Постанова

від 03.05.2018 по справі 569/16928/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року м. Рівне

справа № 569/16928/17

провадження № 22-ц/787/483/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), ОСОБА_1, ОСОБА_2

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж",

представник позивача - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Кучиної Н.Г. від 12 січня 2018 року, ухваленого в 16 год. 58 хв., повний текст якого складено 17 січня 2018 року,

в с т а н о в и в :

3 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з вересня 2004 року вона перебувала на посаді заступника директора та викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю).

На початок 2016-2017 навчального року головою циклової комісії педагогічних дисциплін ОСОБА_5 їй було складено карточку педнавантаження, яка підписана директором коледжу ОСОБА_4 в обсязі 360 годин на зазначений навчальний рік.

Наказом №78-К від 4.10.2017 року тимчасово виконуючого обов'язки директора коледжу ОСОБА_6 її було звільнено з посади викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом за прогул без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України).

Вважає, що звільнення було незаконним, оскільки проведено з порушенням положень статей 148 та 149 КЗпП України та ОСОБА_6 не мав повноважень підписувати наказ №78-К від 4.10.2017 року, так як рішення засновників коледжу, оформлене протоколом №1 від 17.09.2016 року про його призначення т.в.о. директора коледжу було визнане недійсним постановою Господарського суду Рівненської області від 30.01.2017 року у справі №918/1260/16.

У період з 19.09.2016 року по 30.09.2016 року вона перебувала у запланованій відпустці. В цей час у коледжі відбулися події, пов'язані з незаконною зміною директора, які призвели до її вимушеного простою з вини нової тимчасової адміністрації.

3 жовтня 2016 року вона повернулася з відпустки та о 9 годині вийшла на роботу. Однак, ще на першому поверсі корпусу коледжу за адресою: м. Рівне, вул. Біла, 5-А, охоронець не пропустив її в робочий кабінет, що знаходився на четвертому поверсі.

З цього моменту і до даного часу вона не змогла потрапити до свого робочого кабінету. З вересня 2016 року заробітна плата їй не виплачувалася. У 2015-2016 навчальному році її заробітна плата становила 13 000 грн. З наказами щодо зменшення її зарплати вона не була ознайомлена, а тому вона має бути стягнута за цей період, виходячи із вказаної суми. Також коледж повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку.

Крім того, незаконне рішення в.о. директора коледжу ОСОБА_6 стосовно її звільнення з роботи та відповідно, невиплати заробітної плати призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, оскільки вона була звільнена з роботи в коледжі, у якому працювала з перших днів його функціонування. Це вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя і життя сім'ї, адже сім'я розраховувала використати одержану заробітну плату.

З наведених підстав просила поновити її на посаді викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж", стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за період з 1.09.2016 року по 3.10.2017 року в сумі 169000 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2018 року поновлено ОСОБА_3 на посаді викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж".

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату з 1.09.2016 року по 3.10.2017 року в сумі 169000 грн.

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 1.09.2016 року по 12.01.2018 року в сумі 104602 грн. 72 коп.

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на користь ОСОБА_3 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в розмірі 1684 грн.

Рішення мотивоване тим, що звільнення позивачки проведено з порушенням норм ст.ст.147-149 КЗпП України. Стягуючи середній заробіток та заборгованість по зарплаті у заявленому ОСОБА_3 розмірі, суд виходив із відсутності наказів про зменшення заробітної плати останньої та наявності підстав, передбачених ст.117 КЗпП України для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розмір моральної шкоди визначено у сумі 5 тис.грн.

В поданій апеляційній скарзі Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" вказує, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, необґрунтовано відмовлено у прийнятті доказів, неправильно їх досліджено та оцінено.

Зазначає, що 12 січня 2018 року судом було не допущено до участі у справі представника відповідача - ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених повноважень, проте повноваження представника відповідача були підтвердженні належним чином, а саме договором про надання правової допомоги від 2 січня 2018 року, підписаним керівником ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" ОСОБА_6 та посвідченим печаткою підприємства.

7 листопада 2017 року суддею Рівненського міського суду Рівненської області Кучиною Н.Г. відкрито провадження у даній справі №569/16928/17 не зважаючи на те, що 9 жовтня 2017 року суддею Рівненського міського суду Рівненської області Куцоконем Ю.П. вже було відкрито провадження по цивільній справі №569/14117/17 за позовом ОСОБА_3 до Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" про стягнення заборгованості по заробітній платі, оплати за час простою та відшкодування моральної шкоди, тобто у справі за позовом до одного й того самого відповідача з тим самим предметом позову та з тих самих підстав.

Також, звертає увагу на те, що в своїх позовних заявах позивач підтверджує той факт, що на роботу вона не ходила та просить стягнути заробітну плату за час простою.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 23 жовтня 2007 року №257/06/187-07 на час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

Однак, жодного акта щодо фіксації простою відповідачем складено не було, як і не було видано наказу щодо простою кафедри, де працювала позивач.

Крім того, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

Заявляючи вимоги про стягнення середнього заробітку позивач не надала доказів щодо її власного перебування в робочий час на своєму робочому місці. В свою чергу, доказами невиконання нею своїх трудових обов'язків є табелі обліку використання робочого часу за вересень 2016 року - жовтень 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_3 не було відпрацьовано жодної години, а усі дні неявок є прогулами.

Стосовно недопущення позивача до робочого місця 3.10.2016 року, то висновком за розглядом ЄО№37807 від 3.10.2016, затвердженим начальником Рівненського відділу поліції ОСОБА_8 встановлено, що позивачу та ОСОБА_4 доступ до документації коледжу заборонено на час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності, проведення якої покладено рішенням загальних зборів на ОСОБА_6 Проте позивачу ніхто не забороняв з'являтися в коледжі та забирати свої особисті речі та ознайомлюватися з рішенням загальних зборів РЕГІК, виконувати навчальне навантаження, проводити лекції і виконувати свої трудові обов'язки, які покладені на неї.

Більше того, листом №44 від 14 лютого 2017 року, підтверджено той факт, що адміністрація коледжу мала намір і надалі продовжувати трудові відносини з позивачем, наголошуючи на її обов'язку виконувати навчальне навантаження (проводити лекційні та практичні заняття).

У зв'язку з тим, що позивач ніяким чином не надавала інформацію чому вона не з'являється на роботі, причин відсутності на робочому місці з'ясувати не вдавалось, так як позивач не йшла на контакт, на листи не відповідала, тому в бухгалтерії продовжували помилково нараховувати заробітну плату та подавати звітність до контролюючих органів до моменту звільнення.

Вважає, що одночасне перебування у трудових відносинах з НУВГП на постійній основі (завідувач кафедри іноземних мов) та за сумісництвом (професор 0,25 ставки кафедри іноземних мов), а також на посаді заступника директора і викладача педагогічних дисциплін (0,5 ставки) за сумісництвом у ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" є неправомірним і порушує вимоги законодавства про працю.

Крім того, у позовній заяві ОСОБА_3 не зазначено з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

На підставі викладеного ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що оскільки, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 3.08.2017 року скасовано державну реєстрацію змін від 21.09.2016 року до відомостей про коледж, що містяться в єдиному державному реєстрі №16081070005006283 про обрання виконуючим обов'язки директора ОСОБА_6, то він не мав повноважень представляти коледж, переносити засідання, підписувати відзив на позовну заяву та договір про надання правової допомоги від 2.01.2018 року про надання повноважень представляти відповідача ОСОБА_7

Відповідач помилково стверджує про подання нею двох позовних заяв з одних і тих же підстав, так як її перша позовна заява у справі № 569/14117/17 стосується виплати заробітної плати, пов'язаної з вимушеним простоєм, у зв'язку з не допуском до роботи, коли вона ще була працівником коледжу, а дана справа № 569/16928/17 стосується її поновлення на роботі в зв'язку з незаконним звільненням та стягнення пов'язаних з цим виплат.

Щодо листа Міністерства праці та соціальної політики України від 23.10.2007 року № 257/06/187-07 то ним дійсно передбачено необхідність оформлення акту простою та наказу власника, однак, ці функції лежать на адміністрації установи, тобто коледжу.

Вважає, необґрунтованим посилання апелянта на постанову Верховного Суду України у справі №6-21724св10 від 13.07.2011 року, оскільки в ній йдеться про самовільну відсутність на роботі, а даному випадку її не було допущено до роботи.

Апелянт помилково стверджує, що нею з власної вини не надані довідки про заробітну плату з 1.09.2016 року по 3.10.2017 року, оскільки вона неодноразово зверталася в коледж з проханням про надання довідки про заробітну плату, а тому її заробітна плата в розмірі 13000 грн. на місяць підтверджується витягом з інформаційних відомостей про застраховану особу пенсійного фонду України, який знаходиться в справі.

Звертає увагу, на те, що згідно довідки про заробітну плату та інші доходи, виданою коледжем 21.01.2018 року, яка додана до апеляційної скарги, з жовтня 2016 року її заробітна плата суттєво зменшена. Однак жодного наказу щодо зменшення заробітної плати вона не підписувала, а тому заробітна плата з вересня 2016 року по жовтень 2017 року їй нарахована з порушеннями.

Крім того, відповідач намагається ввести суд в оману, стверджуючи, що вона була призначена на посаду викладача циклової комісії педагогічних дисциплін на 0,5 ставки з порушенням законодавства про працю, оскільки робота на 0,25 ставки у ВНЗ складає 150 год. річного навантаження, в той й час коли максимальний обсяг річного навантаження для викладачів ВНЗ становить 600 год., а тому сумарно її робота на посаді завідувача кафедри іноземних мов - 0,25 ставки професора кафедри (150 год. на рік) та викладача циклової комісії педагогічних дисциплін (на 0,5 ставки) не суперечить вимогам чинного законодавства, визначених Положенням "Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій".

З наведених підстав просить апеляційну скаргу ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду залишити без змін.

03 травня 2018року учасники справи повторно у судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Вони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надійшло.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 3.05.2018року сторонам відмовлено у задоволенні заяв про закриття апеляційного провадження з підстав, зазначених в ній.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах ліквідовано Апеляційний суд Рівненської області та утворено Рівненський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Рівненську область, з місцезнаходженням у місті Рівному.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Рівненської області.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з вересня 2004 року перебувала на посаді заступника директора та викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) - (надалі Коледж).

Із висновку дільничного офіцера поліції Рівненського відділу поліції ОСОБА_9 за розглядом ЄО №37807 вбачається, що 3.10.2016 року в Журналі Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Рівненського відділу поліції ГУ Національної поліції в Рівненській області за №37807 зареєстроване звернення ОСОБА_4 з приводу того, що його та дружину ОСОБА_3 не допустили до робочих місць в Рівненському економіко-гуманітарному та інженерному коледжі за адресою: м. Рівне, вул. Біла, 5а. В своєму зверненні ОСОБА_4 повідомляє, що він та його дружина ОСОБА_3 працюють на посаді директора та заступника і 3.10.2016 року прийшовши до приміщення коледжу їх не допустили до робочих місць та коли він попав до свого робочого кабінету він був відчинений та за його робочим столом перебувала особа, яка представилась директором ОСОБА_6 та який переглядав фінансово-господарські документи та інші документи, які були розкладені по стільцях. Його дружина ОСОБА_3 не змогла потрапити до свого робочого кабінету так як він був опломбований. Також, згідно вказаного висновку ОСОБА_6 повідомив, що з 20.09.2016 року він виконує обов'язки директора Рівненського економіко-гуманітарного та інженерного коледжу на підставі рішення загальних зборів РЕГІК. Тим же рішенням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було відсторонено від виконання ними обов'язків. Також, відповідно до покладених на нього обов'язків він проводить перевірку фінансово-господарської діяльності. На час перевірки доступ до документації коледжу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборонено.

3.10.2016 року ОСОБА_3 подала голові циклової комісії педагогічних дисциплін ОСОБА_5 службову записку, якою повідомила про те, що її було не допущено до її робочого кабінету, де знаходиться навчально-методична література та документація. У супроводі поліції її було виведено із навчального корпусу, що призвело до вимушеного простою. Також, позивачка просила повідомити її про можливість почати викладання в коледжі згідно картки педнавантаження на 2016-2017 н.р.

У листі №44 від 14 лютого 2017 року підписаному т.в.о. директора ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" ОСОБА_6, адміністрація коледжу просила ОСОБА_3 ознайомитись із карткою педагогічного навантаження на 2016-2017 навчальний рік, засвідчити це своїм підписом та повернути підписаний екземпляр у навчальну частину коледжу до 20 лютого 2017 року. У вказаному листі також було роз'яснено позивачу, що вона зобов'язана виконати навчальне навантаження (провести лекційні та практичні заняття), а неотримання від неї підписаного екземпляра педагогічного навантаження до 20.02.2017 року та відсутність на заняттях буде розглядатись як її офіційна відмова від подальшої співпраці з коледжем та відповідно трудові відносини з нею будуть припинені з 1.03.2017 року.

На зазначений лист 20.02.2017 року ОСОБА_3 було надіслано на адресу відповідача письмову відповідь, в якій вона повідомляла, що в неї немає намірів підписувати картку навантаження в кінці навчального року, оскільки її складено з порушенням чинного законодавства про працю та освіту.

Наказом тимчасово виконуючого обов'язки директора коледжу ОСОБА_6 №78-К від 4.10.2017 року ОСОБА_3 було звільнено з посади викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом за прогул без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України). Підставою для прийняття наказу у ньому вказані акти про відсутність на роботі від 31.03.2017 року, 6.04.2017 року та 21.04.2017 року та доповідні записки начальника відділу кадрів ОСОБА_10

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідачем не надано жодних належних доказів дотримання ним вимог ст. 149 КЗпП України перед застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України.

Вiдповiдно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разi звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналiз зазначених правових норм у їх сукупностi з положеннями статтi 43 Конституцiї України та статтi 240-1 КЗпП України дає пiдстави для висновку про те, що за змiстом частини першої статтi 235 КЗпП України працiвник пiдлягає поновленню на попереднiй роботi у разi незаконного звiльнення, пiд яким слiд розумiти як звiльнення без законної пiдстави, так i звiльнення з порушенням порядку, установленого законом.

За наведеного, встановивши, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення було застосовано до ОСОБА_3 за порушення трудової дисципліни, які мали місце 31.03.2017 року, 6.04.2017 року та 21.04.2017 року, а наказ про її звільнення було видано лише 4.10.2017 року, тобто більше ніж через 5 місяців з дня їх виявлення, а також, що при звільненні позивача пояснення у неї не відбирались та з наказом про звільнення її не ознайомлено, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про звільнення позивача з порушенням трудового законодавства та наявність підстав для поновлення її на попередній роботі.

Покликання відповідача на неправомірне одночасне перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з НУВГП на постійній основі та за сумісництвом у ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" не свідчить про проведення звільнення позивача у відповідності до норм трудового законодавства та відсутність підстав для її поновлення на роботі.

ОСОБА_3 не заперечується, що з 3.10.2016 року вона не виконує свої трудові обов'язки, покликаючись на вимушений простій в зв'язку з не допуском її до роботи керівництвом ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж".

За змістом ст. 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що після 3.10.2016 року вона вчиняла будь-які спроби приступити до своїх трудових обов'язків, а керівництво ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" чинило їй у цьому перешкоди та не допускало її до роботи.

Навпаки, листом №44 від 14 лютого 2017 року т.в.о. директора ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" ОСОБА_6 просив ОСОБА_3 з'явитись на заняття та виконати навчальне навантаження (провести лекційні та практичні заняття).

Із письмової відповіді ОСОБА_3 на лист відповідача №44 від 14 лютого 2017 року вбачається, що причиною не виходу її на роботу та невиконання нею своїх посадових обов'язків фактично є незгода із запропонованим відповідачем новим розміром педагогічного навантаження на 2016-2017 навчальний рік, кількість годин якого є значно меншою ніж у встановленому попереднім керівництвом коледжу.

Однак, не згода із розміром педагогічного навантаження не дає право позивачу понад рік не з'являтись на робочому місці, не звільняє її від виконання своїх трудових обов'язків та тим більше не свідчить про наявність підстав для простою в розумінні ст. 34 КЗпП України.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить ст. 19 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України Про вищу освіту , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, робочий час науково-педагогічного працівника становить 36 годин на тиждень. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Робочий час наукового працівника включає час виконання ним наукової, дослідницької, консультативної, експертної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 600 годин на навчальний рік.

Види навчальної роботи педагогічних та науково-педагогічних працівників відповідно до їх посад встановлюються вищим навчальним закладом за погодженням з виборними органами первинних організацій профспілки (профспілковим представником).

Оплата праці педагогічних працівників здійснюється відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993року №102 із змінами та доповненнями.

Згідно з пунктом 63 Інструкції оплата праці педагогічних працівників установ і закладів освіти провадиться виходячи із встановлених ставок заробітної плати (посадових окладів) з урахуванням підвищень, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок.

Навчальне навантаження між вчителями, викладачами та іншими педагогічними працівниками розподіляється керівником установи за погодженням з профспілковим комітетом залежно від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності відповідних педагогічних кадрів та інших конкретних умов, що склались у закладі.

Обсяг навчальної та іншої педагогічної роботи, яку може виконувати педагогічний працівник за основним місцем роботи, граничними розмірами не обмежується.

Ставки заробітної плати (посадові оклади) вчителів, викладачів, вихователів та інших педагогічних працівників визначено в пункті 64 цієї Інструкції, а тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери визначена в Постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - Постанова КМ України від 30 серпня 2002 року № 1298).

Встановлено, що у лютому 2017року ОСОБА_3 відповідач направив лист із карткою її педнавантаження, яку вона відмовилась підписувати. Протоколом №3 педагогічної ради від 25.04.2017року ухвалено рішення про внесення змін до навчального плану у зв'язку з неявкою на роботу викладача циклової комісії педагогічних дисциплін ОСОБА_3, яка забезпечує дисципліну самостійного вибору навчального закладу Шкільна іншомовна освіта , вилучено вказану дисципліну із навчального процесу, за рахунок чого збільшено кількість годин інших дисциплін самостійного вибору навчального закладу.

Отже підстави оплати праці позивачки на попередніх умовах відсутні.

Вищевказаних правових норм та обставин справи суд першої інстанції не врахував та помилково стягнув з відповідача на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 169 000 грн. за період з 1.09.2016 року по 3.10.2017 року, виходячи із отриманої позивачкою у 2015-2016 навчальному році заробітної плати (13 тис.грн.).

При цьому, судом також не враховано, що ОСОБА_3 у вересні 2016року знаходилась у відпустці, а з 3.10.2016року по день звільнення на роботу не виходила і фактично роботу не виконувала.

Таким чином встановлено, що у період з 3.10.2016року по 3.10.2017року мав місце прогул, який оплаті згідно чинного законодавства не підлягає, оскільки не є вимушеним.

Отже не підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки заробітна плата за жовтень 2016 р. в сумі 2729 грн. 58 коп.; листопад 2016 р. - 127 грн. 27 коп.; з грудня 2016 р. по лютий 2017р. та з травня по серпень 2017 р. - по 350 грн. щомісяця, березень 2017р.-334,09грн., квітень 2017р. -313,16грн., незважаючи на те, що вона нараховувалась роботодавцем та фіксувалась у пенсійному фонді, що підтверджується копіями індивідуальних відомостей про застраховану особу. (а.с.70)

Разом з тим, відповідачем не заперечується, що заробітна плата ОСОБА_3 вересень 2016року та відпускні за вересень-жовтень 2016року нараховані та не виплачені, у такому розмірі:

- заробітна плата за вересень 2016 р. - 7 090 грн. 91 коп.;

- відпускні за вересень-жовтень 2016 року (14 к.д). - 6 542грн.06коп.

Всього 13 632грн.97коп. Дана обставина стверджується довідкою відповідача від 23.03.2018року, підписаною ОСОБА_6 (а.с.299)

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітні платі підлягають задоволенню за період з 1 вересня по 2 жовтня 2016року включно в сумі 13632,97грн. без утримання податку й інших обов'язкових платежів . Вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати та відпускних за серпень 2016 року ОСОБА_3 не заявлялись.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на користь позивача підлягає лише нарахована та невиплачена заробітна плата, в т.ч. та відпускні за вересень-жовтень 2016року у розмірі 13 632,97грн., оскільки наявність підстав для нарахування їй заробітної плати з 3.10.2016року по 3.10.2017року останньою не доведено.

Позивачкою заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає за наявності умов: при звільненні працівника , невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з жовтня 2016року по 3.10.2017 року, так як в цей період позивачка не була звільненою .

Оскільки ОСОБА_3І підлягає поновленню на роботі з 4.10.2017 року тому відсутні законні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 4.10.2017року по день розгляду справи судом, а саме по 12.01.2018 року. Судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України та необґрунтовано стягнуто на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку.

Також, колегія суддів приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача є значно завищеним, його визначено без урахування засад розумності, виваженості та справедливості, роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи обставини незаконного накладення дисциплінарного стягнення, зважаючи на принцип розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 в сумі 500 грн., вважаючи таку суму грошових коштів достатньою для компенсації моральних страждань останньої.

Доводи відповідача про не зазначення у позовній заяві ОСОБА_3 з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди спростовуються текстом самої заяви.

Також, безпідставними є покликання відповідача на не допущення судом першої інстанції до участі у справі його представника - ОСОБА_7, оскільки судом було вірно встановлено, що на момент підписання т.в.о. директора ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" ОСОБА_6 договору про надання правової допомоги від 2 січня 2018 року державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в єдиному державному реєстрі №16081070005006283 про обрання останнього виконуючим обов'язки директора було скасовано постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2017 року.

Відповідно до ч.1 та ч. 13 ст.141 ЦПК України підлягають пропорційному розподілу понесені сторонами судові витрати.

При подачі позову підлягав до сплати судовий збір в розмірі 1280 грн. за позовні вимоги немайнового характеру та 2736,03 грн. за позовні вимоги майнового характеру.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на момент пред'явлення позову) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, ОСОБА_3 не звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Нею сплачено його у сумі 1684грн. (а.с.46).

При подачі апеляційної скарги відповідачем було сплачено 6024 грн. 04 коп., з них 1920грн. за вимоги немайнового характеру та 4104,04грн. майнового характеру.

З врахування часткового задоволення позову немайнового характеру(моральної шкоди) та роз'яснень, що міститься у п.36 постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у розмірі 160грн. (640:2=320; 640х150%=960:2=480; 480-320).

Також, оскільки у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено, позивачу сплачений судовий збір (1044грн.) не відшкодовуються, а з ОСОБА_3 на користь відповідача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору, понесені при подачі апеляційної скарги у сумі 1729,04 грн. (1046,03х150%=1569,04+160)

Позовні вимоги про поновлення на роботі задоволені, тому відповідачу сплачений судовий збір не відшкодовується у сумі 960грн.(640х150%).

Позов про стягнення заробітної плати задоволено на 8,07% ( 13 632,97х100 :169000).

В зв'язку з частковим задоволенням позову та апеляційної скарги підлягає поверненню відповідачу із Державного бюджету України судовий збір в сумі 2320грн. 42 коп. (1690 х 150% = 2535х91,93%).

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та розподілу судових витрат підлягає скасуванню із постановленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, ст.ст. 148, 149, 235, 113, 94, 102-1 КЗпП України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області 12 січня 2018 року в частині стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та розподілу судових витрат скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" про стягнення заробітної плати та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (ЄДРПОУ 32171210, місцезнаходження: вул. Ак. Степана Дем'янчука, 4, м. Рівне) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, Рівненська обл.) невиплачену заробітну плату, в т.ч. відпускні, за період з 1.09.2016 року по 2.10.2016 року включно в розмірі 13 632,97(тринадцять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 97 коп. без утримання податку й інших обов'язкових платежів та моральну шкоду в сумі 500 (п'ятсот) грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

ОСОБА_3 в задоволенні позову до Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (ЄДРПОУ 32171210, місцезнаходження: вул. Ак. Степана Дем'янчука, 4, м. Рівне) 1729 (одну тисячу сімсот двадцять дев'ять) грн. 04коп. понесених витрат по оплаті судового збору.

УДКСУ у м.Рівному, код 38012714 повернути з розрахункового рахунку № 31215206780002 в ГУ ДКСУ у Рівненській області, код ЄДРПОУ: 38012714, МФО: 833017, код класифікації доходів бюджету: 22030001 Приватному вищому навчальному закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (ЄДРПОУ 32171210, місцезнаходження: вул. Ак. Степана Дем'янчука, 4, м. Рівне) 2320 (дві тисячі триста двадцять) грн. 42 коп. судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_1

ОСОБА_2