Постанова

від 06.02.2019 по справі 234/6259/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 234/6259/17

провадження № 61-39698св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне підприємство Альошина ,

третя особа - управління Держземагенства у м. Краматорську Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року у складі судді Демидової В.К. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року у складі суддів: Кішкіної І. В., Новікової Г. В., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Альошина (далі - ПП Альошина ) про визнання договору оренди землі недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 3,13 га, що розташована на території Краматорської міської ради Донецької області, яку на підставі договору від 02 квітня 2011 року передано в оренду ПП Альошина .

Посилаючись на те, що цим договором не визначено порядку внесення орендної плати, відповідальності за її несплату та умови збереження стану об'єкта оренди, що є істотними умовами договору оренди землі, ОСОБА_4 просила визнати договір оренди земельної ділянки, укладений 02 квітня 2011 року з ПП Альошина недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю порушення прав позивача при укладенні оспорюваного договору оренди земельної ділянки, такий договір вчинено у відповідності до вимог закону, передбачені статтею 215 ЦК України підстави для визнання його недійсним відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено обставини, які б свідчили про недійсність договору оренди землі від 02 квітня 2011 року та порушення її прав як орендодавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, або передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Оспорюваний договір оренди земельної ділянки не містить усіх істотних умов, визначених статтею 15 Закону України Про оренду землі , а саме розміру орендної плати, іі індексації та форми платежу, строків і порядку її внесення, порядку та відповідальності за її несплату, а також умов збереження стану об'єкту оренди, що порушує законні права і інтереси позивача, як орендодавця та є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 12 грудня 2005 року є власником земельної ділянки площею 3, 13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Краматорської міської ради Донецької області.

02 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ПП Альошина укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач передала відповідачу у платне строкове користування належну їй на праві власності земельну ділянку, яку ПП Альошина прийняло в орендне користування на підставі акта приймання-передачі від 02 квітня 2011 року.

Пунктами 9-12 вказаного договору передбачено розмір орендної плати в сумі 1 000 грн, натуральну форму оплати, без переліку та кількості продукції, строки і порядок виплати грошової та натуральної форми орендної плати, порядок її перерахунку раз на рік.

Згідно пунктів 15-16 договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського користування, вирощування сільськогосподарських культур.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Спірні правовідносини врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За правилами статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній на час укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру , індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві: існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6 , 11, 17,19цього Законує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 цього Закону).

У спірному договорі оренди у розділах орендна плата та умови використання земельної ділянки, визначено розмір і порядок виплати орендної плати, проте без визначення розміру відсотку від грошової оцінки землі та пені за несвоєчасну сплату орендної плати, а також цільове призначення земельної ділянки, однак без зазначення умов збереження стану об'єкту оренди.

Разом з тим в силу вимог статті 25 Закону України Про оренду землі та статті 96 ЗК України орендар зобов'язаний використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, ризик випадкового знищення або пошкодження об'єктів оренди чи його частини несе орендар.

Частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи питання про визнання договору оренди землі недійсним, суд має врахувати вимоги статті 3 ЦПК України 2004 року та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити, чи дійсно порушено право орендодавця та з'ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 , однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів. Якщо відсутність у договорі однією з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Судами встановлено, що з квітня 2011 року і по теперішній час сторони виконують умови оспорюваного договору, відповідач використовує вказану земельну ділянку за цільовим призначенням, а позивач не заперечує, що отримувала орендну плату на підставі вказаного договору.

За таких обставин, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_4 не доведено обставини, які б свідчили про недійсність договору оренди землі від 02 квітня 2011 року та порушення її прав як орендодавця.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що відсутність в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки усіх істотних умов, визначених статтею 15 Про оренду землі є підставою для визнання такого договору недійсним, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик