Рішення

від 17.05.2018 по справі 756/6353/17

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

17.05.2018 Справа № 756/6353/17

Провадження № 2/756/1058/18

Ун. №756/6353/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Луценко О.М.,

при секретарі - Бублієві Д.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю КАН про стягнення заборгованості по заробітній платі ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю КАН про стягнення заборгованості по заробітній платі. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що з 01.06.2006 до 27.07.2017 вона працювала у ТОВ Кан на посаді фінансового директора. За період, що вона працювала, їй не було виплачено належну їй заробітну плату за період з вересня 2015р. до січня 2018 в розмірі 1 197 368,19гривень, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Просить суд зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по заробітній платі в період з 20152 року по 2017 рік в сумі 1 197 368,19 грн.; моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлений позов, просила задоволити його в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав з підстав, наведених в письмовому відзиві та просив відмовити в задоволенні позову через його безпідставність. Наголошував, що в матеріалах справи міститься два різних накази про затвердження штатного розклалу товариства від 31.08.2015, а саме наказ наданий позивачкою відповідно до якого тарифна ставка( оклад) фінансового директора становить 80 640грн. та наданий відповідачем наказ, відповідно до якого тарифна ставка (оклад фінансового директора становить 10 271 гривень. На підприємстві ніколи не існувало окладу в розмірі 80640,00грн.та даний наказ сфабрикований позивачем. Таким чином позовні вимоги позивача ґрунтуються на підставі неіснуючого наказу, тому підстав для стягнення коштів з ТОВ Кан у позивача немає.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні суду пояснила, що вона працює бухгалтером на даному підприємстві та наказ відповідно до якого тарифна ставка( оклад) фінансового директора становить 80 640грн. ніколи їй до виконання не надавався, такого наказу на підприємстві не існувало. Позивачка, як фінансовий директор мала всі необхідні повноваження для контролю за використанням фонду заробітної плати, за нарахуванням грошових виплат працівникам товариства. Окрім того позивачка з вересня 2015року і до моменту звільнення не зверталася з вимогою про виплату їй посадового окладу в розмірі 80 640,00грн.та вся фінансова звітність подавалася у контролюючі органи, відповідно до якого оклад позивача становить 10 271грн.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: Про оплату праці , ;Про індексацію грошових доходів населення , ;Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч.1 КЗпП України).

Статті 21, 22 Закону України Про оплату праці передбачають, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Таким чином, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ТОВ Кан , де працювала з 01.06.2006 до 27.04.2017 на посаді фінансового директора.

Позивач була звільнена 27.04.2017 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штатів ( а.с. 5).

Згідно наказу №09/02/К від 31.08.2015року тарифна ставка( оклад) фінансового директора становить 80 640грн.( а.с.6).

Як вбачається з пояснень представника відповідача згідно наказу №09/02/k від 31.08.2015року тарифна ставка( оклад) фінансового директора становить 10 271 гривень, однак копія в матеріалах справи відсутня, а долучена лише довідка від 26.09.2017р. вих..№9/26-4( а.с.76).

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про працю працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як передбачено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП).

Статтею 237-1 КЗпПУ передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Що стосується позовних вимог про відшкодування позивачеві відповідачем моральної шкоди, то його доводи про порушення законних прав, яке полягало у нервовому потрясінні та тривалих душевних стражданнях внаслідок невиплати належних йому сум заробітної плати і докладання додаткових зусиль для організації свого життя, -не знайшли своє підтвердження.

Судові витрати підлягають стягненню згідно вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ЗУ Про оплату праці , ст.ст. 3, 4, 94, 115, 116, 117, 233, 238, 237-1 КЗпП, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю КАН про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КАН ( код ЄДРПОУ 30677272), на користь ОСОБА_1,ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суму в розмірі 1 197 368,19 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КАН (код ЄДРПОУ 30677272) на користь держави судовий збір в сумі 17 960,00 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.М. Луценко