Постанова

від 25.09.2018 по справі 914/760/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/760/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кушнір І.В.

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард"

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі колегії суддів: Фартушок Т.Б., Манюк П.Т., Рим Т.Я

від 14.12.2017

та постанову Львівського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Костів Т.С., Марко Р.І., Желік М.Б.

від 24.04.2018

за позовом Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах: 1. Міністерства оборони України, 2. Концерн "Військторгсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватної фірми "Монте Крісто",

про витребування майна.

за участю представників:

позивача 1 - Тушницький О.О.

позивача 2 - Занудін С.М.

відповідача - Процик В.І..

прокуратури - Грищенко М.А.

третьої особи - не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства оборони України та Концерна Військторгсервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватної фірми "Монте Крісто" про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 кв.м., який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. 78 у м. Львові.

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів 1 та 2 в позовній заяві зазначав, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею і просив суд витребувати від відповідача у власність держави в особі позивача-1 та в повне господарське відання позивача-2 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративного будинку площею 742,1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78 у м. Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі №914/760/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 позов задоволено частково. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард" у власність держави в особі Міністерства оборони України 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 кв.м, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард на користь Військової прокуратури Західного регіону України 13847,32 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 мотивовані тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 у справі №914/2340/15 встановлено факт вибуття нерухомості з володіння позивача-1 поза його волею без відповідної згоди на її відчуження і надання відповідного дозволу на таке відчуження Фондом державного майна України у відповідності до порядку відчуження спірного об'єкту державної власності, встановлення приписами статті 388 ЦК України порядку та передумов витребування нерухомості у відповідача, необхідність витребування нерухомості для забезпечення виконання покладених Конституцією та чинним законодавством України завдань на Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України та яким здійснюється управління військовим майном, у тому числі закріплення військового майна за військовими частинами і який, у відповідності до покладених на нього завдань забезпечує життєдіяльність Збройних сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на нього завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними генеральним штабом Збройних сил України у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних сил. Суди дійшли висновків про те, що позовні вимоги про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард у власність держави в особі Міністерства оборони України 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 кв.м., який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. 78 у м. Львові є підставними та обґрунтованими. Щодо позовних вимог про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 кв.м., який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. 78 у м. Львові суди зазначили, що такі є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, в силу приписів ст.ст. 4, 11 Закону України Про управління об'єктами державної власності , ст.ст. 3, 14, 26 Закону України Про Збройні Сили України , ст.ст. 1, 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , ст. 10 Закону України Про оборону України , п. 1 Положення про Міністерство оборони України, оскільки вказані повноваження належать до компетенції Міністерства оборони України як органу управління державним майном. Окрім того, прокурором не доведено неможливість самостійної передачі нерухомості позивачем-1 в повне господарське відання позивача-2.

21.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Форвард" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 у справі №914/760/17, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 у справі №914/760/17 прийняти нове рішення, відповідно до якого закрити провадження у справі.

Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно встановлено обставини справи. З аналізу статті 388 ЦК України слідує, що Міністерство оборони України має право витребувати спірне майно від ТОВ Форвард лише у разі, якщо воно вибуло з володіння Концерну Військторгсервіс , не з його волі, а іншим шляхом. При розгляді справи №914/2340/15 судами не досліджувалось питання щодо наявності чи відсутності волі на відчуження спірного майна в Концерну Військторгсервіс як володільця спірним майном на момент такого відчуження, це питання повинен був з'ясувати суд в даній справі. ТОВ Форвард не має у приватній власності 41/50 частин адміністративних будівель (спірне майно), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ТОВ Форвард . Вказана інформація надавалась Львівському апеляційному господарському суду, однак апеляційний суд ніяким чином не вказав в постанові чому не взято до уваги вказаний доказ по справі.

Ухвалою Верховного суду від 26.07.2018 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Форвард" строк на касаційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 у справі №914/760/17. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард" на рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 у справі №914/760/17. Призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард" на 25.09.2018 о 14 год. 00 хв.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 20.09.2018 року у зв'язку з відпусткою судді Стратієнко Л.В. для розгляду справи №914/760/17 визначено наступний склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кушнір І.В.

Від прокуратури надійшло пояснення на касаційну скаргу, в якому прокуратура просить рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 у справі №914/760/17 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, пред'явлення першим заступником військового прокурора Західного регіону України позовної заяви в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України та Концерну Військторгсервіс , як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів держави.

Подану в інтересах держави в особі позивачів 1 та 2 до Господарського суду Львівської області позовну заяву прокурор обґрунтовує тим, що 02.10.2009 між Концерном Військторгсервіс (надалі позивач-2, продавець) в особі начальника філії Управління Західного оперативного командування та Приватною фірмою Монте Крісто (надалі третя особа, покупець) укладено договір купівлі-продажу 41/50 частини адміністративних будівель(надалі договір), за умовами якого (п. 1. договору) Продавець продав, а Покупець прийняв у власність у відповідності до чинного законодавства України 41/50 частину адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 м.кв., який позначений за поверховим планом літерою А-3 , відсоток зносу 45, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78 (нерухомість) таким, яким воно виставлялось на продаж.

Право власності на нерухомість підтверджується свідоцтвом про право власності на адміністративні будівлі від 15.12.2000, виданим Шевченківською районною адміністрацією львівської міської ради на підставі розпорядження від 15.12.2000 №1506.

Відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого 02.10.2009 Обласним комунальним Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за №24021422, загальна вартість нерухомості становить 923155,00 грн.

Ціна продажу нерухомості становить 1892590,00 грн, в тому числі ПДВ на підставі протоколу про хід публічних торгів від 27.08.2009 №067-н.

Вказаний договір підписано представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб сторін договору та 02.10.2009 нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В., про що внесено запис в реєстр №3761.

На підставі договору третьою особою зареєстроване право приватної власності на нерухомість, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.12.2009 №24958991.

В подальшому, рішенням Господарського суду Львівської області від 07.12.2015 у справі №914/2340/15 за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України до Концерну Військторгсервіс та Приватної фірми Монте Крісто про визнання недійсним договору купівлі-продажу 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративного будинку площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3 , що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Т.Шевченка, буд. №78 та зобов'язання Приватної фірми Монте Крісто повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірну будівлю позов задоволено повністю. Вирішено визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 02.10.2009 - 41/50 (сорок однієї п'ятдесятої) частини адміністративних будівель, а саме адміністративного будинку площею 742, 1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. №78 у м. Львові, укладеного між Концерном Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто та зобов'язати Приватну фірму Монте Крісто повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України 41/50 (сорок однієї п'ятдесятої) частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. №78 у м. Львові.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 рішення Господарського суду Львівської області від 07.12.2015 у справі №914/2340/15 скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, вирішено визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 02.10.2009 - 41/50 (сорок однієї п'ятдесятої) частини адміністративних будівель, а саме адміністративного будинку площею 742, 1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. №78 у м. Львові, укладеного між Концерном Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну Військторгсервіс та приватною фірмою Монте Крісто . В решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 у справі №914/2340/15 залишено без змін.

У даній справі встановлено, що витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №24021422 від 02.10.2009 свідчить, що нежитлове приміщення площею 742,1 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78, на підставі свідоцтва про право власності від 15.12.2000, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження №1506 від 15.12.2000 було власністю держави та знаходилося на праві господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування з часткою 41/50. Частка у розмірі 9/50 на зазначене приміщення зареєстровано Приватною фірмою Монте Крісто на підставі договору купівлі - продажу №3101 від 29.10.2008, акт прийому - передачі від 11.03.2009.

Відповідно до статутних положень концерну відчуження основних засобів виробництва, що є державною власністю, закріплених за підприємством, здійснюється за попередньою згодою з органу управління майном, і, як правило на конкурентних засадах, у порядку, встановленому чинним законодавством.

Такий порядок на час відчуження спірного державного майна визначався Законом України Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006 №185-V та затвердженим відповідно до ст.5 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України 06.06.2007 №803 Порядку відчуження об'єктів державної власності (далі Порядок).

Судами було зроблено висновок, що у даному випадку не було дотримано порядку відчуження спірного об'єкту державної власності, оскільки, зокрема, при оцінці спірного договору на предмет дійсності чи недійсності, повинно застосовуватись законодавство, яке діяло на момент його вчинення, а судом першої інстанції норми матеріального права застосовано вірно. Матеріали справи підтверджують висновок про те, що відповідного рішення про надання згоди на відчуження спірного майна, укладення спірного договору позивач, як суб'єкт управління не приймав і Фонд державного майна України відповідного дозволу до зазначеного порядку не надавав.

У постанові від 14.03.2016 у справі №914/2340/15 зазначено: …позивач, в інтересах якого прокурор пред'явив позов, а саме Міністерства оборони України, дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного майна не надавало… .

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідач є власником 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративного будинку площею 742, 1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78 у м. Львові, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.04.2017 №85073868.

З підстав наведеного прокурор в інтересах держави в особі позивачів 1 та 2 зазначав, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею і просив витребувати від відповідача у власність держави в особі позивача-1 та в повне господарське відання позивача-2 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративного будинку площею 742,1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78 у м. Львові.

З огляду на матеріали справи, позивачем-1 рішення про надання згоди на відчуження спірного майна, відсутність дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного майна, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що спірне майно вибуло з володіння власника (позивача-1) поза його волею.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно ст. 321 ЦК України, власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У випадку, якщо майно відчужено за відплатним договором, то, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав право, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їх володіння іншим шляхом). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

При вибутті майна поза волею власника право власності не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Враховуючи вищенаведене, зокрема встановлення постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 у справі №914/2340/15 факту вибуття нерухомості з володіння позивача-1 поза його волею без відповідної згоди на її відчуження і надання відповідного дозволу на таке відчуження Фондом державного майна України у відповідності до порядку відчуження спірного об'єкту державної власності, встановлення приписами статті 388 ЦК України порядку та передумов витребування нерухомості у відповідача, необхідність витребування нерухомості для забезпечення виконання покладених Конституцією та чинним законодавством України завдань на Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України та яким здійснюється управління військовим майном, у тому числі закріплення військового майна за військовими частинами і який, у відповідності до покладених на нього завдань забезпечує життєдіяльність Збройних сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на нього завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними генеральним штабом Збройних сил України у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних сил, суди дійшли вірних висновків про те, що позовні вимоги про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард у власність держави в особі Міністерства оборони України 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 кв.м, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард в повне господарське відання Концерну Військторгсервіс 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742,1 м2, який визначений за поверховим планом літерою А-3 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові, у задоволенні яких було відмовлено, сторони рішення у цій частині не оскаржували. Відмова в цій частині відповідає ст.ст. 4, 11 Закону України Про управління об'єктами державної власності , ст.ст. 1, 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , ст. 10 Закону України Про оборону України , п. 1 Положення про Міністерство оборони України, оскільки вказані повноваження належать до компетенції Міністерства оборони України як органу управління державним майном.

Твердження скаржника про недослідження судами наявності чи відсутності волі на відчуження спірного майна у Концерну "Військторгсервіс" як володільця такого майна на час його відчуження не можуть бути підставою для скасування оскаржених рішення і постанови, оскільки спростовуються змістом зазначених судових рішень. Господарськими судами попередніх інстанцій було достеменно встановлено, що відчуження спірного нерухомого майна, яке є об'єктом державної власності (договір купівлі-продажу від 29.10.2008), відбулося з порушенням вимог законодавства, чинного на час укладення правочину щодо його відчуження, а саме статті 75 Господарського кодексу України, Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, зокрема без згоди та/або погодження органу управління майном (Міністерства оборони України) та Фонду державного майна України, за відсутності у представника Концерну "Військторгсервіс" необхідних повноважень на укладення такого правочину. При цьому суди врахували, що наведені обставини було установлено під час розгляду справи №914/126/16 (постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, яка набрала законної сили).

Щодо посилання скаржника на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Перший протокол; Конвенція), а також те, що відповідач несе "індивідуальний і надмірний тягар" у зв'язку із витребуванням спірного майна із його володіння, колегія суддів зазначає таке.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини та застосовані правові норми, не вбачається (і це також установили суди) невідповідності заходу втручання держави у право користування ТОВ "Форвард" спірним державним майном критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, напрацьованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Водночас колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що задоволення цього позову про повернення у державну власність майна, яке вибуло із такої власності незаконно, не позбавляє права відповідача заявити позов в порядку, передбаченому статтею 661 Цивільного кодексу України, за змістом якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Разом із тим інші доводи, наведені у касаційній скарзі (у тому числі і посилання скаржника на інформацію із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, долучену ним до касаційної скарги) не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для задоволення позову про витребування спірного майна, вони стосуються переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що станом на період розгляду даного спору судом першої інстанції, спірне майно перебувало на праві приватної власності у ТОВ Форвард , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, яку долучено до позовної заяви та даний факт не заперечується ТОВ Форвард (скаржником).

В матеріалах даної справи відсутні докази вибуття майна з володіння ТОВ Форвард .

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 1 статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 175 цього Кодексу; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом. Проте скаржником не наведено, а судом не установлено правових підстав, з якими положення зазначеної норми у цьому випадку пов'язують закриття провадження у справі.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ "Трофимчук проти України").

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Оскільки підстав для скасування судового рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 у справі №914/760/17 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

І. Кушнір