Постанова

від 07.05.2018 по справі 904/4403/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/4403/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 (судді: Іванов О.Г., Березкіна О.В., Чимбар Л.О.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 (суддя Панна С.П.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлікон",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпровської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Дніпровської міської ради,

про стягнення 16 309,86 грн,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (далі - ПАТ "СК "Укррічфлот") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлікон" (далі - ТОВ "Юлікон") про стягнення витрат зі сплати орендної плати у сумі 16 309,86 грн посилаючись на положення статей 322, 334, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "СК "Укррічфлот" наголосило, що ТОВ "Юлікон" з жовтня 2013 року є власником частини будівлі річкового вокзалу, проте право користування земельною ділянкою пропорційно площі належних йому приміщень відповідачем не оформлено, орендну плату за земельну ділянку сплачує позивач, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість про сплату якої ТОВ "Юлікон" було направлено претензію, залишену без задоволення.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Юлікон" просило відмовити в її задоволенні з оглядну на необґрунтованість доводів позивача та ненадання ним належних доказів на підтвердження заявлених вимог, наголошуючи на відсутності між сторонами матеріально-правових відносин, зважаючи на які відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачеві витрати у зв'язку із виконанням ним зобов'язань за договором оренди землі, укладеним з Дніпропетровською міською радою. При цьому ТОВ "Юлікон" зазначило, що позивачем не надано доказів на підтвердження ним зобов'язань за договором оренди землі щодо звернення до Дніпропетровської міської ради з пропозицією про дострокове розірвання договору чи внесення до нього відповідних змін.

Ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2017 і від 15.06.2017 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі на стороні позивача залучено Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпровської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Дніпровську міську раду.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у поясненнях просило відмовити ПАТ "СК "Укррічфлот" у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що оскільки частина об'єкта нерухомого майна, власником якого є відповідач, розташована на земельній ділянці, яку орендує позивач, саме у позивача виникло право припинення договору оренди земельної ділянки на підставі добровільної відмови від частини земельної ділянки, якої позивач не заявляв, звернень ПАТ "СК "Укррічфлот" про припинення договору оренди земельної ділянки у зв'язку з відчуженням частини нерухомого майна не надходило.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПАТ "СК "Укррічфлот" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі наголошуючи, що з моменту переходу до відповідача у жовтні 2013 року права на нежитлове приміщення, що є частиною будівлі, розташованої на земельній ділянці, у відповідача виникло право на земельну ділянку пропорційно частці такого приміщення у праві власності на будівлю річкового вокзалу, а наявність чи відсутність договірних правовідносин між сторонами щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою не впливає на обов'язок відповідача сплачувати плату за землю, що встановлено законом. На думку скаржника, факт невиконання відповідачем зобов'язання з оформлення землекористування у встановленому законом порядку не звільняє його від обов'язку сплачувати грошові кошти за фактичне використання земельної ділянки, що залишено судами поза увагою.

Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, наголошуючи, зокрема, що згідно з пунктами 6.6 договорів оренди земельних ділянок, укладених між ПАТ "СК "Укррічфлот" та міською радою, у разі зміни назви підприємства, його юридичного статусу, придбання або відчуження будівель і споруд, протягом місяця з моменту настання таких змін підприємство зобов'язано звернутися до міської ради для внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки. Проте, ані позивач, ані відповідач до міської ради не зверталися.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20.01.2010, ТОВ "Юлікон" придбало у власність у Приватного виоробничого підприємства "Мебітекс" нежитлові приміщення у будівлі річкового вокзалу на 3 поверсі літ. А-5 площею 363,2 м 2 за адресою: м. Дніпро, пл. Деснатників, 1.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ "Юлікон" займає частину будівлі річкового вокзалу на 3 поверсі літ. А-5 площею 363,2 м 2 за адресою: м. Дніпро, пл. Деснатників, 1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 07.10.2013 № 10394255.

Разом із цим, суди попередніх інстанцій установили, що між Дочірнім підприємством "Дніпропетровський річковий порт "Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (20.04.2011 згідно з протоколом чергових (річних) загальних зборів акціонерів припинено шляхом приєднання до ПАТ "СК "Укррічфлот") і Дніпропетровською міською радою на підставі рішення від 12.10.2006 року № 173/5 було укладено три договори оренди щодо земельних ділянок, розташованих за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 1 (Кіровський район), які зареєстровано у Державному реєстрі земель, а саме щодо наступних земельних ділянок: кадастровий номер 1210100000:06:114:0030 загальною площею 0,1769 га; кадастровий номер 1210100000:06:114:0032 загальною площею 0,1378 га; кадастровий номер 1210100000:06:114:0034 загальною площею 0,2738 га.

Згідно з пунктами 1.1, 3.1, 4.1 договорів оренди земельних ділянок (які за своїм змістом є ідентичними) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки строком на 15 років, річна орендна плата за які встановлюється у грошовій формі у гривнях, у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1,3.

Предметом спору у цій справі є вимога ПАТ "СК "Укррічфлот" про стягнення з ТОВ "Юлікон" витрат зі сплати орендної плати у сумі 16 309,86 грн із посиланням, зокрема, на положення статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України і статей 173, 193 Господарського кодексу України з підстав неоформлення відповідачем як власником частини нерухомого майна правовідносин щодо користування земельною ділянкою, орендну плату за яку сплачує позивач.

Звертаючись до суду із відповідним позовом, ПАТ "СК "Укррічфлот" обґрунтовувало заявлені вимоги, що ТОВ "Юлікон" із жовтня 2013 року є власником частини будівлі річкового вокзалу, проте право користування земельною ділянкою пропорційно площі належних йому приміщень не оформило, орендну плату за земельну ділянку сплачує позивач, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Підпунктом "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з пунктами 6.6 договорів оренди землі, укладених між позивачем та Дніпровською міською радою, у разі зміни назви підприємства, його юридичний статус, придбання або відчуження будівель та споруд протягом місяця з моменту настання таких змін підприємство зобов'язано звернутися до міської ради для внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки.

Суди попередніх інстанцій установили, що як убачається з матеріалів справи ПАТ "СК "Укррічфлот" із заявою щодо припинення дії договорів оренди або їх зміни у зв'язку із відчуженням частини об'єкта нерухомості до Дніпровської міської ради не зверталося, натомість орендар земельної ділянки - ПАТ "СК "Укррічфлот" продовжувало сплачувати орендну плату. Договору про відшкодування витрат зі сплати орендних платежів укладено не було, ПАТ "СК "Укррічфлот" із відповідною заявою до Дніпровської міської ради не зверталося.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За змістом процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла під час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено форму і зміст позовної заяви, яка повинна містити, у тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Ураховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "СК "Укррічфлот" про стягнення з ТОВ "Юлікон" компенсації з орендних платежів за земельну ділянку, з підстав установлення судами обставин, зокрема, що договір оренди землі від 14.12.2006, укладений між Дніпропетровською міською радою та позивачем, не припинив свою дію, а між ПАТ "СК "Уррічфлот" і ТОВ "Юлікон" договір про компенсацію витрат зі сплати орендних платежів укладено не було.

Посилання ПАТ "СК "Уррічфлот" на положення, зокрема статті 377 Цивільного кодексу України і статті 120 Земельного кодексу України не можуть бути прийняті до уваги оскільки є помилковими у зв'язку з тим, що цими нормами регулюється питання переходу права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду право власності на яке набуто особою без зміни цільового призначення цієї земельної ділянки в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), що не є предметом спору у цій справі.

Інші викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не спростовують висновків судів і фактично зводяться до переоцінки обставин справи.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судом апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 у справі № 904/4403/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак