Постанова

від 22.05.2018 по справі 242/4282/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 242/4282/17 Номер провадження 22-ц/775/613/2018

Єдиний унікальний номер 242/4282/17

Номер провадження 22-ц/775/613/2018 Доповідач Хейло Я.В.

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Хейло Я.В.,

суддів: Жданової В.С., Мірути О.А.

за участю секретаря: Ситнік Д.Л.

розглянувши в у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу Донецького фізико-технічного інституту імені ОСОБА_1 Національної академії наук України на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Донецького фізико-технічного інституту імені ОСОБА_1 Національної академії наук України про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні (справа №242/4282/17, головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_3М.), -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Донецького фізико-технічного інституту імені ОСОБА_1 Національної академії наук України про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23.04.2014 року з відповідача на його користь стягнуто суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 4648 грн. 46 коп., недоплату за роботу в нічний час за квітень 2007 року в розмірі 89 грн. 96 коп., за квітень 2008 року - 130 грн. 81 коп., листопад 2012 року - 21 грн. 65 коп., а також за період з 16.09.1997 року по 30.11.2004 року в розмірі 1936 грн. 34 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4000 грн. 00 коп., індексацію заробітної плати в розмірі 33514 грн. 39 коп., а разом 42 405 грн. 27 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.10.2014 року рішення суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення індексації заробітної плати скасовано та передано на новий розгляд до Апеляційного суду Запорізької області, а в іншій частині рішення залишено без змін. Загальна сума належних йому виплат по заробітній платі склала 10 827 грн. 22 коп. 26.12.2014 року відповідачем частково сплачено заборгованість у розмірі 4645 грн. 00 коп. Залишок заборгованості складає 6 182 грн. 22 коп. , який по теперішній час відповідачем не виплачений.

Уточнив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його середній заробіток за час затримки розрахунку з дня ухвалення рішення апеляційного суду , тобто з 23.04.2017 року по день винесення рішення у цієї справі.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з Донецького фізико-технічного інституту імені ОСОБА_1 Національної академії наук України (місцезнаходження: м. Київ, проспект Науки, буд № 46, ЄДРПОУ 05420497) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 23.04.2014 року по день винесення рішення суду у сумі 70 643 (сімдесят тисяч шістсот сорок три) грн. 64 коп. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2018 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Зазначає, що фактично позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь середньої заробітної плати за затримку виконання судового рішення, що не передбачено законом, оскільки в такому випадку правовідносини регулюються Законом України Про виконавче провадження .

Ними не було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 23.04.2014 року. Рішення Апеляційного суду Донецької області від 23.04.2014 року також не надходило на адресу реєстрації інституту як юридичної особи (м. Київ, проспект Науки, 46).

Посилання позивача про отримання ним на платіжну картку коштів у сумі 4645 грн. в рахунок погашення заборгованості є неспроможними, оскільки з виписку по картковому рахунку не можливо встановити реквізити платника цих коштів.

Інститут з червня 2014 року втратив контроль доступу до свого майна та первинної документації. Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.11.2014 року Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях місто Донецьк Донецької області станом на поточну дату перебуває під контролем незаконних збройних формувань.

Судом першої інстанції також не прийнято до уваги Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам та організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014 року, згідно якого кошти виділялись Інституту на оплату праці з урахуванням працівників які перемістились з тимчасово непідконтрольної території і приступили до виконання своїх посадових обов'язків в м. Києві.

Крім того, судом не враховано , що для застосування ст.117 КЗпП України обов'язковою умовою відповідальності підприємства є наявність вини за невиплату належних працівникові сум, яка у даному випадку відсутня.

Ст.617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Терористична загроза територіальній цілісності України та проведення на її території антитерористичної операції є загальновідомими фактами, які об'єктивно унеможливлюють виконання обов'язків, передбачених законом.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає, що вважає її необґрунтованої та просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

У судове засідання апеляційного суду представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином та надіслав суду заяву в якій просить розглянути справу у його відсутність.

Позивач у засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, рішення суду залишити без змін та стягнути на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку за з дня винесення рішення суду першої інстанції по день ухвалення рішення апеляційним судом.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, всупереч доводів апеляційної скарги відповідача , обґрунтовано виходив з того, що оскільки розрахунок по заробітної платі з позивачем установою відповідача у повному обсязі не проведено він має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати по час повного фактичного розрахунку.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинами справи.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23.04.2014 року з Донецького фізико-технічного інституту імені ОСОБА_1 Національної академії наук України на користь ОСОБА_2 стягнуто суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 4648 грн. 46 коп., недоплату за роботу в нічний час за квітень 2007 року в розмірі 89 грн. 96 коп., за квітень 2008 року - 130 грн. 81 коп., листопад 2012 року - 21 грн. 65 коп., а також за період з 16.09.97 року по 30.11.04 року в розмірі 1936 грн. 34 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4000 грн. 00 коп., індексацію заробітної плати в розмірі 33514 грн. 39 коп., а разом 42 405 грн. 27 коп. (а.с. 13-22).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.10.2014 року рішення Апеляційного суду Донецької області від 23.04.2014 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі залишено без змін (а.с. 3-12).

Як вбачається з історії по картковому рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ ОСОБА_5 Аваль , 26.12.2014 року перераховано заробітну плату сумі 4 645 грн. 00 коп.(а.с.23-32).

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

При цьому відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Отже, настання обставин непереборної сили, має бути підтверджено належними доказами , які мають підтвердити відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України №6-948 цс від 25 травня 2016 року та є обов'язковою для застосування.

Відповідний сертифікат про наявність форс-мажорних обставин відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона має довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем суду не надано належних доказів, що свідчать про відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку по заробітній платі з позивачем.

Доводи апеляційної скарги в тієї частині , що відповідач не отримував копію рішення суду про стягнення коштів на користь позивача та не здійснював перерахунок коштів не заслуговують на увагу, оскільки роботодавець повинен провести повний розрахунок по заробітній платі відповідно до вимог трудового законодавства незалежно від наявності рішення суду та судом встановлено, що такий розрахунок до теперішнього часу фактично не проведено.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги посилання у скарзі на Ухвалу Верховного Суду України від 26.11.2008 року по справі №6-3633св08, відповідно до змісту якої після ухвалення судового рішення про стягнення заробітної плати правовідносини регулюються Законом України Про виконавче провадження , оскільки вона суперечить правовій позиції викладеній пізніше у Постанові Верховного суду України № 6-788цс16 від 14.12.2016 року відповідно до якої невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Посилання представника відповідача у апеляційний скарзі на Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціях Донецької та Луганської областей, затверджений Постановою КМУ № 595 від 07.11.2014 року, відповідно до якого бюджетні кошти на оплату праці виділялися Інституту з урахуванням працівників, які перемістилися з тимчасово непідконтрольної території і приступили до виконання своїх посадових обов'язків у м. Києві також не спростовує правових висновків суду першої інстанції , оскільки зобов'язання по сплаті заборгованості позивачеві виникли у 2013 році в момент його звільнення та відповідачем виконані не були.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення Селидівського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Правові підстави для стягнення на користь позивача суми середнього заробітку по день ухвалення рішення апеляційного суду відсутні, оскільки відповідно до вимог ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Донецького фізико-технічного інституту імені ОСОБА_1 Національної академії наук України залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Судді

Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2018 року.

Головуючий :