Постанова

від 02.05.2018 по справі 474/759/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №474/759/17 02.05.2018

Провадження №22-ц/784/627/18

Категорія 23 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 травня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Бондаренко Т.З.

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю: позивача - ОСОБА_2, представників відповідачів - Бездітного В.А., Парсенюка А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Приватного підприємства Виробничо- комерційне підприємства Каро

на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року ухваленого під головуванням судді - Фасій В.В., в приміщенні того ж суду о 13 годині 8 хвилин по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємства Каро (надалі - ПП ВКП Каро ), Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області за участю третіх осіб - Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, Приватного підприємства Веселий Роздол про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та договору оренди припиненим,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПП ВКП Каро , Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та договору оренди припиненим.

Позивач зазначав, що на підставі державного акту на право власності на землю є власником земельної ділянки площею 13,25 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. 16 серпня 2006 року вказана земельна ділянка була передана в орендуПП ВКП Каро строком на 7 років на підставі договору оренди землі, державну реєстрацію якого було проведено у Врадіївському секторі реєстрації Миколаївської області 25 березня 2008 року, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис за № 040801200085.

Після припинення дії договору оренди у 2015 році він направив листа відповідачу про відсутність наміру укладення нового договору оренди землі та повернення земельної ділянки. Однак, ПП ВКП Каро повідомило, що 4 жовтня 2012 року від його імені з відповідачем укладено додаткова угода, якою продовжено строк дії договору до 2022 року.

Посилаючись на те, що особисто ніякої додаткової угоди він не укладав та нікого не уповноважував, остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсною додаткову угоду б/н до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року, укладену 4 жовтня 2012 року від його імені та орендарем ПП ВКП Каро , а також визнати договір оренди землі б/н від 16 серпня 2006 року припиненим.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду 4 жовтня 2012 року укладену від імені орендодавця ОСОБА_2 та орендарем ПП ВКП Каро до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року (який був зареєстрований 25 березня 2008 року, про що у державному реєстрі земель було вчинено запис №040801200085). Визнано договір оренди землі б/н від 16 серпня 2006 року укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ПП ВКП Каро щодо земельної ділянки загальною площею 13,25 га, розташованої в межах Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, який зареєстрований 25 березня 2008 року, про що у державному реєстрі земель було вчинено запис №040801200085 - припиненим. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі представник ПП ВКП Каро , посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити її без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За положеннями статей 6, 14, 16 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Положеннями статті 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину - волевиявлення учасника правочину, додержання форми правочину визначеного законом та вчинення правочину особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 215 України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені першою-третьою, п'ятою, шостою частинами ст. 203 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається та таке встановлено судом, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 11 березня 2001 року, належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 13,25 га, яка розташована на території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (т. 1 а.с.51).

16 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП ВКП Каро укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 7 років, державну реєстрацію якого було проведено у Врадіївському секторі реєстрації Миколаївської області 25 березня 2008 року, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис за № 040801200085 (т. 1 а.с.9-10).

29 липня 2015 року, після закінчення строку дії вказаного вище договору оренди землі, ОСОБА_2 звернувся до ПП ВКП Каро із заявою про повернення йому його земельної ділянки, оскільки наміру укладати договір оренди з підприємством не бажає, а має бажання самостійно обробляти землю (т. 1 а.с.13).

Проте, ПП ВКП Каро відмовило позивачу та повідомило про наявність укладеної між орендодавцем та орендарем 4 жовтня 2012 року додаткової угоди, якою строк дії договору оренди земельної ділянки продовжено до 4 жовтня 2022 року (т. 1 а.с.14).

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 1 статті 78 ЦПК України передбачає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилався на те, що додаткову угоду до договору оренди він особисто не укладав, будь-кого на це не уповноважував, а підпис від його імені виконано іншою особою.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем було надано висновок експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 18 жовтня 2017 року №602, проведеного в рамках кримінального провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1217150200000294 за заявою директора ПП ВКП Каро про підроблення підписів від імені ОСОБА_2 в договорах оренди землі.

Відповідно до вказаного висновку підпис від імені ОСОБА_2 у графі орендодавець додаткової угоди від 4 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року, укладеної між ОСОБА_2 та ПП ВКП Каро , виконаний ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час апеляційного розгляду, позивач пояснив, що не уповноважував свого сина на укладення додаткової угоди, ніяких доручень не надавав.

До того, ж ОСОБА_2 пояснив, що про свій намір забрати землю та обробляти її самостійно він повідомим в усній формі керівництво ПП ВКП Каро ще в грудні 2014 року. Після збору врожаю ПП ВКП Каро на орендованій земельній ділянці, він 25 жовтня 2015 року самостійно обробив свою землю, проте навесні 2016 року відповідачем без його згоди, земельну ділянку було засіяно зерновими культурами. Саме з цього часу він почав звертатися до органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів з приводу вирішення вказаного конфлікту.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді, оригінал спірної додаткової угоди після проведення почеркознавчої експертизи втрачено ПП ВКП Каро , про що свідчать лист Слідчого СВ Врадіївського ВП ГУНП в Миколаївській області від 23 листопада 2017 року та Акт про нестачу справ (документів) від 18 грудня 2017 року (т.1 а.с.125, 127).

Як повідомила Врадіївська районна державна адміністрація Миколаївської області, в реєстраційній справі відсутній оригінал вказаної додаткової угоди, наявна лише електрона копія, виготовлена шляхом сканування таких документів, які долучаються до заяви, зареєстровані в базі даних заяв (т. 1 а.с.153).

Отже, встановлене свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на продовження строку дії договору оренди землі. Інших доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, висновок суду першої інстанції про недійсність додаткової угоди від 4 жовтня 2012 року до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ПП ВКП Каро 16 серпня 2006 року на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є вірним, а відтак є також правильним висновок суду про припинення вказаного договору оренди землі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що після 2015 року між сторонами продовжували діяти правовідносини щодо оренди належної ОСОБА_2 земельної ділянки та останній отримував орендну плату є безпідставними, оскільки належних доказів на підтвердження вказаних обставин не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що про порушення свого права позивач дізнався ще 10 вересня 2014 року, з моменту отримання ухвали Миколаївським окружним адміністративним судом про відкриття провадження у справі за позовом ПП ВКП Каро про зобов'язання реєстраційної служби повторно розглянути заяви останнього щодо реєстрації додаткових угод, зокрема й спірної угоди, а тому пропустив строк звернення до суду не заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів справи 27 жовтня 2014 року Миколаївським окружним адміністративним судом ухвалена постанова про часткове задоволення вказаного вище позову і саме з цього моменту у відповідача виникло право на реєстрацію додаткової угоди, яка була проведена 29 грудня 2014 року (т.1 а.с.158-221).

З позовом ОСОБА_2 звернувся до суду у вересні 2017 року, тобто в межах строку, встановлених статтею 261 ЦК України

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що в порушення ст. 130 ЦПК України не було призначено судово-почеркознавчу експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Як встановлено на час розгляду справи оригінал додаткової угоди відповідачем було втрачено, що виключає можливість проведення експертизи по копії документу.

Крім того, як на підтвердження свого позову позивачем було надано висновок експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 18 жовтня 2017 року №602, який відповідає вимогам ст. ст. 77, 78 ЦПК України, а саме в ньому наявна інформація про предмет доказування та його одержано в установленому законом порядку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємства Каро залишити без задоволення.

Рішення Врадіївськогорайонного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 4 травня 2018 року.