Постанова

від 22.05.2018 по справі 234/6259/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 234/6259/17 Номер провадження 22-ц/775/693/2018

Категорія 23

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

суддів Кішкіної І.В. (доповідач), ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 234/6259/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства Альошина , третя особа управління Держземагенства у м. Краматорську Донецької області, про визнання договору оренди землі недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року (суддя Демидова В.К.),

в с т а н о в и в :

28 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до приватного підприємства Альошина про визнання договору оренди землі недійсним, третя особа Управління Держземагенства у м. Краматорську Донецької області, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 3,13 га, розташованої на території Краматорської міської ради на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 997672 від 12 грудня 2005 року, кадастровий №1412900000:04:000:0519. 02 квітня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, згідно до якого орендодавець ОСОБА_3 передала ПП Альошина у платне строкове користування земельну ділянку загальною площею 3,13 га, яка знаходиться в межах Краматорської міської ради. Як вбачається зі змісту вказаного договору оренди землі у ньому не визначено порядок внесення орендної плати, відповідальність за її несплату та умови збереження стану об'єкта оренди, що є істотним умовами договору оренди землі, та є підставою для визнання його недійним. У зв'язку з тим, що відповідач з 2015 року став порушувати взяті на себе зобов'язання, не дотримується послідовності вирощування сільськогосподарських культур, два роки поряд висаджує одну і ту ж культуру. Вважає, що в договорі відсутні істотні умови, обов'язкові для даних договорів, що суттєво порушує її права власника земельної ділянки. Тому просила визнати договір оренди земельної ділянки від 02 квітня 2011 року недійсним, зобов'язати відповідача повернути їй зазначену земельну ділянку.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного підприємства Альошина , третя особа управління Держземагенства у м. Краматорську Донецької області, про визнання договору оренди землі недійсним відмовлено.

З вказаним рішенням не погодилась ОСОБА_3 та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а саме суд безпідставно прийшов до висновку, що договір оренди земельної ділянки відповідає закону і в основному містить в собі істотні умови договору, не конкретизуючи що саме. Також, суд безпідставно вказує, що в п. 9-13 договору все зазначено відповідно до закону, а те, що в п.п. 14, 17 нічого не вказано не є однозначною підставою для визнання договору недійсним, тобто робить якісь припущення. Крім того, суд не звернув увагу і не послався на вимоги ч.1 ст. 15 Закону України Про оренду землі , де зазначені істотні умови договору оренди землі, а саме: орендна плата із зазначення її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови збереження стану об'єкта оренди. Суд не звернув увагу на постанову Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року, в якій зазначено, що у разі відсутності в договорі оренди землі хоча б однієї з істотних його умов, такий договір підлягає визнанню недійсним за правилами частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі .

Позивачка ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка.

Представник позивачки ОСОБА_4, який діє на підставі ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача ПП Альошина ОСОБА_5, який діє на підставі ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Представник третьої особи управління Держземагенства у м. Краматорську Донецької області в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3,13 га, розташованої на території Краматорської міської ради, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 997672 від 12 грудня 2005 року, кадастровий № 010515800928 (а.с.6).

З договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення - земельних часток (паїв), укладеного 02 квітня 2011 року між позивачкою ОСОБА_3 та ПП Альошина , вбачається, що орендодавець ОСОБА_3 передала ПП Альошина у платне строкове користування земельну ділянку загальною площею 3,13 га, яка знаходиться в межах Краматорської міської ради. Договір зареєстрований в управлінні Держкомзему в м. Краматорську Донецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинений запис 31 серпня 2012 року за № 141290004000674 (а.с.7-9).

На підставі акту приймання - передачі об'єкту оренди від 02 квітня 2011 року ПП Альошина прийняло від ОСОБА_3 в орендне користування за договором оренди земельну ділянку загальною площею 3,13 га строком на 10 років (а.с.10).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі вчинений в формі встановленій для даних договорів, а саме письмовій, підписаний сторонами договору, волевиявлення сторін було вільним, в установленому законом порядку відбулась його державна реєстрація, тобто відсутні підстави, за яких правочин може бути визнаний недійсним, передбачені ст. 215 ЦК України.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ст. 15 Закону України Про оренду землі , у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4, 5, 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З урахуванням ч. 1 ст. 5 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотних умов, передбачених частиною першою ст. 15 Закону України Про оренду землі , суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

У даній справі суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи та з дотриманням інтересів усіх учасників договору виходив з того, що сторони врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору узгодженим способом, зокрема, позивачка упродовж усього часу отримувала орендну плату, що сторонами не заперечувалось.

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що у договорі не зазначено умови щодо орендної плати із зазначення її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є безпідставними, оскільки п.п. 9-12 договору передбачають розмір орендної плати одна тисяча гривень та натуральну форму, поступове збільшення плати залежно від результатів господарювання, індексацію, строки та порядок її внесення. Крім того, слід зазначити, що позивачка отримує оренду плату понад шість років, що не заперечувалось сторонами і жодних спорів щодо порядку розрахунків з моменту укладання договору не виникало.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що за порушення умов щодо сплати орендної плати, а саме її невнесення та несвоєчасне внесення, настає цивільна відповідальність, зокрема відповідальність, передбачена главою 51 ЦК України, а також Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , яка може полягати в покладенні обов'язку відшкодування збитків, сплати неустойки (пені), несплата орендної плати протягом трьох місяців може бути підставою для припинення права оренди шляхом розірвання договору (п. д ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 32 Закону України Про оренду землі , ст. 782 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги позивачки, що у спірному договорі не зазначено умови збереження стану об'єкта оренди, спростовуються пунктами 15-16 договору оренди та актом приймання-передачі земельної ділянки, якими передбачено передання власником земельної ділянки в оренду відповідачеві саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що збігається з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним у правовстановлюючому документі позивачки. Тобто фактично договором оренди визначено умови збереження стану об'єкта оренди, а саме не дозволена діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки.

Незазначення умови збереження стану об'єкта оренди жодним чином не порушує прав та інтересів позивачки, оскільки згідно з п. 31 договору, ст. 25 Закону України Про оренду землі та ст. 96 ЗК України орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, що відповідно здійснюється орендарем, та ризик випадкового знищення або пошкодження об'єктів оренди чи його частини несе орендар.

Таким чином, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачки з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання його прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Таким чином, суд першої інстанції у даній справі дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність порушення прав позивачки при укладанні договору оренди та можливість захисту прав позивачки іншим шляхом.

Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду представником позивачки апеляційному суду не надано.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді І.В. Кішкіна

ОСОБА_1

ОСОБА_2

Повний текст постанови складено 23 травня 2018 року

ОСОБА_6Кішкіна