Постанова

від 16.05.2018 по справі 5002-23/2784-2011

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 5002-23/2784-2011

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянувши матеріали заяви Заступника Генерального прокурора України

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України у складі Корсак В.А. - головуючий, Данилова М.В. - доповідач, Данилова Т.Б. від 18 червня 2013 року

за позовом Заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі: 1. Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, 2. Фонду державного майна України

до: 1. Лівадійської селищної ради, 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест"

за участю третіх осіб : 1. приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

2. дочірнього підприємства "Санаторій Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання недійсним рішення та спонукання до повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим та Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Лівадійської селищної ради, товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест", треті особи: закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- визнати недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 175 від 14.10.2004 р. "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки для рекреаційного будівництва (комплексу-пансіонату на 20 місць)";

- визнати недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 31 від 11.06.2008 р. "Про приватизацію шляхом продажу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" площею 0,1862 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе,12".

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.07.2008 р. № 4505 земельної ділянки загальною площею 0,1862 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12;

- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" повернути у користування державного підприємства "Курпати" земельну ділянку загальною площею 0,1862 га, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

Позовні вимоги заступника прокурора міста Ялти мотивовані тим, що Лівадійська селищна рада вийшла за межі наданих їй Земельним Кодексом України повноважень, незаконно вилучивши з постійного землекористування дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" земельну ділянку загальною площею 0,1862 га та безпідставно передавши цю ділянку товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест", таким чином, фактично розпорядившись земельною ділянкою підприємства, яке в статутному фонді має частку державної власності. В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора міста Ялти посилається, зокрема, на пункт 12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого органи місцевого самоврядування не вправі розпоряджатися землями, на яких розташовані державні підприємства.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 28.09.2011 р. у даній справі (суддя Доброрез І.О.) позов задовольнив, погодившись з доводами заступника прокурора міста Ялти.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 р. у даній справі (колегія суддів: головуючий Антонова І.В., судді Маслова З.Д., Заплава Л.М.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011 р. скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким у позові відмовлено. Постанову суду мотивовано, зокрема, відсутністю підстав для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, оскільки Лівадійська селищна рада діяла правомірно та в межах наданих їй повноважень, а також безпідставністю твердження заступника прокурора міста Ялти про наявність частки державної власності у статутному фонді дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2013 (головуючий - Корсак В.А., судді Данилова М.В., Данилова Т.Б.) постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 залишено без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим - без задоволення.

Щодо першої вимоги суд касаційної інстанції дійшов висновку, що заступником прокурора міста Ялти не було враховано, що оскаржуване ним рішення Лівадійської селищної ради № 175 від 14.10.2004 р. "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки для рекреаційного будівництва (комплексу пансіоната на 20 місць)", реалізоване та повністю виконано. На підставі останнього був укладений відповідний договір оренди, який в подальшому припинив свою дію, у зв'язку з продажем земельної ділянки, яка була предметом оренди. За таких обставин, вимога про визнання недійсним зазначеного рішення Лівадійської селищної ради щодо надання спірної земельної ділянки у довгострокову оренду не може бути підставою для відновлення порушених, на думку прокурора, прав позивачів.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірма "Регіон-Інвест" повернути спірну земельну ділянку загальною 0,1862 га у користування державного підприємства "Курпати", каскаційни суд зазначив, що спірна земельна ділянка в подальшому була відчужена Лівадійською селищною радою ТОВ ВКФ "Регіон-Інвест" на підставі рішення від 11.06.2008 р. № 31 "Про приватизацію шляхом продажу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" площею 0,1862 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12" за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 04.07.2008 р., який не був ані розірваний, ані визнаний недійсним, тобто на теперішній час є чинним та є підставою виникнення у ТОВ ВКФ "Регіон-Інвест" права власності на земельну ділянку. Вказане право відповідача також закріплено статтею 204 Цивільного кодексу України, яка передбачає презумпцію правомірності правочину.

Крім того, 18.02.2009р. товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Регіон-Інвест" був виданий державний акт про право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ № 589708, який відповідно до статті 126 Земельного кодексу України є документом, що посвідчує відповідне право товариства на землю.

Крім того, за договором купівлі-продажу від 28.08.2001р. та відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Лівадійської селищної ради № 138 від 23.06.2004 р., а також витягу з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно, товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма ВКФ "Регіон-Інвест" є власником частини оранжереї літ. "В", розташованої в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт. Курпати, Апупкінське шосе, 12. На час розгляду справи право власності ТОВ ВКФ "Регіон-Інвест" на нерухоме майно не оскаржено, не скасовано, а отже його володіння частиною оранжереї літ. "В" на спірній земельній ділянці є правомірним.

Заступник Генерального прокурора України в заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України з підстав, передбачених статтею 111 16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 84, 142, 149 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, просив скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18.06.2013 і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 повністю, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011 залишити в силі.

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права заступник Генерального прокурора України надав копії постанов Вищого господарського суду України від 12.06.2013 у справі №5002-15/2901-2012 та від 27.03.2014 у справі №5002-11/1625-2012, від 30.08.2010 у справі №2-7/363-2010 та від 19.11.2008 у справі №2-5/15024-2007 у яких, на його думку, по-іншому ніж у справі, що переглядається, застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 12.06.2013 у справі № 5002-15/2901-2012 за позовом прокурора міста Алушти в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, Міністерства аграрної політики та продовольства України, та Державного підприємства "Малоріченське" про визнання недійсними рішень та договору оренди землі, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та постановляючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, виходив з положень статей 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення ради), з урахуванням яких державне підприємство "Малоріченське" засновано на державній власності та у відповідності до статуту даного підприємства у останнього був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для надання погодження про тимчасовий відвід спірної земельної ділянки, за відсутності попередньої згоди органу управління майном в порядку, визначеному законодавством, тому оскаржуване рішення Малоріченської сільської ради є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства, без належного погодження із землекористувачем. Отже, Малоріченська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державного підприємства, а тому не могла вилучати її з користування без належної згоди державного підприємства та приймати оспорювані рішення.

У наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 27.03.2014 у справі №5002-11/1625-2012 за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Державного підприємства "Лівадія", Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної інспекції сільського господарства в АР Крим про визнання недійсними рішень та договору оренди земельної ділянки, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив з того, що виходячи з приписів статей 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України державне підприємство "Лівадія" засноване на державній власності, тому припинення його права постійного землекористування здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, а, відтак, Лівадійська селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Також у постановах від 30.08.2010 у справі №2-7/363-2010 та від 19.11.2008 у справі №2-5/15024-2007 суд касаційної інстанції, керуючись ст.142 ЗК України, висловив аналогічну позицію про те, що сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності.

Таким чином, йдеться про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права (статей 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України) у подібних правовідносинах.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01 серпня 2014 року в порядку, встановленому чинним на той час процесуальним кодексом, справу № 5002-23/2784-2011 допущено до провадження Верховного Суду України.

Ухвалами Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року відкрито провадження у даній справі та розпочато процедуру проведення підготовчих дій, а саме ухвалено, зокрема, про витребування з Господарського суду Автономної Республіки Крим матеріалів справи № 5002-23/2784-2011, надавши Голові місцевого господарського суду строк для направлення справи до 02 вересня 2014 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року закінчено підготовку до розгляду справи № 5002-23/2784-2011 і при цьому зазначено, також, про те, що у встановлений строк справа на адресу Верховного Суду України не надійшла.

29 грудня 2017 року заяву Заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 червня 2013 року на підставі підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Суду від 01 лютого 2018 року ухвалено Господарському суду Київської області здійснити всі необхідні дії для відновлення матеріалів справи № 5002-23/2784-2011.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12 березня 2018 року втрачене судове провадження № 5002-23/2784-2011 частково відновлено; матеріали частково відновленої справи направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Суду від 16 квітня 2018 року ухвалено здійснити розгляд справи № 5002-23/2784-2011 за заявою Заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 червня 2013 року без повідомлення та виклику учасників справи.

Розглянувши вказану заяву та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову з підстав, що заявлені, Суд вважає, що заяву заступника Генерального прокурора України слід задовольнити частково з огляду на таке.

У справі №5002-23/2784-2011, яка розглядається, судами встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Лівадійської селищної ради № 35 від 21.04.1993 р. курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" 16.06.1994 р. видано Державний акт серії КМ № 0009 ПС на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 12,79 га.

28.08.2001 р. між дочірнім підприємством "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, частини оранжереї загальною площею 160,1 м2, що розташоване за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12, літ. "В"

23.06.2004 р. виконавчим комітетом Лівадійської селищної ради на підставі рішення № 138 від 23.06.2004 р. за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" була здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно - частину оранжереї літ. "В", розташоване в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт. Курпати, Апупкінське шосе, 12, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

14.10.2004 р. рішенням 22-ої сесії 4-го скликання Лівадійської селищної ради №175 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки для рекреаційного будівництва (комплексу пансіоната на 20 місць)" було затверджено проект землеустрою з відведення ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" у довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 0,1862 га для рекреаційного будівництва (комплексу пансіоната на 20 місць) на землях Лівадійської селищної ради; вилучено земельну ділянку площею 0,1862 га із земель, наданих в постійне користування курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" ; передано ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,1862 га (кадастровий номер 0111947900:06:001:0024) для рекреаційного будівництва (комплексу пансіоната на 20 місць) із "земель рекреаційного призначення" (курортно-оздоровчий комплекс "Курпати") (строка 7.3, шифр 86) за видами земельних угідь "забудовані землі", в тому числі "суспільного призначення", в тому числі "рекреаційного призначення" (гр. 34, гр. 43, гр. 80, ф. 6-зем) на землях Лівадійської селищної ради за адресою: смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12; внесено зміни до Державного акта землекористування курортно-оздоровчого комплексу "Курпати" (серії КМ № 0009 ПС р. № 9 від 16.06.1994 р.) у зв'язку з припиненням права користування земельною ділянкою площею 0,1862 га та передачею в довгострокову оренду ТОВ ВКФ "Регіон-інвест".

11.06.2008 р. рішенням 26-ої сесії 5-го скликання Лівадійської селищної ради №31 "Про приватизацію шляхом продажу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" площею 0,1862 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12", було продано ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" земельну ділянку площею 0,1862 га за адресою: смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12 на умовах договору купівлі-продажу земельної ділянку шляхом викупу із земель Лівадійської селищної ради, які знаходяться у комунальній власності, для рекреаційного будівництва.

04.07.2008 р. на підставі рішення Лівадійської селищної ради № 31 від 11.06.2008 р. між Лівадійською селищною радою (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" (покупець) було укладено договір № 4505 купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1862 га (кадастровий номер 0111947900:06:001:0024), розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

18.02.2009 р. товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1862 га серії ЯЖ № 589708, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є визнання недійсними рішень Лівадійської селищної ради № 175 від 14.10.2004 р. та № 31 від 11.06.2008 р., а також договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4505 від 04.07.2008 р., укладеного на підставі рішення Лівадійської селищної ради № 31 від 11.06.2008 р., з огляду на те, що, за твердженням заступника прокурора Автономної Республіки Крим, вказані рішення органу місцевого самоврядування та договір купівлі-продажу порушують вимоги діючого законодавства у сфері земельних відносин.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.

На виконання постанови Ради Міністрів Української PCP "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я Української PCP" від 23 квітня 1960 року №606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 1 травня 1960 року у відання Українській республіканській Раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Відповідно до пункту 2 зазначеної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

До переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передавалися у відання Українській республіканській Раді Міністерства охорони здоров'я Української PCP увійшов і санаторій "Курпати".

Постановою Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29 листопада 1990 року №506 на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української PCP про роздержавленні майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від ЗО серпня 1991 року № 1452-ХІІ та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-ХП майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Виходячи зі змісту наведених вище нормативних актів стосовно права власності держави України після розпаду Союзу PCP, право власності на майно, розташоване на території України і передане у віддання профспілковим організаціям, набула держава Україна.

Після розпаду Союзу PCP правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 22.11.1991 на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України створено акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Між Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України 4 грудня 1991 року укладено установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 №971 зареєстровано акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця".

За таких обставин, на момент створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" майно, передане йому Федерацією незалежних профспілок України, а, відтак, і земельні ділянки, на яких воно розташоване, перебували у державній власності, а тому могли бути відчужені виключно за згодою власника.

Положеннями статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, зокрема, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Відповідно до статті 16 Земельного кодексу України до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частинами третьою, четвертою статті 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За таких обставин, виходячи зі змісту наведених норм закону, припинення права постійного землекористування ДП "Санаторій "Курпати" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, Лівадійська селищна рада не мала права розпоряджатись вказаною земельною ділянкою, а тому обґрунтовано визнав недійсними рішення Лівадійської селищної ради № 175 від 14.10.2004 р. та № 31 від 11.06.2008 р., а також договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4505 від 04.07.2008 р., укладеного на підставі рішення Лівадійської селищної ради №31 від 11.06.2008 р

Разом з тим, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем було заявлено також вимоги про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" повернути у користування державному підприємству "Курпати" земельну ділянку загальною площею 0,1862 га, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

Проте, в порушення вимог процесуального закону вказані позовні вимоги взагалі не були предметом розгляду в суді першої інстанції та стосовно них не було прийнято жодного рішення.

Виходячи з приписів статті 85 ГПК рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно і разом з тим, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Переглядаючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України не звернули уваги на необхідність дотримання вищевказаних вимог земельного законодавства та не надали належної правової оцінки зазначеним обставинам справи.

Статтями 32-34, 43, 84 ГПК встановлено обов'язковість встановлення судом при вирішенні спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спорів.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 111 23 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами, визначеними розділом XII 1 цього Кодексу, тобто за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тоді як згідно імперативних вимог частини 3 статті 111 7 зазначеного Кодексу в касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з підпунктом "а" пункту 1 та підпунктом "б" пункту 2 частини 2 та статті 111 23 ГПК за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 111 16 цього Кодексу, суд має право: у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підвідомчості (предметної підсудності), - скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції; у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, - скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Враховуючи наведені приписи процесуального закону та встановлені судами фактичні обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду Верховним Судом судових рішень господарських судів, Суд дійшов висновку, що судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011 в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними рішення Лівадійської селищної ради № 175 від 14.10.2004 р. "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки для рекреаційного будівництва (комплексу-пансіонату на 20 місць)", рішення Лівадійської селищної ради № 31 від 11.06.2008 р. "Про приватизацію шляхом продажу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" площею 0,1862 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе,12", договору купівлі-продажу від 04.07.2008 р. № 4505 земельної ділянки загальною площею 0,1862 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12 підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, в частині позовних вимог про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" повернути у користування державного підприємства "Курпати" спірної земельної ділянки, справа підлягає передачі на розгляд Господарського суду Київської області, оскільки ці вимоги не були розглянуті місцевим судом по суті.

Керуючись пунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 111 23 - 111 28 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.06.2013 задовольнити частково.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 18.06.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 у справі №5002-23/2784-2011 скасувати.

3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011 у справі №5002-13/2784-2011 залишити в силі в частині задоволення позовних вимог про

визнання недійсними (1) рішення Лівадійської селищної ради № 175 від 14.10.2004 р. "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки для рекреаційного будівництва (комплексу-пансіонату на 20 місць)", (2) рішення Лівадійської селищної ради № 31 від 11.06.2008 р. "Про приватизацію шляхом продажу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" площею 0,1862 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе,12", (3) договору купівлі-продажу від 04.07.2008 р. № 4505 земельної ділянки загальною площею 0,1862 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

4. Справу №5002-17/2909-2011 передати до Господарського суду Київської області для розгляду по суті в частині позовних вимог про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" повернути у користування державного підприємства "Курпати" земельну ділянку загальною площею 0,1862 га, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати складення повного судового рішення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.