Рішення

від 08.05.2018 по справі 305/208/18

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/208/18

Провадження по справі 2/305/314/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2018 Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчук В.Е.

за участі секретаря судового засідання - Орос С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ГРІН ЕНЕРДЖІ" про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту Позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ (далі Відповідач) про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов мотивував тим, що 28 квітня 2016 року він був прийнятий на роботу до ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ . У заяві про прийняття на роботу Позивачем було вказано, що він бажає працювати на посаді начальника цеху по виготовленню паливних гранул (палет) з 04.05.2016 року. З дати, вказаної ним у заяві, він приступив до виконання своїх службових обов'язків начальника цеху. Попри те, що адміністрація ТОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ обіцяло укласти трудовий договір у письмовій формі, дана обіцянка так і не була виконана. Хоча для укладення такого договору ним були подані паспорт і трудова книжка. 28 вересня 2017 року директором ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ ОСОБА_3 за його усним наказом зупиняється виробництво та надходить заява про те, що всі працівники звільнені. Колективом цеху неодноразову були намагання приступити до роботи для виконання своїх функціональних обов'язків та, на жаль, вони до роботи допущені не були. Згідно з довідкою ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ від 08 листопада 2017 року за період роботи з 01.08.2017 року по 08.11.2017 року Позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 14202 гривні, з яких виплачено за серпень 1000 грн, тобто заборгованість по заробітній платі за вказаний період становить 13202 гривні. Крім того, після недопущення Позивача до роботи йому не було видано належно оформленої трудової книжки і не проведено розрахунку у строки, зазначені у статті 116 КЗпП. Також, з боку адміністрації ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ в усній формі йому було запропоновано Позивачу та всім працівникам цеху написати заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, на що колектив цеху не погодився по причині невиплати заробітної плати. При неодноразовому зверненню до Відповідача щодо проведення розрахунків по заробітній платі та видачі трудових книжок Відповідач не відповідав або ухилявся від розмови та погрожував, що звільнить працівників за прогули. Через невидачу трудової книжки з вини Відповідача він не мав змоги влаштуватися на роботу або стати на облік у центрі зайнятості як безробітний, а тому був позбавлений будь-яких засобів для власного існування та забезпечення сім'ї, тому, у відповідності до статті 235 КЗпП України працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. тому вважає, що йому має бути вплачена така. в сумі 11885,40 гривні. На підставі наведеного, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ в його користь 11885,04 гривні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованість по заробітній платі у розмірі 13202 гривні та просить зобов'язати Відповідача видати йому належним чином оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення.

Ухвалою Рахівського районного суду від 19.02.2018 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 11.30 год. 19 березня 2018 року, а Відповідачу був наданий строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, на подачу відзиву на позовну заяву.

19.03.2018 року розгляд справи був відкладений та за клопотанням Позивача витребувано від Відповідача копію наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу, копію наказу про його звільнення, а також довідку про середньоденну заробітну плату, які необхідно було надати суду до 12 квітня 2018 року.

На виконання зазначеної ухвали суду 13.04.2018 року директор ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ надав суду витребувані в ухвалі Рахівського районного суду від 19.03.2018 року докази.

Директор ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ ОСОБА_3 13.04.2018 року також надав суду клопотання про поновлення строку для подачі відзиву, оскільки такий був пропущений з поважних причин, зокрема через те, що копію ухвали Рахівського районного суду про відкриття провадження у даній справі з копією позовної заяви і доданими до неї документами отримала невстановлена особа, а отже Відповідачу не було відомо про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 З урахуванням зазначеного 16.04.2018 року директор ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ ОСОБА_1 подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про те, що вимоги ОСОБА_1 є надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Дійсно, 28.04.2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ на посаду начальника цеху по виготовленню паливних гранул з 04.05.2016 року. На момент прийняття ОСОБА_1 на роботу в ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ Відповідач був підприємцем, тому укладаючи трудовий договір з ОСОБА_1 між сторонами було обумовлено про те, що його основним місцем роботи є підприємницька діяльність, зокрема він займався виготовленням та монтажем металопластикових вікон і дверей, торгівельною діяльністю, а отже виконання ним обов'язків начальника цеху по виготовленню гранул здійснювалася ним за сумісництвом, тому трудова книжка ним у ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ не надавалася та така підприємством не велася. Доказом цього є його заява про прийняття на роботу від 28.04.2016 року, де немає зазначено трудової книжки як додаток до заяви. 25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника цеху за прогули. Зазначеному передувало те, що начальник цеху по виготовленню гранул ОСОБА_1 та водій ОСОБА_4 будучи матеріально відповідальними особами, у період з 28 вересня по 06 жовтня 2017 року, заволоділи майном підприємства, що призвело до повного зупинення виробництва і з того часу підприємство так і не відновило своєї роботи, зазнавши збитків, про що було повідомлено органи поліції. ОСОБА_1 не з'являючись взагалі у жовтні 2017 року на роботу був звільнений за прогули. ОСОБА_1 наказу про своє звільнення не оскаржував. Позивач ставить вимогу про повернення йому трудової книжки, яка ним взагалі на підприємство не надавалася та така товариством не велася, оскільки він працював у ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ як сумісник, що було обумовлено при прийнятті його на роботу. Підприємницькою діяльністю він займається й досі. Отже, позовні вимоги про повернення йому трудової книжки є безпідставними так само, як і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через неповернення трудової книжки, оскільки вимушений прогул оплачується у тому разі, коли відбулася затримка видачі трудової книжки, що перешкоджало працівнику працевлаштуватися. Станом на 12.04.2018 року не має заборгованості перед Позивачем по заробітній платі за жовтень, оскільки він не працював та йому заробітна плата за жовтень не нараховувалась.

Копію відзиву Відповідачем надіслано Позивачу 14.04.2018 року та, згідно з даними на сайті відстежень поштових відправлень Укрпошти, ОСОБА_1 отримав відзив 20.04.2018 року.

Відповідь на відзив ОСОБА_1 подав до суду 27.04.2018 року, тобто з порушенням встановленого судом п'ятиденного строку для подання відзиву, тому суд не бере його до уваги.

Також, ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, однак доказів направлення такої заяви Відповідачеві суду не подав, тому, згідно з ухвалою від 08.05.2018 року, суд не прийняв її до розгляду та повернув Позивачу.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого висновку.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу законів про працю України (далі по тексту КЗпП ) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом статті 24 КЗпП України визначено, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 04 травня 2016 року, обіймав посаду начальника цеху по виготовленню гранул водія ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ (наказ №7 від 29 квітня 2016 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу).

Згідно і наказом №22 від 25.10.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади водія 25.10.2017 року за прогули (в тому числі відсутність на роботі протягом більше трьох годин протягом робочого дня), згідно з п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України. Також, наказано бухгалтерії провести з ОСОБА_1 повний розрахунок, відповідно до чинного законодавства. Підставою прийняття зазначеного наказу є доповідна записка директора, акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі та акт про відмову дати письмове пояснення.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України встановлено право на звернення до суду за захистом, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту статті 13 Цивільного процесуального кодексу України слідує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач звернувшись до суду із даною позовною заявою, правомірність його звільнення із займаної посади не оскаржує, а у позовній заяві ставить питання лише щодо повернення йому трудової книжки та стягнення заробітної плати й середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як уже зазначалося ОСОБА_1 був звільнений з роботи з ініціативи власника, на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, однак, як стверджує Позивач, трудова книжка ним до теперішнього часу на отримана.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 № 301, Інструкцією № 58 та іншими актами законодавства. Так, відповідно до п.4.1 та 4.2 Інструкції №58 власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою роботодавець не отримав, то слід керуватися нормами пункту 6.2 Інструкції № 58, відповідно до яких трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Згідно з ч.4 ст.235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки, вина власника або уповноваженого ним органу у цьому, вимушений прогул, зумовлений затримкою видачі трудової книжки.

Згідно зі статтею 43 Конституцiї України за кожним громадянином закрiплено гарантоване право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.

Громадянин, як правило, реалiзує своє право на працю, укладаючи трудовий договiр з власником або уповноваженим ним органом пiдприємства, установи, органiзацiї чи фiзичною особою, за яким працiвник зобов'язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, з пiдляганням внутрiшньому трудовому розпорядковi, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату i забезпечувати умови працi, потрiбнi для виконання роботи, передбаченi законодавством про працю, колективним договором й угодою сторiн.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої працi, укладаючи трудовий договiр на одному або одночасно на кiлькох пiдприємствах, в установах, органiзацiях, якщо iншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторiн.

Отже, за сумiсництвом можна працювати на одному, двох або бiльше пiдприємствах, в установах, органiзацiях i на бажання працiвника мати в трудовiй книжцi вiдповiдний запис з кожного мiсця роботи. Проте за будь-яких обставин одне мiсце роботи працiвника має бути основним.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є свідченням того, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.05.2007 року, номер запису: 2 317 000 0000 001739 та на даний час не перебуває в процесі припинення.

Отже, на момент прийняття ОСОБА_1 на роботу в ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ Позивач являвся підприємцем, та, як зазначив Відповідач у відзиві, укладаючи трудовий договір між ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ та ОСОБА_1 було обумовлено про те, що основним місцем роботи ОСОБА_1 залишається підприємницька діяльність, яка на той час ним здійснювалася вже тривалий час, тому виконання обов'язків начальника цеху по виготовленню гранул, здійснювалося ним за сумісництвом, а трудова книжка ним у ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ не надавалася, та така підприємством не велася.

Заява ОСОБА_1 про прийняття на роботу від 28.04.2016 року, яка міститься у матеріалах справи, не містить жодних додатків, у тому числі й трудової книжки.

Згідно зі ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок їх ведення визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення 29 липня 1993 року № 58 (з наступними змінами)(далі Інструкція).

Відповідно до п.1.1. Інструкції, на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Згідно з п. 1.3. Інструкції при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим порядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом.

Робота за сумісництвом регламентується Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій , яке затверджене спільним наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством фінансів України від 28 червня 1993 року №43 (далі по тексту Положення). Пунктом першим Положення встановлено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Працівник, якій приймається на роботу за сумісництвом не повинен пред'являти власнику або уповноваженому ним органу трудову книжку; лише паспорт, заяву про прийняття на роботу, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера та, при прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, - диплом або інший документ про набуту освіту, у разі потреби ще медичну книжку та права. Відповідно до пункту дев'ятого зазначеного Положення запис до трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи і виділяється окремим рядком.

З приводу роботи за сумісництвом особами, які здійснюють підприємницьку діяльність було надано роз'яснення Юридичним управлінням Міністерства та соціальної політики у листі від 30.11.2005 року №06-К54813/26, відповідно до якого Фізична особа, зареєстрована як підприємець, без створення юридичної особи, виконує роботи, надає послуги своїм замовникам у рамках свого статусу підприємця виключно на основі цивільно-правових договорів (залучаючи чи не залучаючи для цього найманих працівників). Але статус громадянина, як підприємця, не перешкоджає тому, аби цей же громадянин, як працівник, уклав трудовий договір з іншим роботодавцем. В цьому випадку громадянин має право укласти трудовий договір з умовою ведення трудової книжки (це буде його основне місце роботи) і без такої умови (його робота в цьому разі буде вважатися сумісництвом). Статус громадянина як підприємця без створення юридичної особи ніяк не впливає на обсяг його обов'язків і прав як працівника за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом.

У відповідності з пунктом 32 Постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

ОСОБА_1 ставить вимогу про повернення йому трудової книжки, однак жодних доказів того, що він надавав її ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ суду не надав, як зазначив Відповідач трудова книжка на працівника ОСОБА_1 підприємством не велася, оскільки такий працював у ТзОВ ГРІН ЕНЕРДЖІ за сумісництвом. У заяві про прийняття його на роботу ним не було зазначено умову - ведення трудової книжки.

Статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 83 Цивільного процесуального кодексу України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Аналізуючи вказані вище норми матеріального та процесуального права суд дійшов до висновку, що за відсутності доказів надання Позивачем ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН НЕНРДЖІ трудової книжки, позов ОСОБА_1 про зобов'язання Відповідача видати йому трудову книжку, а як наслідок і стягнення в його користь середнього заробітку, на підставі ст.235 Кодексу законів про працю, за час вимушеного прогулу, до задоволення не підлягає.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтю 97 КЗпП передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Статтею 21 ЗУ Про оплату праці передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Стаття 24 Закону України Про оплату праці встановлює строки, періодичність і місце виплати заробітної плати, згідно з якою заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю передбачає право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ заборгованості по заробітній платі за жовтень 2017 року, то тут слід зазначити, що у відповідності до статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Позивач надав суду без реєстраційного номеру та не засвідчену належним чином ксерокопію довідки про стан виплат нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 станом на 08.11.2017 року, в якій зазначено нараховану та не виплачену йому заробітну плату за жовтень 2017 року в сумі 4000 гривень.

Однак, згідно з табелем обліку робочого часу ОСОБА_1 не працював у жовтні 2017 року, а, згідно з наказом №22 від 25.10.2017 року, з 25.10.2017 року був звільнений.

Згідно з довідкою про нарахування та виплату заробітної плати №1304/1 від 13.04.2018 року у серпні ОСОБА_1 нараховано 5027 гривень заробітної плати, виплачено 1242 гривні, сума нарахованого та сплаченого розміру єдиного соціального внеску 1105,94 гривні, за вересень 2017 року нараховано 5175 гривень, які не виплачені, сума сплаченого розміру ЄСВ 1138,50 гривні, а з 01.10.2017 року заробітна плата не нараховувалася та не виплачувалася.

За таких обставин вимога Позивача про стягнення з Відповідача в його користь заробітної плати за жовтень 2017 року в сумі 4000 гривень не підтверджена жодним належними доказами, а отже є безпідставною, оскільки й сам Позивач у своїй позовній заяві зазначав про те, що з 02 жовтня він не працював. Враховуючи, що матеріали справи містять докази про заборгованість по заробітній платі Відповідача перед Позивачем за серпень та вересень 2017 року на загальну суму 8959,76 гривні, тому позов у цій частині слід задовольнити.

Судові витрати, понесені Позивачем на оплату судового збору в сумі 704,80 гривні за розгляд даної справи слід стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю ГРІН ЕНЕРДЖІ в користь ОСОБА_1.

Керуючись ст. ст. 12,13,76, 81,83,89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ГРІН ЕНЕРДЖІ"" м.Рахів, вул.Київська, 291, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 34710208, в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 8959,76 грн (вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять 76 копійок) та 704 гривні 80 копійок судових витрат.

У задоволенні позовних вимог про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.Е. Ємчук

З оригіналом вірно:

Суддя Рахівського районного суду: В.Е.Ємчук