Постанова

від 17.08.2018 по справі 910/20450/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2018 р. Справа№ 910/20450/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Куксова В.В.

Гончарова С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 17.08.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 (повний текст складено 25.05.2018)

у справі № 910/20450/17 (суддя С.М. Морозов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимир і К"

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Розірвано Іпотечний договір від 14.11.2006р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" в забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_2 за Договором про надання споживчого кредиту № 11073828000 від 14.11.2006р. та додаткової угоди до нього № 1 від 30.01.2009р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537, припинити іпотеку за Іпотечним договором від 14.11.2006р., що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537.

Виключено з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 65 від 14.11.2006р. про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна: нежилі будівлі та споруди кафе на 80 посадочних місць та спортивно-оздоровчого комплексу, загальною площею 2 649,8 кв.м., яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимир і К", накладений на підставі Іпотечного договору від 14.11.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" в забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_2 за Договором про надання споживчого кредиту № 11073828000 від 14.11.2006р. та додаткової угоди до нього № 1 від 30.01.2009р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537.

Виключено з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна: нежилі будівлі та споруди кафе на 80 посадочних місць та спортивно-оздоровчого комплексу, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" .

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимир і К" 4 800,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з тим, що повний текст судового рішення надійшов відповідачу лише 30.05.2018 р.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05.07.2018 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 поновлено ПАТ "УкрСиббанк" строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "УкрСиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від у справі № 910/20450/17 та призначено до розгляду на 01.08.2018.

30.07.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, останній просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 оголошено перерву в судовому засіданні до 17.08.2018.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 № 09.1-08/2339/18 , у зв'язку із перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2018, справу № 910/20450/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Куксов В.В., Гончпров С.А. до свого провадження.

В судовому засіданні 17.08.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 скасувати.

В судовому засіданні 17.08.2018 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 залишити без змін.

В судовому засіданні 17.08.2018 представник третьої особи заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.11.2006 року між відповідачем (банк) ОСОБА_2 (третя особа, позичальник) укладено Договір про надання споживчого кредиту №11073828000 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику, а позичальник - прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 250 000,00 дол. США та сплатити відсотки, комісії в порядку і на умовах, визначених договором.

Між відповідачем та третьою особою 30.01.2009 року було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди про зміну кінцевого терміну погашення кредиту (до 14.11.2021р.) та зміну умови погашення кредиту на ануїтетні платежі (2 545,00 дол. США, день сплати ануїтентного платежу - 28 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити такий платіж). В Додатку № 1 до Кредитного договору сторонами погоджено графік погашення кредиту.

Між позивачем (іпотекодавець) та відповідачем (іпотекодержатель) 14.11.2006 року було укладено Іпотечний договір, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований в реєстрі за №8537 (далі - Іпотечний договір), відповідно до п. 1.1. якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - нежилу будівлю та споруди кафе на 80 посадових місць та спортивно - оздоровчого комплексу, зазначене в п. 1.4. цього договору, вартістю за домовленістю сторін 11 378 498,40 грн.

У відповідності до умов п. 1.2. Іпотечного договору іпотекою забезпечувалося в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту №11073828000 від 14.11.2006 року за наступними зобов'язаннями:

- зобов'язання по поверненню в повному обсязі 250 000 доларів США, що на день укладення Кредитного договору дорівнює еквіваленту 1 262 500,00 гривень;

- зобов'язання по поверненню отриманого кредиту за кредитним договором згідно Додатку №1 до Договору про надання споживчого кредиту №11073828000 від 14.11.2006 року;

- зобов'язання по сплаті плати за кредит в розмірі 12,3% річних за використання кредитних коштів;

- зобов'язання по сплаті неустойки (штрафи, пені) у порядку та строки, зазначені в Кредитному договорі;

- вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, понесених Іпотекодержателем і пов'язаних з пред'явленням вимоги по зобов'язанням за Кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки, витрат не утримання і збереження Предмета іпотеки, збитків, завданих порушення зобов'язань за Кредитним договором чи за договором іпотеки, витрат на страхування Предмету іпотеки у випадку, якщо страхування здійснюється за рахунок Іпотекодержателя.

Відповідно до п. 1.3. Іпотечного договору іпотекою також забезпечувались зобов'язання, зазначені в п. 1.2. Договору, у разі їх зміни - збільшення чи зменшення, - якщо така зміна саме обумовлена застосуванням умов Кредитного договору або додаткових угод до нього щодо збільшення чи зменшення суми кредиту, плати за кредит (комісій та процентних ставок, неустойки (штрафи, пені).

Згідно з п. п. 1.4., 1.5. Іпотечного договору предметом іпотеки є нежила будівля та споруди кафе на 80 посадових місць та спортивно-оздоровчого комплексу, розташованого в місті Одесі по провулку Ванному за №5/1, загальною площею 2 649,8 кв.м., що є власністю позивача.

У день укладання іпотечного договору приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. накладено заборону відчуження предмету іпотеки до припинення дії договору в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомості № 65.

У відповідності до положень п. 9.2. Кредитного договору, відповідно до вимог ст. 651 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що протягом дії кредитного договору Банк відповідно до умов п. 1.3.1. договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-яких обставин, а саме, в даному випадку здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункти за бланковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки.

Як погоджено сторонами, що при настанні, зокрема, цієї обставини, передбаченої цим пунктом Договору, Банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме - Банк не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє Позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (Повідомлення Банку) за адресою Позичальника, що вказана в розділі 12 Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси. Такий новий розмір процентної ставки за договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до договору.

Банк, про збільшення процентної ставки, протягом 7 (семи) календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє Позичальника, шляхом направлень останньому поштою відповідного повідомлення Банку за адресою Позичальника, яка вказана в розділі 12 Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси. В такому повідомленні Банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки.

Позивачем зазначається, а матеріали справи не містять протилежного, що ані позичальник, ані іпотекодавець не отримував від відповідача повідомлення в порядку п. 9.2. Кредитного договору про зміну процентної ставки за Кредитним договором.

В матеріалах справи наявний лист № 1886058 від 22.02.2008р., яким банком проінформовано третю особу про запровадження з 12.03.2008р. нової системи нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу, а саме в розмірі збільшеної вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

З наявної в матеріалах справи Довідки-розрахунку заборгованості третьої особи по процентах за користування кредитом станом на 22.07.2015р. за Кредитним договором вбачається нарахування банком процентів у відповідні періоди за процентною ставкою 15,300 %, 24,600%, 30,600%, тощо.

Позивачем, з метою врегулювання спору в досудовому порядку, подано (отримано відповідачем (Цент підтримки Південного регіону АТ "УкрСиббанк" 25.07.2017р.) претензію про розірвання іпотечного договору, яка залишена без відповіді та задоволення зі сторони відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні Іпотечного договору, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для розірвання такого договору у судовому порядку, припинення іпотеки за таким договором та зобов'язання вчинити дії.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції закону України № 661 - VI від 12.12.2008 року, який набрав чинності з 10.01.2009 року, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

У відповідності до змісту ч. 4 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 22.09.2011 р. № 3795-VI, який набрав чинності з 16.10.2011 року у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Як встановлено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 575 Цивільного кодексу України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Як визначено ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про іпотеку" визначено, що будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2016р. у справі №22-ц/785/1929/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду одеської області від 07.02.2017р. та яке відповідно набрало законної сили, встановлено, що банк в односторонньому порядку неодноразово змінював відсоткову ставку в півтора, вдвічі та втричі за користування позичальником кредитними коштами, що також випливає з наявного у матеріалах справи розрахунку відповідача процентів за користування кредитом.

Як визначено ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Отже, судове рішення у справі № 22-ц/785/1929/17, яке набрало законної сили з 07.02.2017р. має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, а встановлені ним факти, зокрема, щодо зміни банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування позичальником кредитними коштами не потребує доказуванню при розгляді даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд, з метою встановлення дійсних обставин справи, ухвалою від 20.02.2018р. витребував у відповідача в порядку ст. ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України оригінали (для огляду в судовому засіданні) та копії (для долучення до матеріалів справи) повідомлення позичальника ОСОБА_2 про наміри збільшити банком відсоткову ставку за кредитом протягом дії договору відповідно до п. 9.2 кредитного договору, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його позичальником, повідомлення позичальника ОСОБА_2 про фактичну зміну (збільшення) відсоткової ставки за кредитом протягом дії договору відповідно до п. 9.2 кредитного договору, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його позичальником; повідомлення іпотекодавця (позивача) про фактичну зміну (збільшення) відсоткової ставки за кредитом протягом дії договору в порядку ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його іпотекодавцем (позивачем); відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою в порядку, передбаченому ч.2 ст. 19 Закону України "Про іпотеку", однак відповідач вимог ухвали суду не виконав, витребуваних доказів до матеріалів справи, в тому числі у встановлений судом строк не надав, у зв'язку з чим місцевий господарський суд на підставі ч. 9 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України визнав наведені вище обставини, для з'ясування яких витребовувались вказані докази.

Стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує порушення зобов'язання як його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, за змістом вказаної норми законодавець пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, під час істотної зміни обставин. (Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 27.02.2012 №3-9гс12, від 11.12.2012 №3-63гс12).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як на істотну зміну обставин вказує на те, що в момент укладення Іпотечного договору, позивач виходив з того, що відсоткова ставка за Кредитним договором не буде збільшуватись без дотримання передбаченої договором процедури (п. 9.2. Кредитного договору), зміна обставин зумовлена причинами, які позивач як іпотекодавець не міг усунути після їх виникнення з підстав необізнаності про це в установленому порядку, виконання Іпотечного договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін в частині визначної вартості майна (предмету іпотеки) та збільшення ризику позбавитись такого майна у випадку порушення позичальником кредитної дисципліни, із суті іпотечного договору не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач, а відповідачем не дотримано умов Кредитного договору та в односторонньому порядку змінено в бік збільшення проценту ставку за користування кредитними коштами, за яке не відповідає іпотекодавець.

Таким чином, укладаючи спірний іпотечний договір та передаючи належне на праві власності майно в іпотеку відповідачеві для забезпечення виконання зобов'язань третьої особи, позивач цілком правомірно очікував добросовісної поведінки сторін основного зобов'язання та в будь-якому випадку можливість відновлення своїх майнових прав за наслідками звернення стягнення на предмет іпотеки.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що у зв'язку зі зміною банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування позичальником кредитними коштами, позивач цілком обґрунтовано вказує на наявність (збільшення) ризику позбавитись такого майна у випадку порушення позичальником кредитної дисципліни, що за наведених обставин недобросовісності може бути розцінено як безпідставне втручання у його право мирного володіння своїм майном.

У відповідності до статей 1, 8 Конституції України, Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Як визначено ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

У відповідності до змісту п. 151 рішення Європейського суду з прав людини від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" оцінюючи, чи було дотримано вимоги статті 1 Першого протоколу, суд повинен провести всебічний аналіз різних інтересів, яких торкається ця справа, виходячи при цьому з того, що Конвенція покликана охороняти права, які є "практичними та ефективними". Суд повинен перевірити, що приховується за видимістю, та проаналізувати реальні чинники ситуації, яка оскаржується. Така оцінка може потребувати не лише розгляду відповідних умов компенсації - якщо ситуація схожа з тією, коли особу позбавляють майна, - а й аналізу дій сторін та механізмів, до яких вдалася і які впровадила держава.

Таким чином, правомірним є посилання позивача на те, що за обізнаності при укладенні спірного іпотечного договору про настання вказаних вище обставин, які можуть створювати загрозу порушення закріпленого в ст. 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції права кожного на мирне володіння своїм майном та зумовлювати відсутність розумного балансу між інтересами сторін договору, позивач з метою захисту своїх майнових прав не укладав би його, адже навіть у випадку задоволення вимог кредитора за рахунок переданого в іпотеку майна та набуття позивачем права вимоги до боржника недобросовісність останніх викликає сумніви у можливості задоволення таких вимог.

Частинами 2-3 ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд правомірно відхилив посилання відповідача, щодо неправильного застосування позивачем норм Закону України "Про іпотеку" та норми ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем в установленому законом порядку належними засобами доказування доведено наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, під час істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні спірного іпотечного договору, що зумовлює розірвання такого договору та припинення правовідносин сторін за таким договором.

Також, є необґрунтованими посилання скаржника на те, що відповідні зміни до Кредитного договору не вносились, а збільшення процентної ставки за договором відбулось у результаті помилки програми під час здійснення розрахунку заборгованості, оскільки це спростовується наявними у справі листом відповідача за № 1886058 від 22.02.2008р., рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2016р. у справі №22-ц/785/1929/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду одеської області від 07.02.2017р. та не спростовано відповідачем у встановленому процесуальним кодексом порядку.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про розірвання Іпотечного договору з відповідачем та припинення іпотеки за таким договором є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо решти вимог позивача, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Припинення іпотеки за іпотечним договором у даному випадку передбачає крім зняття заборони нотаріусом також і припинення речового права-іпотеки.

Разом з тим, наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у постанові від 11.11.2014 року у справі №21-357а14 та від 19.05.2015 року у справа № 21-121а15).

Нотаріус знімає заборону відчуження майна на підставі отриманого повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави припинення чи розірвання договору довічного утримання, та в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 74 Закону України "Про нотаріат").

Як встановлено п. 5 глави 15 другого розділу "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, за приписами наведених вище норм законодавства, ініціатором процедури зняття обмежень права власності на нерухоме майно має бути особа, в інтересах якої накладено ці обмеження, у даному випадку - позивач.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, або обмежений у його задоволенні (ч. 1 статті 321 Цивільного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Місцевий господарський суд, також дійшов вірного висновку про наявність права та факт його порушення, у зв'язку з чим надав цьому праву примусовий захист шляхом виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записів про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна, належного позивачеві.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі № 910/20450/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20450/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді В.В. Куксов

С.А. Гончаров

Повний текст постанови складено 20.08.2018