Постанова

від 24.04.2018 по справі 914/760/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. Справа № 914/760/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі Зошій М.Р.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД» , м.Луцьк, вх.№ 01-05/491/18 від 31.01.2018 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 року (головуючий суддя Фартушок Т.Б., судді Манюк П.Т., Рим Т.Я.)

у справі № 914/760/17

за позовом: Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах:

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ,

позивача-2: Концерн «Військторгсервіс» , м. Київ,

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД» , Волинська область, м.Луцьк,

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: приватної фірми «Монте Крісто» , Волинська область, м.Луцьк,

про: витребування від товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1м2, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд.78 у м. Львові,

За участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор, посвідчення №036664 від 11.12.15р.;

від позивача 1: ОСОБА_3 - представник на підставі довіреності №220/355/д від 20.11.17р.;

від позивача 2: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_4 - директор;

від третьої особи: не з'явився;

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 14.12.2017 року у справі №914/760/17 позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах: позивача-1: Міністерства оборони України, позивача-2: Концерн «Військторгсервіс» , до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД» , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: приватної фірми «Монте Крісто» , про: витребування від товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1м2, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд.78 у м. Львові-задоволено частково.

Вищенаведене рішення суду від 14.12.2017 року мотивоване тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016р. у справі №914/2340/15 встановлено факт вибуття Нерухомості з володіння Позивача-1 поза його волею без відповідної згоди на її відчуження і надання відповідного дозволу на таке відчуження Фондом державного майна України у відповідності до Порядку відчуження спірного обєкту державної власності, встановлення приписами статті 388 ЦК України порядку та передумов витребування Нерухомості у Відповідача, необхідність витребування Нерухомості для забезпечення виконання покладених Конституцією та чинним законодавством України завдань на Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яким здійснюється управління військовим майном, у тому числі закріплення військового майна за військовими частинами і який, у відповідності до покладених на нього завдань забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на нього завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард у власність держави в особі Міністерства оборони України 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1м2, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд.78 у м. Львові є підставними та обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1м2, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд.78 у м. Львові суд зазначив, що такі є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, в силу приписів ст.ст. 4, 11 Закону України Про управління обєктами державної власності , ст.ст. 3, 14, 26 Закону України Про Збройні Сили України , ст.ст.1, 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , ст. 10 Закону України Про оборону України , п. 1 Положення про Міністерство оборони України, оскільки вказані повноваження належать до компетенції Міністерства оборони України як органу управління державним майном. Окрім того, Прокурором не доведено неможливість самостійної передачі Нерухомості Позивачем-1 в повне господарське відання Позивача-2.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач- товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД» , -подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 року у справі № 914/760/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю..

Підставами для скасування оскаржуваного рішення апелянт вважає те, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи. З аналізу статті 388 ЦК України слідує, що Міністерство оборони України має право витребувати спірне майно від ТОВ Форвард лише у разі, якщо воно вибуло з володіння Концерну Військторгсервіс , не з його волі, а іншим шляхом. При розгляді справи № 914/2340/15 судами не досліджувалось питання щодо наявності чи відсутності волі на відчуження спірного майна в Концерну Військторгсервіс як володільця спірним майном на момент такого відчуження, це питання повинен був з'ясувати суд в даній справі.

Відповідно до п.26 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. Передача майна з власної волі позбавляє власника можливості заяви індикаційного позову. Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (передано за договором іншій особі, яка його відчужила) він не має право вимагати повернення майна від добросовісного набувача. Проведення концерном Військторгсервіс публічних торгів, підписання договору купівлі-продажу спірного майна, отримання оплати підтверджує факт наявності волі утримувача майна на відчуження вказаного майна. Посилається апелянт, також, на відсутність пропорційного суспільного інтересу для позбавлення права власності.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 року справу № 914/760/17 розприділено головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме: суддям Марку Р.І. та Дубник О.П..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2018р., поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД» , м.Луцьк, вх.№ 01-05/491/18 від 31.01.2018 року у справі № 914/760/17, зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі № 914/760/17, витребувано у Господарського суду Львівської області матеріали даної справи.

Ухвалою суду від 26.02.2018 року розгляд справи № 914/760/17 призначено на 06.03.2018 р. об 11:00 год..

У зв'язку із технічними неполадками комп'ютерної мережі Львівського апеляційного господарського суду 06.03.2018 року проведення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у справі №914/760/17 було неможливим, що підтверджується наявною в матеріалах справи службовою запискою, у зв'язку із чим, ухвалою суду від 06.03.2018 року повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 03.04.2018 р. о 10 год. 30 хв. Розпорядженням керівника апарату суду від 03.04.2018 року №85 справу №914/760/17 призначено до повторного автоматизованого розподілу у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Дубник О.П..

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів судову справу №914/760/17 від 03.04.2018 року, розприділили головуючому судді Костів Т.С.. та іншим суддям, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 03.04.2018 року розгляд справи відкладався з мотивів, наведених у ній.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В ході судового засідання представнику учасника справи права і обов»язки, передбачені ст.42 ГПК України роз»яснені.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 24.04.2018 року представник апелянта з'явився, подану апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Прокурор та представник позивача 1 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 24.04.2018 року представник позивача 2 та третьої особи не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, пред'явлення Першим заступником військового прокурора Західного регіону України позовної заяви в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України та Концерну Військторгсервіс , як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів Держави та здійснюється відповідно до п.2 ст.121 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України Про прокуратуру , однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Підставність участі прокурора у процесі скаржник не заперечував, у зв'язку з чим його посилання на необгрунтування пропорційного суспільного інтересу для задоволення позовних вимог носить формальний характер та не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту Концерну Військторгсервіс вказаний концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Пунктом 7.3. Статуту майно Концерну Військторгсервіс перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання. Згідно пункту 7.5. Статуту відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном (Міністерство оборони України) і, як правило, на конкурентних засадах відповідно до чинного законодавства України.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ч.1 ст.136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Згідно ст.74 ГК України, майно державного підприємства закріплюється за ним на праві господарського віддання. Згідно ч.5 ст.75 ГК України (в редакції на момент укладення оспорюваного Договору), державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом; відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом; розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відповідно до ст.14 Закону України Про Збройні Сили України , майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління. Згідно ст.ст.1, 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами, та організаціями Збройних Сил України. Вирішення питання щодо порядку вилучення і передачі його належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента від 06.04.2011р. №406/2011 Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яким здійснюється управління військовим майном, у тому числі закріплення військового майна за військовими частинами.

За змістом положень ст.ст. 317, 326 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Від імені та в інтересах Держави Україна право власності здійснюють, відповідно, органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до п.п. 68 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №406/2011 від 06.04.2011р., Міністерство оборони України, відповідно, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів.

На неправильне застоування судом норм матеріального права скаржник не посилався.

Відповідно до п.1.1. Статуту Концерну Військторгсервіс вказаний концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України. Пунктом 7.3. Статуту майно Концерну Військторгсервіс перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання. Згідно пункту 7.5. Статуту відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном (Міністерство оборони України) і, як правило, на конкурентних засадах відповідно до чинного законодавства України.

Львівським апеляційним господарським судом при розгляді апеляційної скарги на рішення господарського суду Львівської області від 07.12.2015р. у справі №914/2340/15 постановою від 14.03.2016р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016р. у даній справі встановлено, що з реєстру прав власності на нерухоме майно №24021422 від 02.10.2009 вбачається, що нежитлове приміщення площею 742,1 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78, на підставі Свідоцтва про право власності від 15.12.2000, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження №1506 від 15.12.2000р. було власністю держави та знаходилося на праві господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування з часткою 41/50.

Частка у розмірі 9/50 на зазначене приміщення зареєстровано фірмою Монте Крісто на підставі договору купівлі - продажу №3101 від 29.10. 2008р., акт прийому - передачі від 11.03.2009р.

Відповідно до статутних положень концерну відчуження основних засобів виробництва, що є державною власністю, закріплених за підприємством, здійснюється за попередньою згодою з органу управління майном, і, як правило на конкурентних засадах, у порядку, встановленому чинним законодавством. Такий порядок на час відчуження спірного державного майна визначався Законом України Про управління обєктами державної власності від 21.09.06р. №185-V та затвердженим відповідно до ст.5 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України 06.06.07р. №803 Порядку відчуження обєктів державної власності. Зокрема, відчуження майна здійснюється безпосередньо субєктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного субєкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається субєктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна (пункт 6 Порядку). Порядком (пункт 7) визначено подання відповідного переліку документів разом із зверненням щодо відчуження майна. Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа (п.8 Порядку). У разі надання згоди та/або погодження на відчуження майна субєкти управління та Фонд державного майна можуть визначати спосіб та умови проведення продажу. (п.9 Порядку). Відповідно до п.п. и п.2 ч.1 ст.7 Закону №185-V до повноважень Фонду державного майна України віднесено надання дозволу (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Таким чином, як зазначив апеляційний суд, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, що у даному випадку не було дотримано Порядку відчуження спірного обєкту державної власності, оскільки, зокрема, при оцінці спірного договору на предмет дійсності чи недійсності, повинно застосовуватись законодавство, яке діяло на момент його вчинення, а судом першої інстанції норми матеріального права застосовано вірно. Матеріали справи підтверджують висновок місцевого господарського суду, що відповідного рішення про надання згоди на відчуження спірного майна, укладення спірного договору позивач, як субєкт управління не приймав і Фонд державного майна України відповідного дозволу до зазначеного Порядку не надавав. Крім того, у постанові від 14.03.2016р. у справі №914/2340/15 зазначено: …позивач, в інтересах якого прокурор предявив позов, а саме Міністерства оборони України, дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного майна не надавало… .

Згідно ч.3 ст.35 ГПК України, в редакції, чинній на дату винесення рішення судом першої інстанції, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника (позивача-1) поза його волею.

Твердження скаржника про те, що волевиявлення відчужувача майна мало місце, не заслуговують на увагу враховуючи, що зазначені вище норми передбачають здійснення такого волевиявлення у певній, визначеній ними формі. Доказів наявності такого волевиявлення суду надано не було, сторони не заперечували, що у такій формі волевиявлення на відчуження майна не було. З урахуванням наведеного, не мають правового значення посилання скаржника на добросовісність набуття ним майна.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст.ст.317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Згідно ст.321 ЦК України, власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Згідно ч.4 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У випадку, якщо майно відчужено за відплатним договором, то, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав право, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їх володіння іншим шляхом). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010р. №18-03-11-05/2306. Суд підставно вказав, що при вибутті майна поза волею власника право власності не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015р. у справі №6-1цс15 та Висновках Верховного Суду України, викладеними у рішеннях, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України за 2010-201рр.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії. Згідно ч.1 ст.1 Протоколу №1 Конвенції, ст.17-1 Конвенції, кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права. Положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння майном та обумовлює виняткові випадки втручання в таке право. Засадами оцінки відповідності втручання в таке право є оцінка того, чи передбачено таке втручання національним законодавством, чи має воно суспільний інтерес та чи забезпечується справедлива рівновага між інтересами суспільства та власника майна. Витребування майна в даному випадку є підставним та законним, відповідає легітимній мені та переслідує законний суспільний інтерес, оскільки спрямоване на поновлення порушеного права власника, при цьому забезпечується також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невідємною складовою та інструментом верховенства права; при цьому суд зазначає, що Учасниками процесу, в тому числі Відповідачем, не обґрунтовано можливості досягти мети відновлення порушеного права власності за допомогою менш обтяжливих заходів.

Щодо позовних вимог про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1м2, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд.78 у м. Львові, у задоволенні яких було відмовлено, сторони рішення у цій частині не оскаржували. Відмова в цій частині відповідає ст.ст. 4, 11 Закону України Про управління обєктами державної власності , ст.ст. 3, 14, 26 Закону України Про Збройні Сили України , ст.ст.1, 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , ст. 10 Закону України Про оборону України , п. 1 Положення про Міністерство оборони України, оскільки вказані повноваження належать до компетенції Міністерства оборони України як органу управління державним майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на відповідача в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 275, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1 .Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД» , м.Луцьк, вх.№ 01-05/491/18 від 31.01.2018 року залишити без задоволення.

2 .Рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017р. у справі № 914/760/17 залишити без змін.

3.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 02 травня 2018 р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.