Постанова

від 10.05.2018 по справі 635/3067/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Харків

Справа № 635/3067/15-ц

Провадження № 22-ц/790/472/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Кружиліної О.А.

суддів Кіся П.В., Хорошевського О.М.

за участю секретаря Сементовської О.М.

імена (найменування сторін):

позивач - Харківська місцева прокуратура № 6 Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2; ОСОБА_21

на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 липня 2017 року в складі судді Полєхіна А.Ю.

в с т а н о в и в:

20 квітня 2015 року Харківська місцева прокуратура №6 Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернулася у суд з позовною заявою, яку в подальшому уточнила, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та витребування із незаконного володіння земельних ділянок та повернення їх у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що Харківською міжрайонною прокуратурою у поточному році (2015 році) проведено вивчення стану виконання судових рішень, постановлених на користь держави за власними позовами.

Зокрема, встановлено, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2012 року у справі №2034/2-4326/11 у задоволенні позовних вимог Харківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Харківської райдержадміністрації Харківської області до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2012 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2012 року скасовано. Позовні вимоги Харківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Харківської райдержадміністрації Харківської області до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації - задоволено частково.

Визнано недійсними наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_1 виданий на ім'я ОСОБА_11 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), серії НОМЕР_3, виданий на ім'я ОСОБА_12 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4), серії НОМЕР_5, виданий на ім'я ОСОБА_19 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6), серії НОМЕР_7, виданий на ім'я ОСОБА_13 з (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_8), серії НОМЕР_9, виданий на ім'я ОСОБА_14, (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_10), серії НОМЕР_11, виданий на ім'я ОСОБА_7 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_12), серії НОМЕР_13, виданий на ім'я ОСОБА_5 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14), серії НОМЕР_15, виданий на ім'я ОСОБА_3 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_16), серії НОМЕР_17, виданий на ім'я ОСОБА_4 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_18), серії НОМЕР_19, виданий на ім'я ОСОБА_15 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_20), серії НОМЕР_21, виданий на ім'я ОСОБА_16 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_22), серії НОМЕР_23, виданий на ім'я ОСОБА_17 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_24), серії НОМЕР_19, виданий на ім'я ОСОБА_18 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_25).

Під час організації виконання даного рішення суду встановлено, що частина спірних земельних ділянок, відповідачами по справі № 2034/2-4326/11 відчужено іншим особам, про що раніше, у тому числі й на час розгляду справи, міжрайонній прокуратурі не було відомо.

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 лютого 2015 року за №33551259 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_16 на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого за реєстровим № 3545, посвідченого 23 жовтня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Парфенковою І.В., перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про що у подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 лютого 2015 року за №33552656 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_18 на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого за реєстровим № 3528, посвідченого 23 жовтня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Парфенковою І.В., перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_2, про що у подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 лютого 2015 року за №33553834 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_14 на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого за реєстровим № 3532, посвідченого 23 жовтня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Парфенковою І.В., перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2, про що у подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 лютого 2015 року за №33552924 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого за реєстровим № 3538, посвідченого 23 жовтня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Парфенковою І.В., перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_2, про що у подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 лютого 2015 року за №33552425 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_12 на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого за реєстровим № 3526, посвідченого 23 жовтня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Парфенковою І.В., перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_2, про що у подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що спірні земельні ділянки незаконно вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, то у ОСОБА_2 відпали підстави набуття права власності на такі.

У зв'язку з викладеним, позивач вважав, що укладені ОСОБА_2 вищевказані договори купівлі-продажу земельних ділянок підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки витребуванню та поверненню державі.

Таким чином, враховуючи, що законні підстави передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 визнано такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а правовстановлюючі документи на земельні ділянки (державні акти на право власності на земельні ділянки) визнано недійсними, то й, відповідно, укладені між відповідачами договори купівлі-продажу земельних ділянок підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, а спірні земельні ділянки витребуванню з володіння ОСОБА_2 та поверненню у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 липня 2017 року позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області задоволено частково.

Витребувано із володіння ОСОБА_2 та повернуто у власність держави в особі Головного управління Дергеокадастру у Харківській області земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_16, НОМЕР_18; НОМЕР_14; НОМЕР_6; НОМЕР_12.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_21 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та витребування із незаконного володіння земельних ділянок - відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги представником ОСОБА_2 - ОСОБА_21 мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог прийнято із порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, в апеляційній скарзі зазначав, що подана прокурором позовна заява, в порушення прямої норми статті 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення з позовом), взагалі не містить обґрунтування наявності підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами 2 або 3 статті 25 Закону України Про прокуратуру . Представництво прокурором інтересів держави в даній цивільній справі є можливим лише за умови доведення у суді факту нездійснення чи здійснення неналежним чином владних повноважень спеціально уповноваженого державою органу виконавчої влади.

Крім того, відповідачем неодноразово робилися усні заяви про застосування строків позовної давності, про що свідчить запис у журналі судового засідання, проте суд першої інстанції не надав належної оцінки цим заявам.

Так, заявлені прокурором позовні вимоги в позовній заяві від 16 квітня 2015 року не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом строків позовної давності, оскільки обставини, викладені у позовній заяві, стали відомі Харківській місцевій прокуратурі № 6 лише у 2015 році після отримання відповідних інформаційних довідок з державного реєстру речових прав щодо державної реєстрації спірних земельних ділянок, братися до уваги не можуть, оскільки не підтверджують моменту, коли про порушення прав держави стало відомо відповідному органу влади - Держгеокадастру.

Крім того, при ухваленні рішення суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позивачем вимог, а саме: прокурором було заявлено кондиційний позов, проте суд застосував положення статті 388 ЦК України, які регулюють інститут віндикаційного позову, тому висновок суду не відповідає принципу диспозитивності, оскільки позовні вимоги прокурора не ґрунтувалися саме на цих правових підставах.

Крім того, прокурором не було надано доказів на підтвердження того, що на момент передачі відповідачем спірних земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у власність згідно з розпорядженням голови Харківської РДА Харківської області № 2531 від 26 вересня 2008 року такі земельні ділянки перебували саме у державній, а не комунальній власності, через що постає питання про належність позивача у даній справі.

Проте, в оскаржуваному судовому рішенні судом взагалі не приділено жодної уваги встановленню даної обставини, натомість зроблено висновок про необхідність повернення спірних земельних ділянок у власність саме держави в особі Головного управління Держгеокадастру, хоча матеріали справи не містять жодного доказу того, що первинним власником спірних земельних ділянок є держава, а не певна територіальна громада.

У відзиві на апеляційну скаргу Харківська місцева прокуратура № 6 вважала, що рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 липня 2017 року підлягає залишенню без змін, оскільки прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_21 залишенню без задоволення.

Зокрема, зазначала, що представником ОСОБА_2 - ОСОБА_21 не вірно зазначено, що прокурор у справі набув статусу позивача, оскільки позовна заява подана прокурором в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Таким чином, саме Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є позивачем у справі, а не прокурор.

Що стосується застосування строків позовної давності, то з доводами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_21 в цій частині не погоджується, оскільки ОСОБА_2 набув право власності на спірні землі в розумінні частини 2 статті 331 ЦК України лише 18 жовтня 2013 року, після прийняття державним реєстратором рішень щодо державної реєстрації прав останнього на них. Позивач не міг встановити, що ОСОБА_2 набув право власності на спірні земельні ділянки у інший спосіб, ніж з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, не можна погодитись з доводами апелянта, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених прокурором позовних вимог, оскільки судом задоволено позовні вимоги частково.

Також представником ОСОБА_2 - ОСОБА_22 не вірно зазначено, що матеріали справи не містять доказів, що спірні землі вибули саме з державної, а не комунальної власності.

Зокрема, в матеріалах справи наявні копія рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2012 року по справі № 2-4326/11, яким встановлено, що земельні ділянки вибули з державної власності усупереч вимог чинного законодавства України.

Припущення апелянта, що спірні землі раніше відносились до земель комунальної власності не ґрунтується на нормах матеріального права, оскільки Циркунівська сільська рада станом на 22 травня 1995 року відповідно до вимог статті 19 Земельного кодексу України (в редакції від 22 червня 1993 року) мала повноваження надавати земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємства торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вважало, що доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_21 не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні від 27 липня 2017 року стосовно задоволення позовних вимог про витребування із володіння ОСОБА_2 земельних ділянок та про повернення їх у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Рішення суду першої інстанції вірно вмотивоване нормами матеріального та процесуального права, тому правових підстав для його скасування та прийняття нового рішення про задоволення апеляційної скарги в даному випадку немає.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, який набув чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцію Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 367 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора Харківської місцевої прокуратури № 6 в Харківській області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, суд першої інстанції виходив із положень статей 177, 181, 215, 324, 328, 346, 373, 378, 388 ЦК України та мотивував тим, що спірні земельні ділянки вибули із володіння власника - позивача по справі - Головного управління Держгеокадастру у Харківській, не з його волі, і позивач має право витребування вказаних земельних ділянок у відповідача ОСОБА_2 як добросовісного їх набувача за вищезазначеними договорами купівлі-продажу. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок між ОСОБА_2 та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, оскільки прокурором не зазначено жодної обставини, яка відповідно до статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Також суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки в матеріалах справи не міститься заяви відповідачів про її сплив.

З висновком суду першої інстанції про витребування спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_2 колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 23 жовтня 2008 року на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І.В., ОСОБА_2 придбав п'ять земельних ділянок, що розташовані на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, а саме: у ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_16; у ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_18; у ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_14; у ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6; у ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_12.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2012 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 січня 2012 року скасовано. Позовні вимоги Харківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Харківської райдержадміністрації Харківської області до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації - задоволено частково.

Визнано недійсними наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_1 виданий на ім'я ОСОБА_11 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), серії НОМЕР_3, виданий на ім'я ОСОБА_12 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4), серії НОМЕР_5, виданий на ім'я ОСОБА_19 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6), серії НОМЕР_7, виданий на ім'я ОСОБА_13 з (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_8), серії НОМЕР_9, виданий на ім'я ОСОБА_14, (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_10), серії НОМЕР_11, виданий на ім'я ОСОБА_7 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_12), серії НОМЕР_13, виданий на ім'я ОСОБА_5 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14), серії НОМЕР_15, виданий на ім'я ОСОБА_3 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_16), серії НОМЕР_17, виданий на ім'я ОСОБА_4 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_18), серії НОМЕР_19, виданий на ім'я ОСОБА_15 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_20), серії НОМЕР_21, виданий на ім'я ОСОБА_16 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_22), серії НОМЕР_23, виданий на ім'я ОСОБА_17 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_24), серії НОМЕР_19, виданий на ім'я ОСОБА_18 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_25).

Рішення суду набрало законної сили.

Частиною 2 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до вимог статей 346 , 373 , 378 ЦК України , право власності на земельну ділянку, яка не може перебувати в її власності, може бути припинено в судовому порядку у інших випадках, встановлених законом.

Статтею 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, при цьому пункт третій частини першої цієї статті, визначає, що власник має право витребувати майно від набувача, якщо майно за відплатним договором придбане ним в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), і це майно вибуло з володіння власника особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (не загублено і не викрадене).

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог прокурора про витребування із володіння відповідача ОСОБА_2 та повернення у власність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_16, НОМЕР_18, НОМЕР_14, НОМЕР_6, НОМЕР_12, що розташовані на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, оскільки спірні земельні ділянки вибули із володіння власника - позивача по справі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не з його волі і позивач має право витребування вказаних земельних ділянок у відповідача ОСОБА_2 як добросовісного їх набувача за вищезазначеними договорами купівлі-продажу.

Що стосується доводів апеляційної скарги про пропуск прокуратурою строку позовної давності для звернення у суд за захистом прав, то колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у застосуванні судом наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що в матеріалах справи не міститься заяви відповідачів про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу.

З висновком суду першої інстанції про відмову у застосуванні наслідків спливу позовної давності колегія суддів погоджується. Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами, відповідно до яких суд першої інстанції дійшов до висновку про незастосування наслідків спливу позовної давності, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.

Згідно зі статтею 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Як убачається із журналу судового засідання від 03 лютого 2017 року та підтверджується аудіо записом цього судового засідання, при розгляді справи у суді першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_21 під час розгляду справи усно заявляв про застосування строків позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки заяві представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Разом з цим, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За таких підстав, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 23 жовтня 2008 року, укладених між: ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, вбачається, у відповідно до статті 210 Цивільного кодексу України ці договори підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Аналіз змісту статті 210 ЦК дає змогу дійти висновку, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочину можуть виникати тільки з моменту його реєстрації (дати внесення відповідного запису у документи, де фіксується реєстрація).

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 набув право власності на спірні землі в розумінні частини 2 статті 331 ЦК України лише 18 жовтня 2013 року, після прийняття державним реєстратором рішень щодо державної реєстрації прав останнього на них.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не міг встановити, що ОСОБА_2 набув право власності на спірні земельні ділянки у інший спосіб, ніж з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому погоджується з доводами позивача про те, що про порушення прав, інтересів в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області прокуратурі стало відомо тільки у 2015 році під час вивчення стану виконання судових рішень, постановлених на користь держави за власними позовами, а саме виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2012 року у справі № 2034/2-4326/11, яким задоволені позовні вимоги прокурора частково, визнано недійсними державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що перебіг позовної давності для Харківської міжрайонної прокуратури Харківської області в розумінні частини 1 статті 261 ЦК України починається від дати ухвалення рішення Апеляційним судом Харківської області - 12 червня 2012 року, яким були встановлені обставини про порушення прав та інтересів Головного управління Держземагенства у Харківській області під час набуття ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населеного пункту на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області в урочищу Могилки ( В'ялівське ) та перебували в постійному користуванні мешканців с. Циркуни Харківської області.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що Харківський міжрайонний прокурор Харківської області звернувся у суд з даним позовом в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 20 квітня 2015 року, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач звернувся за захистом порушеного права в межах строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України, тому підстав для задоволення заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_21 немає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення з підстав, передбачених статті 375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2; ОСОБА_21 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 11 травня 2018 року.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді П.В. Кісь

О.М. Хорошевський