Постанова

від 26.04.2018 по справі 921/62/17-г/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р. Справа № 921/62/17-г/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Мирутенка О.Л.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання: Черватюк С.О.

розглянувши апеляційну скаргу Козівської селищної ради смт. Козова,

Тернопільської області

на рішення господарського суду Тернопільської

області від 27.03.2017 р.

у справі №921/62/17-г/17

за позовом Тернопільської обласної спілки

споживчих товариств м. Тернопіль

до відповідача-1 підприємства споживчої кооперації

Торговий дім Поділля м. Тернопіль

до відповідача-2 Козівської селищної ради смт. Козова,

Тернопільської області

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача ОСОБА_2

смт. Козова, Тернопільської області

про визнання незаконними дій та скасування рішень

за участю представників від:

позивача : Козак Н.В. - довіреність №7/93 від 01.09.2016 р.;

відповідача-1 : не з'явився;

відповідача-2: не з'явився;

третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 27.03.2017 р. (суддя Н.О. Андрусик) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради №93 від 15.06.1999р. Про прийняття у фонд селища земельної ділянки . В частині визнання недійним рішення двадцятої сесії третього скликання Козівської селищної ради №267 від 06.02.2002 р. Про перевід земель з іншого призначення в землі сільськогосподарського призначення у задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті позовних вимог щодо визнання незаконними дій другого відповідача - припинено провадження у справі. Стягнуто з кожного із відповідачів на користь позивача по 800,00 грн. витрат по оплату судового збору.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог мотивоване тим, що виконавчим комітетом Козівської селищної ради, який не є юридичною особою і входить до складу ради як структурний підрозділ, було прийнято оскаржуване рішення №93 від 15.06.1999р. Про прийняття у фонд селища земельної ділянки без добровільної згоди власника майна про відмову від земельної ділянки та без її вилучення у землекористувача, а тому припинення права підприємства Козова" на постійне користування земельною ділянкою, площею 3,5 га по вул.Богуна, 6 в селищі Козова здійснено відповідачем не у встановленому законом порядку, за відсутності для цього передбачених законом підстав, що є підставою для його скасування.

При цьому, що стосується оспорюваного рішення №267 від 06.02.2002 р. Про перевід земель з іншого призначення в землі сільськогосподарського призначення , місцевий господарський суд прийшов до висновку, що Козівська селищна рада діяла в межах та у спосіб наданих їй чинним законодавством повноважень, тому підстав для його скасування немає.

Також, місцевий господарський суд припинив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними дій у зв'язку з тим, що Козівська селищна рада, дії якої оскаржує позивач, згідно з чинним законодавством, є суб'єктом владних повноважень, а тому позовні вимоги щодо оскарження його дій повинні розглядатися відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконними дій підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , як правонаступника кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , яке є суб'єктом господарювання, господарський суд вирішив, що такі не передбачені як способи захисту цивільних прав та інтересів, визначених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Що стосується строку позовної давності, судом першої інстанції зроблено висновок, що в інший спосіб, аніж зазначений позивачем, Тернопільська облспоживспілка не могла дізнатися про зміни розміру спірної земельної ділянки по вул. Богуна, 6 в смт. Козова на підставі оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування, оскільки в силу статутних положень була і є власником майна (в тому числі і права на землю), яке було передано нею до статутних капіталів кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова та його правонаступників.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем-2 подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради №93 від 15.06.1999р. та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться загалом до того, що суд приймаючи оскаржуване рішення не встановив на даний час дійсного власника, користувача чи користувачів спірної земельної ділянки, не врахував, що правонаступництво прав на постійне землекористування чинним законодавством не допускається, а також тим, що суд неправомірно не застосував трирічний строк позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права, про що була зроблена заява відповідачем-2 під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

З метою повного та об'єктивного з'ясування обставин справи що стосуються вилучення, надання, реєстрації і так далі, прав на спірну земельну ділянку, а також зважаючи на наявність рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про припинення права постійного землекористування на площу земельної ділянки 3,5 га, фактично повинно залишитися у такому землекористуванні з урахуванням державного акту від 25.09.1995 р. 2,0282 га, але фактично згідно даних Державного земельного кадастру є 3,8389 га і це при тому, що 1,5586 га передано у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2017р. було призначено у даній справі судову земельно-технічну експертизу.

07.11.2017 р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшов висновок судового експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 805/17-22 від 30.10.2017 р. разом із матеріалами справи, яким встановлено, що земельні ділянки за кадастровим номером 6123055100:02:007:0765 за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 3,8389 га комунальної власності та кадастровим номером НОМЕР_4 за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5586 га приватної власності, на земельну ділянку площею 5,5282 га, яка була надана у постійне землекористування Козівській торгово-закупівельній базі згідно державного акту серії ІІ-ТР № 000039 від 25.09.1995р. з урахуванням даних, отриманих із технічного звіту про встановлення меж земельної ділянки в натурі для видачі державного акту, виготовленого у 1995 р. госпрозрахунковим виробничим бюро при відділі земельних ресурсів Козівської районної ради народних депутатів, накладаються.

Враховуючи висновок експерта та лист №55/108-18 від 01.02.2018 р. відділу у Козівському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, який наданий суду на його на запит, що з 20.01.2017 р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, власником частини спірної земельної ділянки є громадянин ОСОБА_2, його ухвалою суду апеляційної інстанції від 08.02.2018 р. у даній справі було залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу у формі заяви від 01.03.2018 р. третя особа ОСОБА_2 просив задовольнити апеляційну скаргу Козівської селищної ради без обґрунтування її будь-якими фактичними обставинами та посиланням на норми чинного законодавства та просив розглядати справу без його участі.

Окрім цього, такою ж заявою від 02.01.2018 р., відповідач-2 також просив завершувати розгляд даної справи без участі його представника в судовому засіданні.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 12.08.1993 р. постановою правління Тернопільської обласної спілки споживчих товариств №189 Про створення спільних підприємств було вирішено реорганізувати господарства облспоживспілки в спільні підприємства з участю облспоживспілки, районних споживчих товариств, райспоживспілок з часткою майна пропорційно дольовій участі в статутному фонді.

Згідно статуту, затвердженого рішенням ради засновників №1 від 16.08.1993 р., зареєстрованого розпорядженням представника Президента України у Козівському районі №93 від 13.05.1994 р., на виконання постанови правління №189 від 12.08.1993 р. з додатком №1 Козівську торгово-закупівельну базу було реорганізовано у спільне підприємство Козівська торгово-закупівельна база, засновану на колективній власності обласної спілки споживчих товариств, райспоживспілок і учнівських споживчих товариств.

Козівською райдержадміністрацією 23.03.1999 р. за реєстраційним №0010010 зареєстровано статут новоствореного кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , яке згідно додатку до статуту, зареєстрованого управлінням економіки Козівської райдержадміністрації від 08.12.2000р. за №0030023, є правонаступником спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання в частині переданих йому активів та пасивів балансу. Майно підприємства належить Тернопільській облспоживспілці та передане підприємству на праві оперативного управління без права продажу, обміну, застави, надання в оренду, безкоштовного користування та в позику юридичним особам або фізичним особам без згоди власника.

Правомірність вказаної вище реорганізації підприємства, підтверджено рішенням у іншій справі господарського суду Тернопільської області №10/263-3411 від 20.02.2002 р. за позовом СП Козівське гуртово-роздрібне об'єднання до Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, Козівського районного споживчого товариства та кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , за участю третьої особи - АПП Аваль в особі Тернопільської обласної дирекції банку, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2002 р. та постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2003 р.

В подальшому, на підставі постанови правління Тернопільської облспоживспілки №370 від 24.12.2007 р., з урахуванням внесених змін постановою правління №11 від 11.01.2008 р., кооперативне торгово-закупівельне підприємство Козова було припинено, шляхом приєднання до дочірнього підприємства Торговий дім Поділля з передачею йому всіх активів та пасивів балансу кооперативного підприємства та визнанням останнього правонаступником всіх майнових прав та обов'язків торгово-закупівельного підприємства Козова .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.01.2017 р. №1002008787, статуту підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , затвердженого протоколом зборів засновників від 22.12.2015 р. та зареєстрованого 25.12.2015 р., підприємство споживчої кооперації Торговий дім Поділля є правонаступником майнових прав та обов'язків кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова та дочірнього підприємства Торговий дім Поділля , яке було припинено шляхом приєднання до ПСК Торговий дім Поділля .

Враховуючи зазначену вище хронологію реорганізації та ліквідації юридичних осіб шляхом приєднання, суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач-1 ПСК Торговий дім Поділля є правонаступником спільного підприємства Козівська торгово-закупівельна база, якою було отримано акт на право постійного користування землею.

Згідно нотаріально-засвідченої копії державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995 р. Козівська торгово-закупівельна база на підставі рішення Козівської селищної ради народних депутатів №9 від 10.01.1995 р. отримала у постійне користування земельну ділянку, площею 5,5 га в межах згідно з планом землекористування.

Виготовлення технічної документації про встановлення меж земельної ділянки в натурі для видачі державного акту щодо даної земельної ділянки було здійснено у 1995 р. Госпрозрахунковим виробничим бюро при відділі земельних ресурсів Козівської районної ради народних депутатів на замовлення Козівської торгово-закупівельної бази № 41.

У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про переоформлення вказаного вище державного акту у зв'язку із зміною суб'єкта землекористування внаслідок проведення реорганізації підприємств споживчої кооперації, а також внаслідок змін, що відбулися в земельному законодавстві України за зазначений період.

Згідно архівної копії, поданої відповідачем-2 до суду апеляційної інстанції (копія якого надавалася позивачем до суду першої інстанції) рішенням виконавчого комітету Козівської селищної ради №93 від 15.06.1999 р,. за клопотанням землекористувача, було прийнято у фонд селища земельну ділянку, що знаходяться за адресою: смт. Козова Тернопільської області, вул. І.Богуна, 6 яка перебувала на праві постійного користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ТР від 25.09.1995 р. у Козівської торгово-закупівельна бази.

В подальшому, 06.02.2002 р. Козівською селищною радою прийнято рішення за №267 Про перевід земель з іншого призначення в землі сільськогосподарського призначення , на підставі якого за клопотанням кооперативного підприємства торгово-закупівельного підприємства Козова №14 від 04.02.2002 р. земельну ділянку, площею 0,65га по вул. І.Богуна, 6, із земель іншого призначення переведено в землі сільськогосподарського призначення, а саме: 0,10 га - в сіножаті, 0,55 га - в багаторічні насадження.

Приймаючи дану постанову судом апеляційної інстанції береться до уваги наступне.

Спірні правовідносини виникли в період 1995 - 1999 років, тобто року, у яких спільному підприємству Козівська торгівельно-закупівельна база було видано державний акт на постійне землекористування та відповідно прийняте рішення органом місцевого самоврядування про припинення права постійного землекористування у зв'язку із відмовою від такого права.

Згідно з ч. 1 ст. 23, ст. 27 чинного на той час Земельного кодексу України від 18.12.1990р., право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право користування земельною ділянкою припиняється, у разі:

- добровільної відмови від земельної ділянки;

- закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

- припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського господарства).

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частини третьої цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською селищною, районною, міською , в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 р. у справі за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора до Фороської селищної ради, приписи ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення підприємства, установи, організації допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

У матеріалах справи відсутні докази та дані, на підставі яких було прийнято таке рішення виконавчим органом місцевого самоврядування №93 Про прийняття в фонд селища земельної ділянки , в тому числі і клопотання користувача земельною ділянкою про відмову від земельної ділянки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач-1 є правонаступником Козівської торгово-закупівельна база і щодо постійного користування земельною ділянкою, яке виникло на підставі державного акту від 25.09.1995 р.

Відповідно до даних витягу № НВ-6102437862016 від 31.05.2016 р. з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 6123055100:02:007:0765, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 3,8389 га, зареєстрована в Державному земельному кадастрі відділом Держгеокадастру у Козівському районі 26.05.2016 р. на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виготовлена Козівським відділом ТРФ Центр ДЗК , а підставою для виникнення права землекористування вказано рішення органу місцевого самоврядування № 9 від 10.01.1995 р. та Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ТР № 000039 від 25.09.1995 р.

На запит Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 р. надійшов лист №55/108-18 від 01.02.2018 р. від відділу у Козівському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області згідно якого, з 10.11.2003 р. на земельну ділянку НОМЕР_1, площею 1,5586 га був виданий державний акт на право приватної власності земельної ділянки серії НОМЕР_2 на ім'я: ОСОБА_5 згідно рішення органу місцевого самоврядування сесії Козівської селищної ради №160 від 20.02.2003 р.; 20.01.2017 р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серії та номер 38, виданого 20.01.2017 р., приватним нотаріусом було видано витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень громадянину ОСОБА_2. Окрім цього, згідно вказаного листа, на підставі заяви ОСОБА_2, 14.09.2017 р. державним кадастровим реєстратором було створено поділ зазначеної земельної ділянки на 4 земельні ділянки. В результаті поділу земельної ділянки НОМЕР_1, площею 1, 5586 га, останню було перенесено в архівний шар Національної кадастрової системи України.

Згідно даних із Публічної кадастрової карти України, вказана земельна ділянка НОМЕР_3 за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5586 га приватної власності, що існувала неподіленою до 14.09.2017 р., межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 6123055100:02:007:0765 площею 3,8389 га, що належить на праві постійного землекористування Козівській торгово-закупівельній базі, правонаступником якої є підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля .

Згідно ст. 190, ч.3 ст. 191 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

На дату прийняття рішення судом першої інстанції, відповідно до даних Витягу №НВ-6102437862016 від 31.05.2016 р. з Державного земельного кадастру про земельну ділянку слідує, що земельна ділянка за кадастровим №6123055100:02:007:0765, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, зареєстрована в Державному земельному кадастрі відділом Держгеокадастру у Козівському районі Тернопільської області 26.05.2016 р. на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виготовлена Козівським відділом ТРФ Центр ДЗК , загальна площа даної земельної ділянки становить 3,8389 га, а підставою для виникнення права землекористування вказано рішення органу місцевого самоврядування № 9 від 10.01.1995 р. та Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ТР № 000039 від 25.09.1995 р.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. (в редакції, чинній на дату видачі Державного акту на землю) повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок, місцеві Ради народних депутатів вправі передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Ради народних депутатів розпоряджаються землею та в межах своєї компетенції, передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ст.ст. 7, 10 цього ж Земельного кодексу України, постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку.

До відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належали, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; ведення земельно-кадастрової документації; погодження проектів землеустрою; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р.

Окрім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою (втратила чинність 23.07.2013 р.) раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, виникнення і існування права користування спірною земельною ділянкою Козівською торгово-закупівельню базою, в тому числі її правонаступниками, відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи відсутність законних підстав для припинення у останнього права користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 27 Земельного кодексу України в редакції 1993 р., що діяла на час прийняття оспорюваного рішення селищною радою, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється окрім іншого і у разі добровільної відмови від земельної ділянки; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Отже, підставою припинення права користування земельною ділянкою може бути добровільна відмова від земельної ділянки, а також виключно ліквідація юридичної особи, а не її реорганізація.

Поряд з цим, Законом України Про Державний земельний кадастр (чинний з 01.01.2013 р.) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. Тобто, на даний час є дійсним Державний акт на право постійного користування землею, виданий 25.09.1995 р. Козівській торгово-закупівельній базі, правонаступником якої є відповідач-1.

В даному випадку судом першої інстанції вірно з'ясовано, що виходячи із змісту оскаржуваного рішення виконавчого комітету, підставою для його прийняття було клопотання кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова щодо відмови від земельної ділянки, площею 3,5 га, наданої згідно Державного акту від 25.09.1995 р.

Згідно висновку судового експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 805/17-22 від 30.10.2017 р. встановлено, що земельні ділянки за кадастровим номером 6123055100:02:007:0765 за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 3,8389 га комунальної власності та кадастровим номером НОМЕР_4 за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5586 га приватної власності, на земельну ділянку площею 5,5282 га, яка була надана у постійне землекористування Козівській торгово-закупівельній базі згідно державного акту серії ІІ-ТР № 000039 від 25.09.1995р. з урахуванням даних, отриманих із технічного звіту про встановлення меж земельної ділянки в натурі для видачі державного акту, виготовленого у 1995 р. госпрозрахунковим виробничим бюро при відділі земельних ресурсів Козівської районної ради народних депутатів, накладаються.

Окрім цього, судом апеляційної інстанції враховується, що в матеріалах справи відсутні докази припинення права користування ТЗК Козова земельною ділянкою, площею 3,5 га в порядку, встановленому ст.ст. 27, 29 Земельного кодексу України, матеріали справи не містять документів, на підставі яких у підприємства вилучено дану земельну ділянку шляхом прийняття її у фонд селища, а також відсутня заява про відмову від частини земельної ділянки.

Водночас, суд враховує, що згідно п.п. 1.1, 1.3, 7.1- 7.3 статуту, затвердженого рішенням ради засновників №1 від 16.08.1993 р., зареєстрованого розпорядженням представника Президента України у Козівському районі №93 від 13.05.1994 р., Козівську торгово-закупівельну базу було реорганізовано у спільне підприємство Козівська торгово-закупівельна база, засновану на колективній власності обласної спілки споживчих товариств, райспоживспілок і учнівських споживчих товариств.

Вищим органом управління підприємством є Рада засновників в яку входять представники усіх засновників - по одному з кожного незалежно від його частки в майні підприємства.

Засновники здійснюють свої права по управлінню підприємством безпосередньо або делегують свої права правлінню обласної спілки споживчих товариств (облспоживспілки).

Рада засновників делегує обласній спілці споживчих товариств (облспоживспілці) право розпоряджатися майном підприємства.

В подальшому зареєстровано статут новоствореного кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , яке згідно додатку до статуту, зареєстрованого управлінням економіки Козівської райдержадміністрації від 08.12.2000 р. за №0030023, підприємство є правонаступником спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання в частині переданих йому активів та пасивів балансу. Майно підприємства належить Тернопільській облспоживспілці та передане підприємству на праві оперативного управління без права продажу, обміну, застави, надання в оренду, безкоштовного користування та в позику юридичним особам або фізичним особам без згоди власника.

За таких обставин, не отримавши добровільної згоди власника майна (облспоживспілки) про відмову від земельної ділянки, без її вилучення у землекористувача, виконавчим комітетом Козівської селищної ради було прийнято оскаржуване рішення про прийняття у фонд селища частини земельної ділянки, котра перебувала у постійному користуванні кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 25.09.1995 р. та входила в загальну площу земельної ділянки 5,5 га.

Окрім того, в матеріалах справи також відсутні та відповідачем-2 не подані докази делегування Козівською селищною радою повноважень своїм виконавчим органам, зокрема виконавчому комітету, щодо розгляду та вирішення питань в сфері земельних відносин, в тому числі про вилучення земельних ділянок з користування, переведення їх у фонд селища тощо, тоді як рішення про вилучення земельних ділянок за добровільною відмовою землекористувача належить до повноважень відповідної Ради, а не її виконавчого комітету. В даному випадку таке рішення прийнято виконавчим комітетом Козівської селищної ради. Доказів розгляду такого питання та прийняття відповідного рішення сесією селищної ради матеріали справи не містять.

Вірно звернуто судом першої інстанції увагу на те, що станом на дату прийняття рішення № 93 від 15.06.1999 р., діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. №43, пунктами 3.9, 3.10 якої передбачено, що разі будь-яких змін в розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі чи надання, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Нові межі відображаються на плані земельної ділянки суцільною лінією чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Кожен запис про зміни посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України; у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа, технічний звіт з його складання та книги записів (реєстрації). У відповідній книзі записів (реєстрації) робиться запис про припинення права власності чи користування земельною ділянкою, який посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

Однак, як вбачається з архівної копії, до Державного акту від 25.09.1995 р. будь-які зміни щодо розміру меж земельної ділянки, її конфігурації, інших технічних характеристик, не вносилися.

Згідно ч.1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, судом апеляційної інстанції під час прийняття постанови також враховується, що відповідно до ст. 84 чинного на час прийняття судом першої інстанції рішення ГПК України, господарські суди визнають недійсними договори чи акти органу, що його видав, хоча зазначеною вище ст. 21 ЦК України передбачено як спосіб захисту порушеного права, визнання акту незаконним та його скасування. У даному разі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що законодавчо закріпленні поняття незаконний в сукупності із скасуванням , є тотожним визнанню недійсним і достатнім для реалізації наслідків прийнятого судом рішення, шляхом визнання його недійсним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про незаконність рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради №93 від 15.06.1999р. про припинення права постійного користування земельною ділянкою в частині 3.5 га.

Щодо строку позовної давності, то судом апеляційної інстанції враховується таке.

Відповідачем-2 у відзиві на позов від 02.02.2017 р. зроблено відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України заяву про застосування трирічного строку позовної давності.

За твердженнями позивача, йому як основному засновнику Козівської торгово-закупівельної бази, без погодження якого ні підприємство ні керівник не вправі приймати рішення про відмову від права постійного користування землею як права на майно, стало відомо про таку відмову від частини земельної ділянки площею 3.5 га та відповідно прийняте 15.06.1999 р. рішення селищною радою, у 2016 р., коли готувалися основні засоби для продажу із паралельним виготовлення документів для присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, ТОВ Камінський тім бер енд Венірз , витяг із Державного земельного кадастру датований 31.05.2016 р.

Згідно письмової інформації Козівського відділення Бучацької ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області за вих. №147/8/12-03 від 03.03.2017 р., ПСК ТД Поділля в період з 1998 по 2008 роки розрахунку земельного податку не подавало, оскільки зареєстровано в податковому органі як платник податків з 06.11.2008 р.

В подальшому, ПСК ТД Поділля подавало відповідну звітність лише у 2009 році, про що свідчать надані копії податкового розрахунку земельного податку від 30.01.2009 р, розрахунку земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, відомості про наявність документів на землю, з яких вбачається, що розрахунок земельного податку здійснювався із земельної ділянки, площею 35 000 м.кв., розташованої по вул. Богуна в смт.Козова Тернопільської області, що перебувала у користуванні підприємства на підставі постанови правління Тернопільської облспоживспілки №11 від 11.01.2008 р. (постанова щодо реорганізації, шляхом приєднання кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова ). У період з 2010 року по 2016 рік ПСК ТД Поділля знаходилося на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку третьої групи) і відповідно до п.п.297.1.4 п. 297.1 ст.297 Податкового кодексу України було звільнено від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податків та зборів.

За змістом п. 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.

Якщо предметом позову у справі є визнання незаконним та скасування рішення ради, які ухвалено до 01.01.2004 р., то до вимог про оскарження рішення ради має бути застосовано положення про позовну давність Цивільного кодексу Української РСР (висновок Верховного Суду України у справі №916/2414/13 (3-194гс14), постанова від 23.12.2014 р.).

Земельним кодексом України (в редакції, яка була чинною станом на дату прийняття рішення №93 від 15.06.1999 р.), зокрема, ст.112 цього Кодексу було визначено місячний строк на оскарження рішення Рад народних депутатів. Спеціальних строків оскарження рішень виконавчих комітетів Рад законом на той період не було визначено, відтак в такому випадку застосовується загальний строк позовної давності, визначений цивільним законодавством, тобто трирічний строк, визначений ЦК Української РСР.

За змістом положень статей 71, 72, 76, ч.2 ст. 60 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 29.10.2014 р. та від 10.06.2015 р. у справі №6-267цс15 зазначено, що для правильного застосування ч.1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Додатково обґрунтовуючи свою необізнаність щодо зменшення загальної площі земельної ділянки по вул. Богуна, 6 позивач посилається й на акт ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля від 20.01.2010 р. за період з 01.01.2008 по 01.01.2010, за змістом якого не випливає, а з документів бухгалтерського обліку не вбачається розміру земельної ділянки, а лише вказано про загальну кількість виготовлених документів на право власності на будівлі та про оформлення права постійного користування в кількості -11 об'єктів (розділ ІХ стор.5 Акту ревізії). КТЗП Козова , а пізніше і ПСК Торговий дім Поділля згідно положень статутів здійснювали передачу засновнику - Тернопільській облспоживспілці на розгляд та затвердження квартальних та річних звітів, даних бухгалтерської документації, статистичної звітності. При цьому як зазначено в статутах контроль і перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється правлінням облспоживспілки та її контрольно-ревізійним апаратом. Втім, жодного обліку зокрема, спірної земельної ділянки у користувача не було, відтак, внаслідок проведення планових ревізій господарської діяльності у відповідача-1 позивачу не було відомо про зменшення розміру земельної ділянки, наданої на праві постійного користування Козівській торгово-закупівельній базі відповідно до Державного акту ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995. Даний державний акт, як зазначалося вище, не містить жодних відомостей про зміни в землекористуванні.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та долучені до матеріалів справи документи, суд доходить висновку, що в інший спосіб, аніж зазначений позивачем, Тернопільська облспоживспілка не могла дізнатися про зміни земельної ділянки .

Таким чином, оскільки позивачем, як засновником та особою, без згоди якої в силу статутних прав та обов'язків, не могло бути вчинено дії щодо відмови від земельної ділянки як від майна, що врегульовано зазначеною вище ст. 191 ЦК України, враховуючи відсутність будь-яких доказів подання до органу місцевого самоврядування посадовою особою (керівником) заяви про відмову від частини земельної ділянки у 1999 році, а також те, що облік земельної ділянки вівся лише протягом одного, 2009 року правонаступниками Козівської торгово-закупівельної бази, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача, взятими до уваги судом першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк позовної давності з поважних причин, тому порушене право землекористування підлягає судовому захисту.

Щодо оспорюваного позивачем рішення Козівської селищної ради № 267 від 06.02.2002 р., то суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що в силу ст.20 Земельного кодексу України 2001 р. (в редакції, чинній на момент прийняття рішення радою), згідно ч.ч.1, 2 яких віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення, Козівська селищна рада діяла в межах повноважень, наданих їй законом, відтак, підстав для його скасування чи визнання недійсним немає.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання незаконними дій підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , як правонаступника кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , то такі вимоги також не підлягають до задоволення, оскільки не відповідають способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, оскільки не призводять до поновлення порушеного права і не можуть бути самостійним предметом позову, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанова Пленуму від 24.10.2008 №13.

Окрім цього, правомірним також є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання незаконними дій Козівської селищної ради, не підсудні господарським судам України, тому правомірно припинив провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 чинного на час прийняття судом рішення ГПК України, з урахуванням наступного.

Відповідно до п. 1) ч.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Згідно з п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів.

Справа адміністративної юрисдикції, відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому оспорюване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ? без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідачем-2).

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 27.03.2017 р. у справі № 921/62/17-г/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Козівської селищної ради без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в порядку та строки, визначені ст.ст. 288, 289, 291 ГПК України.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді О.Л. Мирутенко

Г.Г. Якімець