Постанова

від 10.05.2018 по справі 914/935/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/935/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Львівської області від 29.08.2017 (суддя Фартушок Т.Б.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (колегія суддів: Галушко Н.А. ( головуючий), судді Данко Л.С., Орищин Г.В.)

за позовом Державної екологічної інспекції у місті Києві (далі - Інспекція)

до Товариства

про стягнення 59 983,05 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Інспекція звернулася до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства на користь державного бюджету України (30 %) та міського бюджету міста Києва (70 %) 59 983,05 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення відповідачем вимог чинного природоохоронного законодавства.

Позовна заява з посиланням, зокрема, на приписи статті 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", статей 40, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтована тим, що державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в ході перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Товариства виявлено порушення статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", яке полягало у здійсненні викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без отримання відповідного дозволу, що спричинило державі шкоду в розмірі 59 983,05 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.08.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, позов задоволено з мотивів його обґрунтованості.

Товариство в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить зазначені рішення та постанову зі справи скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд.

Згідно з доводами Товариства, викладеними у касаційній скарзі:

- у діях (бездіяльності) відповідача відсутня вина у несвоєчасному отриманні дозволу на викиди забруднюючих речовин, а розрахунок розміру збитків мав проводитись із врахуванням цих обставин, які не залежали від волі Товариства і є підставою для звільнення від відшкодування шкоди;

- суди попередніх інстанцій на порушення частини третьої статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, що діяла до 15.12.2017) не створили сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, оскільки суди не вважали за потрібне та не витребували докази, що підтверджують відсутність вини Товариства як обов'язкового елемента складу цивільного правопорушення;

- судами першої і апеляційної інстанцій не взято до уваги, що під час перевірки не було проведено жодних інструментально-лабораторних вимірювань, які б дозволили встановити факт здійснення Товариством викидів саме забруднюючих речовин в атмосферне повітря із даних джерел, конкретний вид цих речовин;

- суди попередніх інстанцій не перевіряли правдивості висновку експертів та наведених ними розрахунків, не порівнювали експертний висновок з іншими доказами у справі, виходячи з приписів частини другої статті 43 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- перевіркою дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено акт від 10.11.2015 № 08/276а, встановлено, що відповідач за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 4а, у період з 31.01.2014 по 03.11.2015 здійснював господарську діяльність без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. У зв'язку з відмовою відповідача від підписання акта позивачем направлено акт на адресу відповідача із супровідним листом;

- згідно з приписом Інспекції від 10.11.2015 № 08/111п Товариство зобов'язано отримати та надати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та копію звіту з інвентаризації джерел викидів установи у строк до 10.02.2016;

- у зв'язку з порушенням вимог статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" відносно завідувача господарства Київського регіону Товариства ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення від 10.11.2015 № 00177;

- постановою про накладення адміністративного стягнення від 10.11.2015 № 00177 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн.;

- зазначена постанова не оскаржувалась, штраф сплачено добровільно;

- Інспекція звернулась до Товариства з претензією від 10.11.2015 № 51, в якій запропонувала добровільно відшкодувати збитки в розмірі 59 983,05 грн., заподіяні державі у зв'язку з порушенням природоохоронного законодавства.

Товариство добровільно не відшкодувало заподіяну державі шкоду, що і стало причиною виникнення спору у справі.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів.

Згідно з вимогами статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання відповідного дозволу.

Пунктами 2, 3 Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302, визначено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Дозвіл видається суб'єкту господарювання за формою, встановленою Мінприроди. Дозвіл видається безоплатно на строк не менш як п'ять років: суб'єкту господарювання, об'єкт якого відповідно до законодавства належить до першої групи, - Мінприроди за погодженням з Держсанепідслужбою; суб'єкту господарювання, об'єкт якого відповідно до законодавства належить до другої або третьої групи, - обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища через дозвільні центри за погодженням з територіальними органами Держсанепідслужби.

Статтею 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що особи, винні, зокрема, у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону, несуть відповідальність згідно з законом.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка заподіяла шкоду. Для відшкодування заподіяної шкоди необхідно довести такі факти, як неправомірність поведінки особи, вина заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Стосовно розміру збитків суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновком експертів за результатами проведення комісійної судової інженерно-екологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.06.2017 №11278/16-48/501/17-23 встановлено:

1. Відповідно до приписів частини п'ятої статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами Товариства можуть здійснюватись після отримання дозволу, незалежно від обсягу викидів забруднюючих речовин;

2. Обсяг викидів забруднюючих речовин протягом періоду, за який стягуються збитки (з 31.01.2014 по 03.11.2015) та розмір заподіяних збитків відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 №639 (далі - Методика) залежно від методів розрахунків становить:

при проведенні розрахунків обсягів викидів за результатами інструментальних вимірювань згідно з протоколом вимірювань вмісту забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел від 21.05.2014 № 39 маса і-тої забруднюючої речовини, що викинута в атмосферне повітря понаднормативно, становить 0,2468 т для оксидів азоту, 0,1152 т для оксидів вуглецю. Загальна сума збитків становить 69 699,57 грн., розмір відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (без дозволу) від джерел викидів Київського регіонального відділення Товариства в сумі 59 983,05 грн., визначений Інспекцією, не підтверджується;

при проведенні розрахунків обсягів викидів за "Збірником показників емісії (питомих викидів) забруднюючих речовин в атмосферне повітря різними виробництвами" (том 1) УкрНТЕК, Донецьк, 2004, маса і-тої забруднюючої речовини, що викинута в атмосферне повітря понаднормативно, для оксидів азоту становить 0,04646 т, для оксиду вуглецю - 0,1659 т. Загальна сума збитків становить 14 760,25 грн.

Суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими учасниками справи доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм права, а також встановивши, що Товариством порушені вимоги природоохоронного законодавства під час здійснення господарської діяльності, що підтверджено актом перевірки Інспекції, приписом, постановою про накладення адміністративного стягнення та не спростовано відповідачем належними і допустимим доказами, та що в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, - дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, в межах позовних вимог.

Аргументи Товариства стосовно відсутності його вини у несвоєчасному отриманні дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря і вжиття ним відповідних заходів з його отримання не заслуговують на увагу, оскільки суб'єкт господарювання повинен заздалегідь подбати про продовження строку дії дозволу, не здійснювати шкідливих викидів у атмосферне повітря, а у разі такого здійснення відшкодовувати заподіяну шкоду у повному обсязі.

Відповідно до частин першої і другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведену норму процесуального права не можуть бути предметом розгляду та перевірки в Касаційному господарському суді викладені у касаційній скарзі доводи Товариства, спрямовані на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваних рішення і постанови без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 29.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 зі справи № 914/935/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко