Постанова

від 07.05.2018 по справі 903/662/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/662/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Бандирського А.С.,

відповідача - Веремчука В.В.,

третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 (судді: Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"

до Приватного підприємства "Ніка-Ріелті",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами "Карпати-інвест", ОСОБА_6, ОСОБА_7 та Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Волинської обласної дирекції,

про витребування майна із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк") звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "Ніка-Ріелті" (далі - ПП "Ніка-Ріелті") про витребування офісу літ. А-5 загальною площею 148,6 м 2 , розташованого за адресою: Волинська область, м. Луцьк, пр-т Відродження, 10, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 416173207101 від ПП "Ніка-Ріелті" у власність ПАТ "ВіЕс Банк" на підставі статей 319, 321, 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України з огляду на протиправність вибуття спірного офісу із власності позивача поза його волею.

У відзиві на позовну заяву ПП "Ніка-Ріелті", заперечуючи проти її задоволення наголосило на безпідставності вимог ПАТ "ВіЕс Банк" про витребування майна, оскільки позивач не є власником майна, а кредитний договір і договір іпотеки не припинили своєї дії, тобто позивач може бути лише іпотекодержателем спірного майна, що виключає можливість задоволення вимоги про його витребування. Крім того, заочне рішення від 19.05.2011 у справі № 2-2242/2011, на яке посилається позивач, скасовано ухвалою суду від 29.11.2011. Натомість ПП "Ніка-Ріелті" є добросовісним набувачем спірного майна.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.10.2016 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Компанія з управління активами "Карпати-інвест", ОСОБА_6, ОСОБА_7

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.11.2016 (суддя Шум М.С.) позов задоволено повністю, витребувано від ПП "Ніка-Ріелті" у власність ПАТ "ВіЕс Банк" офіс (А-5) загальною площею 148,6 м 2 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 416173207101. Стягнуто з ПАТ "Ніка-Ріелті" на користь ПАТ "ВіЕс Банк" витрати зі сплати судового збору в сумі 32 332,61 грн.

Аргументуючи рішення положеннями статей 319, 321, 330, 388 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 (Бучинська Г.Б. - головуючий, Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги позивача безпідставними, оскільки ПАТ "ВіЕс Банк" на час звернення до суду не набуло права власності на спірне майно в установленому законом порядку, а має статус лише іпотекодержателя цього майна, що виключає право на звернення вимогами в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

При цьому ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.03.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Волинської обласної дирекції (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк").

Не погоджуючись із постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2017, ПАТ "ВіЕс Банк" у касаційній скарзі просить скасувати цю постанову, а рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2016 залишити без змін, наголошуючи на залишенні судом апеляційної інстанції поза увагою факту набуття банком права власності на спірний об'єкт на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2011 у справі № 2-2242/2011, а також видачі Комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Волинське ОБТІ") банку витягу від 25.11.2011 № 32188284 про реєстрацію за банком права власності на офіс.

Скаржник зазначає, що у межах цього позову про витребування спірного офісу на користь банку не потребують доведення обставини, встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.05.2016 у цивільній справі № 161/3245/15-ц. Наведене спростовує висновки суду апеляційної інстанції про те, що на час звернення до господарського суду з позовом право власності ПАТ "ВіЕс Банк" на спірне майно не зареєстровано, та висновки про ненабуття банком статусу власника спірного майна.

При цьому скаржник зазначає, що скасування судових рішень у справах № 2-2242/2011 і № 2-8100/11 за відсутності повороту виконання рішення суду не призвело до припинення права власності ПАТ "ВіЕс Банк" на офіс. Водночас обставини, встановлені рішенням суду від 17.05.2016 у цивільній справі № 161/3245/15-ц, підтверджують протиправне вибуття спірного офісу із власності банку.

ПП "Ніка-Ріелті" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду - залишити без змін, вважаючи, зокрема, що ПАТ "ВіЕс Банк" на теперішній час позбавлено права захищати у судовому порядку свого права як іпотекодержатель чи власник спірного майна, оскільки воно не наділено таким статусом через фактичне припинення договору іпотеки від 03.11.2008, укладеного із ОСОБА_7

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 03.11.2008 між ВАТ "Фольксбанк" (правонаступником якого ПАТ "ВіЕс Банк") і ОСОБА_7 укладено кредитний договір № КБ53474, за умовами якого ОСОБА_7 надано кредит у сумі 1 600 000 грн строком на 15 років зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 23,00 % річних із кінцевим терміном повернення не пізніше 02.11.2023.

03.11.2008 між ВАТ "Фольксбанк" і ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_7 у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03.11.2008 № КТ53474 передав в іпотеку банку нерухоме майно - офіс загальною площею 148,6 м 2 , розташований у м. Луцьку, пр-т Відродження, 10 (далі - офіс), реєстраційний номер об'єкта 24370425, належний ОСОБА_7 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. 22.08.2008 за реєстраційним № 4279.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинського області від 19.05.2011 у справі № 2-2242/2011 за позовом ПАТ "Фольксбанк" до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, звернуто стягнення на предмет іпотеки в погашення боргу ОСОБА_7 за кредитним договором у сумі 1 939 560,24 грн шляхом набуття ПАТ "Фольксбанк" права власності на офіс загальною площею 148,6 м 2 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 80-81).

25.11.2011 КП "Волинське ОБТІ") видано ПАТ "Фольксбанк" витяг № 32188284, згідно з яким право власності на спірне приміщення офісу зареєстровано за ПАТ "Фольксбанк".

Разом із тим ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.11.2011 скасовано заочне рішення цього суду від 19.05.2011 у справі № 2-2242/11, а справу призначено до розгляду в загальному порядку (том 1, а.с. 82).

У справі № 161/3245/15-ц встановлено, що 13.11.2011 приватний нотаріус Луцького міського округу за письмовою заявою ОСОБА_7 про втрату оригіналу договору купівлі-продажу видала ОСОБА_7 дублікат від 13.12.2011 за реєстраційним номером № 1710, на підставі якого ОСОБА_7 звернувся до КП "Волинське ОБТІ" та отримав новий технічний паспорт на спірний офіс від 21.12.2011. 22.11.2012 КП "Волинське ОБТІ" зареєструвало за ОСОБА_7 право власності на офіс (том 1, а.с. 43-51).

Водночас рішенням Луцького міськрайонного суду від 23.04.2012 у справі № 0308/4180/12 задоволено позов ОСОБА_13 і ОСОБА_14 до ОСОБА_7 про розірвання договору купівлі-продажу офісу та визнання права власності на нерухоме майно (т.1, а.с. 77-79).

На підставі цього судового рішення КП "Волинське ОБТІ" рішенням від 16.05.2012 провело державну реєстрацію права власності на офіс за ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та видало витяг про державну реєстрацію прав від 16.05.2012 № 34152318.

24.04.2012 повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинського області у справі № 2-8100/11 (до цього № 2-2242/11), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04.09.2012, задоволено частково позов ПАТ "Фольксбанк" до ОСОБА_7, в погашення за кредитним договором від 03.11.2008 № KF53474, укладеним між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "Фольксбанк" та ОСОБА_7 заборгованості у сумі 1 939 560, 24 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме офіс загальною площею 148,6 м 2 , розташований у АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта 24370425, що належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продаж квартири, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_7 в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером 24370425, шляхом набуття права власності на офіс (том 1, а.с. 83-84).

При цьому суд апеляційної інстанції установив, що як убачається із наявних у справі судових рішень (том 4, а.с. 78-81), ухвалою Рожищенського районного суду від 11.07.2012 у справі № 0314/985/2012 відповідачі ОСОБА_13 і ОСОБА_14 діючи як поручителі за зобов'язанням ОСОБА_15, у рахунок погашення заборгованості у сумі 265 811,95 грн за договором позики передали у власність ОСОБА_6 офіс (приміщення з № 1-1 по № 1-9) /літ. А-5 загальною площею 148,6 м 2 ) (том 1, а.с. 87, том 4, а.с. 78-81).

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 13.03.2014 у справі № 161/2784/14-ц частково задоволено позов ОСОБА_7 до ПАТ "ВіЕс Банк про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання нотаріуса внести запис про припинення обтяження (том 1, а.с. 68-72).

У подальшому згідно з рішенням від 03.07.2014 № 05 власника ПП "Ніка-Ріелті" ОСОБА_6 у статутний фонд підприємства ОСОБА_6 внесено належне йому майно - приміщення офісу, розташованого у АДРЕСА_1, загальною площею 148,6 м 2 , складено відповідний акт прийому-передачі та акт грошової оцінки майна (том 1, а.с. 53-55).

Судом апеляційної інстанції установлено, що 25.07.2014 зареєстровано право власності на офіс за ПП "Ніка-Ріелті".

Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога ПАТ "ВіЕс Банк" про витребування офісу від ПП "Ніка-Ріелті" у власність ПАТ "ВіЕс Банк", на підставі статей 319, 321, 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України з огляду на протиправність вибуття цього нерухомого майна з власності позивача поза його волею.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння користування, розпорядження майном.

У системі правових норм, що регулюють цивільно - правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово - правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, яку позивачем також визначено як підставу позову, передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи з презумпції добросовісності набувача.

За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За змістом процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла під час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено форму і зміст позовної заяви, яка повинна містити, у тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосиі на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи судовий розгляд, установив, що у матеріалах справи наявні судові рішення, які свідчать про вчинення ПАТ "ВіЕс Банк" дій, спрямованих на відновлення іпотечного договору та встановлення статусу нерухомого майна, яке перебувало у забезпеченні іпотечного договору від 03.11.2008, укладеного з ОСОБА_7 Зокрема, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2013 у справі № 161/16589/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25.12.2014, скасовано заочне рішення цього суду у справі № 161/2784/14-ц за позовом ОСОБА_7 до ПАТ "ВіЕс Банк" і приватного нотаріуса Ариванюк Т.О. про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання нотаріуса внести запис про припинення обтяження. У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено (том 1, а.с. 68-74).

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 13.11.2014 скасовано рішення Луцького міськрайонного суду від 23.04.2012 у справі № 0308/4180/12 про розірвання договору купівлі-продажу офісу та визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_13 і ОСОБА_14, у позові ОСОБА_13 і ОСОБА_14 відмовлено (том 1, а.с. 77-79).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17.05.2016 у справі № 161/3245/15-ц задоволено позов ПАТ "ВіЕс Банк", визнано дублікат договору купівлі-продажу недійсним, визнано рішення реєстратора від 22.12.2011 про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 недійсним, витребувано у ПП "Ніка-Ріелті" офіс.

Разом із цим ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 26.08.2016 у справі № 161/3245/15-ц рішення суду від 17.05.2016 скасовано в частині витребування майна, провадження у справі в цій частині припинено через порушення правил визначення підсудності спору у цій частині (том 1, а.с.43-56).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 у справі № 876/11965/15 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 у справі № 813/2231/15, задоволено позов ПАТ "ВіЕс Банк", визнано протиправним і скасовано рішення реєстратора КП "Волинське ОБТІ" від 16.05.2012 про державну реєстрацію за ОСОБА_13 та ОСОБА_14 права власності на офіс, яке виникло на підставі рішення суду у справі № 0308/4180/2012 (том 2, а.с.18 - 20).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 у справі № 876/6955/15 залишено без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2015 у справі № 813/2156/15, якою задоволено позов ПАТ "ВіЕС Банк" до КП "Волинське ОБТІ" та визнано протиправним рішення державного реєстратора від 01.08.2012 про державну реєстрацію права власності на офіс за ОСОБА_6 на підставі рішення Рожищенського районного суду від 11.07.2012 у справі № 0314/985/2012 (том 1, а.с. 21, том 2, а.с.59 - 61).

Разом із цим рішенням Апеляційного суду Волинської області від 25.04.2017 за результатами розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі - ПАТ "АБ "Укргазбанк" рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.04.2012 у справі № 2-8100/11 (до цього № 2-2242/11), яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме офіс загальною площею 148,6 м 2 , розташований у АДРЕСА_1 шляхом набуття ПАТ "Фольксбанк" права власності на офіс, скасовано з прийняттям нового рішення про відмову ПАТ "Фольксбанк" (правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк") у задоволенні позову до ОСОБА_7 Рішення суду мотивовано передачею ОСОБА_7 в іпотеку майна - офісу, який створено в результаті реконструкції двох житлових квартир, які за рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.08.2008 № 540-2 виведено з житлового фонду без згоди первісного іпотекодаржателя такого майна - ПАТ "АБ "Укргазбанк".

Зважаючи на положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ПАТ "ВіЕс Банк" про витребування офісу (А-5) загальною площею 148,6 м 2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від ПП "Ніка-Ріелті" у власність ПАТ "ВіЕс Банк", заявленого на підставі статей 319, 321, 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, оскільки у цьому випадку обраний позивачем спосіб захисту не сприятиме відновленню його порушеного права як іпотекодержавтеля за договором іпотеки від 03.11.2008 між ВАТ "Фольксбанк" і ОСОБА_7, який у свою чергу, як установлено судом апеляційної інстанції, не припинено.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не спростовують висновків суду і фактично зводяться до переоцінки обставин справи.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 у справі № 903/662/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак