Постанова

від 30.05.2018 по справі 127/15116/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/15116/17

Провадження № 22-ц/772/1152/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гриневич В. С.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 рокуСправа № 127/15116/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Сніжко О.А.,

за участю сторін: відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/15116/17 за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про солідарне стягнення кредитної заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки,

за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2018 року, яке ухвалене суддею Гриневич В.С. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області о 09 год. 40 хв., повний текст складено 06 квітня 2018 року, -

в с т а н о в и в :

В липні 2017 року ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України звернулось у суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про солідарне стягнення кредитної заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 01 лютого 2008 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит №1348, згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого, банком надано позичальнику кредит на придбання житлового будинку та земельної ділянки в сумі 934000 грн. зі сплатою 15% річних, строком на 360 місяців, з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 01 лютого 2038 року.

З метою виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит 01 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку передано: житловий будинок, загальною площею 106,9 кв.м. та земельна ділянка, загальною площею 0,0720 га, кадастровий номер №НОМЕР_1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

05 грудня 2008 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір на перевод боргу, згідно з яким за згодою сторін новий боржник ОСОБА_5 приймає на себе зобов'язання за Кредитним договором та Іпотечним договором.

Відповідно до пункту 2.2 Договору про перевод боргу новий боржник ОСОБА_5 зобов'язується сплатити кредитору основний борг - 913244,48 грн. до 01 лютого 2038 року, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних та комісійні винагороди в порядку і на умовах, зазначених в Кредитному договорі.

02 грудня 2008 року між ОСОБА_6 та банком, а також між ОСОБА_3 та банком укладено договори поруки №769 та №770, згідно з пунктом 1.1 яких поручителі зобов'язалися перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року, а також додатковими угодами які до нього укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Позичальник, отримавши кредитні кошти на умовах повернення, строковості та платності, систематично порушував свої договірні зобов'язання передбачені пунктами 1.1, 1.5, 1.6.1, 4.3.1, 4.3.2, 5.2 Кредитного договору та 1.1, 2.2, 3.1, 3.3, 3.4, 3.6.8.1 Договору про перевод боргу щодо строків повернення кредиту, процентів за його користування, пені, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, у зв'язку з чим рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 червня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 09 червня 2011 року в розмірі 201203,05 грн., з яких: основний борг - 51852,26 грн., заборгованість про процентах - 129651,74 грн., пеня за простроченими основним боргом та процентах - 17705,21 грн. Рішення суду набуло законної сили 11 серпня 2011 року.

В подальшому, рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року, задоволено позов банку до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення кредитної заборгованості, яка станом на 11 березня 2013 року складала 1389814,51 грн., з яких: 884669,10 грн. - заборгованість за основним боргом, 372875,18 грн. - заборгованість за процентами, 132270,23 грн. - пеня за простроченими основним боргом та процентах. Рішення суду набуло законної сили 07 березня 2014 року.

Позивач зазначає, що новий боржник та поручитель продовжують ухилятися від виконання своїх зобов'язань, передбачених пунктами 1.1, 1.5, 1.6.1, 4.3.1, 4.3.2, 5.2 Кредитного договору та 1.1, 2.2, 3.1, 3.3, 3.4, 3.6.8.1 Договору про перевод боргу щодо повернення кредиту, процентів за його користування, пені.

Зазначені вище дії боржника та поручителів щодо невиконання умов Договору про перевод боргу є протиправними, оскільки порушують не лише умови цього договору, а й законодавство України про зобов'язання та його виконання.

Останнє погашення заборгованості по кредиту було здійснено 16 грудня 2016 року, позичальник сплатив банку 950000 грн., які були зараховані на погашення основного боргу в розмірі 372875,18 грн. Кошти надійшли в результаті продажу предмету іпотеки на виконання рішень судів від 20 червня 2011 року та від 26 лютого 2014 року, які не покрили прострочену заборгованість, що виникла.

На адресу позичальника та поручителів банком неодноразово направлялись вимоги щодо усунення порушень за кредитним договором та договором поруки, погашення кредитної заборгованості. Дані вимоги залишились без належного реагування та задоволення.

Позивачем під час розгляду справи неодноразово уточнювались позовні вимоги, зокрема останньою заявою про уточнення позовних вимог від 23 березня 2018 року, у зв'язку з приведенням у відповідність розрахунку заборгованості до п. 7.8 Кредитного договору (всі грошові нарахування проводяться банком в межах трьох років) просив суд:

- стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором про перевод боргу, реєстровий №3041 від 05 грудня 2008 року, договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року, договором поруки №769 від 02 грудня 2008 року та договором поруки №770 від 02 грудня 2008 року в розмірі 2591917,47 грн., з яких: заборгованість за основним боргом в розмірі - 307544,28 грн., заборгованість за відсотками в розмірі - 530593,39 грн., пеня в розмірі 952312,15 грн., інфляційні втрати в розмірі 727336,03 грн., 3% річних в розмірі - 74131,62 грн.

- стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України витрати банку зі сплати судового збору по 13312,32 грн. з кожного (т.2, а.с.219).

18 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки №769 від 02 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3, ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_5

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року об'єднано в одне провадження зустрічний позов з первісним позовом (т.1, а.с.212).

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що датою підписання договору про перевод боргу, укладеного між ОСОБА_3, ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_5 є 05 грудня 2008 року, при цьому спірний договір поруки №769, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ Державний ощадний банк України датований 02 грудня 2008 року, а відтак станом на 02 грудня 2008 року, у ОСОБА_5 були відсутні будь які зобов'язання, в тому числі по договору про іпотечний кредит, про що також свідчить і відсутність у договорі поруки будь яких посилань на договір про переведення боргу, згідно умов якого останній стає боржником фінансової установи. Також даний договір містить суперечливі умови щодо суми кредиту, яка підлягає погашенню, а саме по первісному іпотечному договору сума погашення по кредиту складала 934000 грн. (п.1.1), по договору переведення боргу 913244 грн. (п. 2.1), а по спірному договору поруки 1000000 грн. На думку позивача за зустрічним позовом, із вищенаведеного слідує, що спірний договір поруки підписаний з численними порушеннями, внаслідок яких розмір грошових зобов'язань відповідача ОСОБА_3 збільшився.

Крім того, із умов договору поруки вбачається, що він поручається за виконання зобов'язання, що виникне в майбутньому. Відтак на момент підписання спірного договору поруки було забезпечено недійсне зобов'язання, що виникне в майбутньому. На момент підписання 02 грудня 2008 року договору поруки ОСОБА_3 не знав про умови договору переведення боргу, а також про те, що сума кредиту буде становити 913244 грн., оскільки спірний договір не містить жодних ознак, який надає можливість поручителю ідентифікувати і конкретизувати майбутнє зобов'язання, зокрема відсутність будь-яких посилань на можливість укладення договору переведення боргу, сума боргу, дата такого (договору). Тобто, кредитор фактично без згоди поручителя збільшив йому суму боргу, при цьому обсяг його відповідальності протирічить ст. 554 ЦК України та й самому договору поруки.

За таких обставин, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним договір поруки №769 від 02 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_3, ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_5

В ході розгляду справи, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 серпня 2017 року, накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_3, а саме: 1). садовий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами, загальною площею 20 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; 2). земельну ділянку, площею 0,0404 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; 3). ? частку квартири №144 в житловому будинку №44, загальною площею 63 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_3.

Цією ж ухвалою суду накладено арешт на квартиру №1, що розташована в будинку АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_5, ОСОБА_6 (т.1, а.с.147-149).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2018 року позов ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором на перевод боргу, реєстровий №3041 від 05 грудня 2008 року та договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року в розмірі 2477742,99 грн., з яких: 307544,28 грн. - основний борг; 530593,39 грн. - відсотки за користування кредитними коштами; 838137,67 грн. - пеня; 727336,03 грн. - інфляційні втрати; 74131,62 грн. - 3% річних, а також 37166,14 грн. судового збору.

В решті позовних вимог щодо солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 заборгованості за договорами поруки №769 від 02 грудня 2008 року та №770 від 02 грудня 2008 року відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки відмовлено.

Арешт на майно, який накладений згідно ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 29 серпня 2017 року скасовано.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, 24 квітня 2018 року ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2018 року не відповідає нормам матеріального та процесуального права, суперечить фактичним обставинам справи, а тому просив рішення скасувати частково та задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

Крім того, не погодившись з рішенням суду 14 травня 2018 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення в частині відмови в задоволені зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов про визнання договору поруки недійсним.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга ПАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2008 року між ВАТ Державний ощадний банк України , в особі керуючого філії - Вінницьке міське відділення №8672 ОСОБА_7 (правонаступник ПАТ Державний ощадний банк України ) та ОСОБА_3 укладено Договір про іпотечний кредит №1348, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 934000 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 934000 грн., а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 15 відсотків річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором (т.1, а.с.5-7).

Згідно з пунктом 1.2 Договору кредит надається терміном на 360 місяців з остаточним погашенням не пізніше 01 лютого 2038 року на придбання житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0720 га, що розташовані в АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 2.1 Договору виконання позичальником зобов'язань за цим Договором забезпечується нотаріально посвідченим Іпотечним договором нерухомого майна - предмету іпотеки, а саме: житлового будинку з земельною ділянкою площею 0,0720 га, які розташовані в АДРЕСА_1.

01 лютого 2008 року між ВАТ Державний ощадний банк України , в особі керуючого філії - Вінницьке міське відділення №8672 ОСОБА_7 (правонаступник ПАТ Державний ощадний банк України ) та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір, пунктами 1.1, 1.2 якого сторони узгодили, що іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що виникає з кредитного договору №1348 від 01 лютого 2008 року, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві власності - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. 01 лютого 2008 року за №359, та земельну ділянку, загальною площею 0,0720 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за тією ж, що і житловий будинок, адресою (т.1, а.с.205-207).

На виконання умов договору про іпотечний кредит позивачем надано, а відповідачем ОСОБА_3 отримано кредит в сумі 934000 грн. Обставини щодо отримання кредитних коштів відповідачем ОСОБА_3, не заперечувалися, та неодноразово підтверджено судовими рішеннями, зокрема рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 червня 2011 року в справі №2-270/11 та рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року в справі №128/2459/13-ц.

В подальшому ОСОБА_3 не мав можливості належним чином виконувати умови договору про іпотечний кредит від 01 лютого 2008 року щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів.

У зв'язку з чим 05 грудня 2008 року між ВАТ Державний ощадний банк України (правонаступник ПАТ Державний ощадний банк ) (далі - кредитор) з однієї сторони, ОСОБА_3 далі - попередній боржник з другої сторони та ОСОБА_5, (далі - новий боржник), з третьої сторони, укладено Договір на перевод боргу, згідно з пунктом 1.1 якого попередньому боржнику, згідно договору про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року ВАТ Державний ощадний банк України надав кредит в сумі 934000 грн., зі строком повернення 01 лютого 2038 року, а той, в забезпечення виконання зобов'язання, передав в іпотеку, відповідно до іпотечного договору, належний йому на підставі Договору купівлі - продажу від 01 лютого 2008 року №359 житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.8-9).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору за згодою сторін новий боржник приймає на себе зобов'язання за Договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. 01 лютого 2008 року за реєстровим №365. Новий боржник зобов'язується сплатити Кредитору основний борг у сумі 913244,48 грн. до 01 лютого 2038 року, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних та комісійні винагороди в порядку і на умовах, зазначених в Договорі про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року.

Відповідно до пункту 3.4 договору про перевод боргу новий боржник зобов'язався, точно в строк, обумовлений цим договором та договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року, погасити кредит та своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом, комісійні винагороди, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору та договору про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року.

В свою чергу попередній боржник (ОСОБА_3.) зобов'язався з моменту нотаріального посвідчення цього договору передати новому боржнику (ОСОБА_5.) правовстановлюючі документи, оригінал договору про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. 01 лютого 2008 року за реєстровим №365. Після повного погашення новим боржником кредиту та відсотків за його користування, попередній боржник зобов'язався передати право власності на зазначене в даному договору нерухоме майно новому боржнику, шляхом укладення цивільно-правової угоди (п. 4.1, 4.2 договору про перевод боргу).

Як вбачається з матеріалів справи, укладений договір про перевод боргу передував укладення 02 грудня 2008 року між ОСОБА_6, банком та ОСОБА_5, а також між ОСОБА_3, банком та ОСОБА_5 договорів поруки №769 та №770, згідно з пунктом 1.1 яких поручителі (ОСОБА_6 та ОСОБА_3.) зобов'язалися перед кредитором (ВАТ Державний ощадний банк України ) відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником (ОСОБА_5.) зобов'язання за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року, а також додатковими угодами, які до нього укладені та можуть бути укладені в майбутньому (т.1, а.с.10-13).

Відповідно до пункту 2.1 Договорів поруки у разі порушення Боржником зобов'язання Кредитор має право вимагати від Поручителя виконання зобов'язання боржника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору в порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договорів поруки поручитель відповідає по зобов'язаннях за вищевказаним договором про іпотечний кредит перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, а саме: всім належним йому майном, коштами та всіма активами, що належать йому на праві власності, незважаючи на термін коли вони були придбані і на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством України. Поручитель та боржник залишаються зобов'язаними перед кредитором до тих пір поки зобов'язання за договором про іпотечний кредит не будуть виконані повністю.

Однак, ОСОБА_5 свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів згідно з договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором про перевод боргу від 05 грудня 2008 року належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 червня 2011 року (справа №2-270/11), стягнуто з ОСОБА_5 на користь ВАТ Державний ощадний банк України ТВБВ № 10001/0175 філії - Вінницьке обласне управління суму простроченого боргу у розмірі 201203,05 грн., а також судові витрати в розмірі 1700 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу на користь держави (т.1, а.с.14-15).

Проте, незважаючи на наявність рішення суду про стягнення заборгованості, ОСОБА_5 свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів згідно з договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором про перевод боргу від 05 грудня 2008 року продовжував не виконувати.

23 січня 2013 року банк звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з вимогою №19/241 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором від 01 лютого 2008 року №1348, якою, з посиланням на п. 4.2.2 кредитного договору, п. 5.4 договору про перевод боргу та ст. 35 Закону України Про іпотеку вимагав сплатити протягом 30 днів прострочену заборгованість за кредитом та/або з нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору (т.1, а.с. 199, т.2, а.с. 197-199).

Цією ж вимогою банк повідомив ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що станом на 22 січня 2013 року заборгованість за договором про іпотечний кредит від 01 лютого 2008 року та договором про перевод боргу від 05 грудня 2008 року становить 1357495,66 грн., з яких 884669,10 грн. (в тому числі прострочена заборгованість за основним боргом - 98552,18 грн.), заборгованість за відсотками - 351424,98 грн., пеня - 121401,58 грн., та у разі непогашення боржником простроченої заборгованості за кредитом банком буде розпочато процедуру звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки.

Така вимога боржником залишена без задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року (справа №128/2459/13-ц), звернуто стягнення на Предмет іпотеки за іпотечним договором від 01 лютого 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за №365, а саме: житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, до складу якого входить: житловий будинок, який належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. 01 лютого 2008 року за реєстровим №359, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з ДРП та зареєстрованого 01 лютого 2008 року КП Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації (ВООБТІ) за реєстровим №1348 в реєстровій книзі за №9 01 лютого 2008 року, позначений на плані літерою А , цегляний, 2007 року побудови, загальною площею 106,9 кв.м., житловою площею 54,5 кв.м; веранда а ; підвал п/А; ґанок та земельну ділянку площею 0,0720 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 від 18 червня 2008 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. за реєстровим №359 та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010882800333 з метою погашення заборгованості ОСОБА_5 за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором на перевод боргу від 05 грудня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І., зареєстрованого в реєстрі за №3041 розмір якої, станом на 11 березня 2013 року, становить 1389814,51 грн., з яких: основний борг - 884669,10 грн., з них прострочена заборгованість за основним боргом - 108929,94 грн.; проценти за користування кредитними коштами - 372875,18 грн. з них, прострочені проценти - 372875,18 грн.; пеня за простроченим основним боргом та процентами - 132270,23 грн.;

- визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження . Встановлено початкову ціну реалізації предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежними експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

- стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь АТ Ощадбанк в особі - філії Вінницьке обласне управління АТ Ощадбанк витрати Банку по оплаті вартості робіт по оцінці іпотечного майна в розмірі 1600 грн., та 169,20 грн. за оголошення в газету; стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь АТ Ощадбанк в особі - філії Вінницьке обласне управління АТ Ощадбанк витрати Банку по оплаті судового збору в розмірі 3441 грн. та з ОСОБА_5 366,60 грн. судових витрат за оголошення в газету (т.1, а.с.16-19).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01 березня 2016 року змінено спосіб виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року (справа №128/2459/13-ц) з способу реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження на спосіб реалізації шляхом надання АТ Ощадбанк в особі філії Вінницьке обласне управління АТ Ощадбанк право укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені АТ Ощадбанк в особі філії Вінницьке обласне управління АТ Ощадбанк з будь-якою особою покупцем в порядку ст. 38 Закону України Про іпотеку шляхом надання АТ Ощадбанк в особі філії Вінницьке обласне управління АТ Ощадбанк право на подання на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК при ДКУ по земельних ресурсах , реєстрації права власності на нерухоме майно у нотаріусів, реєстраційній службі Вінницького районного управління юстиції Вінницької області будь-яких документів (їх копії, дублікати, витягів з державних реєстрів, довідки, дублікат договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. та зареєстрований в реєстрі за №359 від 01 лютого 2008 року), необхідних для продажу житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №359 від 01 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. та згідно іпотечного договору №365 від 01 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. (т.1, а.с.190-191).

Як вбачається з договорів купівлі-продажу від 16 грудня 2016 року, які посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г.В. та зареєстровані в реєстрі за №2066 та №2065, ПАТ Державний ощадний банк України продано, а ОСОБА_10 придбано вищезазначений предмет іпотеки (житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1) за сукупною вартістю 950000 грн. (т.2, а.с.155-159).

Зі звіту про результати продажу майна №26-10/692 від 20 грудня 2016 року наданого начальником філії - Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_11 вбачається, що внаслідок звернення стягнення на іпотечне майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом його продажу, проведеного на підставі укладеного Іпотечного договору №365 від 01 лютого 2008 року, погашено заборгованість за відсотками в сумі 372875,18 грн., за кредитом в сумі 577124,82 грн. згідно з Договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року (т.1, а.с.194).

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтями 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління ПАТ Державний ощадний банк України заборгованість за договором на перевод боргу, реєстровий №3041 від 05 грудня 2008 року та договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року в розмірі 2477742,99 грн., з яких: 307544,28 грн. - основний борг; 530593,39 грн. - відсотки за користування кредитними коштами; 838137,67 грн. - пеня; 727336,03 грн. - інфляційні втрати; 74131,62 грн. - 3% річних.

Оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5, відповідно до договору про перевод боргу від 05 грудня 2008 року, укладеного ним, банком та ОСОБА_12 набув статусу (всіх прав та обов'язків) боржника за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року.

ОСОБА_5 свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів згідно з договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором про перевод боргу від 05 грудня 2008 року не виконує.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 червня 2011 року (справа №2-270/11), яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача суму простроченого боргу у розмірі 201203,05 грн., ним не виконувалося.

При цьому, продаж предмета іпотеки за 950000 грн., на виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року (справа №128/2459/13-ц), згідно з договорами купівлі-продажу від 16 грудня 2016 року, які посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г.В. та зареєстровані в реєстрі за №2066 та №2065, не призвело до повного погашення заборгованості за договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем (т.2, а.с.219-225) заборгованість ОСОБА_5 за договором про перевод боргу, реєстровий №3041 від 05 грудня 2008 року, договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року, становить 2591917,47 грн., з яких: заборгованість за основним боргом - 307544,28 грн.; заборгованість за відсотками - 530593,39 грн.; пеня - 952312,15 грн.; інфляційні втрати - 727336,03 грн.; 3% річних - 74131,62 грн.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Правова позиція Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року справа №6-157цс16.

Отже, наявність рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 червня 2011 року (справа №2-270/11), яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача суму простроченого боргу у розмірі 201203,05 грн., яке виконане не було, а також рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року (справа №128/2459/13-ц) про звернення стягнення на предмет іпотеки, за наслідками якого частково погашено заборгованість за договором, позивач не позбавлений права стягнення з боржника процентів за користування коштами у розмірі встановленому договором.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що стягуючи з відповідача ОСОБА_5 заборгованості за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором про перевод боргу №3041 від 05 грудня 2008 року, в сумі 838137,67 грн., з яких заборгованість за основним боргом - 307544,28 грн. та заборгованість за відсотками - 530593,39 грн., судом першої інстанції було вірно застосовано норми матеріального права та враховано правові позиції ВСУ.

Зокрема, згідно з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку щодо стягнення з відповіда ОСОБА_5 на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 727336,03 грн. та 3% річних за період з 14 липня 2014 року по 14 липня 2017 року, тобто в межах строку позовної давностів розмірі 74131,62 грн.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції помилково стягнув пеню в розмірі 838137,67 грн., тоді як мав стягнути 952312,15 грн., тобто як заявлено позивачем, є безпідставними та спростовуються наступним.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (ч.1,2, ст.551 ЦК України).

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). Однак, за правилами визначеними в частині першій статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

У п. 7.8 Договору про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року передбачено, що сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов'язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбачені умовами цього договору.

Згідно п. 8.1 Договору про перевод боргу від 05 грудня 2008 року, за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором та договором про іпотечний кредит №1348 сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених в цьому договорі та договором про іпотечний кредит №1348. За порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом новий боржник (ОСОБА_5.) зобов'язується сплатити на користь банку пеню, в розмірі відсоткової ставки згідно п.1.1 даного договору, яка розраховується на суму платежу за кожен день прострочення.

Як вбачається з розрахунку заборгованості позивачем нараховано пеню за невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за договором про перевод боргу, реєстровий №3041 від 05 грудня 2008 року, договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року, в сумі 952312,15 грн. за період з 14 липня 2014 року по 14 липня 2017 року, тобто за три роки, згідно з п.7.8 Договору про іпотечний кредит, а тому така позовна вимога є правомірною, що і зазначив суд першої інстанції.

Проте, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо зменшення пені, оскільки ч.3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.5 ст.12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно зменшено розмір пені до 838137,67 грн., оскільки значно перевищує розмір збитків, а саме борг та відсотки (307544,28 грн+530593,39 грн.), що також узгоджуються з правими позиціями висловленими Верховним Судом України у постановах від 03 вересня 2014 року справа №6-100цс14, від 04 листопада 2015 року справа №6-1120цс15.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині безпідставної відмови судом першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів ОСОБА_3, та ОСОБА_6, оскільки позивач вважає, що порука не є припиненою, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором про перевод боргу від 05 грудня 2008 року, 02 грудня 2008 року між ОСОБА_6, банком та ОСОБА_5, а також між ОСОБА_3, банком та ОСОБА_5 укладено договори поруки №769 та №770, згідно з пунктом 1.1 яких поручителі (ОСОБА_6 та ОСОБА_3.) зобов'язалися перед кредитором (ВАТ Державний ощадний банк ) відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником (ОСОБА_5.) зобов'язання за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року, а також додатковими угодами які до нього укладені та можуть бути укладені в майбутньому (т.1, а.с.10-13).

Відповідно до пункту 4.2 договорів поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом строків позовної давності, визначених у пункті 5.4 цього договору не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно пунктом 5.4 договорів поруки передбачено, що сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов'язань поручителя (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбачені умовами кредитного договору та цього договору.

Отже, сторони узгодили, що порука припиняється, якщо кредитор протягом 3 (трьох) років після настання строку виконання зобов'язання за іпотечним договором та договором про перевод боргу не пред'явить вимоги до поручителів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання й зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2014 року при розгляді справи №6-53цс14 та у постанові від 17 січня 2016 року при розгляді справи №6-990цс15.

В матеріалах справи наявні докази того, що 23 січня 2013 року банк звертався до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з вимогою №19/241 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором від 01 лютого 2008 року №1348, якою, з посиланням на п. 4.2.2 кредитного договору, п. 5.4 договору про перевод боргу та ст.35 Закону України Про іпотеку вимагав сплатити протягом 30 днів прострочену заборгованість за кредитом та/або з нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору (т.1 а.с.199, т.2 а.с.197-199).

Вказаною вимогою банком вимагалося у боржника сплатити протягом 30 днів не всю, а лише прострочену заборгованість за кредитом та/або з нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору

Однак, цією ж вимогою банк повідомив ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що станом на 22 січня 2013 року заборгованість за договором про іпотечний кредит від 01 лютого 2008 року та договором про перевод боргу від 05 грудня 2008 року становить 1357495,66 грн., з яких 884669,10 грн. (в тому числі прострочена заборгованість за основним боргом - 98552,18 грн.), заборгованість за відсотками - 351424,98 грн., пеня - 121401,58 грн., та у разі непогашення боржником простроченої заборгованості за кредитом банком буде розпочато процедуру звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до пункту 4.2.2 договору про іпотечний кредит від 01.02.2008р. банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ні на 2 (два) місяці, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.

Аналогічні положення містяться й у пунктах 5.1-5.4 договору про перевод боргу від 05 грудня 2008 року.

Оскільки вимога банку до боржників залишена без задоволення, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року (справа №128/2459/13-ц, т.1 а.с.16-19), звернуто стягнення на Предмет іпотеки за іпотечним договором від 01 лютого 2008 року, зареєстрованим в реєстрі за №365, а саме: житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, до складу якого входить: житловий будинок, який належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. 01 лютого 2008 року за р.№359, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з ДРП та зареєстрованого 01 лютого 2008 року КП Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації (ВООБТІ) за реєстровим №1348 в реєстровій книзі за №9 01 лютого 2008 року, позначений на плані літерою А , цегляний, 2007 року побудови, загальною площею 106,9 кв.м., житловою площею 54,5 кв.м; веранда а ; підвал п/А; ґанок та земельну ділянку площею 0, 0720 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 від 18 червня 2008 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. за р.№359 та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010882800333 з метою погашення заборгованості ОСОБА_5 за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором на перевод боргу від 05 грудня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І., зареєстрованого в реєстрі за №3041 розмір якої, станом на 11 березня 2013 року, становить 1389814,51 грн., з яких: основний борг - 884669,10 грн. з них, прострочена заборгованість за основним боргом - 108929,94 грн.; проценти за користування кредитними коштами - 372875,18 грн. з них, прострочені проценти - 372875,18 грн.; пеня за простроченим основним боргом та процентами - 132270,23 грн.

Таким чином, ухваленним рішенням суду вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки та за рахунок реалізації предмету іпотеки погасити заборгованість ОСОБА_5 за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором на перевод боргу від 05 грудня 2008 року, зокрема основний борг в сумі 884669,10 грн. з них прострочена заборгованість за основним боргом - 108929,94 грн.

Згідно з частиною першою та другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з набранням законної сили вище зазначеного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року (справа №128/2459/13-ц) 07 березня 2014 року у боржника ОСОБА_5 виник обов'язок щодо виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором на перевод боргу від 05 грудня 2008 року в повному обсязі.

Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що фактично судом, вище зазначеним рішенням суду від 26 лютого 2014 року та з урахуванням надісланої банком ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вимоги №19/241 від 23 січня 2013 року про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором від 01 лютого 2008 року №1348, пункту 4.2.2 договору про іпотечний кредит від 01 лютого 2008 року, пунктів 5.1-5.4 договору про перевод боргу від 05 грудня 2008 року, змінено строк виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит №1348 від 01 лютого 2008 року та договором на перевод боргу від 05 грудня 2008 року та стягнуто достроково всю, а не лише прострочену, суму основного боргу в розмірі 884669,10 грн.

Ч.4 ст. 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Оскільки рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2014 року (справа №128/2459/13-ц) набуло законної сили 07 березня 2014 року, трирічний строк для пред'явлення позовних вимог до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_6, відповідно до пунктів 4.2 та 5.4 договорів поруки від 02 грудня 2008 року сплинув 07 березня 2017 року.

До суду з позовною заявою до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 позивач звернувся 14 липня 2017 року (т.1 а.с.2-4), тобто з пропуском трирічного строку, а відтак, зобов'язання, які випливають з договорів поруки від 02 грудня 2008 року, укладених позивачем, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також позивачем, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вважаються припиненими, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцією, що є підставою для відмови в позові в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Крім того, доводи апеляційної скарги, що позивачем надіслано ОСОБА_5 вимогу про дострокове повернення кредиту лише 10 квітня 2017 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки ця вимога, в даному випадку, не має правового значення, так як вище зазначеним судовим рішенням, яке набуло законної сили, стягнуто всю суму заборгованості за договором.

Також, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно вирішено питання відносно витрат пов'язаних з розглядом справи, оскільки з 15 грудня 2017 року набув чинності Цивільний процесуальний кодекс України, викладений в новій редакції.

Згідно з пунктом 9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи належать витрати: на правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, оскільки витрати на розміщення оголошень про виклик відповідача в судові засідання не включено до переліку витрат пов'язаних з розглядом справи, відсутні підстави для їх відшкодування.

Відносно зустрічного позову та доводів апеляційної скарги про визнання недійсним договору поруки №769 від 02.12.2008р., укладеного ОСОБА_3, ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_5, то колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають задоволеню, а висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного обгрунтований, не суперечить нормам матеріального права.

Оскільки, відповідно до ч.1,2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Проте колегія суддів приходить до висновку, що як і в судовому засіданні першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції не було встановлено наявності вищевказаних умов передбачени ст.203, 215 ЦК України для визнання спірного договору поруки недійсним.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що розбіжність у датах договору поруки від 02 грудня 2008 року та договору про перевод боргу від 05 грудня 2008 року, а саме те, що договір поруки датований раніше договору про перевод боргу, не свідчить про недійсність такого договору, оскільки не спростовує наявності у сторін намірів (волевиявлення) укласти договір про перевод боргу та забезпечити його виконання договором поруки, що і було зроблено вподальшому.

Зокрема, посилання у договорі поруки на обсяг зобов'язання за кредитним договором - 1000000 грн. не свідчить про збільшення зобов'язань поручителя за договором про іпотечний кредит, оскільки збільшення обсягу зобов'язання, в тому числі поручителя, може встановлюватися виключно кредитним договором (додатковими угодами до нього), а не договором поруки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено, договір між сторонами укладено в письмовій формі, як того вимагає законом, сторони в належній формі досягли згоди щодо істотних умов договору, зміст правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення їх було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому, договір підписано сторонами, тому ОСОБА_3, підписавши договір, тим самим погодився з його умовами. Зокрема, ОСОБА_3 не доведено, що він помилявся щодо правової природи правочину або ж його змісту, предмета чи ціни. Будь-яких інших доказів на підтвердження недійсності оспорюваного договору поруки до суду не надано.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 безпідставні, а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки №769 від 02 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3, ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_5 є законним та обгрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або з порушенням норм процесуального права.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Вінницьке обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01 червня 2018 року.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Медяний В.М.

Матківська М.В.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.