Постанова

від 03.05.2018 по справі 266/392/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/313/2018(м)

266/392/17

Категорія 66

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„03» травня 2018 року місто Маріуполь Донецької області

Єдиний унікальний номер 266/392/17

Номер провадження 22-ц/775/313/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Гаврилової Г.Л., Пономарьової О.М.

за участю секретаря: Сидельнікової А.В.

учасники справи :

заявник - ОСОБА_1

заінтересована особа:

Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Маріуполя,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Маріуполя на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2018 року головуючого судді Пантелєєва Д.Г.із складанням повного тексту судового рішення 27 лютого 2018 року по цивільній справі про визнання фізичної особи безвісно відсутньою,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з яким з 1999 року перебувала у цивільному шлюбі ,- безвісно відсутнім ,посилаючись на те,що у травні 2012 року її чоловік

поїхав на заробітки до іншої держави, а з 23 серпня 2012 року із ним перервався зв'язок,та з вказаного часу будь-яких відомостей про його місце перебування не має. В грудні 2016 року заявник звернулася до поліції із заявою про зникнення чоловіка. Визнання чоловіка безвісно відсутнім необхідно для оформлення пенсії по втраті годувальника,оскільки ,залишилася без роботи та не має можливості гідно утримувати спільну з ОСОБА_2 доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: УПФУ в Приморському районі міста Маріуполя про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - задоволено. Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Вороніж, громадянина України, безвісно відсутнім з 1 вересня 2012 року.

В апеляційній скарзі голова комісії з припинення УПФУ в Приморському районі міста Маріуполя, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а саме не вірно застосовано ч. 1 ст. 43 ЦК України, Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі-Закон 1058). В матеріалах справи наявні відомості, відповідно до витребуваних судом відомостей, що свідчать про безпідставність визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім. Судом не прийнято до уваги ,що спірна заява ОСОБА_1 подана до суду з метою подальшого оформлення пенсії відповідно до ч.7 ст.36 Закону 1058,що стосується сім*ї померлого,та сім*ї особи,визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку. Відповідно до ч.3 п.1. ст.45 Закону 1058 пенсія у зв*язку з втратою годувальника призначається з дня,що настає за днем смерті годувальника ,якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Проте ,у разі призначення даного виду пенсії ,кошти пенсійного фонду будуть безпідставно сплачені отримувачу ,оскільки фактично померлим годувальником буде вважатися жива особа ,що суперечить ч.7 ст.36 та ч.3.п.1. ст.45 Закону 1058. Зауважує, що представником заінтересованої особи було наголошено на відомостях, щодо ведення ОСОБА_2 підприємницької діяльності у 2017 році, проте судом першої інстанції даний факт не прийнято до уваги. Зазначає, що суд прийнявши до уваги відсутність відомостей щодо реєстрації ОСОБА_2 в Кальміуському, Центральному, Орджонікідзевському та Приморському районах міста Маріуполя, не перевірив відомостей, щодо його місця перебування за межами міста Маріуполя.

Відзиву на апеляційну скаргу від заявника до апеляційного суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Відповідно до ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно п.8, п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільно-процесуального кодексу України, в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-УІІІ, до утворення апеляційних суддів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суду, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв*язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Донецької області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, що ухвалив рішення, в порядку, передбаченому Цивільно-процесуальним кодексом України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ.

У судовому засіданні апеляційного суду представник УПФУ в Приморському районі міста Маріуполя ,що діє за довіреністю ОСОБА_4 підтримала доводи апеляційної скарги.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення ,враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції з 1999 року по травень 2012 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав без реєстрації за адресою: м. Маріуполь, вулиця Волховська, буд. 14.

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається ,що батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

З витягу кримінального провадження № 12016050780001593 вбачається, що 27 грудня 2016 року за заявою ОСОБА_1 внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, із фабулою: 27 грудня 2016 року до ЧЧ Приморського ВП, з заявою звернулася ОСОБА_1, яка повідомила, що навесні 2012 року її чоловік ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, поїхав з дому до іншої держави, а з 23 серпня 2012 року, з останнім перервався зв'язок, більше про його місце знаходження нічого не відомо.

ОСОБА_2 з 28 грудня 2016 року було оголошено у розшук, який наразі триває (а.с.7,70)

З відомостей з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 перетинав державний кордон України 19.07. 2012 року, об 11:06 год. через пункт пропуску "Новоазовськ" на виїзд, та 19.07. 2012 року, о 18:30 год. через пункт пропуску "Новоазовськ" на в'їзд. (а.с.36)

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2016 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1. Рішенням суду встановлено, що право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру припинено, у зв'язку з відчуженням власником свого майна, тобто укладенням договору купівлі-продажу від 20 грудня 2011 року.

Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів станом на 27 жовтня 2017 року встановлено, що ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, останній раз отримував дохід на території України в першому кварталі 2012 року з наступних джерел : ОСБЖБ "Іллічівець-18", ОСБЖБ "Іллічівець-19", ОСБЖБ "Іллічівець-22". Окрім цього, зазначена підприємницька діяльність з другого кварталу 2012 року, проте дохід в період часу з : другий квартал 2012 року по другий квартал 2017 року відсутній.

З витребуваних судом відомостей, з ОСБЖБ "Іллічівець-19", ОСБЖБ "Іллічівець-22" встановлено, що ОСОБА_2 звільнено з 10.04. 2012 року та 28.04. 2012 року відповідно, за власним бажанням відповідно до поданої ним письмової заяви.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1,суд першої інстанції виходив з того,що заявник надав суду достатніх належних доказів для визнання особи безвісно відсутньою,зокрема ,доказів підтвердження відсутності ОСОБА_2 понад встановлені строки за місцем його постійного проживання та відсутність відомостей про місце його перебування. При цьому ,суд першої інстанції критично оцінив заперечення представника заінтересованої особи, оскільки з витребуваних судом відомостей встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований приватним підприємцем, проте підприємницька діяльність не здійснювалася з другого кварталу 2012 року, дохід відсутній.

Висновок суду узгоджується з положеннями ст. 43 ЦК України, якою передбачено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про її місце перебування. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Отже, особа може бути визнана судом безвісно відсутньою лише в разі встановлення наступних обставин: відсутність особи в місці її постійного проживання (за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливості їх одержання усіма доступними способами; закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування такої особи.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують,зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків ,встановлених цим Кодексом.

У разі неможливості самостійно надати докази,учасник справи вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч.1. ст.84 ЦПК ).

Як вбачається з матеріалів справи ,судом першої інстанції отримана відповідь щодо відсутності реєстрації ОСОБА_2 в Кальміуському, Центральному, Орджонікідзевському та Приморському районах міста Маріуполя.

Доводи скаржника про те,що суд першої інстанції в повній мірі не перевірив відомостей, щодо місця перебування ОСОБА_2 за межами міста Маріуполя, на думку апеляційного суду не є слушними ,оскільки процес розшуку безвісно відсутніх осіб регулюється такими нормативно-правовими актами законодавчого рівня,як Кримінальний кодекс України,Кримінальний процесуальний кодекс України,закони України Про Національну поліцію та Про оперативну-розшукову діяльність .

Законом України Про Національну поліцію (ст.23) визначено,що одним із повноважень поліції є розшук безвісно зниклих осіб; початок розшуку безвісно зниклих осіб є підставою для відкриття кримінального провадження. Відповідно до ст.6 Закону України Про оперативно-розшукову діяльність інформація про безвісно зниклу особу є підставою для здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Матеріали справи містять докази вчинення ОСОБА_1 дій по розшуку чоловіка та звернення до правоохоронних органів з даного приводу . Згідно відповіді НПУ ГУНП в Донецькій області 28 грудня 2016 року ОСОБА_2 був оголошений у розшук та розшук в рамках ОРС категорії Розшук № 20-50 від 28 грудня 2016 року триває (а.с.70).

З місцем проживання тісно пов*язані такі інститути цивільного права як визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. Ці інститути вносять визначеність в цивільні,сімейні та інші правові відносини. Суб*єктом таких відносин є фізична особа,про місцезнаходження якої іншим суб*єктам правових відносин протягом тривалого часу нічого не відомо. Ця невідомість є об*єктивною перешкодою в реалізації іншими учасниками правовідносин своїх суб*єктивних прав або виконання юридичних обов*язків . Щоб усунути юридичну невизначеність,яка спричинена тривалою відсутністю фізичної особи,закон передбачає створення юридичного статусу для такої особи - визнання її в судовому порядку безвісно відсутньою.Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання ,якщо не вдалося встановити місце її перебування. При визнанні фізичної особи безвісно відсутньою настають правові наслідки визначені ст.44 ЦК України ,а також визначені іншими нормативними актами.

Розділ IV гл. 4 ст.ст.305-308 ЦПК України передбачають розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Постановлене судом рішення є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержані.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Маріуполя залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 травня 2018 року.

Судді: