Постанова

від 08.11.2018 по справі 752/5212/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/5212/16-ц Головуючий 1 інстанція - Волошин В.О.

Провадження № 22-ц/824/346/2018 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 листопада 2018 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом,який надалі доповнив і мотивував тим, що 01 квітня 2013 року між ним та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір позики, однак жодні платежі на виконання даного правочину не здійснювалися. Вказував, що договір позики не відповідав його внутрішній волі, був укладений під впливом психічного тиску та погроз з боку відповідача, тяжких обставин та без фактичної передачі йому грошей.

Окрім того, цивільні відносини між ним та відповідачем виникли не з договору позики, а із інвестицій у спільний бізнес-проект - кафе Львівська майстерня шоколаду . З огляду на те, що цей проект не приносив прибутку їм як засновникам, виникло питання про його закриття і розрахунок між ними з урахуванням загальної суми інвестицій. Відповідач наполягав на тому, щоб він написав нотаріальну розписку на 19300 доларів. Спочатку він відмовився, проте відповідач почав чинити на нього психологічний тиск, посилаючись на його належність до італіської мафії. На початку 2013 року у його мами виявили хворобу, він був пригнічений і його таким станом скористався відповідач, який заявив, що у випадку відмови підписати позику усі домовленості між ними щодо продажу кафе втрачають силу. У випадку ж підписання він поверне йому певні документи і після продажу кафе розірве договір позики та віддасть йому 60 % від суми продажу. На цих домовленостях він і підписав договір позики. Зазначав, що у звязку із протиправною поведінкою відповідача йому завдана моральна шкода, яка полягала у душевних старжданнях, яку у оцінив у розмірі 100000 грн.

Посилаючись на ст.ст.203, 215, 231, 233 ЦК України, просив визнати недійсним договір позики, повідчений 01 квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

- 2 -

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд прийшов до хибних висновків про відсутність доказів на підтвердження його вимог. При цьому судом не враховано покази свідків, які спростовують позицію відповідача. Судом не враховано докази щодо існування мж сторонами відносин засновників ТОВ Ромеос . Суд не взяв до уваги медичні довідки щодо стану здоров'я його мами. Суд залишив поза увагою докази щодо безгрошовості угоди.

Відповідач ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва як незаконне.

Представник ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема не надано доказів щодо застосування до нього насильства (фізичного чи психічного тиску), а також не надано доказів, що правочин вчинено під впливом тяжкої обстаивни і на вкрай невигідних умовах.

При цьому суд виходив з того, що заявлені позивачем у позові підстави визнання правочину недійсним є взаємовиключними.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

За положеннями ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Згідно ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

- 3 -

Судом першої інстанції встановлено, що 01 квітня 2013 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким позивач ОСОБА_3 позичив у відповідача грошові кошти в сумі 156000 грн. строком до 01 квітня 2015 року. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського місбького нотаріального округу.

У п.4 вказаного договору зазначено, що грошові кошти передані позичальнику до підписання цього договору.

Згідно п.9 вказаного договору сторони стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання парвових наслідків, їх волевиявлення є вільним і повністю відповідає внутрішній волі учасників, а також те, що договір не має характеру фіктивного чи удаваного правочину.

Також встановлено, що в ході розгляду справи позивач не надав доказів, які б неспростовно підтверджували факт укладення ним договору позики під впливом насильства, а також наявність тяжкої обставини, що спонукала позивача укласти договір на вкрай невигідних для нього умовах.

За таких обставин суд обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність передбачених ст.ст. 231, 233 ЦК України підстав для визнання недійсним договору дарування, як і про відсутність ознак його удаваності чи фіктивності.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховані покази свідків, які спростовують позицію відповідача необгрунтовані.

Суд навів у рішенні узагальнені покази кожного свідка і дав їм оцінку, при цьому суд чітко вказав чому він не приймає до уваги покази свідків і належно це мотивував у рішенні. Колегія суддів погоджується із такою оцінкою суду першої інстанції і вважає її правильною.

Окрім того, колегія суддів враховує, що згідно ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-,відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Посилання у скарзі на те, що судом не враховано докази щодо існування між сторонами відносин засновників ТОВ Ромеос , також безпідставні.

Так, на третій сторінці рішення, суд послався на встановлені судом обставини щодо реєстрації ТОВ Ромеос та складу засновників товариства. При цьому суд чітко встановив, що позивач ще 21 червня 2012 року вийшов зі складу засновників шляхом відчуження своєї частки іншим двом особам, і станом на 01 квітня 2013 року учасником ТОВ Ромеос не був, що спростовує його доводи про існування будь-яких фінансових розрахунків із відповідачем.

Колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані доводи скарги про те, що суд не взяв до уваги медичні довідки щодо стану здоров'я його мами, які свідчать про наявнсть тяжких обставин необгрунтовані.

Згідно ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правовий аналіз цієї норми свідчить про те, що законодавець визначив обов'язкову сукупність кількох умов як підставу для визнання договору недійсним. Зокрема це наявність тяжкої обставини, яка може полягати у тяжкій хворобі особи, членів її сім'ї чи родичів та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

По-друге, безпосередній вплив цієї тяжкої обставини на волевиявлення особи, яка має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

По-третє, наявність для особи вкрай невигідних умов, при цьому невигідною умовою

- 4 -

може бути низька плата за реалізацію коштовного майна, неможливість отримати за укладеним правочином певні матеріальні чи нематеріальні вигоди, чи отримати (набути) їх у значно меншому розмірі, ніж особа розраховувала.

Існування вказаних обставин позивачем ОСОБА_3 суду не доведено, а тому суд вірно не прийняв до уваги такі доводи позивача.

При цьому колегія суддів вважає, правильним висновок суду про взаємовиключність заявлених позивачем підстав визнання недійсним оспорюваного договору позики , що у свою чергу свідчить про їх необгрунтованість. Суд вірно виходив з того, що при укладенні правочину під впливом насильства з боку іншого учасника волевиявлення учасика не є вільним, а при укладенні на підставі ст.233 ЦК він добровільно це робить, проте фактором є вплив об'єктивних (незалежних від сторін) тяжких обстаивн на його волевиявлення.

Посилання скаржника на те, що суд залишив поза увагою його доводи щодо безгрошовості угоди не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Аналіз змісту ст.ст.1046,1047 ЦК України дає підстави для висновку, щописьмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та у постанові від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, вказавши, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Такі висновки підтверджуються п.4 укладеного між сторонами договору позики, де зазначено, що грошові кошти передані позичальнику до підписання цього договору.

Отже, суд першої інстанції, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики, який нотаріально посвідчений, є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: