Постанова

від 02.05.2018 по справі 904/5209/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/5209/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Широбокова Л.П., судді Іванов О.Г., Орєшкіна Е.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС КЛІМА"

про стягнення 60 381,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС КЛІМА" (далі - відповідач) 60 381,26 грн. витрат зі сплати орендної плати за період з березня 2014 року по березень 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив оплату орендних платежів за частину земельних ділянок, землекористування яких повинен був оформити відповідач відповідно до пропорційної площі належних йому приміщень від загальної площі земельних ділянок, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачу певний відсоток грошових коштів від загальної суми орендної плати, яку у повному обсязі оплачував позивач.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 (суддя Рудовська І.А.), позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2017, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що відповідач набувши право власності на нерухоме майно повинен був зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, які розташовані під цією нерухомістю та здійснювати відповідні орендні платежі. Оскільки відповідач не оформив землекористування на земельні ділянки у встановленому законом порядку, то він повинен відшкодувати позивачу понесені останнім витрати зі сплати орендних платежів за частину земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти нерухомості відповідача.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 14.12.2006 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Дочірнім підприємством "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (орендар), було укладено три договори оренди землі під розміщення будівлі річкового вокзалу, що знаходяться за адресою: пл. Десантників, 1 (Кіровський район), за якими позивачу передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,2738 га, кадастровий номер 1210100000:06:114:0034; земельну ділянку загальною площею 0,1769 га, кадастровий номер 1210100000:06:114:0030; земельну ділянку загальною площею 0,1378 га, кадастровий номер 1210100000:06:114:0032, строком на 15 років.

У пункті 6.6 договорів оренди сторони погодили, що у разі зміни назви підприємства, його юридичного статусу, придбання або відчуження будівель та споруд протягом місяця з моменту настання таких змін звернутися до міської ради для внесення відповідних змін у договір оренди земельної ділянки.

20.04.2011 загальними зборами акціонерів акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" прийнято рішення про припинення Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" шляхом приєднання його до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", з передачею останньому права власності на частину будівлі річкового вокзалу за адресою: м.Дніпро, пл.Десантників, 1.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 06.11.2007 відповідач набув право власності на нежитлові приміщення загальною площею 493,7 кв.м в будівлі річкового вокзалу літ. А-5 на відповідних поверхах приміщення.

Отже, відповідач є власником частини нежитлових приміщень які розташовані в п'ятиповерховій будівлі річкового вокзалу, що розміщена на земельних ділянках, переданих в орендне користування позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач не оформивши землекористування на відповідну пропорційну площу належних йому приміщень від загальної площі земельних ділянок, повинен відшкодувати позивачу понесені останнім витрати зі сплати орендних платежів за частину земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти нерухомості відповідача.

Скасовуючи наведене рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що з набуттям права власності на частину приміщень, які розташовані в п'ятиповерховій будівлі річкового вокзалу, відповідач не став учасником земельних відносин щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою під будівлею, а тому не набув прав та обов'язків відносно об'єкта зазначених правовідносин. Відтак відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку щодо компенсації понесених позивачем витрат.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із встановлених обставин справи не вбачається, що позивач на виконання пункту 6.6 договорів оренди землі, повідомляв Дніпровську міську раду про те, що власником частини приміщень є відповідач, також не вбачається, що мало місце переоформлення оренди частини земельної ділянки із позивача на відповідача, а тому позивач правильно здійснював оплату орендної плати за всі орендовані ним земельні ділянки.

За вказаних обставин відсутні правові підстави вважати, що перерахування позивачем орендних платежів здійснювалося безпідставно, а відтак у відповідача відсутній обов'язок, який би кореспондувався із позивачем, повертати кошти, яких він не набував.

Суд касаційної інстанції зазначає, що оскільки із встановлених апеляційним судом обставин справи вбачається, що позивач здійснював сплату орендних платежів за спірні земельні ділянки на підставі договорів оренди землі, а не виконання ним пункту 6.6 вказаних договорів не давало йому підстав вимагати від відповідача оплати здійснених орендних платежів, оскільки грошові кошти одержував орендодавець, а не відповідач, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 904/5208/17.

Наведеним у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання позивача на те, що не оформлення відповідачем землекористування на земельні ділянки у встановленому законом порядку покладає на нього обов'язок відшкодувати позивачу понесені останнім витрати зі сплати орендних платежів за частину земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти нерухомості відповідача, є безпідставними за наведених вище обставин, та висновків апеляційного суду не спростовують.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком апеляційного суду про те, що під об'єктом нерухомості, у який увійшла частина власності відповідача на відповідне приміщення, неможливо сформувати земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами в натурі (на місцевості), оскільки згідно частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується із мотивувальною частиною оскаржуваної постанови суду, проте зазначає, що викладені в ній висновки не вплинули на правильність винесеного рішення по суті, а наведені у касаційній скарзі доводи не є підставами для її скасування.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної та апеляційної скарг у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/5209/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов