Рішення

від 26.04.2018 по справі 752/5212/16-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/5212/16-ц

Провадження № 2/761/3206/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Яриновській Є.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представників відповідача: ОСОБА_2,

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним; відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

В квітні 2016р. позивач ОСОБА_1, звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 2-4) до відповідача ОСОБА_5, в якому просив суд: визнати договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12. та зареєстрований в реєстрі за № 427 (далі по тексту - договір позики) - недійсним.

06 червня 2016р. позивачем ОСОБА_1 було подано до суду заяву про зміну предмету позову (а.с. 28), в якому позивач просив суд:

- визнати недійсним укладений між сторонами договір позики;

- стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування моральної шкоди 100000,0 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2016р., зазначена цивільна справа була передана за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва, в порядку ст. ст. 109, 116 ЦПК України, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017р.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016р., позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики; відшкодування моральної шкоди залишено без руху на підставі ч. 5 ст. 119 ЦПК України, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017р.

На виконання вимог ухвали суду, позивачем було сплачено судовий збір з вимог про відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 01 квітня 2013р. між сторонами був підписаний договір позики. Жодних платежів на виконання даного правочину ним не здійснювалися, як і не отримувались від кредитора - відповідача грошові кошти.

На думку позивача, укладений між ним та відповідачем договір позики був укладений під впливом психічного тиску та погроз з боку відповідача, тяжких обставин без фактичної передачі грошей.

Крім того, цивільно-правові відносини виникли між ним та відповідачем не з договору позики, а з інвестицій в спільний бізнес-проект - кафе Львівська майстерня шоколаду , а також на підставі ч. 2 ст. 233 ЦК України позивач вважає, що відповідачем йому була спричинена моральна шкода, яка додатково полягає, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий напис, за яким з нього стягнуто суму заборгованості за договором позики, в межах виконавчого провадження, накладено арешт на все його майно та встановлена заборона у праві виїзду за кордон.

В судовому позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, просив суд позов задовольнити, клопотав перед судом про допит свідків, вказане клопотання судом було задоволено.

В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечували подавши відзив на позов, зазначаючи, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Свідок ОСОБА_12. повідомила суду, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 ознайомилися із текстом договору позики від 01 квітня 2013р., вона встановила осіб, сторони підтвердили, що вони погоджуються з умовами договору, вона запропоновувала їм розрахуватися між собою, надати кошти, але сторони договору позики повідомили нотаріуса, що це питання вже ними вирішено.

Свідок ОСОБА_7 повідомив суду, що він готував проект оспорюваного договору позики, який був укладений між сторонами і узгоджував зі сторонами його зміст, тому не відомо про формування суми, йому була названа сума, яку слід було зазначити в тексті договору позики. Свідку не було відомо про взаємовідносини сторін. Що стосується вчинення на позивача психічного тиску зі сторони відповідача свідку також нічого не відомо, при цьому свідок зазначав, що позивач мав підписати договір позики тільки після розірвання трьох договорів, які на той час були укладені між позивачем та відповідачем.

Свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що вона була директором ТОВ РОМЕОС , після звільнення з посади директора у неї склалися негативні стосунки з відповідачем, який звинуватив її у розтраті грошових коштів і не бажає повернути їй трудову книжку. Зазначала, що відповідач розповідав про своїх друзів з Італійської мафії, свою причетність до пожежі у закладі Блінофф . Зазначала, що позивач був у пригніченому стані, оскільки інвестував багато грошей і внаслідок маніпуляцій відповідача все втратив, він був змушений підписати договір позики, оскільки відповідач погрожував прийти до його батьків. Проте, про укладання договору позики від 01 квітня 2013р. свідок дізналася після його укладання від позивача. При цьому пояснити якими чином вносилися інвестиції позивачем, окрім внеску до Статутного фонду ТОВ РОМЕОС , пояснити не змогла.

Свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що він не знав про укладання позивачем договору позики з відповідачем, не був присутнім при його укладанні, і дізнався про це через кілька місяців, як психічний тиск зазначає, що це було пов'язане із закриттям кафе Львівська майстерня шоколаду і тим фактом, що кафе буде закрите і вони втратять всі інвестиції, які були оформлені усно. Також свідок повідомив про своє негативне ставлення до відповідача буквально після відкриття кафе.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, допитавши свідків, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 01 квітня 2013р. між сторонами був укладений договір позики, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12., зареєстрований у реєстрі за № 427. Згідно п. 2 якого позичальник - позивач, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, як фізичного, та і морального, позичив у позикодавця - відповідача строком з 01 квітня 2013р. по 01 квітня 2015р., включно, без сплати відсотків за користування, грошові кошти в сумі 156000,0грн.

Сторони домовилися, про те, що повернення боргу позивальником - позивачем буде здійснено у місті Києві до строку, зазначеного в п. 2 договору, та грошова сума зазначена в п. 2 цього договору, еквівалентна 19300,0 дол. США станом на день повернення боргу (п. 3 договору позики).

Відповідно до п. 4 договору позики, грошові кошти, зазначені в п. 2 даного договору передані позичальнику - позивачу до підписання даного договору і підписання даного договору сторонами підтверджує даний факт.

Факт підписання договору позики від 01 квітня 2013р. позивачем ОСОБА_1 не оспорювався.

Згідно правових позицій Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, від 24 лютого 2016р. по справі № 6-50цс16 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику .

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що укладений між сторонами договір позики був укладений під впливом психічного тиску та погроз з боку відповідача, тяжких обставин без фактичної передачі грошей та з метою виконання зобов'язань позивача за інвестиційним проектом - кафе Львівська майстерня шоколаду , при цьому позивач зазначав, що він перебував під впливом погроз міг зазнати певних негативних наслідків, які могли проявитися як у здійсненні у майбутньому тілесних ушкоджень, так і в погрозі вчинення інших дій, які не пов'язані з фізичним впливом, але як могли спричинити для нього небажані наслідки. Також позивач звертав увагу суду, що оскільки у його матері діагностували захворювання, яке могло вплинути на її подальше життя, та потребувало його постійної присутності у м. Генічеськ Херсонської області, у зв'язку із чим, у нього постійно був пригнічений моральний стан, яким скористався відповідач заявивши, що якщо він не підпише договір позики, то втратить проінвестовані ним у створення кафе Львівська майстерня шоколаду грошові кошти.

За змістом ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або іншої особи, визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (ч. 1 ст. 233 ЦК України).

Частиною 1 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

В свою чергу положення ст. 235 цього Кодексу передбачають, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 21, 23, 25 Постанови № 9 від 06 листопада 2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до правової позиції, яку висловив Верховний Суд України у постанові від 06 квітня 2016р. у справі № 6-551цс16, тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема:

1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини;

2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин;

3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;

4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке.

1) ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити.

2) умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.

3) хоча ЦК і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Судом встановлено, що 18 квітня 2012р. було зареєстровано ТОВ РОМЕОС , код ЄДРПОУ 38204005.

Засновниками зазначеного товариства були: відповідач із розміром внеску до Статутного фонду - 120000,00 грн., свідок ОСОБА_9 із розміром внеску до Статутного фонду 75500,0 грн., позивач, із розміром внеску до Статутного фонду 153000,00 грн.

Статутний фонд ТОВ РОМЕОС становив 300000,00 грн.

В червні 2012р. позивач вийшов з числа учасників ТОВ РОМЕОС у зв'язку із відчуженням ним частини своєї частки у розмірі 30 % Статутного капіталу відповідачу за договором купівлі-продажу частки в Статутному капіталі від 21 червня 2012р., який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за № 6099, 6100, що позивачем не оспорювалось.

Відповідно п. 2 вище зазначеного договору, відступлення (відчуження) частки вчиняється за 90000,00 грн. Розрахунки між сторонами здійснено повністю до підписання даного договору.

Відповідно до п. 12 договору, особи - позивач та відповідач, що підписали цей договір повною мірою розуміють умови і значення цього правочину, його правові наслідки. Підтвердили, що діють добровільно і узгоджено, зміст цього договору відповідає їхнім дійсним намірам.

Крім цього, за договором купівлі-продажу частки у Статутному капіталі від 21 червня 2012р. позивач ОСОБА_1 відчужив 21% у Статутному капіталі свідку ОСОБА_8

Таким чином, до укладання договору позики від 01 квітня 2013р. позивач ОСОБА_1, 21 червня 2012р. відчужив 30% належної йому частки у Статутному капіталі ТОВ РОМЕОС відповідачу, а 21 % у Статутному капіталі цього товариства свідку ОСОБА_8, що спростовує його твердження про існування домовленостей щодо проведення між ними будь-яких інших фінансових розрахунків.

Належних та допустимих доказів того, що сума загальних особистих інвестицій сторін у ТОВ РОМЕОС становила 202000,00 дол. США з яких витрати позивача - 101900,00 дол. США, відповідача - 100100,00 дол. США суду надано не було.

Судом оцінюються критично покази свідка ОСОБА_7, що позивач мав підписати договір позики тільки після розірвання трьох договорів, які на той час були між позивачем та відповідачем.

Як було встановлено у судовому засіданні між позивачем та ТОВ Ромеос , в особі директора ОСОБА_11 був укладений договір про розірвання від 01 квітня 2013р., відповідно до п. 1 якого сторони достроково розірвали договір про надання послуг від 01 травня 2012р. Також, 01 квітня 2013р. між позивачем та ТОВ Ромеос , в особі директора ОСОБА_11 був укладений договір про розірвання, відповідно до якого сторони достроково розірвали договір оренди майна від 01 червня 2012р., договір з надання послуг від 07 травня 2012р. та договір суборенди від 20 квітня 2012 року.

З огляду на це, суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_7, оскільки відповідач не був стороною договорів на які посилається свідок, свідку не були відомі взаємовідносини сторін, а також домовленості сторін щодо суми позики, свідок працював юристом у ТОВ Нікпас .

Також, судом критично оцінюються покази свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_8 з огляду на неприязні стосунки, які склалися із відповідачем.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що протягом всього часу розгляду справи в суді в порушення ст. 129 Конституції України ст. ст. 76-81 ЦПК України позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів застосування до нього зі сторони відповідача фізичного або психологічного тиску, з метою укласти оспорюваний правочин, оскільки на час укладання цього правочину між сторонами не існувало будь-яких правовідносин пов'язаних із діяльністю ТОВ РОМЕОС та кафе Львівська майстерня шоколаду , а також не існували будь-які фінансові зобов'язання, пов'язані із діяльністю вказаного товариства. Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, внаслідок не надання також доказів, факт укладення оспорюваного договору позики, позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних для нього умовах з огляду на те, що норми ст. 233 ЦК України передбачають, що особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки і довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Доказів наявності таких тяжких обставин позивачем суду надано не було і в судовому засіданні не встановлено. Як і не встановлено судом обставин, що укладений між сторонами договір позики є фіктивним чи удаваним, при цьому судом враховано положення ст. ст. 627, 629, 638 ЦК України, а також те, що правові підстави позову, які були зазначені позивачем, в обґрунтування предмету позову (ст. ст. 231, 233-235 ЦК України) одночасно не можуть існувати і є взаємовиключними. На обґрунтування безгрошовості укладеного між сторонами договору позики, стороною позивача взагалі не було надано суду доказів, проте в п. 4 договору позики сторони зазначали, що грошові кошти були передані позичальнику до підписання даного договору, і підписання даного договору сторонами підтверджує вказаний факт.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору позики недійсним, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки суд прийшов до висновку про відмову задоволенні позову, то понесені позивачем судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 23, 203, 215, 216, 231, 233 - 235 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. за № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) про визнання договору позики недійсним; відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду складено 04 травня 2018р.

Суддя: