Рішення

від 15.05.2018 по справі 910/20450/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2018Справа № 910/20450/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимир і К", м. Одеса

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, м. Одеса

про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача: Кучмій В.В. (представник за довіреністю вих. № 25/17 від 12.09.2017р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: ОСОБА_3 (представник за довіреністю № 1009 від 23.10.2017р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про розірвання Іпотечного договору від 14.11.2006р., укладеного з Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (відповідач), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрованого в реєстрі за №8537, припинення іпотеки, виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису № 65 від 14.11.2006р. про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна: нежилі будівлі та споруди кафе на 80 посадочних місць та спортивно-оздоровчого комплексу, загальною площею 2 649,8 кв.м., яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" та виключення з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна: нежилі будівлі та споруди кафе на 80 посадочних місць та спортивно-оздоровчого комплексу, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимир і К".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні Іпотечного договору, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для розірвання такого договору у судовому порядку, припинення іпотеки за таким договором та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 19.12.2017р. Крім того, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1.

Судове засідання 19.12.2017р. не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017р. у зв'язку з набранням чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.01.2018р.

10.01.2018р. (у встановлений судом строк) до суду від відповідача надійшов (надісланий засобами поштового зв'язку 04.01.2018р.) відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення вимог позивача, посилаючись на неправильне застосування позивачем норм закону України "Про іпотеку" та ст. 652 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, на думку відповідача, вимоги позивача мають бути залишені без задоволення.

23.01.2018р. (у встановлений судом строк) до суду від позивача надійшла (надіслана засобами поштового зв'язку 19.01.2018р.) відповідь на відзив, за змістом якої останній вказує на наявність підстав для розірвання іпотечного договору, припинення іпотеки за таким договором та задоволення решти вимог, як похідних від них вимог, позивач зазначає, що відповідачем не звернуто уваги та не спростовано належними засобами доказування всіх обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018р. підготовче засідання відкладено до 20.02.2018р.

В підготовчому засіданні 20.02.2018р. оголошено перерву до 20.03.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2018р.

В судовому засіданні 24.04.2018р. судом оголошено перерву до 15.05.2018р.

В судове засідання 15.05.2018р. представник відповідача вкотре не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. ст. 120-121 ГПК України, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 15.05.2018р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник третьої особи підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 15 травня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2006 року між відповідачем (банк) ОСОБА_1 (третя особа, позичальник) укладено Договір про надання споживчого кредиту №11073828000 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику, а позичальник - прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 250 000,00 дол. США та сплатити відсотки, комісії в порядку і на умовах, визначених договором.

30.01.2009 року між відповідачем та третьою особою укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди про зміну кінцевого терміну погашення кредиту (до 14.11.2021р.) та зміну умови погашення кредиту на ануїтетні платежі (2 545,00 дол. США, день сплати ануїтентного платежу - 28 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити такий платіж). В Додатку № 1 до Кредитного договору сторонами погоджено графік погашення кредиту.

14 листопада 2006 року між позивачем (іпотекодавець) та відповідачем (іпотекодержатель) укладено Іпотечний договір, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537 (надалі - Іпотечний договір), відповідно до п. 1.1. якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - нежилу будівлю та споруди кафе на 80 посадових місць та спортивно- оздоровчого комплексу, зазначене в п. 1.4. цього договору, вартістю за домовленістю сторін 11 378 498,40 грн.

За умовами п. 1.2. Іпотечного договору іпотекою забезпечувалося в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань ОСОБА_1 за оговором про надання споживчого кредиту №11073828000 від 14.11.2006 року за наступними зобов'язаннями:

- зобов'язання по поверненню в повному обсязі 250 000 доларів США, що на день укладення Кредитного договору дорівнює еквіваленту 1 262 500,00 гривень;

- зобов'язання по поверненню отриманого кредиту за кредитним договором згідно Додатку №1 до Договору про надання споживчого кредиту №11073828000 від 14.11.2006 року;

- зобов'язання по сплаті плати за кредит в розмірі 12,3% річних за використання кредитних коштів;

- зобов'язання по сплаті неустойки (штрафи, пені) у порядку та строки, зазначені в Кредитному договорі;

- вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, понесених Іпотекодержателем і пов'язаних з пред'явленням вимоги по зобов'язанням за Кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки, витрат не утримання і збереження Предмета іпотеки, збитків, завданих порушення зобов'язань за Кредитним договором чи за договором іпотеки, витрат на страхування Предмету іпотеки у випадку, якщо страхування здійснюється за рахунок Іпотекодержателя.

Згідно п. 1.3. Іпотечного договору іпотекою також забезпечувались зобов'язання, зазначені в п. 1.2. Договору, у разі їх зміни - збільшення чи зменшення, - якщо така зміна саме обумовлена застосуванням умов Кредитного договору або додаткових угод до нього щодо збільшення чи зменшення суми кредиту, плати за кредит (комісій та процентних ставок, неустойки (штрафи, пені).

У відповідності до п. п. 1.4., 1.5. Іпотечного договору предметом іпотеки є нежила будівля та споруди кафе на 80 посадових місць та спортивно-оздоровчого комплексу, розташованого в місті Одесі по провулку Ванному за №5/1, загальною площею 2 649,8 кв.м., що є власністю позивача.

У день укладання іпотечного договору приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. накладено заборону відчуження предмету іпотеки до припинення дії договору в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомості № 65.

Відповідно до положень п. 9.2. Кредитного договору, відповідно до вимог ст. 651 ЦК України, сторони погодили, що протягом дії кредитного договору Банк відповідно до умов п. 1.3.1. договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-яких обставин, а саме, в даному випадку здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами овернайт НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки.

Сторони погодили, що при настанні, зокрема, цієї обставини, передбаченої цим пунктом Договору, Банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме - Банк не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє Позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (Повідомлення Банку) за адресою Позичальника, що вказана в розділі 12 Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси. Такий новий розмір процентної ставки за договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до договору.

Про збільшення процентної ставки Банк протягом 7 (семи) календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє Позичальника, шляхом направлень останньому поштою відповідного повідомлення Банку за адресою Позичальника, ще вказана в розділі 12 Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси. В такому повідомленні Банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки.

Як зазначає позивач, а відповідачем не надано доказів протилежного, що ані позичальник, ані іпотекодавець не отримував від відповідача повідомлення в порядку п. 9.2. Кредитного договору про зміну процентної ставки за Кредитним договором.

З наявного у матеріалах справи листа відповідача за № 1886058 від 22.02.2008р., банком проінформовано третю особу про запровадження з 12.03.2008р. нової системи нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу, а саме в розмірі збільшеної вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

З наданого позивачем ОСОБА_5 заборгованості третьої особи по процентах за користування кредитом станом на 22.07.2015р. за Кредитним договором вбачається нарахування банком процентів у відповідні періоди за процентною ставкою 15,300 %, 24,600%, 30,600%, тощо.

З метою врегулювання спору в досудовому порядку, позивачем подано (отримано відповідачем (Цент підтримки Південного регіону АТ УкрСиббанк 25.07.2017р.) претензію про розірвання іпотечного договору, яка залишена без відповіді та задоволення зі сторони відповідача.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні Іпотечного договору, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для розірвання такого договору у судовому порядку, припинення іпотеки за таким договором та зобов'язання вчинити дії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України в редакції закону України № 661 - VI від 12.12.2008 року, який набрав чинності з 10.01.2009 року, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

За змістом ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України у редакції Закону України від 22.09.2011 р. № 3795-VI, який набрав чинності з 16.10.2011 року у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Як передбачено ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про іпотеку" будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими.

В рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2016р. у справі №22-ц/785/1929/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду одеської області від 07.02.2017р. та яке відповідно набрало законної сили, встановлено, що банк в односторонньому порядку неодноразово змінював відсоткову ставку в півтора, вдвічі та втричі за користування позичальником кредитними коштами, що також випливає з наявного у матеріалах справи розрахунку відповідача процентів за користування кредитом.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Таким чином, судове рішення у справі № 22-ц/785/1929/17, яке набрало законної сили з 07.02.2017р. має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, а встановлені ним факти, зокрема, щодо зміни банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування позичальником кредитними коштами не потребує доказуванню при розгляді даної справи.

При цьому, з метою встановлення дійсних обставин справи, суд своєю ухвалою від 20.02.2018р. визнав обґрунтованим клопотання позивача та витребував у відповідача в порядку ст. ст. 80, 81 ГПК України оригінали (для огляду в судовому засіданні) та копії (для долучення до матеріалів справи) повідомлення позичальника ОСОБА_1 про наміри збільшити банком відсоткову ставку за кредитом протягом дії договору відповідно до п. 9.2 кредитного договору, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його позичальником, повідомлення позичальника ОСОБА_1 про фактичну зміну (збільшення) відсоткової ставки за кредитом протягом дії договору відповідно до п. 9.2 кредитного договору, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його позичальником; повідомлення іпотекодавця (позивача) про фактичну зміну (збільшення) відсоткової ставки за кредитом протягом дії договору в порядку ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його іпотекодавцем (позивачем); відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою в порядку, передбаченому ч.2 ст. 19 Закону України "Про іпотеку", проте відповідач вимог ухвали суду не виконав, витребуваних доказів до матеріалів справи, в тому числі у встановлений судом строк не надав, у зв'язку з чим суд на підставі ч. 9 ст. 81 ГПК України визнає наведені вище обставини, для з'ясування яких витребовувались вказані докази.

В свою чергу, стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує порушення зобов'язання як його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, за змістом вказаної норми законодавець пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, під час істотної зміни обставин. (Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 27.02.2012 №3-9гс12, від 11.12.2012 №3-63гс12).

В даному випадку, як на істотну зміну обставин позивач вказує на те, що в момент укладення Іпотечного договору, позивач виходив з того, що відсоткова ставка за Кредитним договором не буде збільшуватись без дотримання передбаченої договором процедури (п. 9.2. Кредитного договору), зміна обставин зумовлена причинами, які позивач як іпотекодавець не міг усунути після їх виникнення з підстав необізнаності про це в установленому порядку, виконання Іпотечного договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін в частині визначної вартості майна (предмету іпотеки) та збільшення ризику позбавитись такого майна у випадку порушення позичальником кредитної дисципліни, із суті іпотечного договору не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач, а відповідачем не дотримано умов Кредитного договору та в односторонньому порядку змінено в бік збільшення проценту ставку за користування кредитними коштами, за яке не відповідає іпотекодавець.

Тобто, укладаючи спірний іпотечний договір та передаючи належне на праві власності майно в іпотеку відповідачеві для забезпечення виконання зобов'язань третьої особи, позивач цілком правомірно очікував добросовісної поведінки сторін основного зобов'язання та в будь-якому випадку можливість відновлення своїх майнових прав за наслідками звернення стягнення на предмет іпотеки.

В той же час, судом встановлено, що у зв'язку зі зміною банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування позичальником кредитними коштами, позивач цілком обґрунтовано вказує на наявність (збільшення) ризику позбавитись такого майна у випадку порушення позичальником кредитної дисципліни, що за наведених обставин недобросовісності може бути розцінено як безпідставне втручання у його право мирного володіння своїм майном.

За змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

За змістом п. 151 рішення Європейського суду з прав людини від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" оцінюючи, чи було дотримано вимоги статті 1 Першого протоколу, суд повинен провести всебічний аналіз різних інтересів, яких торкається ця справа, виходячи при цьому з того, що Конвенція покликана охороняти права, які є "практичними та ефективними". Суд повинен перевірити, що приховується за видимістю, та проаналізувати реальні чинники ситуації, яка оскаржується. Така оцінка може потребувати не лише розгляду відповідних умов компенсації - якщо ситуація схожа з тією, коли особу позбавляють майна, - а й аналізу дій сторін та механізмів, до яких вдалася і які впровадила держава.

Відтак, цілком правомірним є посилання позивача на те, що за обізнаності при укладенні спірного іпотечного договору про настання вказаних вище обставин, які можуть створювати загрозу порушення закріпленого в ст. 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції права кожного на мирне володіння своїм майном та зумовлювати відсутність розумного балансу між інтересами сторін договору, позивач з метою захисту своїх майнових прав не укладав би його, адже навіть у випадку задоволення вимог кредитора за рахунок переданого в іпотеку майна та набуття позивачем права вимоги до боржника недобросовісність останніх викликає сумніви у можливості задоволення таких вимог.

Як передбачено ч. ч. 2-3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З підстав викладених вище, суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача, викладені у його запереченнях щодо неправильного застосування позивачем норм Закону України "Про іпотеку" та норми ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем в установленому законом порядку належними засобами доказування доведено суду наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, під час істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні спірного іпотечного договору, що зумовлює розірвання такого договору та припинення правовідносин сторін за таким договором.

Суд також визнає необґрунтованими доводи відповідача про те, що відповідні зміни до Кредитного договору не вносились, а збільшення процентної ставки за договором відбулось у результаті помилки програми під час здійснення розрахунку заборгованості, оскільки це спростовується наявними у справі листом відповідача за № 1886058 від 22.02.2008р., рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2016р. у справі №22-ц/785/1929/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду одеської області від 07.02.2017р. та не спростовано відповідачем у встановленому процесуальним кодексом порядку.

Враховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо розірвання Іпотечного договору з відповідачем та припинення іпотеки за таким договором.

Щодо решти вимог позивача, суд відзначає наступне.

Припинення іпотеки за іпотечним договором у даному випадку передбачає крім зняття заборони нотаріусом також і припинення речового права-іпотеки.

При цьому суд наголошує, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у постанові від 11.11.2014 року у справі №21-357а14 та від 19.05.2015 року у справа № 21-121а15).

Нотаріус знімає заборону відчуження майна на підставі отриманого повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави припинення чи розірвання договору довічного утримання, та в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 74 Закону України "Про нотаріат").

Пунктом 5 глави 15 другого розділу "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, встановлено, що нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, за приписами наведених вище норм законодавства, ініціатором процедури зняття обмежень права власності на нерухоме майно має бути особа, в інтересах якої накладено ці обмеження, у даному випадку - позивач.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, або обмежений у його задоволенні (ч. 1 статті 321 Цивільного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Встановивши при розгляді даної справи наявність права та факт його порушення, суд надає цьому праву примусовий захист шляхом виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записів про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна, належного позивачеві.

Інші доводи, міркування учасників справи, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/20450/17 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовій збір в розмірі 4 800,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Розірвати Іпотечний договір від 14.11.2006р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" (ідент. код 31427920) та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (ідент. код 09807750) в забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 11073828000 від 14.11.2006р. та додаткової угоди до нього № 1 від 30.01.2009р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537, припинити іпотеку за Іпотечним договором від 14.11.2006р., що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537.

3. Виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 65 від 14.11.2006р. про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна: нежилі будівлі та споруди кафе на 80 посадочних місць та спортивно-оздоровчого комплексу, загальною площею 2 649,8 кв.м., яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" (ідент. код 31427920), накладений на підставі Іпотечного договору від 14.11.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" (ідент. код 31427920) та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (ідент. код 09807750) в забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 11073828000 від 14.11.2006р. та додаткової угоди до нього № 1 від 30.01.2009р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537.

4. Виключити з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна: нежилі будівлі та споруди кафе на 80 посадочних місць та спортивно-оздоровчого комплексу, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" (ідент. код 31427920).

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (ідентифікаційний код 09807750, адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" (ідент. код 31427920, адреса: 65043, м. Одеса, вул. В.Терешкової, буд. 1, кв. 37) 4 800,00 грн. (чотири тисячі вісімсот гривень 00 коп.) судового збору.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 25.05.2018р.

Суддя С.М. Морозов