Постанова

від 29.05.2018 по справі 664/739/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Херсон

справа № 664/739/17

провадження № 22-ц/791/499/18

Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач)ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, секретарОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_5, від імені якого діє ОСОБА_6, на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області у складі судді Ширінської О.Х. від 27 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_5 до Чорноморського біосферного заповідника ОСОБА_7 академії наук України, третя особа: ОСОБА_8, про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Чорноморського біосферного заповідника ОСОБА_7 академії наук України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом директора Чорноморського біосферного заповідника НАН України ОСОБА_8 від 03.03.2015 року його призначено на посаду начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України на умовах безстрокового трудового договору.

09.12.2016 року між ним та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу, у зв'язку із чим він 23.12.2016 року на адресу відповідача направив заяву про тимчасове увільнення від виконання обов'язків начальника служби охорони заповідних територій ЧБЗ НАН України.

Однак, у відповідь отримав від нього повідомлення про необхідність отримання трудової книжки у зв'язку із розірванням з 09.03.2017 року в односторонньому порядку укладеного між ним та адміністрацією Чорноморського біосферного заповідника НАН України трудового договору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки відбулося з порушенням визначеного трудовим законодавством порядку, без виплати заробітної плати за період з 09.12.2016 року по 09.03.2017 року та без проведення остаточного розрахунку на дату звільнення, а також без врахування встановлених статтею 119 КЗпП України та ст. 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу гарантій збереження за громадянами України, які прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або дня фактичної демобілізації, місця роботи і середнього заробітку, позивач, уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь заробітну плату у розмірі середнього заробітку за період з 09.12.2016 р. по 09.03.2017 р., визнати незаконним його звільнення з посади начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України та скасувати наказ відповідача № 131-к від 09.03.2017 року про звільнення, поновити його на посаді начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника НАН України та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.03.2017 р. по дату оголошення судового рішення.

Ухвалою суду від 21 вересня 2017 року до участі у справі як третю особу залучено директора Чорноморського біосферного заповідника НАН України ОСОБА_8

Рішенням суду від 27 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, від імені якого діє ОСОБА_6, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, зазначаючи, що висновки суду щодо відсутності підстав для застосування до позивача, прийнятого на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, передбачених статтею 119 КЗпП України та ст. 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу гарантій не відповідають обставинам справи та суперечать нормам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач її доводи не визнав із підстав, які були зазначені у запереченні на позов під час розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст.351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно із пунктом 8 Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Враховуючи, що наразі апеляційні суди в апеляційних округах не утворені, справа підлягає перегляду в апеляційному порядку Апеляційним судом Херсонської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває Голопристанський районний суд Херсонської області, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Рішення суду щодо необґрунтованості заявлених ОСОБА_5 вимог мотивовано тим, що позивач добровільно уклав строковий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, не був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, а тому не підпадає під гарантії, визначені ч.3 ст.119 КЗпП України. Суд зробив висновок про відсутність в Україні на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби (09.12.2016р.) особливого періоду, вважаючи, що тривалість особливого періоду відповідно до ст.1 Закону України Про оборону України та ст.1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію пов'язано із тривалістю мобілізації, строк якої пунктом 3 Указу Президента України Про часткову мобілізацію №303/2014 встановлено у 45 діб.

При вирішенні спору суд встановив, що сторони перебували у трудових правовідносинах, за умовами яких ОСОБА_5 працював на посаді начальника служби охорони заповідних територій Чорноморського біосферного заповідника ОСОБА_7 академії наук України.

09грудня 2016 року, у останній день наданої йому відповідачем щорічної основної відпустки, ОСОБА_5 уклав із Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта В4533 ОСОБА_9 контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу.

Укладенню контракту передував наказ командира 57 окремої мотопіхотної бригади ОСОБА_9 від 09 грудня 2016 року №170-РС, параграфом другим якого наказано відповідно до ч.1 ст.20 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , пунктів 18, 26, 81 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України укласти контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на три роки та прийняти у добровільному порядку на військову службу за контрактом осіб рядового і сержантського складу до Збройних Сил України і призначити сержанта ОСОБА_5 номером обслуги гарматного розрахунку артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 57 окремої мотопіхотної бригади, ВОС-133533А.

Наказом командира військової частини польова пошта В4533 ОСОБА_9 від 19.12.2016 року №353 ОСОБА_5 виключено із списків особового складу частини в зв'язку із направленням для подальшого проходження служби до військової частини А2407 на посаді бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини А2407, ВОС-900025А.

09 грудня 2016 року ОСОБА_5 направив на адресу відповідача заяву, якою повідомив останнього про те, що він призваний на військову службу на особливий період та додав до цієї заяви повідомлення райвійськкомату із зазначенням, що повідомлення є підставою для усунення його від виконання службових обов'язків на період служби із збереженням посади, середнього заробітку на підприємстві. Наведену заяву відповідач отримав 20.12.2016року.

20 грудня 2016 року в.о. директора Чорноморського біосферного заповідника ОСОБА_7 академії наук України ОСОБА_10 видав наказ №184-к, яким увільнив ОСОБА_5, начальника служби державної охорони заповідних територій, від виконання посадових обов'язків з 20 грудня 2016 року до документального підтвердження його прав на збереження соціальних гарантій працівників, призваних на військову службу на особливий період, відповідно до поданої заяви.

Отримавши витяг з наказу командира 57 окремої мотопіхотної бригади від 09.12.2016 року № 170-РС та копію контракту про проходження ОСОБА_5 військової служби у Збройних Силах України від 09.12.2016року, справжність з оригіналом яких засвідчена начальником штабу - першим заступником командира військової частини А2407 ОСОБА_11, відповідач звільнив ОСОБА_5, начальника відділу служби державної охорони заповідних територій, з займаної посади з 09 березня 2017 року у зв'язку з прийняттям у добровільному порядку на військову службу у Збройних Силах України за контрактом, укладеним терміном на три роки, відповідно до п.3 ст.36 КЗпП України, про що був виданий відповідний наказ за №131-к.

Таким чином, відповідач не визнав право позивача на гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, вважаючи, що його військова служба у Збройних Силах України не пов'язана з особливим періодом в Україні.

Із встановлених обставин суд зробив правильний висновок про те, що між сторонами виникли трудові правовідносини, до яких підлягають застосуванню ст.ст.36, 119 КЗпП України.

Так, відповідно до пункту 3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно із положеннями статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла на час припинення трудових правовідносин сторін, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України Про військовий обов'язок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу , Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (частина третя статті 119 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (частина 13 статті 2 Закону).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оборону України особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація- це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Рішення про демобілізацію приймає Президент України із внесенням його на затвердження Верховною ОСОБА_7 України (ст.11 Закону).

У зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 року №1126-YII Про затвердження Указу Президента України Про часткову мобілізацію , оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період.

Рішення про демобілізацію до цього часу Президентом України в установленому законом порядку не приймалося, тому в Україні діє особливий період, припинення якого не пов'язано із тривалістю мобілізації, як про це зазначив суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків у спірних правовідносинах.

Крім того, рішенням ОСОБА_7 ОСОБА_7 безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України , введеним в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року №189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України Про ОСОБА_7 безпеки та оборони України кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України Про освіту .

З положень наведених вище норм матеріального права вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Судом встановлено і це не заперечується сторонами, в тому числі позивачем, що ОСОБА_5 добровільно вступив на військову службу і проходив її за контрактом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби та прийняття на військову службу за контрактом врегульовані ст.ст.19, 20 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу . Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (ч.4 ст.19 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу ).

Зокрема, частиною першою статті 19 зазначеного Закону встановлено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Контракти укладаються із визначенням строків військової служби відповідно до положень статті 23 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , згідно із частиною другою якої для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади для осіб рядового складу, установлюється строк військової служби в календарному обчисленні у три роки, а для осіб сержантського і старшинського складу - від трьох до п'яти років.

Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу громадяни України, які не досягли граничного віку перебування в запасі, у разі настання особливого періоду можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на строк військової служби в календарному обчисленні, встановлений частиною третьою статті 23 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 23 наведеного Закону для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (з послідуючими змінами) затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до пункту 18 якого перший контракт про проходження військової служби з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, укладається строком на три роки, на посади сержантського і старшинського складу - строком від 3 до 5 років залежно від згоди сторін, а з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Отже, із системного аналізу наведених вище норм матеріального права випливає висновок про те, що у особливий період, який наразі діє в Україні, прийняття громадян України на військову службу в добровільному порядку (за контрактом) здійснюється як на загальних засадах, так і з врахуванням особливостей, визначених актами цивільного законодавства для виконання військового обов'язку в особливий період. При цьому умови контракту повинні містити положення про його дію до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Укладений позивачем із Міністерством оборони України 09 грудня 2016 року контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу є строковим контрактом із визначеним за погодженням сторін строком у три роки без зазначення про його дію до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Контракт містить умову про його дострокове припинення (розірвання), яка не пов'язана із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації.

Більше того, наказом командира військової частини А2407 (по особовому складу) №20 від 25 жовтня 2017 року позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом б (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , яким визначені підстави припинення контракту, укладеного на загальних засадах, зокрема, за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, в той час, як питання припинення контрактів, укладених на особливий період, врегульовано пунктом восьмим статті 26 наведеного Закону, відповідно до якого під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.

Службові та бойові завдання в зоні АТО ОСОБА_5 не виконував, умови укладеного з ним контракту в установленому законом порядку не оскаржував.

З огляду на наведене, колегія суддів зробила висновок про те, що прийняття ОСОБА_5І на військову службу, хоч і відбулося під час особливого періоду, однак укладений з ним контракт не пов'язаний із виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тому у нього відсутнє право користуватися гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст.119 КЗпП України і він правомірно звільнений відповідачем з займаної посади на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а неправильне тлумачення ним Законів України Про оборону України та Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію щодо особливого періоду не вплинули на його висновки про відсутність правових підстав вважати звільнення позивача незаконним та для задоволення заявлених ним вимог в частині стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від основної вимоги про поновлення на роботі.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Так, посилання скаржника на положення ст.39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , ст.119 КЗпП України та постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №105 Про затвердження порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом , колегія суддів вважає такими, що висновки суду не спростовують, оскільки наведені норми матеріального права передбачають надання гарантій та пільг у випадку прийняття на військову службу за контрактом, укладеним на особливий період або продовження військової служби за контрактом після призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що у спірних правовідносинах не встановлено.

Необґрунтованими колегія суддів вважає також твердження позивача та його представника про те, що розпочата з 14 квітня 2014 року антитерористична операція на території України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку для подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, яка на теперішній час не завершена, дає підстави стверджувати, що ОСОБА_5 був призваний на службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, враховуючи, що факт призову позивача на військову службу належними та допустимими доказами не підтверджено, а в зоні антитерористичної операції він службу не проходив та бойові завдання не виконував.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, від імені якого діє ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В. Пузанова

Судді: І.В. Склярська

ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року

Суддя Л.В. Пузанова