Постанова

від 23.05.2018 по справі 567/8/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року

м. Рівне

Справа № 567/8/16-ц

Провадження № 22-ц/787/610/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Гордійчук С. О.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: Національний природний парк Дермансько-Острозький ,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу Національного природного парку Дермансько-Острозький на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 березня 2016 року ухваленого в складі судді Венгерчук А.О. у справі № 567/8/16-ц,

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного природного парку Дермансько-Острозький (далі - НПП Дермансько-Острозький ) про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за несвоєчасний заробіток, вихідної допомоги, скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 згідно наказу директора № 17 від 11 лютого 2015 року прийнятий в НПП Дермансько-Острозький на посаду інспектора з охорони природно заповідного фонду II категорії з оплатою праці згідно штатного розпису. 04 серпня 2015 року згідно наказу № 45 від 28 липня 2015 року на нього додатково покладено виконання обов'язків завідуючого господарством без звільнення від основної роботи з доплатою 50% за суміщенням посад. 20 жовтня 2015 року у день коли він перебував на лікарняному, його увільнено від виконання обов'язків завідуючого господарством згідно наказу №72 від 20 жовтня 2015 року. Вважає даний наказ незаконним, оскільки у день, який працівник не виконує обов'язки покладені на нього роботодавець не має права його звільняти (увільняти) такого працівника з роботи.

Зазначає, що 17 листопада 2015 року ним було подано заяву в якій він просив звільнити його 23 листопада 2015 року з посади інспектора з охорони природно заповідного фонду II категорії за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку із невиконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору, а саме невиплатою лікарняних відповідно листка непрацездатності поданого 29 жовтня 2015 року, відсутністю спецодягу, медичних аптечок, обов'язкового страхування, незабезпечення належними матеріально-технічними засобами та транспортом, однак згідно наказу директора № 91 від 23 листопада 2015 року його було звільнено з роботи згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 23 листопада 2015 року. Вважає таке звільнення незаконним, оскільки будь-яких заяв про звільнення саме за вказаною підставою не подавав. Вказує, що на підставі ст. 44 КЗпП України має право на виплату вихідної допомоги в сумі 7407,12 грн.

Вважає незаконним наказ № 72 від 20 жовтня 2015 року, оскільки в день його винесення був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а тому за період з 21 жовтня 2015 року по 23 листопада 2015 року має право на отримання доплати до зарплати за виконання обов'язків завідуючого господарством в розмірі 465,82 грн.

Судом залишено поза увагою, що відповідачем в день звільнення не проведено повного розрахунку, а тому до стягнення підлягає невиплачена заробітна плата в розмірі 2934,85 грн. та середньомісячна заробітна плата за не проведення своєчасного розрахунку в розмірі 8859,46 грн.

Просив також скасувати наказ про притягнення його до дисциплінарного стягнення та стягнути моральну шкоду, однак в подальшому від таких позовних вимог відмовився.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області позов задоволено частково. Зобов'язано НПП Дермансько-Острозький змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 в наказі № 91 від 23 листопада 2015 року Про звільнення ОСОБА_1О. та викласти підставу звільнення у наступній редакції: ОСОБА_1, інспектора з охорони природно - заповідного фонду II категорії, звільнити із займаної посади 23 листопада 2015 року у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Стягнуто з НПП Дермансько-Острозький на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 7 407,12 грн. Стягнуто з НПП Дермансько-Острозький на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 561,27 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1 102,40 грн. Провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до НПП Дермансько-Острозький в частині стягнення моральної шкоди, скасування наказу № 66 від 02 листопада 2015 року Про оголошення догани ОСОБА_1О. - закрито. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач порушив законодавство про працю, оскільки не мав права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 38 КЗпП України на ч.1 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з чим до стягнення на корить позивача підлягає вихідна допомога на підставі ст. 44 КЗпП України в розмірі 7407,12 грн. Суд не знайшов підстав для скасування наказу відповідача № 72 від 20 жовтня 2015 року Про увільнення від виконання обов'язків ОСОБА_1О. , оскільки позивач був увільнений від виконання обов'язків завідуючого господарством, які він виконував без звільнення від основної роботи за суміщенням посад, за його власною ініціативою згідно поданої 20 жовтня 2015 року заяви.

При вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за несвоєчасний заробіток суд виходив з їх недоведеності.

Рішення суду щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 1102,40 грн. мотивовано необхідно стягнути на користь позивача компенсацію витрат на правову допомогу за 2 год. роботи адвоката.

У поданій на рішення апеляційній скарзі НПП Дермансько-Острозький вказує на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині зобов'язання відповідача змінити формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги, судового збору, витрат на правову допомогу через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

Вказує, що при задоволенні позовних вимог у частині зміни формулювання підстав звільнення судом не встановлено обставин, які мають значення для справи, а саме наявність дійсних порушень законодавства про працю визначених ч.3 ст.38 КЗпП України. Зокрема зазначає, що з лютого 2015 року по жовтень 2015 року ОСОБА_1 працював у парку та виконував свої посадові обов'язки, однак будь-яких вимог щодо недотримання роботодавцем його трудових прав, законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору до роботодавця не пред'являв, заяв про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з таким обмеженням його трудових прав не подавав, що свідчить про його погодження з умовами праці, які були запропоновані йому при прийнятті на роботу.

Судом не враховано, що вина відповідача у придбанні для ОСОБА_1 форменного одягу, медичних аптечок, обов'язкового державного особистого страхування, інструктування з охорони праці відсутня, оскільки такі витрати для бюджетних установ Постановою КМ України Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету від 01.03.2014 року № 65, розпорядженням Державної фінансової інспекції в Рівненській області та кошторисом установи на 2015 рік не передбачено. Вказує, що відповідач не зобов'язаний проводити особисте страхування працівників. Зазначає про те, що позивач сам відмовлявся від проходження інструктажів.

Судом не враховано, що якщо зі сторони роботодавця і здійснювались порушення законодавства, але ці порушення не перешкоджали роботі працівника і не змушували працівника звільнитися, вихідна допомога згідно ст.44 КЗпП України працівнику не повинна виплачуватись.

Покликаючись на ч.2 п.2, п.3, п.4 Постанови КМУ Пре затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08.02.1995 року доводить, що при розрахунку середньомісячної заробітної плати, судом допущена помилка, зокрема середня заробітна плата обрахована з врахуванням сум матеріальної допомоги на оздоровлення і відпускних виплат, виплачених у вересні 2015 року, допомоги по листю непрацездатності за жовтень 2015 року, що суперечить п.4 зазначеного порядку.

Просить рішення суду в частині зобов'язання відповідача змінити формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги, судового збору та витрат на правову допомогу скасувати та відмовити в задоволенні позову в цій частині.

В заперечені та відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення.

В частині відмовлених позовних вимог рішення суду не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку апеляційним судом не перевіряється.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 17 від 11 лютого 2015 року був прийнятий на посаду інспектора з охорони природно-заповідного фонду II категорії НПП Дермансько-Острозький .

04 серпня 2015 року згідно наказу № 45 від 28 липня 2015 року на нього додатково покладено виконання обов'язків завідуючого господарством без звільнення від основної роботи з доплатою 50% за суміщенням посад.

На підставі поданої 20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 заяви про увільнення від виконання покладених на нього обов'язків завідуючого по господарству з 20 жовтня 2015 року (а.с.58 т. 1), зареєстрованої в Журналі обліку вхідної документації за №291, наказом директора НПП "Дермансько-Острозький" №72 від 20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 увільнено від виконання обов'язків завідуючого господарством.

17 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його з роботи 23 листопада 2015 року за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 та ст. 39 КЗпП, у зв'язку з порушенням законодавства про працю на умовах колективного договору, а саме невиплати лікарняних відповідно до листа поданого 29 жовтня 2015 року, відсутністю в роботодавця медичних аптечок, відсутністю обов'язкового державного страхування та належного оформлення законодавства про працю (а.с.60 т. 1).

Наказом НПП Дермансько-Острозький № 91 від 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням, згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, з 23 листопада 2015 року (а.с.14 т. 1).

Згідно ст. 4 Конвенції МОП Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року №158 трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП України.

Тобто для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеною в постанові від 31 жовтня 2012 року у справі за № 6-120цс12.

З матеріалів справи вбачається, що роботодавцем порушено законодавство про працю щодо трудових прав ОСОБА_1, а саме не придбано формений одяг для працівників, медичні аптечки, не проведено обов'язкового державного особистого страхування та не ознайомлено позивача з інструктажами з охорони праці, а тому доводи відповідача в цій частині з приводу неможливості забезпечити працівників таким форменим одягом та медичними аптечками в зв'язку зупиненням операцій з бюджетними коштами та відсутності в кошторисі установи на 2015 рік коштів з цільовим призначенням на закупівлю таких товарів, а також на сплату страхових внесків за особисте страхування працівників, та особиста відмова позивача проходити інструктування, не спростовують вини роботодавця в розумінні вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а тому працівник мав право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з відповідачем на невизначений строк трудовий договір, однак останній не мав права самостійно змінити правову підставу розірвання такого трудового договору з ч. 3 ст. 38 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Встановивши порушення законодавства про працю щодо трудових прав ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про підставність зміни формулювання причин звільнення позивача із займаної посади 23 листопада 2015 року у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України, однак не перевірив доводів відповідача в частині застосування до вказаних правовідносин строків звернення позивача до суду із даним позовом, встановлених ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до приписів ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Стаття 234 КЗпП України передбачає можливість поновлення судом строків, передбачених ст. 233 КЗпП України у разі пропуску їх з поважних причин.

За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (зі змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року, 18 та від 25 травня 1997 року № 15) Про практику розгляду судами трудових спорів встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеній в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (6ВАРЕЗС0Ш ОСОБА_2. проти Республіки Молдова, № 36157/08, § 22,23, від 22 липня 2014 року).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивач 24 листопада 2015 року ознайомлений з наказом Про звільнення ОСОБА_1О. № 91 від 23 листопада 2015 року, що підтверджується його особистим підписом на вказаній заяві (а. с. 23) та 24 листопада 2015 року отримав трудову книжку з відповідними записами.

За таких обставин, перебіг строку звернення до суду для вирішення спору щодо невідповідності підстав проведення відповідачем звільнення ОСОБА_1 з роботи згідно поданої заяви від 16 листопада 2015 року (а. с. 60), почався з 25 листопада 2015 року та сплив через місяць - 24 грудня 2015 року, однак з позовною заявою про порушення своїх прав останній звернувся до суду 31 грудня 2015 року, що підтверджується відтиском штемпелю на поштовому конверті (а.с. 41), тобто з пропуском строку встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснив, що на його думку строк звернення до суду за захистом його прав не пропущено, оскільки вважав, що такий строк становить 3 місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, оскільки з позовними вимогами про поновлення на роботі він не звертався.

Однак вказані пояснення не можна вважати належними доказами по справі для поновлення строку звернення до суду передбаченого ст. 233 КЗпП України у разі пропуску його з поважних причин.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про підставність поновлення вказаного строку, позивачем не надано, а судом таких доказів не здобуто.

Оскільки суд першої інстанції не перевірив доводів відповідача в частині застосування строків звернення до суду, встановлених ч.1 ст.233 КЗпП України, та не зазначив мотивів поновлення такого строку, тому рішення суду підлягає скасуванню, як таке що постановлене з порушенням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, ст. 233 КЗпП України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Національного природного парку Дермансько-Острозький задовольнити.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 березня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного природного парку Дермансько-Острозький про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за несвоєчасний заробіток, вихідної допомоги відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 травня 2018 року.

Головуючий :

Судді :