Постанова

від 16.04.2018 по справі 335/13534/16-а

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/13534/16-а 2-а/335/1/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Гончаренко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Запорізької міської ради, який в подальшому позивачем було уточнено, в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого, 14-а у місті Запоріжжі, до зони зелених насаджень загального користування;

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 Про затвердження містобудівної документації - Детальний план території прибережної зони та центру міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого, 14-а у місті Запоріжжі, під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу;

- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 року № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником житлового будинку, розташованого в м. Запоріжжі по вул. Толстого, 14-а, на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2007 року (справа № 2-1493/2007р). У зв'язку з бажанням отримати у власність земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації, передбачених Земельним кодексом України, позивач звернувся до Запорізької міської ради з відповідним клопотанням. Рішенням Запорізької міської ради № 53 від 24.03.2010 року Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки позивачу було надано дозвіл на виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (присадибна ділянка) та для ведення садівництва за адресою земельної ділянки - вул. Толстого, 14-а. Натомість, як зазначив позивач, 10 лютого 2016 року на засіданні постійної комісії Запорізької міської ради по комунальній власності, ресурсам, приватизації та земельним відносинам (протокол № 8) було прийнято рішення про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по вул. Толстого, 14-а, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відображення земельної ділянки на генеральному плані міста (п. 1.1.1. Протоколу). Згідно інформації з листів відповідача позивачем було з'ясовано, що відповідно до Генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4, територія вздовж вул. Толстого, від будинку № 12 по будинок № 18, зокрема, і будинок № 14-а, що належить позивачу на праві власності, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування. Відповідно до Детального плану Прибережної зони та центру міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49, зазначена територія призначена під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу. Розташування на вказаній території садибного житлового будинку не відповідає вимогам містобудівної документації на вказану територію. Саме у зв'язку з цим Постійна комісія дійшла висновку про неможливість передачі позивачу у приватну власність земельної ділянки по вул. Толстого, 14-а.

Позивач також зазначив, що вищевказані рішення 2004 та 2006 року є протиправними в частині земельної ділянки по вул. Толстого, 14-а в м. Запоріжжі та такими, що порушують його права, оскільки їх було прийнято всупереч вимог чинного законодавства, без проведення моніторингу забудови. При прийнятті рішень Відповідач повинен був врахувати реальне розміщення існуючих об'єктів у місті та інтереси їх власників, а саме: наявну на земельній ділянці по вул. Толстого, 14-а житлову забудову - будинок, що належить позивачу на праві власності і знаходиться на земельній ділянці ще з початку 20 століття. Крім того, зазначені рішення стали підставою для прийняття відповідачем рішення № 72 від 25.08.2016 року Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , яке також є протиправним та прийнятим з порушенням принципів своєчасності, неупередженості та рівності перед законом громадян, оскільки з часу звернення до відповідача із заявою до прийняття ним рішення минуло більш як 8 років і, крім того, сусідні земельні ділянки, що також належать до зони зелених насаджень загального користування, відповідачем було передано у власність громадян. Всі ці обставини, на думку позивача, роблять неможливим реалізацію ним передбаченого законом права на приватизацію земельної ділянки, де знаходиться його житловий будинок з метою його обслуговування. Не погоджуючись з рішеннями відповідача, що порушують права позивача, він звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними та скасування рішень Запорізької міської ради.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року було відкрито провадження по справі.

27 червня 2017 року від представника відповідача надійшли до суду заперечення проти адміністративного позову, які обґрунтовано тим, що автором-розробником проектної документації генерального плану міста Запоріжжя, на підставі укладеного договору, було Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст ДІПРОМІСТО , який і вважав за доцільне визначити територію по вул. Толстого, 14а в м. Запоріжжя як зона зелених насаджень загального користування . Крім того, відповідач зазначив, що при розробці містобудівної документації з офіційних джерел (банків даних) неможливо було встановити про наявність законно розміщеного об'єкту нерухомості на земельній ділянці за адресою проживання позивача. Відповідач зазначив, що перешкодою в реалізації права позивача на отримання земельної ділянки є не оскаржувані рішення міської ради (містобудівна документація), а рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 року № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) . Крім того, відповідач зазначив, що відсутні будь-які підстави для скасування оспорюваних рішень та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судових засіданнях представник позивача адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд адміністративний позов задовольнити. Представники відповідача проти адміністративного позову заперечували в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів закріплено у Конституції України (частина друга статті 55), статті 5 КАС України.

Відповідно до положень цих норм, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина друга статті 55 Конституції).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

ОСОБА_1 (позивач) на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2007 року (справа № 2-1493/2007р) є власником житлового будинку, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Толстого, 14-а. Право власності позивача на житловий будинок зареєстровано на підставі рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.01.2008 року (номер запису - 14061, в книзі - 92). До цього часу право власності на вказаний будинок було оформлено за ОСОБА_3 на підставі рішення Запорізької міської ради депутатів № 211 від 12 травня 1961 року.

24 січня 2008 року позивач звернувся до Запорізької міської ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,10 га по вул. Толстого, буд. 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Повторно з такою заявою позивач звернувся 29 березня 2012 року.

Рішенням Запорізької міської ради № 53 від 24.03.2010 року Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки позивачу було надано дозвіл на виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (присадибна ділянка) та для ведення садівництва за адресою земельної ділянки - вул. Толстого, 14-а (№ з/п - 3717 в Додатку 1 до рішення Запорізької міської ради від 24.03.2010 року № 53).

06 вересня 2014 року на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленою Запорізькою регіональною філією державного підприємства Центр державного земельного кадастру , Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Толстого, 14-а. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про вищезазначену земельну ділянку (НВ-2301073022014 від 06.09.2014 року): кадастровий номер земельної ділянки - 2310100000:05:003:0099; площа - 0,1000 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Виконавчий комітет Запорізької міської ради листом від 07.07.2015 року № Т-3882-О повідомив позивача про те, що у березні 2015 року проект рішення Запорізької міської ради Про передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14-а передано на розгляд постійної комісії Запорізької міської ради по комунальній власності, ресурсам, приватизації та земельним відносинам (далі - постійна комісія). Крім того у листі від 30.11.2015 року № Т-0303-01 позивача додатково повідомили про те, що Виконавчий комітет для вирішення питання щодо можливості внесення змін в містобудівну документацію для відведення земельної ділянки у приватну власність звернувся із запитом до ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто , у зв'язку з чим Виконавчим комітетом ведеться робота щодо вирішення питань, пов'язаних з передачею земельної ділянки у приватну власність.

27.05.2015 року голова постійної комісії повідомив позивача, що на розгляді комісії знаходиться проект рішення Запорізької міської ради Про передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14-а . Зазначеним проектом передбачається передача у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 2310100000:05:003:099) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (лист від 27.05.2015р. № 01-01/12/0583). Листом від 03.02.2016 року № Із-0039-П відповідач також повідомив про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по вул. Толстого, 14-а для передачі її у власність, виконана в ДП Центр Державного земельного кадастру , у 2015 році була подана на розгляд Постійної комісії, проте комісією документація не була узгоджена у зв'язку з надходженням до неї листа департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради з приводу невідповідності об'єкта містобудівним вимогам.

10 лютого 2016 року на засіданні постійної комісії (протокол № 8) було прийнято рішення про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по вул. Толстого, 14-а, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відображення земельної ділянки на генеральному плані міста (п. 1.1.1. Протоколу).

25.08.2016 року Запорізька міська рада прийняла рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , підставою для прийняття якого стало рішення Постійної комісії від 10.02.2016 року та лист департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 29.06.2015 року № 2740 (згідно якого розташування садибної забудови на даній земельній ділянці не відповідає містобудівним вимогам).

Як установлено судом, що відповідає фактичним обставинам справи, відповідно до Генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4, територія вздовж вул. Толстого, від будинку № 12 по будинок № 18, в тому числі, і будинок № 14-а, що належить позивачу, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування. Відповідно до Детального плану Прибережної зони та центру міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 (далі - Детальний план), зазначена територія призначена під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу (багатоповерхової житлової забудови - згідно листа Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 03.02.2016 року № Із-007). Згідно змісту листів від 02.03.2016 року та 21.03.2016 року, отриманих позивачем від Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради, а також відповіді голови постійної комісії від 23.06.2016 року, наданих позивачем до матеріалів справи, розташування на вказаній території садибного житлового будинку не відповідає вимогам містобудівної документації на вказану територію. У зв'язку з цими обставинами відповідач 25.08.2016 року прийняв рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне: систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі по тексту - Закон України № 280/97-ВР). Частиною 3 ст. 24 Закону України № 280/97-ВР встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Положеннями статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Пунктами 2 та 3 цієї ж статті передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (п. 6 ст. 118 ЗК України). Статтею 121 цього ж Кодексу передбачені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, а саме: громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара (п. г ч. 1 ст. 121). Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (п. 1 ст. 122 ЗК України).

Таким чином, органом місцевого самоврядування, що має повноваження передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності, зокрема, ділянку по вул. Толстого, 14-а в м. Запоріжжі, є Запорізька міська рада (відповідач).

Положеннями п. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (п. 9 ст. 118 ЗК України).

Згідно положень статті 39 ЗК України встановлено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

У свою чергу, правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначено чинним Законом України Про регулювання містобудівної діяльності від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), де у ст. 1 передбачено, що генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, а детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

На час прийняття відповідачем оскаржуваних рішень від 15.09.2004 року № 4 та від 25.01.2006 року № 49, був чинним Закон України Про планування і забудову територій від 20 квітня 2000 року № 1699-III (далі - Закон № 1699-III), який так само, як і чинний на сьогодні Закон № 3038-VI, передбачав визначення понять генерального плану та детального плану території, а також основних засад (завдань) планування і забудови території.

Так, згідно ст. 1 Закону № 1699-III передбачалося, що планування територій - процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень. Основними завданнями планування і забудови територій є, зокрема, урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій, врахування існуючої забудови і приватних інтересів (ст.ст. 1, 2, 3, 30 Закону № 1699-III).

Відповідно до вимог п. п. 4, 11 ч. 1 ст. 2 чинного Закону № 3038-VI передбачено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій, а також проведення моніторингу забудови. Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування (ст. 8 Закону № 3038-VI, ст. 3 Закону № 1699-III). Статтею 16 чинного Закону № 3038-VI та ст. 10 Закону № 1699-III (втратив чинність) було визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до ст. 17 Закону № 3038-VI (та ст. 12 Закону № 1699-III) генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Згідно ч. 2, 5 та 10 ст. 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону № 3038-VI (та ст. 13 Закону № 1699-III - втратив чинність) встановлено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Детальний план території визначає, зокрема, функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок. Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Частина 2 ст. 18 Закону № 1699-III (що був чинним у 2004 - 2006 роках) визначала, що при здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування приватних інтересів полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або у користування земельних ділянок, захисту майнових прав, а також безпечного функціонування об'єктів нерухомості. Статтею 30 цього ж Закону передбачалося здійснення моніторингу забудови та іншого використання територій. Зокрема, передбачалося, що моніторинг забудови та іншого використання територій полягає у здійсненні спостережень за реалізацією відповідної містобудівної документації та зміною об'єктів містобудування, проведенні виконавчої зйомки і коригування топографо-геодезичних, а також картографічних та інших матеріалів. Моніторинг забудови та іншого використання територій забезпечується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, виконавчими органами рад міст обласного підпорядкування в межах повноважень, визначених законом, та здійснюється відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури. Дані моніторингу використовуються для створення геоінформаційних систем, заносяться до містобудівних кадастрів населених пунктів і враховуються під час здійснення планування та забудови територій.

Положеннями статті 5 Закону України Про основи містобудування також передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 було затверджено Генеральний план розвитку міста Запоріжжя, а рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 було затверджено Детальний план Прибережної зони та центру міста Запоріжжя. Згідно цих рішень територія по вул. Толстого, 14-а, віднесена до зони зелених насаджень загального користування та згідно Детального плану призначена під будівництво малоповерхового житлового комплексу. Ця обставина стала підставою для прийняття Запорізькою міською радою рішення № 72 від 25.08.2016 року Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Судом встановлено, що на час затвердження відповідачем містобудівної документації на земельній ділянці по вул. Толстого, 14-а, вже знаходився житловий будинок, власником якого у 2008 році став позивач. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідач повинен був врахувати реальне розміщення існуючих об'єктів у місті та інтереси їх власників, в тому числі, наявну житлову забудову.

Запорізька міська рада не надала суду належних доказів щодо виконання вказаних вимог.

Таким чином, оскаржувані рішення відповідача, якими затверджено містобудівну документацію і територію по вул. Толстого, 14-а віднесено до зони зелених насаджень загального користування та під будівництво малоповерхового житлового комплексу, прийняті всупереч положень вищезазначених актів законодавства, зокрема, ст. 5 Закону України Про основи містобудування , статей 18, 30 Закону № 1699-III (чинного у 2004 - 2006 роках), порушують права позивача, оскільки є перешкодою для отримання ним у власність земельної ділянки, а отже є протиправними.

Щодо вимог позивача про скасування рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого, 14-а у місті Запоріжжі, до зони зелених насаджень загального користування, а також скасування рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року № 49 Про затвердження містобудівної документації - Детальний план території прибережної зони та центру міста Запоріжжя в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого, 14-а у місті Запоріжжі, під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовою формою діяльності органів місцевого самоврядування є видання правових актів, яким притаманні певні властивості й вимоги. Надання актам органів місцевого самоврядування властивостей правових актів є однією з головних гарантій місцевого самоврядування. Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію (Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. При цьому пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Крім того, повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до якої передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Враховуючи те, що оскаржувані рішення відповідача від 15.09.2004 року № 4 та від 25.01.2006 року № 49 в розумінні положень КАС України не відносяться до актів індивідуальної дії, в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо оскаржуваного рішення відповідача № 72 від 25.08.2016 року Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач обґрунтовує законність рішення № 72 від 25.08.2016 року Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) тим, що розташування на вказаній території садибного житлового будинку не відповідає вимогам містобудівної документації на цю територію.

Щодо вказаного обґрунтування суд зауважує, що згідно вимог ч. 3 ст. 123 ЗК України, мотивованою відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів. Як вже було зазначено судом, пунктом 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість в матеріалах справи міститься Висновок Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 28.09.2004 року за № 6628 по матеріалам інвентаризації кварталу житлової садибної забудови № 2310100000:05:003 за адресою об'єкту: м. Запоріжжя, Орджонікідзевський район з вулицями Толстого, Вознесенівська, Лермонтова та провулки Партизанський та Перекопський, відповідно до якого зазначено, що функціональне використання зазначеної території під житлову малоповерхову садибну забудову не суперечить містобудівним вимогам та затвердженому генеральному плану міста. Земельні ділянки можуть бути переданими у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), для ведення садівництва, для ведення особистого селянського господарства або наданими в оренду.

Крім того судом встановлено, що позивач мав намір отримати у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і Запорізька міська рада надала йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до статей 118, 122 Земельного кодексу України (рішення № 53 від 24.03.2010 року Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки ), хоча на цей час вже діяв і Генеральний план м. Запоріжжя, і Детальний план, затверджені рішеннями відповідача у 2004 та 2006 роках.

Рішення відповідача № 53 від 24.03.2010 року Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки позивач реалізував і відповідна проектна документація для отримання земельної ділянки у власність була розроблена і подана на затвердження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підстав, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень має бути відповідальним перед громадянином за свої рішення. Наданням дозволу на розробку проекту землеустрою, Запорізька міська рада вже підтвердила факт можливої приватизації земельної ділянки позивачем і надала йому дозвіл на реалізацію такого свого права.

Таким чином, відмова відповідача в подальшому у передачі у власність позивачу земельної ділянки з посиланням на невідповідність вимогам містобудівної документації на цю територію, є необґрунтованою та протиправною, а також такою що унеможливлює подальшу реалізацію вже виготовленого проекту землеустрою, порушує права позивача, який також є членом територіальної громади. Така правова позиція викладена, зокрема, і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 року по справі № К/800/33130/16.

Крім того, суд вважає доведеними позивачем і не спростованими відповідачем ті обставини, що оскаржуване рішення № 72 від 25.08.2016 року Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не є таким, що прийняте своєчасно, тобто протягом розумного строку, а також з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Земельним кодексом України передбачено процедуру розгляду заяв про передачу у приватну власність земельних ділянок, яка закінчується прийняттям міською радою рішення про передачу або про відмову у передачі у власність земельної ділянки (ст. 118, 186 6 ЗК України). Позивач звернувся до відповідача із заявою ще у 2008 році (повторно у 2012 році), дозвіл на розробку документації із землеустрою надано відповідачем у 2010 році, а рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) прийнято лише 25 серпня 2016 року, тобто з порушенням розумного строку.

Крім того, як установлено судом та відповідає фактичним обставинам справи, відповідно до містобудівної документації вся територія вздовж вул. Толстого, від будинку № 12 по будинок № 18, знаходиться в зоні зелених насаджень загального користування та призначена під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу. Саме ця обставина стала підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення № 72 Про відмову у передачі у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого, 14а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) .

Водночас рішеннями від 28.04.2007 року № 34/15 та від 24.12.2012 року № 101 відповідачем було передано у приватну власність сусідні земельні ділянки по вул. Толстого, 12, та Вознесенівська, 7, що перебувають в цій самій зоні зелених насаджень загального користування, а отже при прийнятті оскаржуваного рішення № 72 від 25.08.2016 року відповідач також порушив принцип рівності громадян перед законом, оскільки за однакових умов та підстав прийняв протилежні за змістом рішення та надав перевагу одним громадянам перед іншими.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не надав достатньо належних та допустимих доказів щодо підтвердження правомірності прийнятих ним рішень.

У зв'язку з цим, суд, аналізуючи викладене приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, а саме: визнати протиправним рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 року №4 „Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя» в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого,14-а у місті Запоріжжі, до зони зелених насаджень загального користування; визнати протиправним рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року №49 „Про затвердження містобудівної документації - „Детальний план території прибережної зони та центру міста Запоріжжя» в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого,14-а у місті Запоріжжі, під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу; визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 року №72 „Про відмову у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого,14-а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» .

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Судові витрати щодо сплати судового збору розподілено відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6, 10, 15, 72, 78, 90, 94, 95, 139, 143, 241,246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Запорізької міської ради від 15.09.2004 року №4 „Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя» в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого,14-а у місті Запоріжжі, до зони зелених насаджень загального користування.

Визнати протиправним рішення Запорізької міської ради від 25.01.2006 року №49 „Про затвердження містобудівної документації - „Детальний план території прибережної зони та центру міста Запоріжжя» в частині віднесення земельної ділянки, розташованої по вул. Толстого,14-а у місті Запоріжжі, під будівництво каскадного малоповерхового житлового комплексу.

Визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 25.08.2016 року №72 „Про відмову у передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по вул. Толстого,14-а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнуваньЗапорізької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 102 гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Воробйов А.В.