Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 474/759/17
провадження № 61-37259св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Приватне підприємство Виробничо-комерційне підприємство Каро , Врадіївська районна державна адміністрація,
треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Миколаївські області, Приватне підприємство Веселий Роздол ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року у складі судді Фасій В. В. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 травня 2018 року у складі суддів: Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., Бондаренко Т. З.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі - ПП ВКП Каро ), Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, Приватне підприємство Веселий Роздол , про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та договору оренди припиненим.
Позов обгрунтовано тим, що на підставі державного акту на право власності на землю позивач є власником земельної ділянки, площею 13,25 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.
16 серпня 2006 року вказана земельна ділянка була передана в оренду ПП ВКП Каро строком на 7 років на підставі договору оренди землі, державну реєстрацію якого було проведено у Врадіївському секторі реєстрації Миколаївської області 25 березня 2008 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040801200085.
Після припинення дії договору оренди, у 2015 році позивач направив листа відповідачу з повідомленням про відсутність у нього наміру укладати новий договір та з проханням повернути земельну ділянку.
У відповідь на вказаний лист, ПП ВКП Каро відмовило у поверненні земельної ділянки та повідомило, що має всі законні підстави для обробітку земельної ділянки, оскільки 04 жовтня 2012 року між позивачем та підприємством було укладено додаткову угоду до договору оренди, якою продовжено строк його дії до 2022 року.
Позивач стверджував, що жодної додаткової угоди до договору оренди від 16 серпня 2006 року він з ПП ВКП Каро не підписував.
Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позов, позивач просив суд визнати недійсною додаткову угоду б/н до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року, укладену 04 жовтня 2012 року від його імені та орендарем ПП ВКП Каро , а також визнати договір оренди землі б/н від 16 серпня 2006 року припиненим.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсноюдодаткову угоду б/н від 04 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року, укладену від імені орендодавця ОСОБА_1 та орендарем ПП ВКП Каро в особі директора Ханагяна Ю. К., про продовження договору оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 13,25 га, розташованої в межах Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до 04 жовтня 2022 року, про що 26 грудня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вчинено записи за № 8298948, № 8300131, № 8299796.
Визнано припиненим договір оренди землі б/н від 16 серпня 2006 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ПП ВКП Каро в особі директора Ханагяна Ю. К., щодо земельної ділянки загальною площею 13,25 га, розташованої в межах Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, який зареєстрований 25 березня 2008 року, про що у державному реєстрі земель було вчинено запис № 040801200085.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів факт відсутності у нього волевиявлення на укладання спірної додаткової угоди, оскільки всі його дії, як до звернення до суду, так і під час розгляду справи свідчили про те, що він вказану угоду не укладав. Відповідач не спростував указаних обставин, не надав доказів звернення до позивача з пропозицією про укладання договору, згоди позивача на його укладання чи інших доказів, що підтверджували б волевиявлення позивача на укладання договору. Обставини уповноваження позивачем інших осіб на укладання та підписання спірної додаткової угоди від його імені також не доведені. Факт отримання позивачем, як власником земельноїділянки, грошей від орендаря в якості компенсації за її використання не свідчитьпро схвалення додаткової угоди. Окрім цього, суд вважав заяву відповідача про застосування строків позовної давності такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду з позовом в межах строку, визначеного статтею 257 ЦК України. Перебіг строку позовної давності слід рахувати з 27 жовтня 2014 року - дати ухвалення рішення в адміністративній справі за позовом ПП ВКП Каро про оскарження дій реєстраційної служби щодо відмови в державній реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі. До цього часу позивач не мав правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання додаткової угоди недійсною, оскільки угода не пройшла державної реєстрації, тобто ще не була вчиненою.
Не погодившись із вказаним рішенням, ПП ВКП Каро подало до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу ПП ВКП Каро залишено без задоволення, рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на продовження строку дії договору оренди землі є доведеним, доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять. Посилання відповідача на те, що після 2015 року між сторонами продовжували діяти договірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки та позивач продовжував отримувати орендну плату, є безпідставними, оскільки належних доказів на підтвердження вказаних обставин не надано. Крім цього, погодившись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що позивач звернувся з позовом до суду в межах строку позовної давності.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У червні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ПП ВКП Каро надійшла касаційна скарга на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 травня 2018 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Заявник вказує, що, ухвалюючи рішення про недійсність додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції не врахував вимоги статті 76 ЦПК України та не призначив судово-почеркознавчу експертизу у справі. Як доказ того, що позивач не підписував текст оспорюваної додаткової угоди, суди безпідставно взяли до уваги надану позивачем копію висновку почеркознавчої експертизи, яка була проведена у рамках кримінального провадження № 12017150200000294. Крім того, позивач протягом усього періоду орендних відносин отримував орендну плату, що свідчить про вчинення ним дій, спрямованих на прийняття та схвалення спірної додаткової угоди до говору оренди землі. Заявник також зазначає, що суди залишили поза увагою той факт, що 14 серпня 2014 року на адресу позивача (як третій особі в адміністративній справі) Миколаївським окружним адміністративним судом було направлено ухвалу про відкриття провадження та адміністративний позов з додатками у справі за адміністративним позовом ПП ВКП Каро до Відділу реєстраційної служби Врадіївського РУЮ про визнання протиправними дій щодо відмови в державній реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі, яка отримана позивачем 26 серпня 2014 року. На думку заявника, цього дня позивач дізнався про наявність оспорюваної додаткової угоди та мав можливість звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Доводи інших учасників справи
У липні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу ПП ВКП Каро залишити без задоволення, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 травня 2018 року- без змін, посилаючись на те, що зазначені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, із з`ясуванням усіх обставин справи.
Інші учасники справи своєї позиції щодо касаційної скарги не висловили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.
17 липня 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду .
30 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд судді-доповідачу Коротенку Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 003801, виданого 11 березня 2001 року, належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 13,25 га, яка розташована на території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.
16 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП ВКП Каро укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 7 років, державну реєстрацію якого було проведено у Врадіївському секторі реєстрації Миколаївської області 25 березня 2008 року, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис № 040801200085.
29 липня 2015 року, після закінчення строку дії вказаного вище договору оренди землі, ОСОБА_1 звернувся до ПП ВКП Каро із заявою про повернення йому його земельної ділянки, оскільки наміру укладати договір оренди з підприємством не бажає, а має бажання самостійно обробляти землю.
Проте, ПП ВКП Каро відмовило позивачу у поверненні земельної ділянки та повідомило про наявність укладеної між орендодавцем та орендарем 04 жовтня 2012 року додаткової угоди, якою строк дії договору оренди земельної ділянки продовжено до 04 жовтня 2022 року.
04 жовтня 2012 року між орендарем ПП ВКП Каро в особі директора Ханагян Ю. К. та від імені орендодавця ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року щодо продовження строку його дії до 04 жовтня 2022 року щодо земельних ділянок: площею 1,92 га, з кадастровим номером 4822382600:04:000:0081, площею 3,56 га, з кадастровим номером 4822382600:04:000:0065, площею 7,77 га, з кадастровим номером 4822382600:04:000:0113.
22 серпня 2014 року на адресу позивача ОСОБА_1 , як третьої особи у справі № 814/2346/14, Миколаївським окружним адміністративним судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі № 814/2346/14 за адміністративним позовом ПП ВКП Каро до відділу реєстраційної служби Врадіївського РУЮ про визнання протиправними дій щодо відмови в державній реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі від 16 серпня 2006 року, зобов`язання вчинити дії по їх реєстрації, разом із додатками, у тому числі - з копією додаткової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ПП ВКП Каро .
Вказане поштове відправлення було вручено особисто ОСОБА_1 26 серпня 2014 року.
Відповідно до висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 18 жовтня 2017 року № 602 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 04 жовтня 2012 року до договору оренди землі, виконано не самим ОСОБА_1 , а іншою особою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПП ВКП Каро підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У частинах першій і другій статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 13 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із частиною п`ятою статті 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог посилався на те, що додаткову угоду до договору оренди він особисто не укладав, будь-яких осіб на вчинення вказаних дій не уповноважував, а підпис від його імені виконано іншою особою.
На підтвердження вказаних обставин, позивачем було надано висновок експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 18 жовтня 2017 року № 602.
Відповідно до вказаного висновку підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець додаткової угоди від 04 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 16 серпня 2006 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПП ВКП Каро , виконаний ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Висновки вказаної судової експертизи у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення такого факту.
Установивши, що оспорювана додаткова угода укладена іншою особою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини свідчать, що волевиявлення ОСОБА_1 на вчинення цього правочину було відсутнє.
Таким чином, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним.
Разом із тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.
Так, відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини у справах Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства та ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Встановлено, що у грудні 2017 року, січні 2018 року ПП ВКП Каро були подані до суду першої інстанції клопотання, у якому підприємство просило суд застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи, що підставами позову було непідписання додаткової угоди до договору оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, а саме щодо строку договору, то для правильного вирішення вказаної справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права.
За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цього документу (додаткової угоди), адже його не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) з подібними правовідносинами.
Встановлено, що 22 серпня 2014 року на адресу позивача ОСОБА_1 , як третьої особи у справі № 814/2346/14, Миколаївським окружним адміністративним судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі № 814/2346/14 за адміністративним позовом ПП ВКП Каро до відділу реєстраційної служби Врадіївського РУЮ про визнання протиправними дій щодо відмови в державній реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі від 16 серпня 2006 року, зобов`язання вчинити дії по їх реєстрації, разом із додатками, у тому числі - з копією додаткової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ПП ВКП Каро (том 1, а.с.240-246).
Вказане поштове відправлення було вручено особисто ОСОБА_1 26 серпня 2014 року (том 1, а. с. 247).
Отже, саме з цього часу - з 26 серпня 2014 року, ОСОБА_1 дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, тобто про наявність спірної додаткової угоди до договору оренди, а тому вказана дата є в розумінні частини першої статті 261 ЦК України початком перебігу позовної давності.
Однак до суду з позовом про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною він звернувся лише 21 вересня 2017 року (том 1, а. с. 25), тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
Суди на зазначені обставини справи уваги не звернули, не врахували наявні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, положень частини четвертої статті 267 ЦК України, про що було заявлено відповідачем, та дійшли помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню, з ОСОБА_1 на користь ПП ВКП Каро підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 920 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 762 грн., а всього - 3 682 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 травня 2018 року задовольнити.
Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 травня 2018 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро , Врадіївської районної державної адміністрації, треті особи - Головне управління Держгеокадастру в Миколаївські області, Приватне підприємство Веселий Роздол , про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та договору оренди припиненимвідмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 682 (три тисячі шістсот вісімдесят дві) гривні.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 04.12.2019 |
Оприлюднено | 10.12.2019 |
Номер документу | 86205818 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Коротенко Євген Васильович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні