТО №2.

За результатами розгляду даної справи Господарським судом Тернопільської області 26.10.2009 ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено: визнано недійсним рішення вісімнадцятої сесії Тернопільської міської ради четвертого скликання №4/18/44 від 14.02.2006 (із змінами згідно рішення від 18.03.2008 №5/16/120); визнано за ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" (вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, код 05482788">05482788 ) право постійного користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40. Вказаним судовим рішенням встановлено наступні обставини:

- на підставі рішення Тернопільської міської Ради народних депутатів від 08.02.1994 №87 Станції технічного обслуговування - 2 (м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40) видано Державний акт на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №12 та, відповідно до якого Станції технічного обслуговування - 2 надано у постійне користування земельну ділянку, площею 13439,81 кв.м., в межах згідно з планом землекористування;

- ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" є правонаступником Тернопільської СТО №2, яка в свою чергу була власником приміщень по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі.

Правонаступництво відбулось за рішенням засновників, шляхом викупу Орендного підприємства Тернопільської СТО №2 в процесі його приватизації і торкалось переходу права постійного користування земельною ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, яка належала СТО №2 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі №6/88-1627 Тернопільською міською радою не оскаржувалось та набрало законної сили у порядку ст.85 (чинної станом на той час редакції) ГПК України.

У рішенні Господарського суду Тернопільської області від 02.08.2012 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013) у справі №4/40/5022-387/2012, як і в наступних судових рішеннях у справах за участю Тернопільської міської ради та ТОВ "Аско" як встановленою вважалась обставина переходу права постійного землекористування ділянкою площею 13067,81 кв.м. від СТО №2 до ТОВ "Аско".

В подальшому, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017 у справі №921/181/17-г/4 за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" до відповідача ОСОБА_9 міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Автотехсервіс" про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/13/168 від 20.12.2016 серед іншого було встановлено що:

- земельні ділянки по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, в т.ч. на користування частиною яких посилається ТОВ "Аско", належить до земель комунальної власності і Тернопільська міська рада правомірно вчиняє дії щодо розпорядження ними. Такий висновок зроблено судом за наслідками оцінки заперечень ТОВ "Аско" про їх приналежність до земель державної власності, на підтвердження котрих товариство надавало суду у тому числі державні статистичні відомості форми 6-зем та 2-зем (чинні до 01.01.2016). А також підтверджено факт наявності у ТОВ "Аско" права на постійне землекористування ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернопіль за виключенням її частини, на яку право припинилось через визнання права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - ТОВ "Автотехсервіс".

Вищевказане рішення залишене без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 та Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі №921/181/17-г/4.

Спір у справі №921/710/17-г/6 виник між тими ж сторонами, що і у справах №921/181/17-г/4 та №6/88-1627, в яких предметом судового розгляду було дослідження повноважень органу місцевого самоврядування (Тернопільської міської ради) на розпорядження землями комунальної власності.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд не перевіряє вищезазначені факти та не досліджує їх заново при розгляді даного господарського спору, оскільки наведені вище правові положення, з урахуванням складу сторін у перелічених справах, дає підстави дійти висновку про їх преюдиційність у даній справі.

Окрім того, Головним управлінням статистики у Тернопільській області (у відповідь на запит директора ТОВ "Аско" від 27.12.2017) надано письмову інформацію від 29.12.2017 за №04-11/442 про те, що Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) створений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 на базі державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України (РЗ (С) О) (постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.1993 №538) та загальносоюзного класифікатора підприємств та організацій (ЗКПО). Основною метою ЄДРПОУ є забезпечення єдиного державного обліку та ідентифікації суб'єктів. В інформаційному фонді ЄДРПОУ відображена ідентифікація орендного підприємства Тернопільської станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 (ідентифікаційний код 05482788">05482788 ). Органом статистики зазначено, що підставою для взяття на облік, зняття з обліку та внесення будь-яких реєстраційних змін у (РЗ (С)О) були реєстраційні картки, які надходили в органи державної статистики як додаток до Положення "Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України". Відповідно до реєстраційної картки, яка надійшла в органи державної статистики Орендне підприємство Тернопільської станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 Тернопільською міською адміністрацією 25.07.1994 перереєстроване у ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" (ідентифікаційний код 05482788">05482788 ).

Відповідно до інформації наявної у ОСОБА_8 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого за запитом №1003433764 від 02.01.2018 юридичну особу: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско"; ідентифікаційний код: 05482788">05482788 ; місцезнаходження: 46006, вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль включено до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу - у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" - 25.07.1994 . Згідно відомостей, отриманих в порядку взаємного обміну інформацією з відомчих реєстрів органів статистики, Міндоходів, Пенсійного фонду України, вказана юридична особа перебуває на обліку з 01.09.1993 у Головному управлінні регіональної статистики, з 02.08.1994 - Тернопільській ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, з 21.10.1992 - Тернопільській ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області.

Відповідно до виданих ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.09.2007 за №№15971325, 15971703, 15969010, 15963730, 15968544, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" є власником майна, яке знаходиться по вул. Микулинецька, 40, м. Тернопіль, а саме: будівлі автосалону під літ. "К" (реєстраційний номер - 20318478, номер запису: 2265, в книзі: 17), будівлі мийочної під літ. І (реєстраційний номер - 20318593 , номер запису: 2266, в книзі: 17), будівлі майстерні під літ. Д (реєстраційний номер - 20318373, номер запису: 2264, в книзі: 17), основної будівлі під літ. А (реєстраційний номер - 20318255, номер запису: 2262, в книзі: 17), будівлі оздоровчого комплексу під літ. Б (реєстраційний номер - 20318317, номер запису: 2263, в книзі: 17) відповідно.

Представником відповідача представлено суду довідку Головного управління ДФС у Тернопільській області № 254/6/19-00-17-08/2282 від 01.02.2018, згідно якої за даними ГУ ДФС у Тернопільській області ТОВ "Аско" на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ТР №12 реєстраційний номер 12 від 11.05.1994, з 1994 року зареєстровано платником земельного податку у м. Тернополі.

За даними Свідоцтва №784573 від 08.05.2012, ТОВ "Аско" (код ЄДРПОУ 5482788) з 01.01.2012 є платником єдиного податку, за видом господарської діяльності: 50.20.0 - технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Зміст довідки №5398/7/12-02 від 02.03.2017 Головного управління ДФС у Тернопільській області вказує на те, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" (код ЄДРПОУ 5482788) на підставі розділу ХХ, підрозділу №8 перехідних положень Податкового кодексу України як платник єдиного податку не є платником земельного податку з юридичних осіб за користування земельною ділянкою, яка знаходиться у м. Тернополі по вул. Микулинецька, 40 площею 13439,81 кв.м., згідно Державного акта на право постійного користування землею №12 від 11.05.1994. Станом на 02.03.2017 заборгованості по земельному податку не має.

З долученої представником позивача до матеріалів справи довідки №51/25 від 11.01.2018, виданої Відділом земельних ресурсів Тернопільської міської ради вбачається, що земельна ділянка, яка розміщена за адресою вул. Микулинецька, 40 відноситься згідно класифікації видів земельних угідь до земель комерційного призначення.

Відповідачем до матеріалів справи долучено копію Висновку експерта №1-17, складеного 25.07.2017 судовим експертом ОСОБА_6, за результатами проведення експертного земельно-технічного дослідження, на замовлення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско". Зміст зроблених висновків, на поставлені судовому експерту питання, серед іншого зводяться до наступного: у ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" на підставі Державного акта праві постійного користування перебуває земельна ділянка площею 1,3068 га по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі. Вказана земельна ділянка перебувала і залишається перебувати у державній власності, оскільки її передача у комунальну власність по процедурі визначеній ст. 117 ЗК України (2001 року) не відбулася.

В подальшому, представниками відповідача подано копію Висновку експертів №742/17-22 від 29.09.2017, за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи. Вказаний висновок складений в рамках кримінального провадження №12014210010000625 комісією судових експертів Тернопільського відділення КНДІСЕ ОСОБА_10 та ОСОБА_8 ОСОБА_10 змісту описової та резолютивної частини висновку комісійної експертизи по двадцять четвертому питанню вбачається, що відповідно до річного звіту про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях (наданого на дослідження з 2004 по 2016 роки) земельна ділянка площею 1,3068 га знаходилась у постійному користуванні ТОВ "Аско" за державною формою власності та обліковувалась з 2005 року по 2011 рік включно.

Виготовлений на замовлення представника ТОВ "Аско" Висновок експерта №2-18 від 19.02.2018, складений судовим експертом ОСОБА_6 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи. У відповідь на поставлені питання експертом надано відповіді наступного змісту: 1. Межі земельної ділянки ТОВ "Аско" за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40 відповідають вказаним у Державному акті на право постійного користування землею ТР№12 від 11.05.1994 і в кадастровому плані, за винятком частини земельної ділянки, вилученої згідно з рішенням Тернопільської міської ради №4/11/156 від 25.06.2004, а також включеної у склад земельної ділянки кадастровий №6110100000:09:007:0014; 2.Зміна форми власності земельної ділянки або її частини за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40, яка перебуває у користуванні ТОВ "Аско" на підставі Державного акта на право постійного користування землею ТР №12 від 11.05.1994, з державної на комунальну у відповідності з приписами нормативно-правових актів не відбулася .

Разом з цим, представниками відповідача до матеріалів справи подано копії річних звітів Тернопільського міського управління земельних ресурсів про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях станом за період з 2004 по 2007 роки, Управління Держкомзему у місті Тернополі за період з 2008 по 2013 роки, Відділу Держземагенства у місті Тернополі Тернопільської області за період з 2014 по 2015 роки (форми 2-зем та 6-зем). На думку відповідача вказані документи підтверджують приналежність земельної ділянки по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі до земель державної власності.

В той же час, за твердженням позивача, факт використання відповідачем земельної ділянки площею 1,149481 га за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40 без правових підстав та сплати відповідної плати, стало підставою звернення Тернопільської міської ради з даним позовом до суду з метою захисту свого порушеного права.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи сторін, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України.

Як вже зазначалось, предмет позовних вимог у даній справі Тернопільською міською радою визначено як стягнення збитків з ТОВ "Аско" за фактичне користування останнім земельною ділянкою площею 1,149481 га за адресою вул. Микулинецька, 40 м. Тернопіль без правовстановлюючих документів та здійснення за це відповідної плати.

Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено перелік способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки (визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків ; застосування інших, передбачених законом, способів).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків, в даному випадку упущеної вигоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності);

2) негативного результату такої поведінки (збитків);

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини правопорушника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

У справі, яка розглядається, Тернопільська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог посилається на положення ст. 22 ЦК України, ст. ст. 122, 123, 134, 152, 206 ЗК України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення збитків зауважила, що внаслідок фактичного використання відповідачем земельної ділянки позивач не отримав доходів, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено і відповідач би уклав з позивачем договір оренди вказаної земельної ділянки. Розрахунок неодержаного доходу (упущеної вигоди) викладено позивачем як у тексті позовної заяви, так і додано до матеріалів справи у вигляді окремого документу.

Відповідно до змісту ст.129 Конституції України, ст.ст. 13,14, 74, 76-79 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними, допустимими, достовірними доказами і достатніми доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і заперечень.

Докази подаються саме сторонами.

Суд не може збирати доказів (крім випадків, передбачених ст. 81 ГПК України).

Поданими позивачем доказами, відповідно до перелічених приписів, не доведено у встановленому порядку одночасної наявності чотирьох складових для стягнення збитків із підстав визначених ним самостійно у позові.

1) Так, позивачем не доведено протиправності дій (бездіяльності) відповідача. Зокрема, щодо відсутності в останнього законних прав на зайняття земельною ділянкою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі.

Судом встановлено, що на підставі рішення Тернопільської міської Ради народних депутатів від 08.02.1994 №87 Станції технічного обслуговування - 2 (м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 40) видано Державний акт на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №12 та, відповідно до якого Станції технічного обслуговування - 2 надано у постійне користування земельну ділянку, площею 13439,81 кв.м., в межах згідно з планом землекористування.

За інформацією Головного управлінням статистики у Тернопільській області від 29.12.2017 за №04-11/442 Орендне підприємство Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 (ідентифікаційний код 05482788">05482788) Тернопільською міською адміністрацією 25.07.1994 перереєстроване у ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" (ідентифікаційний код 05482788">05482788).

Стаття 6 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) зазначала, що підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво".

Стаття 37 ЦК УРСР (в редакції чинній на той час) визначала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

А ч.4 ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачала, що підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Відповідно до п. 5 Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України (затв. Постановою Кабінету Міністрів України №538 від 14.07.1993 "Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України", яка втратила чинність з 01.01.1996 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996) державний реєстр складається з інформаційного фонду, до якого входять такі дані: ідентифікаційний код господарюючого суб'єкта , який є єдиним для всього інформаційного простору України, найменування суб'єкта українською, російською та, за бажанням, англійською мовами, юридична адреса, ознака особи, територіальна належність, відомча підпорядкованість, форма власності, форма господарської діяльності, кількість підрозділів (філій), ознака підрозділу (філії, дочірнього підприємства), прізвище керівника, види діяльності, а також дані про державну реєстрацію, інформація про засновників або інвесторів.

Джерелом формування інформаційного фонду є дані з резерву ідентифікаційних кодів, національні та міжнародні класифікатори, які використовуються під час обробки інформації в статистичних спостереженнях або при здійсненні фінансових та економічних операцій, а також інформація довідкового характеру.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Перереєстрація проводиться у разі зміни форми власності, організаційної форми або назви суб'єкта підприємництва. (ч.8, ч.9 ст. 8 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 №698-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Норма такого ж змісту викладена і у п.15 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (затв. Постановою Кабінету Міністрів України №276 від 29.04.1994), зокрема, що перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для їх реєстрації.

З аналізу цих правових норм слідує висновок, що припинення юридичної особи тягне за собою виключення юридичної особи з державного реєстру України. Перереєстрація ж юридичної особи не має наслідком її припинення, виключення її з державного реєстру України при цьому залишається незмінним її ідентифікаційний код.

Відповідно до інформації ОСОБА_8 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003433764 від 02.01.2018 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Аско" значиться в Реєстрі за тим самим ідентифікаційним кодом, що і Орендне підприємство Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 - 05482788">05482788, а дані про перереєстровану юридичну особу значаться у фіскальних органах ще з 21.10.1992.

Таким чином, Орендне підприємство Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 як юридична особа не припиняло своєї діяльності, внаслідок ліквідації.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.10.2009 у справі №6/88-1627 за ТОВ "Аско" як правонаступником СТО №2 визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 13067,81 кв.м. за адресою вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі.

Дане рішення набрало законної сили та було постановлено за участю тих же сторін, а відтак згідно з ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені у ньому не доказуються при розгляді іншої справи, за участю тих самих сторін.

Як зазначив Конституційний Суд України у п. 5.2. рішення від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Також зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Цим рішенням визнано неконституційними положення: пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; а також пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

За приписами статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Водночас, вказана норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами у встановлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005).

Зміст правомочностей з володіння і користування земельною ділянкою як складових права постійного користування, полягає у можливості фізичного доступу користувача до земельної ділянки, можливості використання земельної ділянки для своїх потреб (з урахуванням її цільового призначення). Зміст прав та обов'язків землекористувачів викладено також у статтях 95, 96 Земельного кодексу України.

Згідно з приписами ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, якими, відповідно до ст. 126 ЗК України, є державні акти, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та підстави припинення прав на землю врегульовано главою 22 Земельного кодексу України; підстави припинення права користування земельною ділянкою перелічені у статті 141 цього Кодексу.

Припинення правовідношення щодо права на земельну ділянку можливе шляхом припинення дії такого титулу, як підстави виникнення такого права, яким, у даному випадку за відсутності інших передбачених законодавством підстав, є державний акт; саме з чинністю державного акта позивач пов'язує правомірність свого землекористування.

Про відсутність обов'язкових вимог приписів щодо переоформлення права постійного користування землею зазначалося у п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою", відповідно до якого раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова втратила чинність 03.06.2013).

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, і котрі видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними (п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

ТОВ "Аско" і на сьогодні є постійним користувачем вказаної земельної ділянки, за виключенням частини, наданої в оренду СПД ОСОБА_5 (що визнається обома сторонами) та частини, на яку у відповідача припинилось землекористування у зв'язку із визнанням права власності на окремі будівлі за суміжним землекористувачем - ТОВ "Автотехсервіс" (що вбачається із судових рішень у справі №921/181/17-г/4, за участю тих же осіб, які також набрали законної сили).

В той же час, посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка належить до земель державної форми власності судом не беруться до уваги, як доведені, з огляду на наступне.

В обґрунтування цьому доводу ТОВ "Аско" посилається на визначений ст. 117 ЗК України (2001 року) порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність за рішенням відповідних органів виконавчої влади, на підставі якого складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Вказані рішення та акт приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. А також на наявні в матеріалах справи висновки експертів №742/17-22 від 29.09.2017, №1-17 від 25.07.2017, №2-18 від 19.02.2018, складені як на замовлення відповідача у даній справі, так і в ході кримінального провадження, в якому він являється потерпілим.

Згідно ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Всупереч даним приписам, вказані висновки експерта містять висновки щодо правових питань, зокрема що стосується форми власності спірної земельної ділянки. З огляду на це, вказані докази судом не беруться до уваги.

Позивачем у спростування приналежності спірної земельної ділянки до земель державної власності зроблено посилання на ст.ст. 6,7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 №1457-IV, та ст. ст. 83, 84 ЗК України, які визначають перелік земель, що належать до комунальної власності та перелік земель, що належать до державної власності.

Зокрема, у наданих поясненнях в усній формі, в судовому засіданні 12.04.2018 представником позивача зазначено, що відповідно до Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" всі землі в межах міста, з моменту прийняття даного Закону, автоматично перейшли у комунальну власність, за виключенням земель, на яких знаходяться державні підприємства, установи, організації. А станом на момент прийняття вказаного Закону ТОВ "Аско" не являлось державним підприємством, установою, організацією.

Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" втратив чинність на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012.

У розділі II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI від 06.09.2012 вказано, що він набирає чинності з 1 січня 2013 року (п.1).

Відповідно до п.3 розділу ІІ Закону України № 5245-VI від 06.09.2012 з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів , крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згадані підпункти "а" і "б" пункту 4 цього розділу передбачають, що у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими (п.7 розділу ІІ Закону України № 5245-VI від 06.09.2012).

Приналежність ділянок по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі до земель комунальної власності (в т.ч. після оцінки державних статистичних відомостей форми 6-зем та 2-зем) була констатована судовим рішенням, що набрало законної сили у справі №921/181/17-г/4. Її учасниками серед іншого, також були ТОВ "Аско" та Тернопільська міська рада.

2) Окрім протиправності дій (бездіяльності) відповідача, позивачем у встановленому порядку не підтверджено належним чином і суми збитків (упущеної вигоди).

Так, відповідно до п.п. 14.1.147 ст. 14 ПК України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

П.п. 14.1.72 цієї статті визначено, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів , а п.п. 14.1.136. - що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Наявні матеріали справи, зокрема довідка №254/6/19-00-17-08/2282 підтверджує, що ТОВ "Аско" з 11.05.1994 є платником земельного податку.

А Свідоцтво платника єдиного податку №784573 від 08.05.2012, видане ТОВ "Аско" вказує на те, що відповідач з 01.01.2012 і по теперішній час зареєстрований у фіскальних органах як платник єдиного податку, за видом господарської діяльності 50.20.0 - Технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Згідно з підпунктом 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Нормами Податкового кодексу України, а саме підрозділу 8 Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку Розділу ХХ Перехідні положення визначають, що з 1 січня 2011 року (до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей, зокрема, що платники єдиного податку не є платниками земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.

З врахуванням вищенаведених приписів Податкового кодексу України, з 01.01.2012 у ТОВ "Аско", як платника єдиного податку, відсутній обов'язок сплачувати земельний податок за користування землею.

Всупереч доводам позивача, відповідач є постійним користувачем спірної земельної ділянки та сплачував земельний податок за користування нею. Заборгованість по сплаті земельного податку у ТОВ "Аско" з 1994 по 2012 роки відсутня, а з 01.01.2012 відсутній і обов'язок сплати земельного податку, оскільки відповідач взятий на облік у фіскальному органі як платник єдиного податку.

Окрім того, згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у Постанові Пленуму №7 від 16.04.2004 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" зазначено, що розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (надалі - Порядок).

Тернопільською міською радою не надано суду доказів, які б свідчили про дотримання нею Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, при визначенні заявленої до стягнення суми збитків у вигляді недоотриманих орендних платежів. Зокрема, не надано доказів створення відповідної комісії та складення за результатами її роботи відповідного акту, як це передбачено п.1 та п.2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

З посиланням на зміст п.288.5 ПК України, в основу проведеного позивачем розрахунку стягуваної суми покладено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 1,149481га за адресою по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі, яка віднесена до земель комерційного призначення (довідка Відділу земельних ресурсів Тернопільської міської ради №51/25 від 11.01.2018).

Такий поділ земель за функцією використання (землі комерційного призначення, землі промисловості, землі змішаного використання) був передбачений Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженим Наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук 27.01.2006 № 18/15/21/11, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 за № 388/12262.

Проте, вказаний Наказ втратив чинність на підставі наказу Мінагрополітики України, Мінрегінрозвитку, Національної академії аграрних наук України від 30.12.2016 № 592/341/428, зареєстрованого в МЮУ 20.01.2017 за № 91/29959.

Водночас, з 01.01.2017 набув чинності наказ Мінагрополітики України від 25.11.2016 № 489, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777, яким затверджено новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів.

Згідно із вказаним Порядком змінено категорії земель за їх функціональним призначенням, за якими визначається ключовий коефіцієнт у розрахунку нормативної грошової оцінки.

Зокрема, відповідно до п. 5 розділу II Порядку коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306.

Внаслідок цього така категорія функціонального використання земель, як землі комерційного призначення, не передбачена.

З врахуванням вищенаведеного, розрахунок позивача з врахуванням віднесення спірної земельної ділянки до земель комерційного призначення згідно вказаної довідки №51/25 від 11.01.2018 є безпідставними.

Також сума збитків, зазначена позивачем у поданій в якості окремого документа таблиці не співпадає з визначеною самим позивачем ціною позову. Вказана обставина позивачем не усунута. В той же час судом, з огляду на завдання господарського судочинства та його основні засади як-то рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, не може бути самостійно проведено відповідного розрахунку на підтвердження вимог, заявлених позивачем.

З огляду на це, а також:

- недотримання позивачем названого Порядку при визначенні розміру упущеної вигоди;

- неврахування ним суми, сплаченого відповідачем частково за стягуваний період земельного податку (який на рівні з орендною платою є альтернативною платою за землю), а з 2012 року і переходу відповідача на єдиний податок, який не передбачає такого обов'язку;

- здійснення позивачем розрахунку збитків, з врахуванням цільового призначення земель, яка з 2017 року не передбачена та інших обставин справи, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем суми збитків, заявленої ним до стягнення.

3) Через недоведеність протиправності дій відповідача по зайняттю земельної ділянки та суми заявлених збитків, причинний зв'язок між ними та вина відповідача відсутні.

За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити.

Слід зазначити, що обов'язок судів обґрунтувати своє рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

У відзиві на позов відповідачем зроблено заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256,257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

З даним позовом позивач звернувся до суду у грудні 2017 року. Заявлена до стягнення у позові сума охоплює період з січня 2008 року по жовтень 2017 року, що перевищує трьохрічний строк з дня звернення до суду за захистом його порушеного права.

Через відмову у позові за його недоведеністю суд не застосовує до спірних правовідносин строк позовної давності.

Окрім того, у зв'язку з неподанням позивачем належного розрахунку вимог, точне визначення їх розміру, що охоплюється позовною давністю є неможливим.

При цьому, позивачем не зазначено причин пропуску позовної давності та доказів їх наявності.

Відповідно до ст.ст. 123,129 ГПК України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 13, 20, 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02 травня 2018 року.

Суддя І.П. Шумський