Постанова

від 10.05.2018 по справі 6/129-62/179

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 6/129-62/179

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 (суддя Полякова К.В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 (головуючий суддя: Мартюк А.І., судді: Алданова С.О., Зубець Л.П.)

за позовом прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі 1. Міністерства аграрної політики та продовольства України,

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до 1. Державного комплексного торгівельного підприємства "Хрещатик",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Берчиллз Бортничі",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - 1. Державне підприємство "Агроспецсервіс", 2. ОСОБА_4,

про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006 та витребування майна,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

Виробничий кооператив "ЖБК "Орбіта"

про визнання добросовісним набувачем та визнання права

За участю представників:

прокуратури -Насадчук Ж.Д. -прокурор відділу, посвідчення,

позивача 1 - Пантелеєнко Р.М. -представник , довіреність, посвідчення,

позивача 2 - Бондар М.В. -представник , посвідчення, довіреність,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 -Сітько М.І. -директор, протокол ,паспорт, виписка, Щербак С.О. -представник, довіреність, паспорт, Кравченко С.Р.- представник, довіреність, паспорт,

третьої особи 1- не з'явився,

третьої особи 2- не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Шевченківського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з позовом до Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МТБ Компани" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006 р., відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "МТБ Компани" придбало, а Державне комплексне торговельне підприємство "Хрещатик" продало нерухоме майно - комплекс будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта", загальною площею 2395 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, до складу якого входить: медичний пункт, туалет, їдальня, адмінбудинок, спальний корпус, котельня, вмивальники, овочесховище, господарча будівля, спальний корпус, кінозал; зобов'язання кожного з відповідачів повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки вказаний правочин було укладено без належного погодження з позивачем-1 та з порушенням процедури продажу з торгів державного майна. Спірне нерухоме майно є цілісним майновим комплексом, а тому до нього застосовуються положення Закону України "Про приватизацію державного майна" та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Крім того, оскільки дитячий оздоровчий комплекс "Орбіта" є позашкільним навчальним закладом, на нього поширюються вимоги Закону України "Про позашкільну освіту".

Виробничий кооператив "ЖБК "Орбіта" звернувся до Господарського суду міста Києва із самостійним позовом, в якому просить визнати Виробничий кооператив "ЖБК "Орбіта" добросовісним набувачем будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1; визнати за Виробничим кооперативом "ЖБК "Орбіта" права спільної часткової власності на майно - нежитлові приміщення (літ.А, літ.Б, літ.В, літ.К), загальною площею 1207,9 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, - частини будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта", що розташований за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, у наступних частках: літ.А - 35/100, літ.Б - 28/100, літ.В - 54/100, літ.К - 46/100 (Загальна частка позивача - Виробничого кооперативу у "ЖБК "Орбіта" спільної часткової власності на майно - нежитлові приміщення (літ. А, лі. Б., літ В, літ. К), загальною площею 1207,9 кв.м. - частини будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта", розташованого за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, становить - 40/100).

Позовні вимоги третьої особи мотивовані тим, що Виробничий кооператив "ЖБК "Орбіта" є добросовісним набувачем нерухомого майна, а саме частини будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта", право власності на яке підлягає захисту судом.

У подальшому Прокурор змінив підстави позову і просив залучити іншого відповідача у справі. Місцевий господарський суд залучив до участі у справі як "співвідповідача" Товариство з обмеженою відповідальністю "Берчиллз Бортничі".

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Після нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 позов прокурора Шевченківського району м. Києва задоволено частково. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006, зареєстрований в реєстрі за № 2157, укладений між державним комплексним торговельним підприємством "Хрещатик" та товариством з обмеженою відповідальністю "МТБ Компани". У іншій частині у позові відмовлено. Провадження у справі № 6/129-62/179 в частині позовних вимог третьої особи - Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта" про визнання його добросовісним набувачем будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" літ "А", "Б", "В", "К", загальною площею 1207,9 кв.м. за адресою м. Київ, АДРЕСА_1, та визнання за ним права спільної часткової власності на майно - нежитлові приміщення літ "А", "Б", "В", "К", загальною площею 1207,9 кв.м. будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" за адресою м. Київ, АДРЕСА_1 у таких частках: літ "А" - 35/100, літ. "Б" - 28/100, літ. "В" - 54/100, літ. "К" - 46/100 припинено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що зміст укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006 суперечить приписам законодавства, відтак вказаний договір згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. Припиняючи провадження в частині позовних вимог третьої особи - Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта" місцевий суд вказав, що згідно з витягом від 20.10.2015 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 19.02.2014 внесено запис про припинення юридичної особи Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта", тому провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України. Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування у ТОВ "Берчиллз Бортничі" спірного майна, суд першої інстанції зазначив про те, що станом на час розгляду даної справи, спірного майна у заявлених Прокурором характеристиках (стані) та кількості не існує, що, відповідно, виключає можливість застосування судом обраного способу захисту права власності на майно, як-то віндикація.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.17р. рішення місцевого суду скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006р., в зазначеній частині прийнято нове рішення, яким в задоволені позовних вимог - відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006 та приймаючи в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Державне комплексне торговельне підприємство "Хрещатик" здійснило відчуження майна за договором купівлі-продажу від 03.07.2006 р. на законних підставах та в порядку, що передбачений чинним законодавством, а зміст вказаного правочину відповідає вимогам законодавства, тому відсутні підстави для визнання недійсним оскаржуваного договору. З огляду на відсутність підстав для визнання правочину недійсним, не підлягає задоволенню вимога про витребування майна, яка є похідною від вимог про визнання правочину недійсним. В частині припинення провадження вимог третьої особи - Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта" , апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін, погодившись в цій частині стосовно припинення на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.

20.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступником прокурора міста Києва подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі № 6/129-62/179 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 6/129-62/179 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2018 року у справі № 6/129-62/179 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Касаційна скарга подана разом із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень у справі № 6/129-62/179.

12.03.2018 суд постановив ухвалу, якою заяву Заступника прокурора міста Києва про поновлення строку для подання касаційної скарги задоволено, поновлено строк для подання касаційної скарги, касаційна скарга прийнята до провадження та її розгляд призначено на 27.03.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

Заступник прокурора міста Києва мотивує свою касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладений всупереч чинному законодавству з порушенням приватизаційної процедури, не уповноваженою особою, тому є всі підстави для визнання його недійсним, як це було правомірно здійснено місцевим господарським судом.

Вважає, що апеляційний суд проігнорував вказівки , викладені в постанові ВГСУ від 09.06.2015, в якій касаційним судом було вірно зазначено, що на момент відчуження спірне нерухоме майно відносилося до санаторно-курортних закладів.

Також заступник прокурора міста Києва зазначає, що судами попередніх судових інстанцій необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в частині витребування майна у відповідача 2, оскільки не надали належну правову оцінку обставинам даної справи, тому неправомірно не застосували ст. 388 ЦК України.

З огляду на викладене, заступник прокурора міста Києва у касаційній скарзі просить скасувати повністю постанову апеляційного суду, а також частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про витребування у відповідача 2 нерухомого майна, прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким позовні вимоги про витребування майна задовольнити повністю. В іншій частині рішення місцевого суду залишити в силі.

Відповідач 2 надав відзив на касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва , в якому просить суд відмовити у її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін.

В судове засідання з'явилися представники позивачів та відповідача 2, а також прокурор. Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив суд її задовольнити, скасувати повністю постанову апеляційного суду, а також частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про витребування у відповідача 2 нерухомого майна, прийняти в зазначеній частині нове рішення, яким позовні вимоги про витребування майна задовольнити повністю. В іншій частині рішення місцевого суду залишити в силі. Представники позивачів підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити. Представники відповідача 2 просили відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши прокурора, представників позивачів та відповідача 2, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами, 19.09.2002 Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією зареєстровано державне підприємство "Дитячий оздоровчий комплекс "Орбіта", яке у подальшому згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від 17.03.2003 № 64 приєднано на правах структурного підрозділу до ДКТП "Хрещатик".

Наказом останнього від 17.03.2003 № 60 створено філію № 16 Дитячий оздоровчий комплекс "Орбіта" та затверджено положення про цю філію, за яким цей комплекс веде бухгалтерський баланс, фінансову та податкову звітність, має розрахунковий рахунок, печатку зі своїм найменуванням.

01.12.2005 Міністерство надало згоду на реалізацію на конкурсних засадах такого майна: нежитлового приміщення, літ. "А", медичного пункту, літ. "Б", вбиральні, літ. "В", їдальні, літ. "Д", трьох спальних корпусів, літ. "Г", "Е", "І", котельні, двох побутових корпусів, літ. "Ж" та "З", умивальників, літ. "Л", котельні, літ. "К".

За результатами прилюдних торгів з продажу вказаного державного майна, що знаходилось у господарському віданні ДКТП "Хрещатик", між останнім (продавець) і ТОВ "МТБ Компани" (покупець) укладено Договір, за умовами якого:

- предметом Договору є прийняття на себе продавцем зобов'язань передати комплекс будівель та споруд дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" у власність покупця та зобов'язання останнього прийняти комплекс і сплатити продавцю грошову суму;

- за Договором продано комплекс будівель і споруд комплексу будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта", розташований за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, до складу якого входить: медичний пункт літ. А, туалет літ. Б, їдальня літ. В., адмінбудинок літ. Г, два спальні корпуси літ. Д та К, котельня літ. Е, вмивальники літ. Ж, овочесховище літ З, господарча будівля літ. И, кінозал літ. Л;

- за преамбулою Договору, ДКТП "Хрещатик" діяло на підставі статуту (нова редакція), наказу Мінагрополітики від 05.09.2005 № 92-п та згоди на продаж майна, яка надана цим Міністерством 01.12.2005 за № 37-24-1-13/18708;

- нерухоме майно, що входить до складу об'єкту, належить продавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності від 19.05.2006 серії ЯЯЯ № 567753, виданого Головним управлінням комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (пункт 1.2);

- право власності на нерухомість покупець набуває з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, але не раніше нотаріального посвідчення даного договору, перерахування покупцем на рахунок продавця коштів за нерухомість у повному обсязі, передачі нерухомості продавцем покупцю і підписання акта приймання-передачі нерухомості (пункт 3.2);

- ціна реалізації нерухомості складає 1 604 167 грн., ПДВ - 320 833 грн., а разом 1 925 000 грн.

Договір посвідчено нотаріально та проведено його державну реєстрацію.

У процесі розгляду справи право власності на спірне Майно неодноразово передавалося, зокрема: від ТОВ "МТБ Компани" на користь ТОВ "С.І.-ФЕЛЬДМАНС. ЮРИДИЧНЕ БЮРО"; від ТОВ "С.І.-ФЕЛЬДМАНС. ЮРИДИЧНЕ БЮРО" на користь Виробничого Кооперативу "ЖБК "Орбіта" (на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 30.08.2010).

Згодом на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.02.2011 зареєстровано за ОСОБА_4 право спільної часткової власності на нерухоме майно - 72/100 частини від літ. Б заг. пл. 12,70 кв.м, 54/100 частини від літ. К заг. пл. 303,10 кв.м, 46/100 частин від літ. В заг. пл. 561,50 кв.м, 65/100 частин від літ. А заг. пл. 330, 60 кв.м.

За даними БТІ: загальна площа будівель за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 становить 1 207,9 кв.м; літ. "Г" площею 54,8 кв.м, "Д" площею 378,1 кв.м, "Е" площею 86,3 кв.м, "Ж" площею 52,7 кв.м, "З" площею 172,5 кв.м, "И" площею 34,0 кв.м, "Л" площею 408,70 кв.м - знесені у зв'язку з тим, що знаходились у стані руйнування.

Станом на час розгляду даної справи місцевим господарським судом майно (комплекс будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта", літ. А, Б, В, К), за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 належить відповідачу 2 відповідно до укладеного 13.03.2012 Кооперативом і ОСОБА_4 з одного боку і Товариством (відповідачем 2)- з іншого договору купівлі-продажу комплексу будівель, за яким: Кооперативом спільно з ОСОБА_4 відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Берчиллз Бортничі" комплекс будівель дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" (літ. А, Б, В, К) загальною площею 1207,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Наведене підтверджується й даними Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор вказував на те, що укладення спірного договору відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема ст.ст. 203, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 66, 67, 75, 136, 145, 146 Господарського кодексу України, ст.ст.2, 4, 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", без проведення приватизаційної процедури та з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Відтак Прокурор просив визнати Договір недійсним та витребувати передане за ним Майно з володіння Товариства.

Водночас, ВК "ЖБК "Орбіта" у своїх позовних вимогах про визнання за ним права спільної часткової власності на частину спірного нерухомого майна дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" - нежитлові приміщення, літ. "А", "Б", "В" та "К", загальною площею 1207,9 кв.м., у частках: літ. "А" - 35/100, літ. "Б" - 28/100, літ. "В" - 54/100 і літ. "К" - 46/100, що розташовані за адресою: м. Київ, м. Київ, АДРЕСА_1, з посиланням на положення ст.ст. 328, 330, 334, 386, 392 ЦК України, вказує на те, що ВК "ЖБК "Орбіта" являється добросовісним набувачем вказаного майна, на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2010, реєстраційний № 3904, укладеного між ТОВ "С.І.-Фельдманс. Юридичне Бюро" і ВК "ЖБК "Орбіта".

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, місцевий суд вказав, що зміст укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006 суперечить приписам законодавства, відтак вказаний договір згідно з ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України є недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України. Припиняючи провадження в частині позовних вимог третьої особи - Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта" місцевий суд вказав, що згідно з витягом від 20.10.2015 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 19.02.2014 внесено запис про припинення юридичної особи Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта", тому провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України. Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування у ТОВ "Берчиллз Бортничі" спірного майна, суд першої інстанції зазначив про те, що станом на час розгляду даної справи, спірного майна у заявлених Прокурором характеристиках (стані) та кількості не існує, що, відповідно, виключає можливість застосування судом обраного способу захисту права власності на майно, як-то віндикація.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006 та приймаючи в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Державне комплексне торговельне підприємство "Хрещатик" здійснило відчуження майна за договором купівлі-продажу від 03.07.2006 р. на законних підставах та в порядку, що передбачений чинним законодавством, а зміст вказаного правочину відповідає вимогам законодавства, тому відсутні підстави для визнання недійсним оскаржуваного договору. З огляду на відсутність підстав для визнання правочину недійсним, не підлягає задоволенню вимога про витребування майна, які є похідними від вимог про визнання правочину недійсним. В частині припинення провадження вимог третьої особи - Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта" , апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін, погодившись в цій частині стосовно припинення на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне .

Відповідно до ч.3 ст.145 Господарського кодексу України в редакції станом на 03.07.2006 (момент укладення спірного договору), порушення якої прокурором покладено в основу позову:

"Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону."

Згідно зі ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" у вказаній редакції:

"Приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна , що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України."

Відповідно до ст.6 даного Закону:

"Суб'єктами приватизації є:

- державні органи приватизації ;

- покупці (їх представники);

- посередники."

Згідно з ч.1 ст.7 зазначеного Закону:

"Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні."

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у наведеній редакції:

"Об'єктами малої приватизації є:

- цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

- окреме індивідуально визначене майно;

- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Згідно з ч.1 ст.4 зазначеного Закону:

"Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва ;

- органи приватизації, створені місцевими Радами."

Відповідно до ч.1 ст.23 вказаного Закону:

"Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації , а також актом приймання-передачі зазначеного майна."

Згідно з ч.2 ст.146 Господарського кодексу України:

"Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації , що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, вищенаведені норми передбачали, що приватизація є способом зміни правового режиму державного або комунального майна у вигляді відчуження останнього на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути його покупцями, специфічна процедура проведення якої визначалася саме вищенаведеними законами, що регулюють правовідносини у сфері приватизації, продавцями майна в якій виступали саме Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, і яка здійснювалася не інакше як на виконання державної програми приватизації.

Разом з тим, станом на момент укладення спірного правочину приватизація була не єдиним способом відчуження майна державної власності, як це стверджує прокурор та позивачі, що випливає з наступного.

Як зазначено вище, відповідно до ч.3 ст.145 Господарського кодексу України

"Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону."

Застосована законодавцем конструкція "може бути змінений ", а не " може бути змінений лише" чи " може бути змінений виключно", вже сама по собі свідчить, що даний вид відчуження визначається законодавцем лише як один з варіантів.

Поряд з цим, ч.ч.2,5 вказаної ст.145 Господарського кодексу України у наведеній редакції визначали, що:

"2. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами , крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

5. Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання."

Відповідно до ч.ч.1-3,8 ст.73 зазначеного Кодексу:

"1. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

2. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами .

3. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

8. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства."

Згідно з ч.ч.1,2 ст.74 вказаного Кодексу:

"1. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

2. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання."

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.136 наведеного Кодексу:

"1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами .

2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно з ч.5 ст.75 вказаного Кодексу у наведеній редакції:

"Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати , віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів , здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах ."

Таким чином, вищенаведена стаття на момент укладення спірного договору передбачала право державного комерційного підприємство самостійно відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Наявність такого іншого способу відчуження державного майна поряд з приватизацією прямо підтверджувалася обґрунтовано наведеною апеляційним судом частиною 6 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у вказаній редакції, яка з частиною 1 цієї статті передбачала, що:

"1. Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають:

- продажу на аукціоні, за конкурсом;

- викупу.

6. З прийняттям рішення про включення об'єкта до одного з переліків , зазначених у частині першій цієї статті, стосовно нього припиняється дія норм Господарського кодексу України у частині купівлі, продажу , передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку."

В свою чергу, дана норма прямо кореспондувалася з вищенаведеною ч.2 ст.146 Господарського кодексу України, яка передбачала, що:

"Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації , що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом."

Як встановлено апеляційним судом державне комплексне торговельне підприємство "Хрещатик" за своїм юридичним статусом є юридичною особою, що належним чином зареєстрована, та є державним підприємством і майно, яке закріплене за ним, знаходиться в його повному господарському віданні. Відповідно до статуту Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" управління державним підприємством здійснюється Міністерством аграрної політики України.

Як вірно зазначав у своєму позові прокурор, відповідач 1, який виступав продавцем у спірному договорі, є державним унітарним комерційним підприємством.

З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги те, що будівлі і споруди, які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, були відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТБ Компани" за відплатним договором , за ціною, що визначена шляхом проведення експертної оцінки та в результаті проведення аукціону .

При цьому, таке відчуження здійснено продавцем з попередньої згоди органу , до сфери управління якого він входить, а саме Міністерства аграрної політики України.

Попередня згода органу управління оформлена у вигляді розпорядження №37-24-1-13/18708 від 01.12.2005 р. Міністерства аграрної політики України.

Так, зазначений орган наділений повноваженнями щодо управління діяльністю підприємствами, підпорядкованими йому, у тому числі, уповноважений надавати згоду на відчуження майна державними підприємствами, що підпорядковані йому.

Також, апеляційний суд встановив, що первісна ціна спірного майна була визначена експертним шляхом, а звіт про оцінку вартості комплексу будівель та споруд Дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, який виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне інноваційне виробничо-технологічне бюро" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №599/02 від 31.05.2002р.), відповідає вимогам законодавства, що додатково підтверджується тим фактом, що вказаний звіт отримав позитивну рецензію вих.№357 від 11.07.2006р. Українського товариства оцінювачів за зверненням виконавця.

Відповідно до Постанови про закриття кримінальної справи в частині від 11 серпня 2009 року, прокуратурою міста Києва закрита кримінальна справі № 50-5183 у частині порушення щодо реалізації службовими особами ДКТП "Хрещатик" комплексу будівель, розташованих за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Вказана постанова прокуратури підтверджує, що відповідно до даних судової будівельно-технічної експертизи № 5678/7839 від 04.08.2009 року, яка стосується ринкової вартості спірного майна - не виявлено порушення чинного законодавства.

Також апеляційний суд встановив, що відповідно до висновку №5423 судової будівельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 листопада 2009 року продане майно не становить цілісного майнового комплексу .

Відповідно до повторних висновків судової економічної та будівельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08.09.2010 року на підставі висновку Додаткової комплексної судової економічної, будівельно-технічної та товарознавчої експертизи № 3154/10-19, 5128/10-15, 5129/10-16. - підтверджено те, що спірне майно не становить цілісного майнового комплексу .

Крім того, апеляційним судом взято до уваги, що у межах справи №17/29, яка розглядалась Господарським судом міста Києва за позовом прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного підприємства "Агроспецсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МТБ Компани" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.07.2006 р., яке залишено без змін постановою від 12.07.2007 р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 25.10.2007 р. Вищого господарського суду України, встановлено, що нерухоме майно, а саме будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, на момент відчуження не було цілісним майновим комплексом та ніколи не було включено до будь-якого переліку об'єктів приватизації , і тому, відсутні будь-які підстави для застосування порядку приватизації, який передбачений Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Таким чином, апеляційний суд вірно не прийняв до уваги доводи прокурора про те, що продавцем об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є Фонд державного майна України згідно статі 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно було включено до переліку об'єктів, що підлягали приватизації.

Крім того, суд касаційної інстанції доходить висновку, що апеляційний суд правомірно не погодився з доводами прокуратури про те, що "Дитячий оздоровчий комплекс "Орбіта" на момент відчуження був санаторно-курортним закладом та висновком про те, що прокуратурою доведено, що відчужене майно відноситься до санаторно-курортних закладів, які перебувають на самостійних балансах та щодо яких передбачений спеціальний порядок відчуження, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про курорти" від 5 жовтня 2000 року N 2026-III у вищевказаній редакції:

"Санаторно-курортні заклади - це заклади охорони здоров'я , що розташовані на територіях курортів і забезпечують подання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів.

Санаторно-курортні заклади створюються в порядку, передбаченому статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік видів санаторно-курортних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я.

Напрями спеціалізації санаторно-курортних закладів визначаються центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я з урахуванням лікувальних властивостей природних лікувальних ресурсів курортів.

Типове положення про санаторно-курортний заклад затверджується Кабінетом Міністрів України."

Згідно з п.п.1-3, 5-7, 12 Загального положення про санаторно-курортний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001р. N805 у вказаній редакції:

1. Санаторно-курортний заклад - це заклад охорони здоров'я , що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

2. Перелік видів санаторно-курортних закладів затверджується МОЗ.

3. Напрями спеціалізації санаторно-курортних закладів визначаються МОЗ з урахуванням лікувальних властивостей природних лікувальних ресурсів курортів.

5. Санаторно-курортний заклад є юридичною особою з моменту його державної реєстрації, має самостійний баланс, рахунки в установах банків (реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства), круглу печатку із своєю назвою, бланки з емблемою, інші реквізити.

6. Санаторно-курортний заклад діє на підставі статуту (положення), що затверджується власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом.

7. Санаторно-курортний заклад забезпечує санаторно-курортне лікування відповідно до сучасних вимог медичної науки, методик комплексної терапії відновного лікування та ефективного використання наявної матеріальної бази закладу.

12. Керівником санаторно-курортного закладу може бути особа, яка відповідає встановленим МОЗ кваліфікаційним вимогам ."

Відповідно до ст.3 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року N2801-XII у вказаній редакції:

"Заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників."

Згідно з ч.ч.1-4 даних Основ:

"Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів , а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України.

Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.

Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам . Керівнику закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я."

Відповідно до п.п.1-3, 7 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. N765:

"1. Державна акредитація закладу охорони здоров'я (далі - акредитація) - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я , наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.

2. Акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я (далі - заклади).

Акредитація проводиться один раз на три роки. Перша акредитація закладу проводиться не пізніше ніж через два роки від початку здійснення діяльності.

3. Акредитацію закладів охорони здоров'я проводить Головна акредитаційна комісія, що утворюється при МОЗ, а фармацевтичних (аптечних) закладів - Головна акредитаційна комісія, що утворюється при Державному департаменті з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення (далі - головні акредитаційні комісії), а також акредитаційні комісії, що утворюються при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі - акредитаційні комісії).

7. На підставі аналізу наданих закладом документів та висновків експертів відповідна акредитаційна комісія приймає рішення щодо проведення акредитації та віднесення закладу до відповідної категорії (друга, перша, вища категорії), або про відмову у цьому."

Відповідно до п.26 ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року N 1775-III у вказаній редакції:

"Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

26) медична практика."

Як встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах даної справи відсутні належні докази які б свідчили, що об'єкти нерухомого майна становлять санаторно-курортний заклад, та докази з посиланням на статус спірного майна або державного підприємства як санаторно-курортного закладу.

В матеріалах справи наявна відповідь Міністерства охорони здоров'я України №04-03.31-17/53 від 15.07.2011 року, що спростовує приналежність ДТКП "Хрещатик" і ДП "Орбіта" до санаторно-курортних закладів. Отже, приписи Постанови Вищого господарського суду України від 09.06.2015 року, щодо належності ДП "Орбіта" до санаторно-курортних закладів лише через пп. 2.1.-2.2. Статуту ДП "Орбіта" не відповідають дійсності та спростовуються відповіддю Міністерства охорони здоров'я України № 04-03.31-17/53 від 15.07.2011 року.

Судом апеляційної інстанції було зобов'язано Міністерство соціальної політики України надати відповідні докази про наявність у Державного комплексного торгівельного підприємства "Хрещатик" та Державного підприємства "Дитячий оздоровчий комплекс "Орбіта" статусу санаторно-курортного закладу розташованого за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 станом на момент його відчуження (03.07.2006р.), в зв'язку з чим справа неодноразово відкладалась.

Міністерством аграрної політики та продовольства України також не надано доказів про наявність у Державного комплексного торгівельного підприємства "Хрещатик" та Державного підприємства "Дитячий оздоровчий комплекс "Орбіта" статусу санаторно-курортного закладу розташованого за адресою: м.Київ АДРЕСА_1 станом на момент його відчуження (03.07.2006р.).

На момент прийняття постанови апеляційним судом, ні Міністерством соціальної політики України, ні прокуратурою Шевченківського району міста Києва не було надано доказів про наявність у Державного комплексного торгівельного підприємства "Хрещатик" та Державного підприємства "Дитячий оздоровчий комплекс "Орбіта" статусу санаторно-курортного закладу розташованого за адресою: м. Київ0 АДРЕСА_1 станом на момент його відчуження (03.07.2006р.)

Крім того, третьої особою на адвокатський запит було надано суду лист Міністерства охорони здоров'я України від 27.06.2017р. № 17/53/632-17/17-568, в якому зазначено, що Дитячий оздоровчий комплекс не відновиться до закладу охорони здоров'я.

За вказаних обставин апеляційний суд обґрунтовано вказав, що сам по собі факт державної реєстрації та наявності видів діяльності в статуті недостатній для заняття окремими видами діяльності, зокрема, і функціонування саме санаторно-курортного закладу, як закладу охорони здоров'я.

Також суд касаційної інстанції відмічає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000 року N1841-III у відповідній редакції:

"Позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах.

Позашкільний навчальний заклад - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров'я вихованців, учнів і слухачів."

Згідно з ч.1, абз.1-2 ч.2 ст.13 даного Закону:

"1. Позашкільний навчальний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.

Статут позашкільного навчального закладу розробляється відповідно до Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, Положення про позашкільні навчальні заклади .

2. Положення про позашкільні навчальні заклади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Позашкільний навчальний заклад на основі Положення про позашкільні навчальні заклади розробляє статут , який затверджується власником (засновником) та реєструється місцевим органом виконавчої влади у порядку, встановленому законодавством України."

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.14 наведеного Закону:

"1. Порядок створення, реорганізації та ліквідації позашкільних навчальних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Державні та комунальні позашкільні навчальні заклади здійснюють свою діяльність після реєстрації статуту.

5. Державні та комунальні позашкільні навчальні заклади створюються відповідно центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб за умови наявності необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів та дотримання санітарно-гігієнічних норм, правил і стандартів ."

Згідно з п.п.1, 2, 5, 35 Положення про позашкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001р. N433:

"1. Позашкільний навчальний заклад здійснює навчання і виховання громадян у позаурочний та позанавчальний час.

2. Позашкільний навчальний заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами МОН, іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням і своїм статутом.

5. Позашкільний навчальний заклад є юридичною особою і діє на підставі статуту, затвердженого засновником (власником).

35. Керівництво позашкільним навчальним закладом здійснює його директор, яким може бути тільки громадянин України, що має вищу педагогічну освіту і стаж педагогічної роботи не менш як три роки, успішно пройшов підготовку та атестацію керівних кадрів освіти в порядку, встановленому МОН ."

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлений з посиланням на відповідні нормативно-правові акти та докази факт створення, реєстрації та функціонування як Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик", так і Дитячого оздоровчого комплексу "Орбіта" (при цьому саме як окремої юридичної особи), зі статусом саме позашкільного навчального закладу.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі саме встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В свою чергу, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти докази по справі та самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, наявність певних фактів чи їх відсутність.

За викладених обставин, колегія суддів касаційного суду вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу.

При цьому, як зазначив апеляційний суду, в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать, що спірна нерухомість вибула з володіння позивачів без його волі; відповідач 2 є добросовісним набувачем спірного майна; факт платності набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, виключає право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках; позивачем не надано доказів того, що відповідачу було відомо про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження майна.

З огляду на відсутність підстав для визнання правочину недійсним, також не підлягає задоволенню вимога про витребування майна, яка є похідною від вимоги про визнання правочину недійсним.

Стосовно позовних вимог третьої особи, Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта", колегія вважає вказати наступне.

Згідно з п.6 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

При вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки згідно з витягом від 20.10.2015 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 19.02.2014 внесено запис про припинення юридичної особи Виробничого кооперативу "ЖБК "Орбіта", тому місцевим судом було правомірно припинено провадження в зазначеній частині позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва без задоволення, а постанову апеляційної інстанцій - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі постанову апеляційної інстанції, суд покладає на прокуратуру витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі № 6/129-62/179 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський