Постанова

від 17.05.2018 по справі 486/1533/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №486/1533/17 17.05.2018

Провадження №22-ц/784/816/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Миколаїв

справа № 486/1533/17-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Яценко Л.В.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до

Южноукраїнського міського голови,

Южноукраїнської міської ради Миколаївської області

(третя особа - КЗ Южноукраїнська міська лікарня )

про захист трудових прав

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, ухвалене 27 березня 2018 року суддею Кірімовою О.М. в приміщенні цього ж суду, повний текст якого складено 29 березня 2018 року),

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Южноукраїнського міського голови (далі - міський голова) та Южноукраїнської міської ради (далі - міськрада) про захист трудових прав.

Позивачка зазначала, що за трудовим контрактом, укладеним 24 жовтня 2014 року з МОЗ України, вона обіймала посаду начальника державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 2 Міністерства охорони здоров'я України . Строк дії контракту закінчувався 24 жовтня 2017 року. Розпорядженням міського голови від 28 лютого 2017 року дію контракту припинено, а її звільнено з займаної посади на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року це розпорядження визнано протиправним, а її поновлено на посаді головного лікаря КЗ Южноукраїнська міська лікарня з 28 лютого 2017 року. На виконання судового рішення розпорядженням міського голови №231-р від 24 листопада 2017 року її поновлено на роботі з 28 лютого 2017 року, але розпорядженням №232-р від того ж дня - звільнено з 24 жовтня 2017 року у зв'язку з закінченням строку дії контракту за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП.

Проте поновлення її на роботі з 28 лютого 2017 року розпорядженням №231-р від 24 листопада 2017 року свідчить про продовження трудових відносин після закінчення строку дії контракту. Крім того, розпорядження міського голови № 232-р від 24 листопада 2017 року, як нормативно-правовий акт індивідуальної дії, не має зворотної сили в часі та не може змінювати правовідносини з 24 жовтня 2017 року.

Посилаючись на незаконність звільнення її з підстав закінчення строку дії контракту, який вважала продовженим, ОСОБА_1 просила скасувати розпорядження №232-р від 24 листопада 2017 року, поновити її на посаді головного лікаря КП Южноукраїнська міська лікарня з 24 жовтня 2017 року , стягнути 63 172,56 грн. середнього заробітку та 30 000 грн. моральної шкоди.

До участі в справі як третю особу залучено КЗ Южноукраїнська міська лікарня .

Міський голова позов не визнав, посилаючись на законність звільнення ОСОБА_1 не тільки з підстав, зазначених в оскаржуваному розпорядженні, а й в зв'язку з тим, що судове рішення, на підставі якого позивачку було поновлено на роботі, скасовано апеляційним судом з постановленням рішення про відмову їй в позові.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати та задовольнити її позов. Апелянт посилалась на те, що суд не дав оцінку порушень відповідачем положень статті 58 Конституції України щодо дії локальних нормативних актів у часі, а також не звернув належної уваги на факт відсутності контракту на час її звільнення.

У відзиві на апеляційну скаргу міський голова наполягав на законності припинення трудових відносин у зв'язку з закінченням строку дії контракту та посилався на те, що вирішення цього питання поза межами строку дії контракту, тобто 24 листопада 2017 року, пов'язано з виконанням судового рішення від 23 листопада 2017 року, а не з продовження трудових відносин за згодою сторін.

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

За змістом частини 3 статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Аналогічне правило щодо підстав продовження дії строкового трудового договору містить і частина 1 статті 39 1 КЗпП.

Пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Звільнення у зв'язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв'язку із закінченням строку його дії.

Отже, зазначені норми свідчать про те, що закінчення строку дії контракту, як особливої форми строкового трудового договору, є підставою для припинення трудових відносин. Але такі відносини не припиняються, якщо працівник фактично продовжує виконання трудових обов'язків, а власник або уповноважений ним орган не заперечує та не вимагає їх припинення.

За змістом зазначене правило спрямоване на офіційне (юридичне) оформлення тих трудових правовідносин, які продовжують існувати де-факто між сторонами за їх взаємної згоди після закінчення строку дії контракту. Взаємна згода полягає в тому, що працівник фактично продовжує виконувати певну роботу та бажає цього, а власник допускає працівника до роботи та не заперечує її виконання цим працівником і в подальшому.

Відповідно до статті 235 КЗпП підставою для поновлення працівника на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є звільнення працівника без законних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 24 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та МОЗ укладено контракт № 803 (далі - Контракт №803), за яким ОСОБА_1 призначено на посаду начальника державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 2 МОЗ України (далі - ДЗ СМСЧ №2 (а.с.6-15).

Відповідно до пункту 27 Контракту №803 трудовий договір укладено до 24 жовтня 2017 року, а також передбачено, якщо після закінчення строку дії цього контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із Сторін не вимагає їх припинення. Дія цього контракту вважається продовженою на строк, на який його було укладено.

Відповідно до розпорядження КМУ від 25 листопада 2015 року цілісний майновий комплекс ДЗ СМСЧ №2 передано у власність територіальної громади.

З грудня 2016 року уповноваженим органом здійснювалась реорганізація (припинення) ДЗ СМСЧ №2 шляхом перетворення в юридичну особу - комунальний заклад Южноукраїнська міська лікарня з обов'язковою умовою збереження профілю, функціонального навантаження та структури, які в повному обсязі переносяться в реорганізований заклад. Засновником реорганізованої структури є Южноукраїнська міська рада, яка мала повноваження органу управління ДЗ СМСЧ №2 (а.с. 86-87).

28 лютого 2017 року міським головою винесено розпорядження №46-р, яким дія контракту №803 припинена у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з реорганізацією установи, а ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року розпорядження визнано протиправним, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді головного лікаря КЗ Южноукраїнська міська лікарня з 28 лютого 2017 року, вирішено інші питання, в томі числі щодо негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі (а.с. 71-80).

На виконання судового рішення розпорядженням міського голови № 231-р від 24 листопада 2017 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 28 лютого 2017 року (а.с. 98).

Того ж дня розпорядження міського голови № 232-р ОСОБА_1 звільнено з 24 жовтня 2017 року з займаної посади у зв'язку з закінченням строку контракту за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України (а.с. 139).

Встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1, будучи звільненою з роботи, фактично не працювала за контрактом з 28 лютого 2017 року та оспорювала законність дострокового розірвання контракту й наступне звільнення. На час вирішення судом трудового спору (23 листопада 2017 року), а також на час виконання судового рішення (24 листопада 2017 року), строк дії контракту закінчився.

Отже, виконання відповідачем судового рішення від 23 листопада 2017 року щодо поновлення її на роботі, не може вважатись згодою власника (уповноваженого ним органу) на продовження трудових відносин зі ОСОБА_1 після закінчення строку дії контракту.

Міський голова, будучи зобов'язаним поновити трудові права ОСОБА_1, порушені у лютому 2017 року, але не маючи намірів продовжувати трудові відносини з нею після закінчення строку дії контракту, реалізував права, надані пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП.

Таким чином, колегія суддів погоджується з основним висновком суду першої інстанції про недоведеність підстав, які відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 та частини 1 статті 39 1 КЗпП є умовою продовження дії контракту та унеможливлюють її звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП.

Аналогічне тлумачення та застосування підстав, передбачених статтею 39 1 КЗпП, наведено і в постанові Верховного Суду від 8 лютого 2018 року (справа №127/244/17-ц).

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про те, що розпорядження № 232-р від 24 листопада 2017 року суперечить правилам статті 58 Конституції України щодо дії законів та інших нормативно-правових актів у часі.

Так, правила статті 58 Конституції України регулюють дію у часі нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів), якими є прийняті уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційні письмові документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права, носять загальний чи локальний характер та застосовуються неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), до яких відносяться і накази про звільнення, то вони є актами застосування права, породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Акт застосування права не створює нового права, а лише прикладає існуюче право до конкретних суспільних відносин.

Підстав для застосування правил статті 58 Конституції України до актів застосування права не вбачається.

З невірним тлумачення зворотної сили індивідуальних актів пов'язане і посилання апелянта на незаконність припинення трудових відносини 24 листопада 2017 року за контрактом, строк якого закінчився 24 жовтня 2017 року. Вирішення долі строкового трудового договору стало можливим лише після визнання незаконним попереднього звільнення та поновлення позивачки на роботі. Відсутність волі власника на продовження дії контракту втілена у розпорядженні №232-р від 24 листопада 2017 року.

Крім того, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області 23 листопада 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягненні середнього заробітку та моральної шкоди скасовано та у задоволенні цих вимог відмовлено (а.с. 81-96).

Питання щодо дійсності розпоряджень про звільнення з різних підстав (подвійне звільнення), на що посилається позивачка, може бути вирішено за правилами повороту виконання судового рішення. Проте ці обставини виходять за межі підстав позову, заявленого ОСОБА_1 у грудні 2017 року.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушень вимог трудового законодавства при прийнятті міським головою розпорядження №232-р від 24 листопада 2017 року, а тому відповідно до статті 235 КЗпП і підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі (скасування розпорядження № 232-р), стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повний текст постанови складено 18 травня 2018 року.