Постанова

від 16.05.2018 по справі 369/12190/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 369/12190/14-ц

провадження № 61-7066св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

треті особи: ОСОБА_6, Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, Садівниче товариство Воїн-3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2016 року у складі судді Дубас Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_6, Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, Садівниче товариство Воїн-3 (далі - СТ Воїн-3 ), про визнання недійсними та скасування державних актів, часткове визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування реєстрації договору купівлі-продажу, скасування реєстрації в базі даних Державного земельного кадастру.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням виконкому Гореницької сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 26 вересня 2000 року № 34/1 йому було виділено земельну ділянку площею 0,1186 га за адресою: Гореницька сільська рада, СТ Воїн-3 , кадастровий номер НОМЕР_1.Для проїзду до своєї земельної ділянки позивачем, як і іншим членами СТ Воїн-3 , використовувалася дорога, яка на карті має назву вул. Бігова. Вказана дорога є єдиним можливим під'їздом до земельної ділянки позивача та ділянок інших власників земельних ділянок по вулиці Бігова. Дорога знаходиться на місці свого розташування до моменту надання земельних ділянок у приватну власність громадянам, які нею користуються. На початку жовтня до Ради власників земельних ділянок, яка знаходяться у с. Гореничі, СТ Воїн-3 , надійшов лист-претензія від ОСОБА_5, в якому він вказав, що є власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Також відповідач вказував на те, що частина його земельної ділянки розташована на дорозі - вулиця Бігова.Відповідач у своєму листі просить власників земельних ділянок, які знаходяться навпроти його ділянки по вул. Бігова, прибрати зелені насадження, які розташовані між парканами та дорогою, для встановлення огорожі на земельній ділянці.Відповідач повідомив про те, що його земельна ділянка знаходиться на дорозі загального користування і він має намір встановити огорожу на цій земельній ділянці, закривши таким чином проїзд всім жителям вулиці.Згідно з викопіюванням із генерального плану села Гореничі Києво-Святошинського району в масштабі 1:2000 у частині вул. Бігова, земельна ділянка ОСОБА_5, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 у с. Гореничі, кадастровий номер НОМЕР_2, накладається на дорогу загального користування, повністю перекриваючи її, і практично межує із земельними ділянками навпроти. Отже, при наданні права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 у с. Гореничі, та належить відповідачу, не було враховано той факт, що в натурі межі земельної ділянки накладаються на дорогу, якою користуються інші власники земельних ділянок, тобто яка фактично є землею загального користування і належить державі.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним та скасувати рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 листопада 2013 року № 2/3; визнати недійсним та скасувати державний акт, виданий ОСОБА_7, на право власності серії НОМЕР_4; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 травня 2006 року № 1-1952 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у с. Гореничі, площею 0,1252 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності серії НОМЕР_3 виданий на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 30 травня 2006 року № 1-1952; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кривенчук С. В.; скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08 грудня 2007 року; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданий ОСОБА_5, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2; скасувати реєстрацію в базі даних Державного земельного кадастру запис на ім'я ОСОБА_5

ОСОБА_5 позов не визнав та пояснив суду, що зовнішні межі земельної ділянки позивача, що межує із його земельною ділянкою, згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 24 жовтня 2001 року мають опис від В до Г як землі сільради. В той же час зовнішні межі земельної ділянки відповідача, що межує із земельною ділянкою позивача, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 30 грудня 2003 року визначено так: від точки А до Б - як землі загального користування (проїзд), від точки Б до В - як землі загального користування (вул. Бігова), від точки В до А - як землі загального користування (проїзд). Земельні ділянки позивача та відповідача розмежовують землі загального користування, проте неможливо достовірно встановити, до якого різновиду (виду) вони відносяться, тобто це вулиця чи це дорога, чи може це проїзд. Позивач не надав суду рішення органу місцевого самоврядування чи інші письмові докази, якими б ця спірна земля була віднесена до земель загального користування з визначеним конкретним цільовим використанням (призначенням). Позивач не надав суду належних топографо-геодезичних та картографічних матеріалів у масштабі М 1:500, відповідно до яких встановлюються межі спірних земель загального користування в натурі (на місцевості) та не надав суду іншої технічної документації із землеустрою, якою визначались поворотні точки меж земель загального користування в натурі (на місцевості) з визначенням можливих розмірів та площі накладення сусідніх земельних ділянок. Генеральний план с. Гореничі, розробником якого було Державне підприємство Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва , затверджений рішення Гореницької сільської ради № 3 лише 18 травня 2010 року, тобто вже після вчинення вищезазначених правочинів щодо спірної земельної ділянки. Гореницька сільська рада спочатку повинна була звернутися з відповідним позовом до суду про оплатний викуп для суспільних потреб частини його земельної ділянки або ж про встановлення на цій частині земельного сервітуту, а вже потім затверджувати проектну документацію з визначенням земель загального користування за генеральним планом с. Гореничі.

Також, не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_3, ОСОБА_6 подала до суду свої заперечення, згідно з якими позивач не надав суду рішення органу місцевого самоврядування чи інші письмові докази, якими б ця спірна земельна ділянка була віднесена до земель загального користування з визначеним конкретним цільовим використанням (призначенням). Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом. Позивач не вказав, яким чином оскаржуваним рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28 листопада 2013 року порушуються його права.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності порушених прав позивача, оскільки земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не є суміжними, а земельна ділянка відповідача накладається на проїзд по АДРЕСА_2, що є комунальною власністю територіальної громади с. Гореничі відповідно до статті 83 ЗК України. Відповідачем не чиняться перешкоди позивачу в користуванні проїздом по АДРЕСА_2, крім того, позивач має можливість проїзду та проходу на свою земельну ділянку.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не є суміжними, і земельна ділянка відповідача накладається не на ділянку позивача, а на проїзд по вул. Бігова, що є комунальною власністю, то права позивача як власника земельної ділянки на час розгляду справи відповідачем не порушені.

У червні 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. В обґрунтування своєї скарги заявник вказував на те, що враховуючи, що земельна ділянка (кадастровий № НОМЕР_1) була виділена ОСОБА_3 раніше, ніж межі земельної ділянки (кадастровий НОМЕР_6) ОСОБА_7, права власника земельної ділянки (кадастровий № НОМЕР_1) мають пріоритет (переважне право) щодо прав власника земельної ділянки (кадастровий НОМЕР_6). Внаслідок прийняття рішення Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області № 2/3 від 28 листопада 2003 року фактично зменшено ширину проїзду до домоволодіння ОСОБА_3, розміщеного на території Гореницької сільської ради, СТ Воїн-3 , до 1,53 м, що не відповідає встановленим у пункті 3.22 ДБН 360-92 вимогам ширини проїзду - 3,5 м, на час виділення земельної ділянки під забудову за адресою: АДРЕСА_1, тобто зменшено в натурі розміри земельної ділянки загального землекористування - проїзду, а отже порушено права позивача як землевласника, гарантовані статтею 14 Конституції України, статтею 90 Земельного кодексу України та ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 13 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом установлено, що на підставі рішення виконкому Гореницької сільської ради від 26 вересня 2000 року № 31/4 ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, що розташована на території Гореницької сільської ради, СТ Воїн-3 .

Згідно із описом меж у вказаному державному акті земельна ділянка позивача межує від точки А до Б із землями загального користування, від точки Б до В - із земельною ділянкою ОСОБА_9, від В до Г - із землями сільської ради, від Г до А - із земельною ділянкою ОСОБА_10

Рішенням Гореницької сільської ради від 28 листопада 2003 року (9 сесія 24 скликання) ОСОБА_7 було видано державний акт серії НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,1252 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_8.

Відповідно до опису меж земельної ділянки, в державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_6, зазначено що земельна ділянка межує від точки А до Б - із землями загального користування (проїзд), від точки Б до В - із землями загального користування (вул. Бігова), від точки В до А - із землями загального користування (проїзд).

Після смерті ОСОБА_7, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1252 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_8.

Відповідно до опису меж земельної ділянки в державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_6, земельна ділянка межує від точки А до Б із землями загального користування (проїзд), від точки Б до В - із землями загального користування (вул. Бігова), від точки В до А - із землями загального користування (проїзд).

08 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній набув у власність земельну ділянку площею 0,1252 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_8.

03 жовтня 2014 року ОСОБА_5 направлено власникам земельних ділянок НОМЕР_10 (кадастровий номер НОМЕР_1), НОМЕР_11 (кадастровий номер НОМЕР_9, НОМЕР_12 (кадастровий номер НОМЕР_13), лист-претензію з проханням власників земельних ділянок, які знаходяться навпроти його ділянки по вул. Бігова, прибрати зелені насадження, які розташовані між парканами та дорогою, для встановлення огорожі на земельній ділянці.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 19 червня 2015 року № 8253 межі земельної ділянки ОСОБА_5 (кадастровий номер НОМЕР_8), яка знаходиться по АДРЕСА_1, накладаються на проїзд по АДРЕСА_3 відповідно до землевпорядної документації із виготовлення правовстановлюючого документа на цю земельну ділянку.

Відповідно до висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи від 25 грудня 2015 року № 8445 при існуючому розташуванні земельних ділянок ОСОБА_5 (кадастровий номер НОМЕР_8) та ОСОБА_3 (кадастровий номер НОМЕР_1), можливість у позивача ОСОБА_3 здійснювати проїзд, (прохід) на свою земельну ділянку відсутня. Мінімальна відстань між межами цих земельних ділянок складає 1,53 м.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі Буланов та Купчик проти України від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32), визначає, щоКонвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи питання правомірності звернення позивача до суду з відповідним позовом, суд першої інстанції з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача, оскільки в матеріалах справи містяться докази того, що земельна ділянка, що належить відповідачу (кадастровий номер НОМЕР_2), накладається на дорогу загального користування (вулиця Бігова), що виключає можливість у ОСОБА_3 здійснювати проїзд та прохід на свою земельну ділянку.

Суди не звернули уваги на те, що лист ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою, у тому числі адресований ОСОБА_3, а тому висновок судів про відсутність порушених прав позивача є передчасним.

Відповідно до статті 83 ЗК Україниземлі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Стаття 13 Закону України Про благоустрій населених пунктів визначає, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, у тому числі вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Згідно із статтею 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів та вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Статтею 91 ЗК Українивстановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Суди не звернули уваги на те, що накладення земельної ділянки ОСОБА_5 на дорогу, тобто на вулицю Бігову, має наслідком її звуження до 1,53 м, тоді як вимогами ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень передбачено ширину проїжджої частини з однією смугою руху в 3,5 м.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.

Верховний Суд не має можливості розглянути спір та ухвалити рішення, оскільки серед вимог ОСОБА_3 є вимоги до ОСОБА_6, яка у цій справі є третьою особою, тоді як має бути відповідачем. Верховний Суд на стадії перегляду справи за касаційною скаргою не має права залучати співвідповідача.

Крім того, ОСОБА_6 було заявлено строк позовної давності і така вимога матеріального права не була предметом дослідження судів першої й апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року скасувати , справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик