Постанова

від 12.12.2018 по справі 756/6353/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 756/6353/17

провадження № 61-42987св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В.І. (суддя-доповідач), АнтоненкоН. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю КАН ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю КАН (далі - ТОВ КАН ; товариство) про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах із відповідачем, займаючи з 01 червня 2006 року посаду фінансового директора.

27 квітня 2017 року її було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) - у зв'язку зі скороченням штату.

Посилаючись на те, що за період із вересня 2015 року до січня 2017 року їй виплачувалася заробітна плата не в належному розмірі, просила стягнути з товариства заборгованість по заробітній платі у сумі 1 197 368 грн 19 коп. та грошову компенсацію моральної шкоди, заподіяної такими неправомірними діями, в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року у складі судді Луценко О. М. позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто із ТОВ КАН на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі 1 197 368 грн 19 коп.

В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд мотивував рішення доведеністю факту сплати товариством заробітної плати позивачеві за період із 2015 року до 2017 року не в повному обсязі. Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, місцевий суд виходив із необґрунтованості цих вимог.

ТОВ КАН оскаржило в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року скасовано в частині стягнення з ТОВ КАН на користь позивача заборгованості по заробітній платі та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд зробив висновок про те, що позивач не довела належними і допустимими доказами обставин недоплати відповідачем заробітної плати за зазначений період.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні боргу по заробітній платі та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Вважає, що зміст постанови апеляційного суду не відповідає вимогам статті 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки в ній відсутні мотиви незгоди з рішенням суду першої інстанції. Також, на переконання заявника, висновок суду апеляційної інстанції про неповноту судового розгляду в місцевому суді є безпідставними, оскільки нових доказів при апеляційному перегляді жодна сторона не подавала.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За змістом статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оплату праці основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до частин першої і третьої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Установлено, що з 01 червня 2006 року позивач працювала у ТОВ КАН на посаді фінансового директора, а 27 квітня 2017 року була звільнена у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Подаючи до суду даний позов, ОСОБА_4 зазначала, що їй не в повному обсязі була виплачена заробітна плата за період із вересня 2015 року до січня 2017 року, заборгованість складає 1 197 368 грн 19 коп., оскільки її оклад із 31 серпня 2015 року до 30 січня 2017 року становив 80 640 грн, а фактично їй нараховувалася зарплата за такими тарифними ставками (окладами): у вересні 2015 року - 7 936 грн 68 коп., у жовтні 2015 року - квітні 2016 року - 10 271 грн, у травні 2016 року - 6 826 грн 74 коп., у червні - серпні, жовтні - листопаді 2016 року - 10 809 грн, у вересні 2016 року - 6 387 грн, у грудні 2016 року - 11 926 грн, у січні 2017 року - 17 173 грн.

На підтвердження своїх вимог позивач надала суду непосвідчені копії наказів про збільшення її окладу та штатних розписів і додаток до трудового договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеними обставини, на які посилалася ОСОБА_4 як на підставу своїх вимог, а саме: систематичну недоплату заробітної плати позивачу.

При апеляційному перегляді справи апеляційний суд оглянув і дослідив надані представником ТОВ КАН належним чином посвідчені копії наказів та штатних розкладів, а також заяву ОСОБА_4 про відсутність заборгованості та претензій до роботодавця відносно заробітної плати.

Відповідно до штатних розкладів, які розроблялися за участю позивача і погоджувалися з нею (це було одним із її посадових обов'язків згідно з посадовою інструкцією), установлено, що її оклад станом: на 01 вересня 2015 року становив 10 271 грн; на 01 травня 2016 року - 10 809 грн; 01 грудня 2016 року - 11 926 грн; 01 січня 2017 року - 17 173 грн; 01 лютого 2017 року - 83 478 грн.

До моменту звільнення ОСОБА_4 з будь-якими претензіями щодо виплати їй зарплати не в повному обсязі до ТОВ КАН не зверталася.

Зазначених обставин позивач не спростувала.

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_4 не довела факту порушення відповідачем її трудових прав, а саме: встановлення їй посадового окладу в розмірі 80 640 грн та недоплату заробітної плати за період 2015-2017 роки.

Суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Колегія відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскаржуване рішення є немотивованим.

Інші аргументи касаційної скарги на законність постанови апеляційного суду не впливають та його висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2018 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат