Постанова

від 15.05.2018 по справі 925/1674/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р. Справа№ 925/1674/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гуржій Є.О. - представник за довіреністю № 05/03 від 11.05.2018 року;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Світло-технічні системи"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року

у справі № 925/1674/17 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Приватного підприємства "Світло-технічні системи"

до Фізичної особи-підприємця Крячок Валентина Миколайовича

про стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Світло-технічні системи" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Крячок Валентина Миколайовича про стягнення 77 187 грн. 50 коп. боргу; 78 018 грн. 67 коп. втрат внаслідок інфляції; 11 578 грн. 13 коп. штрафу; 94 676 грн. 30 коп. пені та 78 667 грн. 81 коп. 30% річних за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 14.03.2013 року № ПС 0308.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року у справі № 925/1674/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо інфляційних витрат, 30 % річних та пені та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 61 484,25 грн. інфляційних втрат, 69 532,19 грн. 30 % річних та 19 087,52 грн. пені.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив ретельно та об'єктивно письмові докази, що містяться в матеріалах справи, а також неповно з'ясував обставини справи, які мають істотне значення для вирішення спору, внаслідок чого допустив невідповідність висновків, викладених у рішення, обставинам справи. Зокрема апелянт вказав, що судом першої інстанції не було взято до уваги правову природу штрафних та компенсаційних нарахувань, здійснених позивачем відповідачу відповідно до норм законодавства та умов договору, застосував до них разом з сумою основного грошового зобов'язання позовну давність, хоча в межах трирічного строку для інфляційних втрат та 30 % річних та в межах річного строку для пені такі вимоги позивача мали бути задоволенні.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Приватного підприємства "Світло-технічні системи" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року у справі № 925/1674/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Кропивна Л.В., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі № 925/1674/17, призначено до розгляду на 15.05.2018 року та зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року.

У судове засідання 15.05.2018 року представник відповідача не з'явився, хоча про час та місце судового засідання відповідач були повідомлений належним чином, проте 14.05.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що відповідач не отримував копії ухвали про відкриття провадження у справі та дізнався про існування справи лише 12.05.2018 року з сайту Київського апеляційного господарського суду.

15.05.2018 року колегія суддів ухвалила клопотання відповідача залишити без задоволення з наступних підстав.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Позивач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В матеріалах справи наявний витяг з веб-сайту Укрпошти , з якого вбачається належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання. Крім того, відповідачем у клопотанні підтверджено обізнаність останнього про призначення справи до розгляду на 15.05.2018 року на 15:30 у будівлі Київського апеляційного господарського суду.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 15.05.2018 року за відсутності представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 15.05.2018 року апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати частково.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 14 березня 2013 року між Приватним підприємством Світло-технічні системи (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Крячок Валентином Миколайовичем (покупець) було укладено договір поставки №ПС 0308 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати у зумовлені строки покупцеві товари, а покупець зобов'язався прийняти товари і сплати за них встановлену цим договором грошу суму (п. 1.1 договору)

Відповідно до п. 1.3. Договору предметом поставки є вироби з найменуванням, зазначеним у специфікації.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що покупець оплачує поставлені товари щотижня по мірі їх реалізації третім особам за період 1 календарний тиждень - протягом 3-х банківських днів з моменту закінчення відповідного тижня, за який здійснюється оплата, але в будь-якому разі не більше 90 календарних днів з дати їх поставки.

Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленого товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі (пункт 9.2. договору).

Відповідно до пункту 9.3. договору після закінчення строку для оплати товару, покупець зобов'язаний оплатити поставлений товар або повернути його постачальнику, протягом 5-ти робочих днів з дати закінчення строку для його оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог договору поставки позивач поставив відповідачу товари за видатковими накладними №205 від 10.06.2013 на суму 69 697,76 грн., №253 від 12.07.2013 року на суму 31 098,62 грн., №567 від 31.10.2013 року на суму 1 194,91 грн., всього на загальну суму 101 981,29 грн.

Відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 23 793,79 гривень, а саме: 18.07.2013 року - на суму 1 026,64 грн. (повернення покупця №163 від 18.07.2013); 18.07.2013 року - на суму 378,74 грн. (повернення покупця №164 від 18.07.2013); 15.10.2013 року - на суму 1 900,02 грн. (повернення покупця №394 від 15.10.2013); 15.10.2013 року - на суму 736,24 грн. (повернення покупця №395 від 15.10.2013); 16.10.2013 року - на суму 2 278,35 грн. (повернення покупця№396 від 16.10.2013); 03.07.2014 року - на суму 13 372,66 грн. (повернення покупця №1478 від 03.07.2014); 03.07.2014 року - на суму 4 101,14 грн. (повернення покупця №1479 від 03.07.2014).

Позивач, звертаючись з позовними вимогами зазначає, що станом на час подання позову відповідач заборгованість у сумі 77 187, 50 грн. не сплатив.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, на підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи було долучено видаткові накладні №205 від 10.06.2013 на суму 69 697,76 грн., №253 від 12.07.2013 року на суму 31 098,62 грн., №567 від 31.10.2013 року на суму 1 194,91 грн., всього на загальну суму 101 981,29 гривень, відповідно до яких постачальник відвантажив, а покупець отримав партію продукції на загальну суму 101 981,29 гривень.

Відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 23 793,79 гривень, а саме: 18.07.2013 року - на суму 1 026,64 грн. (повернення покупця №163 від 18.07.2013); 18.07.2013 року - на суму 378,74 грн. (повернення покупця №164 від 18.07.2013); 15.10.2013 року - на суму 1 900,02 грн. (повернення покупця №394 від 15.10.2013); 15.10.2013 року - на суму 736,24 грн. (повернення покупця №395 від 15.10.2013); 16.10.2013 року - на суму 2 278,35 грн. (повернення покупця№396 від 16.10.2013); 03.07.2014 року - на суму 13 372,66 грн. (повернення покупця №1478 від 03.07.2014); 03.07.2014 року - на суму 4 101,14 грн. (повернення покупця №1479 від 03.07.2014).

Враховуючи вищевикладене, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 77 187, 50 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Пунктом 9.1. договору передбачено, що покупець оплачує поставлені товари щотижня по мірі їх реалізації третім особам за період 1 календарний тиждень - протягом 3-х банківських днів з моменту закінчення відповідного тижня, за який здійснюється оплата, але в будь-якому разі не більше 90 календарних днів з дати їх поставки.

За умовами п. 9.1. Договору Відповідач повинен був сплатити грошові кошти за товари поставлені відповідно до видаткових накладних:

- № 205 від 10.06.2013 року в строк до 08.09.2013 p.;

- № 253 від 12.07.2013 року в строк до 10.10.2013 p.;

- № 567 від 31.01.2013 року в строк до 29.01.2014 p.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що за договором поставки позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 77 187, 50 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар був оплачений не був, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки у сумі 77 187, 50 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором поставки у розмірі 77 187, 50 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, в якій відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими позовними вимогами.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому, суд враховує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Як було зазначено раніше, за умовами п. 9.1. Договору відповідач повинен був сплатити грошові кошти за товари поставлені відповідно до видаткових накладних № 205 від 10.06.2013 року в строк до 08.09.2013 p.; № 253 від 12.07.2013 року в строк до 10.10.2013 p.; № 567 від 31.01.2013 року в строк до 29.01.2014 p.

В той же час, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2014 року за договором № ПС 0308 від 14.03.2013 р., який підписаний представниками сторін та скріплений печатками, на суму 78 187,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належить, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Таким чином, оскільки акт звірки взаєморозрахунків 01.10.2014 року був підписаний збоку відповідача належним представником та скріплений печаткою, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту підписання акту звірки взаєморозрахунків відбулось переривання перебігу позовної давності, у зв'язку з чим перебіг позовної давності з 01.10.2014 року почався заново.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 26.12.2017 року, що підтверджується відміткою господарського суду Черкаської області, а відтак до вимог про стягнення з відповідача боргу за поставлений за видатковими накладними №205 від 10.06.2013 року, №253 від 12.07.2013 року, №567 від 31.10.2013 року товар сплив трирічний строк позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 77 187,50 грн. заборгованості у зв'язку з пропуском трирічного строку позовної давності.

Стосовно нарахування і стягнення пені та штрафу, колегія суддів вважає за можливе зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

За приписами пункту 10.5. договору за прострочення оплати поставлених товарів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення та за весь період прострочення, а у випадку якщо таке прострочення складає 5 банківських днів, покупець зобов'язаний, крім пені додатково сплатити штраф у розмірі 15 % від суми простроченого платежу.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у сумі 94 676,30 грн. та штрафу у сумі 11 578,13 грн., колегія суддів вважає його вірним.

Однак, відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки, як вже було зазначено вище, до основної вимоги про стягнення заборгованості за видатковими накладними №205 від 10.06.2013 року, №253 від 12.07.2013 року, №567 від 31.10.2013 року було пропущено трирічний строк позовної давності, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що і до вимог про стягнення пені у сумі 94 676,30 грн. та штрафу у сумі 11 578,13 грн. позовна давність також спливла.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних, прийшов до висновку про сплив позовної давності до вказаних вимог.

Однак, колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом положень ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та процентів річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.

Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та процентів річних у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 26.04.2017 року у справі № 3-1522гс16.

За приписами пункту 10.7 договору в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування грошовими коштами (передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України) у розмірі 30 % річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами.

Таким чином, сторонами у договорі поставки був передбачений інший розмір процентів, що узгоджується з вимогами ст. 625 ЦК України.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат і річних відсотків за весь період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи дотримано строки позовної давності.

Позивач визначив період для стягнення 30 % річних із 04.07.2014 року по 06.11.2017 року, інфляційних втрат - із липня 2014 року по жовтень 2017 року, з позовом звернувся 26.12.2017 року, тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення 61 449,25 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період із 26.12.2014 року по жовтень 2017 року та 66 360,10 грн. - 30 % річних за період із 26.12.2014 року по 06.11.2017 року. У стягненні решти сум 30 % річних та інфляційних втрат слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "Світло-технічні системи" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року у справі № 925/1674/17 - частковому скасуванню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Світло-технічні системи" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року у справі № 925/1674/17 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року у справі № 925/1674/17 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Крячок Валентина Миколайовича (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Світло-технічні системи" (04074, м. Київ, Оболонський р-н, вул. Новозабарська, буд. 2/6; код 32380192) 61 449,25 грн. інфляційних втрат, 66 360,10 грн. 30 % річних та 1 917,14 грн. судового збору за подачу позовної заяви.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Крячок Валентина Миколайовича (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Світло-технічні системи" (04074, м. Київ, Оболонський р-н, вул. Новозабарська, буд. 2/6; код 32380192) 2 875,71 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити господарському суду Черкаської області.

5. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду Черкаської області від 01.03.2018 року у справі № 925/1674/17.

6. Матеріали справи № 925/1674/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 року

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко