Рішення

від 18.05.2018 по справі 922/594/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2018 р.Справа № 922/594/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський трактороремонтний завод", м. Харків про стягнення 1205240,13 грн. за участю представників :

позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20.04.2018, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський трактороремонтний завод" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1205240,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці комунальної власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою та у період з 01.11.2016 по 31.01.2018 не сплачував плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі. У зв'язку з цим, з посиланням на статті 1212-1214 ЦК України, позивач вважає, що відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшив вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача. Розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню, розрахований виходячи з розміру орендної плати за землю та становить 1205240,13грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.03.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.

Відповідач, через канцелярію суду 04.04.2018 за вх.№ 8923, надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач вказує, що він здійснює всі залежні від нього дії щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 2/5, що виключає його вину у неотриманні орендної плати позивачем. Також, відповідач зазначає, що позивач допустив помилки при розрахунку суми збитків (шкоди).

Позивач, через канцелярію суду 20.04.2018 за вх.№ 8923, надав відповідь на відзив відповідача, в якій зазначає, що обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. Щодо посилання відповідача на той факт, що при розрахунку безпідставно збережених коштів у 2017, 2018 роках застосований неправильний коефіцієнт функціонального призначення, позивач зазначав, що ним із урахуванням п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України подана заява про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач, через канцелярію суду 27.04.2018 за вх.№ 11255, надав письмові заперечення на відповідь позивача на відзив. У наданих запереченнях відповідач, зокрема, вказує на те, що відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки є достатньою правою підставою для неперерахування позивачу грошових коштів за оренду, а відповідно і достатньою правовою підставою для зберігання належних відповідачу грошей у його власності. Крім того, позивач після зменшення розміру позовних вимог невірно розрахував суми можливих збитків, оскільки занизив суми сплаченого до бюджету земельного податку.

Ухвалою суду від 14.05.2018 було закрито підготовче провадження у справі та призначена справа до судового розгляду по суті на 18.05.2018 о 11:00.

У судовому засіданні 18.05.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.05.2018 проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Згідно відомостей, що містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, № 112633197 від 02.02.2018 право власності на нежитлові будівлі літ. А-3 площею 1360,0 кв.м., літ. Б-1 площею 3884,4 кв.м., літ. В-1 площею 147,9 кв.м., літ. Г-1 площею 99,2 кв.м., літ. Д-1 площею 122,7 кв.м., літ. Е-1 площею 422,0 кв.м., літ. 3-1 площею 36,3 кв.м., літ. И-1 площею 45,2 кв.м., літ. Ж-1 площею 280,3 кв.м., по вул. Велозаводській, 2/5 у м. Харкові з 05.10.2016 зареєстровано за ТОВ "Харківський трактороремонтний завод" на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 05.10.2016 № 477.

Листом від 18.08.2017 № 19-20-0.23,08-1557/116-17 Відділ у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повідомив Департамент територіального контролю Харківської міської ради про те, що у відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку, яка зазначена на доданій до листа схемі по вул. Велозаводській, 2/5.

У листі від 21.08.2017 № 5283/0/225-17 Департамент земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області повідомив Департамент територіального контролю, що за інформацією, яка обліковується у Департаменті договори оренди землі по вул. Велозаводській, 2/5 не укладені.

ГУ ДФС у Харківській області було направлено Департаменту територіального контролю Харківської міської ради лист від 12.09.2017 № 85127/9/20-40-12-03-19 про надання інформації.

Позивачем була надана до суду інформація Державного земельного кадастру про право право власності та речові права на земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 2/5 та розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на загальну суму 1205240,13 грн. (том 1 а.с. 93-97).

02.02.2018 головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради були здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 2/5, за участю інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, за результатами яких складений акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 2/5, у якому зазначено, що ТОВ "Харківський трактороремонтний завод" з 05.10.2016 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 2,8902 га по вул. Велозаводській, 2/5 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Згідно рішення 12 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 19.04.2017 № 607/17 ТОВ "Харківський трактороремонтний завод" було надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (адміністративна, виробнича, складські та гаражі), орієнтовною площею 2,95 га.

Після отримання згоди позивача на розробку проекту землеустрою ТОВ "Харківський трактороремонтний завод" був підписаний договір № 06.06-01 від 06.06.2017 на виконання робіт із землеустрою з виконавцем робіт ФОП ОСОБА_1

Згідно відзиву відповідач вказує, що в ході землевпорядних робіт було погоджено межі земельної ділянки з суміжними землекористувачами. Розробник подав на погодження до Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та 26.03.2018 вищезазначений орган надав висновок № 2072/82-18 про погодження проекту землеустрою. Також, проект землеустрою був поданий на погодження до Управління містобудування та архітектури міста Харкова, та 02.02.2018 року був отриманий висновок № 1032/0/27-18 про погодження проекту землеустрою.

Відповідачем була надана до суду довідка про суми сплаченого земельного податку у 2016-2018 роках від 03.04.2018 з копіями платіжних доручень про сплату земельного податку на загальну суму 411970,00 грн. (том 1 а.с. 37 - 56).

Також, відповідачем була надана до суду копія довідки Відділу у м. Харкові Головного управління держгеокадастру у Харківській області № 8/176-18 від 04.01.2018 з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, відповідно до якої площа земельної ділянки по вул. Велозаводська, 2/5 складає 2,9867 га, цільове призначення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (адміністративна, виробнича, складські та гаражі).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 1205240,13 грн., за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Так, за приписами частини 5 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Вищезазначені норми права відображають загальний принцип цілісності об'єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій він розташований. Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівлі та її використання є неможливим.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України право власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном, яке має бути оформлено відповідним чином з урахуванням приписів статті 126 ЗК України.

Як вбачається з матеріалів справи, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський трактороремонтний завод" на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 477, виданого 05.10.2016 ПН ХМНО ОСОБА_4, виникло право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 2/5, тобто товариство має законодавчо визначене право користування земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові будівлі.

Відповідно до частини 1 статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

З системного аналізу приписів Цивільного та Земельного кодексів України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку, розташовану під об'єктом нерухомості.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, за змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Викладене, у сукупності, свідчить про те, що сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів ЦК України та ЗК України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.

Отже, враховуючи положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, суд дійшов висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав як власника спірної земельної ділянки, шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

При цьому, суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно пункту "д" частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із статтею 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи те, що відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності, вживав необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідача від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК України і частини 2 статті 224 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 922/1340/17.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 91, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський трактороремонтний завод" (61140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 33675524).

Повне рішення складено 23.05.2018 р.

Суддя ОСОБА_5