Ухвала

від 24.05.2018 по справі 910/23421/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА

м. Київ

24.05.2018Справа № 910/23421/15

За скаргою Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"

На дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

У справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг"

про стягнення 370 175,82 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача (скаржника): Погодін В.О.

Від відповідача: не з'явився

Від органу ДВС: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.05.18. Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" подано скаргу на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, відповідно до якої скаржник просить суд:

- визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.18. у ВП № 50328067;

- зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.12.15. № 910/23421/15 в порядку, встановленому законом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.18. скаргу призначено до розгляду на 24.05.18., повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення, необхідно подати у строк до 23.05.18., та постановлено Печерському районному відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві у строк до 23.05.18. надати суду матеріали виконавчого провадження.

В судовому засіданні 24.05.18. скаржником підтримано подану ним скаргу.

Відповідач та Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві явку своїх повноважних представників в судове засідання 24.05.18. по розгляду скарги не забезпечили.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. 2 ст. 342 ГПК України).

Розглянувши матеріали скарги та заслухавши пояснення представника скаржника, Господарський суд міста Києва, встановив:

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України Про виконавче провадження (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавців.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно положень Закону України Про виконавче провадження , юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Згідно ч. 1 статті 74 Закону України Про виконавче провадження , рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

На виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебував наказ Господарського суду міста Києва № 910/23421/15 від 14.12.15.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 16.04.18. у виконавчому провадженні № 50328067 повернуто наказ Господарського суду міста Києва № 910/23421/15 від 14.12.15. стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Оскільки така виконавча дія як повернення виконавчого документу стягувачу мала місце 16.04.18., то на підставі приписів п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02.06. 16.

В оскаржуваній постанові державним виконавцем зазначається, що в ході проведення виконавчих дій ним було встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Зокрема, державний виконавець вказує, що ним було встановлено, що за боржником зареєстровано транспортні засоби , натомість в подальшому державний виконавець, вказуючи на безрезультатність розшуку майна боржника, зазначає, що транспортний засіб (один) не розшукано протягом року.

Тобто, безрезультатність розшуку протягом року одного транспортного засобу боржника, за наявності у нього декількох транспортних засобів, не може свідчити про безрезультатність розшуку майна в цілому.

Більше того, з оскаржуваної постанови не вбачається, а державний виконавець не скористався своїм правом на доведення протилежного, що останнім вживались заходи щодо розшуку майна боржника, яке не являється транспортними засобами.

Крім того, крім арешту та розшуку майна боржника, положення Закону України "Про виконавче провадження" передбачають інші заходи, такі як тимчасове обмеження керівника боржника у праві виїзду за кордон, притягнення керівника боржника до адміністративної відповідальності в порядку ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з невиконанням ним законних вимог державного виконавця, тощо.

Крім того, Закон встановлює підстави та умови відповідальності у виконавчому провадженні, однак, штрафів на боржника державний виконавець не накладав, заяв до правоохоронних органів не подавав.

Проте, з оскаржуваної постанови не вбачається вчинення таких дій державним виконавцем та останній не скористався своїм правом на доведення зворотного.

Далі, в оскаржуваній постанові державний виконавець посилається як на правову підставу для вчинення такої процесуальної дії на п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Водночас, згідно наведеної норми Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що для повернення виконавчого документу на підставі вказаної норми обов'язковою умовою є не виявлення всіх транспортних засобів боржника протягом одного року, а не лише одного з них.

Проте, у суду відсутні підстави вважати, що у постанові від 16.04.18. у виконавчому провадженні № 50328067 допущено описку щодо кількості транспортних засобів боржника, які не розшукані поліцією протягом року, зокрема у зв'язку з тим, що Печерським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві не виконано вимог ухвали суду від 14.05.18. в частині надання витребуваних копій матеріалів виконавчого провадження № 50328067.

Частиною 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а частиною 4 вказаної статті передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись наведеними приписами процесуального та матеріального законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення - постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу прийнята з порушенням положень Закону України "Про виконавче провадження", в тому числі у зв'язку з тим, що державним виконавцем не вчинено всіх заходів на виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/23421/15 від 14.12.15., при тому, що виконавче провадження № 50328067 тривало більше року.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим пунктом статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Таким чином, виконання рішення є обов'язковим елементом права на справедливий суд, та сума заборгованості, яка присуджена судом є підґрунтям для "законного сподівання" позивача на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із практики Європейського суду з прав людини право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р., Збірник рішень 1997-II, с. 510 - 511, § 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", №59498/00, § 34, від 07.05.2002 р.; рішення у справі "Ясіун'єне проти Литви", №41510/98, § 27, від 06.03.2003 р.; та рішення по справі "Руйану проти Румунії", №34647/97, від 17.06.2003 р.).

За приписами статей 1, 3 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів , примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що є неправомірною постанова Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.18. у ВП № 50328067, а державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.12.15. № 910/23421/15 в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження . З огляду на вказане скарга підлягає задоволенню повністю.

Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги в порядку ст. 344 ГПК України не здійснюється, оскільки нормами Закону України Про судовий збір не встановлено розміру ставки судового збору за звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, інших витрат пов'язаних з розглядом скарги учасниками судового процесу не заявлено.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 342, 343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.18. у виконавчому провадженні № 50328067.

3. Зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.12.15. № 910/23421/15 в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження

4. Органу державної виконавчої служби в порядку ч. 1 ст. 345 ГПК України не пізніше ніж у десятиденний строк з дня одержання даної ухвали повідомити суд і заявника про її виконання.

5. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та її може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 30.05.18.

Суддя Т.М. Ващенко